Рішення № 88248597, 12.03.2020, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/649/19

Провадження №2/524/87/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.03.2020 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі: головуючого - судді - Нестеренка С.Г., при секретарі судового засідання - Бельченко Н.Л., за участі представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 , представника відповідача ОСОБА_3 та третьої особи ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кременчук Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2019 року до суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.

В обґрунтування позову зазначала, що 01 листопада 2017 року з вини відповідача ОСОБА_3 сталася ДТП, внаслідок якої було пошкоджено належній їй на праві власності автомобіль Renault Kangoo д.н.з. НОМЕР_1 ., вартість відновлювального ремонту якого складає 59 966,00 грн., що підтверджується рахунком від 10 лютого 2018 року, складеним ПП ОСОБА_7 .

Страховою компанією ПрАТ СК «ВУСО» їй частково було відшкодовано вартість ремонту в сумі - 17 535,83 грн., невідшкодованою частиною боргу є 42 430,17 грн.

З метою врегулювання спору, вона, позивач, зверталася до відповідача із претензією, яку він отримав 22 листопада 2018 року, однак шкода відповідачем не була сплачена.

Просила стягнути з відповідача на її користь 42 430 грн. вартості відновлювального ремонту її автомобіля та судові витрати.

Ухвалою судді від 27 лютого 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху (т. 1 а.с. 21-22).

Ухвалою судді від 19 березня 2019 року було відкрито провадження у справі, залучено учасників справи, зокрема сторін по справі та третіх осіб, витребувано від ПрАТ «СК «ВУСО» копії матеріалів справи про страхове відшкодування ОСОБА_1 збитків (т. 1 а.с. 28).

03 квітня 2019 року до суду від відповідача ОСОБА_3 надійшов письмовий відзив на позовну заяву ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 32).

Вказував, що ДТП сталося не з його вини, а з вини ОСОБА_6 , котрий керував на час ДТП автомобілем ГАЗ 3302 д.н.з. НОМЕР_2 .

Страховим комісаром ПрАТ «СК «ВУСО» було проведено автотоварознавче дослідження, встановлено розмір матеріальної шкоди та 23 серпня 2018 року через ПАТ «Приватбанк» на рахунок ОСОБА_1 було перераховано 19 386,30 грн. страхового відшкодування. Щодо наданого позивачем рахунку ПП ОСОБА_7 заперечує, адже про його існування нічого не знає і не був запрошений на проведення дослідження, а також у рахунку не враховано самих пошкоджень, середньо ринкову вартість робіт і деталей, відсутня калькуляція. Просив відмовити у задоволенні позову.

12 квітня 2019 року до суду від ПрАТ «СК «ВУСО» надійшли матеріали страхової справи ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 35-81).

18 квітня 2019 року до суду від відповідача ОСОБА_3 надійшла заява (т. 1 а.с. 84), в якій відповідач повідомив суд про те, що позивачем заявлено позов не до того відповідача, адже він є лише страхувальником автомобіля, сам автомобіль належить його дружині ОСОБА_4 , винуватцем ДТП є ОСОБА_6 і його винуватість встановлена постановою суду. Різницю шкоди позивачу повинен сплачувати саме ОСОБА_6 , а не він.

18 квітня 2019 року до суду представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 було подано заяву про уточнення позовних вимог (т. 1 а.с. 89-92).

Вказував, що 01 листопада 2017 року з вини ОСОБА_6 , який керував належним ОСОБА_3 автомобілем ГАЗ 3302 д.н.з. НОМЕР_2 , сталася ДПТ, внаслідок якої було пошкоджено належний ОСОБА_1 автомобіль. Вартість відновлювального ремонту, складеного ПП ОСОБА_7 склала - 59 966,83 грн. Страховою компанією було сплачено позивачу - 17 535,83 грн. Невідшкодованою залишається частина боргу у 42 430,17 грн.

Позивач повідомила ПрАТ «СК «ВУСО» про ДПТ та надала страховій компанії необхідні документи. ПрАТ «СК «ВУСО» визнала ДТП страховим випадком та здійснила виплату у сумі - 17 535,83 грн. На даний час залишилася непокритою страховою виплатою страховика вартість відновлювального ремонту у сумі - 42 430,17 грн.

Просив стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_6 у солідарному порядку на користь позивача ОСОБА_1 42 430,17 грн. вартості відновлювального ремонту автомобіля позивача.

Ухвалою суду від 18 квітня 2019 року було залучено до участі у справі співвідповідачем ОСОБА_6 та визнано судом явку позивача ОСОБА_1 обов`язковою (т. 1 а.с. 95).

23 квітня 2019 року до суду від позивача ОСОБА_1 було повторно подано заяву про уточнення позовних вимог, яка є аналогічною раніше поданій заяві (т. 1 а.с. 104-107).

08 травня 2019 року до суду від відповідача ОСОБА_3 було подано клопотання про витребування із архіву суду справи про адміністративне правопорушення (т. 1 а.с. 118-119).

08 травня 2019 року до суду відповідачем ОСОБА_3 було подано відзив на уточнену позовну заяву ОСОБА_1 (т. 1 а.с 131-136).

Вказував, що не визнає уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 , посилаючись на факт керування автомобілем належним його дружині відповідачем ОСОБА_6 та факт притягнення останнього до адміністративної відповідальності за вчинене ДТП, а також факт виплати позивачу страхового відшкодування саме в сумі 19 386,30 грн. ще 23 серпня 2018 року. Не згоден із твердженням позивача, що він є власником автомобіля ГАЗ 33021 д.н.з. НОМЕР_2 , оскільки його власником є його дружина ОСОБА_4 , а він лише зазначений у свідоцтві про реєстрацію автомобіля як такий, що має право керування. Він сам ( ОСОБА_3 ) лише уклав договір страхування цивільно-правової відповідальності. Сам автомобіль було передано ним особисто з дозволу дружини ОСОБА_6 за декілька днів до вчинення ДТП та було дозволено останньому ним користуватися.

Вказує, що уточнений позов, як і первісний, не містять законних підстав та належного обґрунтування щодо притягнення його до матеріальної відповідальності за заподіяний під час ДТП збиток. Звертає увагу суду, що він та ОСОБА_6 не діяли спільно та не завдавали позивачу шкоду сукупними діями, а тому не існує законних підстав для стягнення матеріального збитку в солідарному порядку. Крім того, вважає завищеним розмір шкоди, зазначений позивачем. Просив відмовити у задоволенні позову.

10 травня 2019 року до суду від відповідача ОСОБА_6 надійшов відзив на заяву про уточнення позовних вимог (т. 1 а.с. 146-147).

Вказував, що спричинену матеріальну шкоду він повинен нести особисто, визнає факт керування ним автомобіля, що був учасником ДТП та сам факт ДТП. Підтверджує, що його було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинене ДТП. Сам автомобіль йому було надано подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_4 для власних його потреб. Не погодився із розміром матеріальної шкоди, що зазначена позивачем ОСОБА_1 . Позовні вимоги визнав частково у розмірі - 5077,26 грн.

30 травня 2019 року до суду від позивача ОСОБА_1 було подане клопотання про залучення співвідповідача та заява про уточнення позовних вимог (т. 1 а.с. 157-158, 160-161).

Остаточно просила стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на її користь у солідарному порядку - 42 430,17 грн. вартості відновлювального ремонту та судові витрати.

30 травня 2019 року до суду від позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (т. 1 а.с. 163-164).

Ухвалою суду від 03 червня 2019 року було залучено до участі у справі співвідповідачем ПрАТ «СК «ВУСО», відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про залучення ОСОБА_4 співвідповідачем у справі (т. 1 а.с. 174).

19 червня 2019 року до суду від третьої особи ОСОБА_4 були подані письмові пояснення по справі (т. 1 а.с. 207-211).

19 червня 2019 року до суду від ОСОБА_3 було подано відзив на заяву від 24 травня 2019 року про уточнення позовних вимог (т. 1 а.с. 217-222). Даний відзив є тотожним раніше поданому ОСОБА_3 відзиву.

19 червня 2019 року до суду від ОСОБА_6 було подано відзив на заяву від 24 травня 2019 року про уточнення позовних вимог (т. 1 а.с. 228-229). Даний відзив є тотожним раніше поданому ОСОБА_6 відзиву.

12 липня 2019 року до суду від позивача ОСОБА_1 було подано чергову заяву про уточнення позовних вимог (т. 2 а.с. 10-15).

Остаточно просила стягнути з ОСОБА_6 на її користь - 42 430,17 грн. вартості відновлювального ремонту, 1000 грн. франшизи та судові витрати.

30 липня 2019 року до суду від третіх осіб - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 надійшли письмові пояснення щодо чергового уточнення позову (т. 2 а.с. 32-33).

25 вересня 2019 року до суду від ОСОБА_6 надійшов відзив на уточнену позовну заяву від 11 липня 2019 року (т. 2 а.с. 39-41).

Вказував, що вважає себе неналежним відповідачем по справі, оскільки автомобіль, яким він керував на праві власності належить ОСОБА_8 . Просив відмовити у задоволенні позову.

01 жовтня 2019 року до суду від ОСОБА_4 та ОСОБА_3 надійшли письмові пояснення на відзив відповідача (т. 2 а.с. 59).

28 жовтня 2019 року до суду від ПрАТ «СК «ВУСО» надійшов відзив на позовну заяву, у якій цей відповідач вказував, що вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Зазначав, що за висновком експертного автотоварознавчого дослідження № 22 від 19 лютого 2018 року, складеного за заявою ОСОБА_1 експертом ОСОБА_9 , вартість матеріального збитку її автомобіля складає - 24463,56 грн. ПрАТ «СК «ВУСО» здійснило виплату ОСОБА_1 страхового відшкодування з відрахуванням франшизи та податку на додану вартість, у розмірі - 19 386,30 грн. Тому, вважав, що зобов`язання щодо виплати страхового відшкодування на рахунок ОСОБА_1 були виконані. Просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову у відношенні до ПрАТ «СК «ВУСО» (т. 2 а.с. 71-74).

11 листопада 2019 року до суду від позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив ПрАТ «СК «ВУСО» (т. 2 а.с. 83-84).

14 листопада 2019 року до суду від ПрАТ «СК «ВУСО» засобами електронного поштового зв`язку надійшли заперечення на відповідь на відзив (т. 2 а.с. 96-99).

24 грудня 2019 року до суду від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про заміну неналежних відповідачів (т. 2 а.с. 120-121).

10 лютого 2020 року до суду від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про залишення без розгляду позовних вимог в частині вимог до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ПрАТ «СК «ВУСО» (т. 2 а.с. 141).

Ухвалою суду від 10 лютого 2010 року позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні клопотання про залишення без розгляду позовних вимог до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ПрАТ «СК «ВУСО» (т. 2 а.с. 142).

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 неодноразово уточнений позов підтримав, просив задовольнити, посилаючись на обставини та підстави, викладені в усіх позовних заявах. Підтвердив, що позивач зверталася до ОСОБА_9 щодо визначення розміру шкоди. Автомобіль, який належить позивачеві до цього часу не відремонтовано, відмовився від заявлення клопотання про визначення вартості пошкодження належного позивачеві автомобіля в цінах на час розгляду справи та огляду судом цього автомобіля.

Відповідач ОСОБА_3 із позовними вимогами ОСОБА_1 , як із первісними, так із уточненими позовними вимогами не погодився у повному обсязі. Підтримав свій відзив на позов та пояснив, що він не є власником та володільцем на час ДТП автомобіля ГАЗ 33021 д.н.з. НОМЕР_2 . Винним у ДПТ було визнано ОСОБА_6 за рішенням суду. Останньому було передано автомобіль за декілька днів до самої ДТП на його прохання та для його особистих потреб. ОСОБА_6 не перебував у трудових відносинах з ним та ОСОБА_4 . Просив відмовити у задоволенні позові.

Представник відповідача ОСОБА_3 та одночасно третьої особи ОСОБА_4 - ОСОБА_5 з позовом не погодився, надав пояснення, які є тотожними поясненням відповідача ОСОБА_3 .

Позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_6 та його представник ОСОБА_10 , представник відповідача ПрАТ «СК «ВУСО», треті особи ОСОБА_4 та ОСОБА_11 у судове засідання не прибули повторно з невідомих причин, повідомлялися судом належним чином про час, дати та місце розгляду справи.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, які прибули у судове засідання, експерта Сумцова С.С., вивчивши матеріали справи, встановив наступне.

Судом достовірно встановлено, що постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 18 грудня 2017 року, яка набрала законної сили, у справі про адміністративне правопорушення № 524/8424/17 (провадження № 3/524/4750/17) про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП, відповідача ОСОБА_6 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 (триста сорок) грн. на користь держави (т. 1 а.с. 46-47).

У зазначеній постанові судом встановлено, що 01 листопада 2017 року о 18 год. 10 хв. у м. Кременчуці, по проспекту Лесі Українки, 98, водій ОСОБА_6 , керуючи транспортним засобом ГАЗ д.н.з. НОМЕР_2 , не дотримався безпечної дистанції та здійснив наїзд на транспортний засіб Renault Kangoo, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням третьої особи ОСОБА_11 , внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження, чим водій ( ОСОБА_6 ) порушив п. 13.1. ПДР України, за що відповідальність передбачена за ст. 124 КУпАП.

Постанова суду не оскаржувалась ОСОБА_6 та набрала законної сили. Крім того, в день ухвалення судом постанови, ОСОБА_6 у добровільному порядку було сплачено штраф у розмірі 340 грн.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Суд звертає увагу учасників справи, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Крім того, преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

З огляду на викладене та відповідно до положення ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, суд не піддає сумніву та доказуванню обставини, встановлені постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 18 грудня 2017 року, згідно засад інституту доказування у цивільному судочинстві, яка не оскаржувалась та набрала законної сили, відповідно до якої відповідача ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні ДТП за обставин та місця вчинення проступку.

Крім того, суд враховує, що відповідач ОСОБА_6 та його представник не надали жодних належних і допустимих доказів на спростування вини у вчиненні проступку та заподіянні матеріальної шкоди як при розгляді справи про адміністративне правопорушення, так і під час розгляду цивільної справи, у тому числі на підтвердження їх доводів щодо перебування цього відповідача у трудових відносинах з подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , враховуючи також, що цей відповідач та його представник не заявляли клопотання про призначення і проведення судових автотехнічної та автотоварознавчої експертиз.

Отже, з огляду на викладене, вина відповідача ОСОБА_6 у скоєній дорожньо-транспортній пригоді є доведеною.

Судом було встановлено, що внаслідок ДТП автомобіль Renault Kangoo д.н.з. НОМЕР_1 , який належить на праві власності позивачеві ОСОБА_1 та яким керував на час ДТП на законних підставах третя особа ОСОБА_11 , отримав механічні пошкодження.

Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження автомобіля позивача від 19 лютого 2018 року за № 22, проведеного та складеного судовим експертом ОСОБА_9 , вартість матеріального збитку складає - 24 463,56 грн. (т. 1 а.с. 236-254).

За проведення вказаного висновку № 22 від 19 лютого 2018 року позивач ОСОБА_1 сплатила - 800 грн. що підтверджується оригіналом квитанції № 22 (т.1 а.с. 235).

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 , як власника автомобіля Renault Kangoo д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована у ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» (т. 1 а.с.7, 52).

Дана страхована компанія 23 серпня 2018 року платіжним дорученням за № 19062 виплатила позивачу ОСОБА_1 , як потерпілій особі страхове відшкодування у розмірі матеріального збитку - 19 386,30 грн., (т. 2 а.с. 75), що не заперечувалося представником позивача ОСОБА_2 під час розгляду справи, а також постає із відзиву ПрАТ «СК «ВУСО» (т. 2 а.с. 71-74).

Судом також було встановлено, що на момент ДТП, 01 листопада 2017 року, автомобілем ГАЗ д.н.з. НОМЕР_2 , який на праві власності належить ОСОБА_4 , керував з дозволу власника цього автомобіля на законних на те підставах, відповідач ОСОБА_6 .

Як постає із письмових пояснень самої ОСОБА_4 , даний автомобіль нею було передано ОСОБА_6 за його проханням та для його особистих потреб за декілька днів до самого ДТП. При цьому, як було встановлено судом, будь-якого договору на підставі якого було передано цей автомобіль між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не укладалося. Також, ОСОБА_6 не перебував у трудових відносинах ні з відповідачем ОСОБА_4 , ні з третьою особою ОСОБА_3 .

Звертаючись до суду із позовом до ОСОБА_3 , позивач ОСОБА_1 у своєму позові посилалася на те, що ДТП сталося із вини ОСОБА_3 не надаючи при цього жодного доказу його вини. Після поданих ОСОБА_3 відзиву на позовну заяву із запереченнями щодо цього, позивачем ОСОБА_1 було уточнено позовні вимоги, із вимогами вже про солідарне стягнення із ОСОБА_3 та ОСОБА_6 вартості відновлювального ремонту. При цьому, щодо позовних вимог до ОСОБА_3 позивач ОСОБА_1 в уточненні до позовної заяви посилається на те, що автомобіль ГАЗ 3302 д.н.з. НОМЕР_2 належить на праві власності ОСОБА_3 .

Як вказувалося раніше, автомобіль ГАЗ 3302 д.н.з. НОМЕР_2 на праві власності належить ОСОБА_4 , що постає із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (т. 1 а.с. 137). Із особливих відміток у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу постає, що ОСОБА_3 має лише право керування даним транспортним засобом, тому відповідати за завдану шкоду він не може, враховуючи і той факт, що винним у ДТП судом було визнано саме ОСОБА_6 , який під час розгляду справи про адміністративне правопорушення у суді свою вину у вчиненій ДТП визнав повністю та в цей же день у добровільному порядку сплатив суму штрафу.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України убачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду».

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01 березня 2013 року, особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завданням шкоди (пункт 2.2. Правил дорожнього руху України).

Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Пунктом 32.7 частини першої статті 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що шкоду, пов`язану з втратою товарного вигляду транспортного засобу, страховик не відшкодовує.

Згідно з пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року N 142/5/2092 (далі - Методика), вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі - КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Відповідно до пункту 8.3 Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

За змістом наведених положень законодавства величина втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків).

Пунктом 1.6 Методики визначено, що величина втрати товарної вартості - це умовна величина зниження ринкової вартості КТЗ, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, порівняно з ринковою вартістю подібного непошкодженого КТЗ.

У п. 8.6 Методики передбачено два випадки, коли в разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту виникає фізичний знос, яким характеризується величина втрати товарної вартості: 1) унаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду; 2) унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих елементів складових частин, захисних властивостей покриттів або застосування для ремонту складових частин, які були в ужитку чи в ремонті.

Показник передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією зі складових показника величини втрати товарної вартості транспортного засобу.

Втрата товарної вартості транспортного засобу розглядається в Методиці як економічне поняття, що охоплює, серед іншого, і втрату товарного (зовнішнього) вигляду.

Ураховуючи зміст викладеного, втрату товарної вартості можна визначити як зменшення вартості транспортного засобу, зумовлене передчасним погіршенням товарного (зовнішнього) вигляду автомобіля та (або) його експлуатаційних якостей унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих деталей, вузлів і агрегатів, з`єднань і захисних властивостей покриттів у зв`язку з ДТП і подальшим ремонтом. Передчасні зміни геометричних параметрів, фізико-хімічних властивостей, конструктивних матеріалів і характеристик інших процесів транспортного засобу, які є наслідком проведення окремих видів ремонтних робіт, призводять до погіршення зовнішнього (товарного) вигляду, функціональних та експлуатаційних характеристик і зниження безвідмовності й довговічності транспортного засобу.

Економічна характеристика втрати товарного вигляду дозволяє віднести витрати на його відновлення до реальних збитків.

Відповідно до підпункту 8.6.1 пункту 8.6 Методики величина втрати товарної вартості нараховується у разі потреби проведення ремонтних робіт з відновлення пошкоджених складових частин усіх типів КТЗ.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника (ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Складова частина КТЗ (складник) - деталь, складова одиниця чи комплектувальний виріб, які відповідають вимогам конструкторської документації (пункт 1.6 Методики).

Тобто, величина втрати товарної вартості нараховується в разі потреби проведення ремонтних робіт, що здійснюються як методами відновлення, так і методами заміни пошкоджених: деталі, складової одиниці чи комплектувального виробу, які відповідають вимогам конструкторської документації усіх типів КТЗ.

Підпунктом 8.6.2 Методики визначено вичерпний перелік випадків, коли величина втрати товарної вартості КТЗ не нараховується, зокрема в разі заміни окремих складників, що не потребують фарбування та не погіршують зовнішній вигляд КТЗ (скло, фари, бампери, декоративні накладки, пневматичні шини, зовнішня і внутрішня фурнітура тощо) (підпункт «е).

Таким чином, нарахування втрати товарної вартості передбачено, коли провадиться ремонт окремих деталей, вузлів і агрегатів, а також у разі заміни деталей, якщо це впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості транспортного засобу. Втрата товарної вартості не нараховується у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів, що не потребують фарбування, за умови, що це не впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості автомобіля (заміна двигуна на новий, заміна фар, ліхтарів, скла, шин тощо). Якщо ж у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів буде потрібне фарбування, то за умови, що це впливає на зовнішній вигляд транспортного засобу, втрата товарної вартості нараховується.

Системний аналіз пункту 32.7 частини першої статті 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 22, абзацу третього пункту 3 частини першої статті 988, статей 1166, 1187, 1194 ЦК України, пунктів 1.6, 8.6, 8.6.1, 8.6.2 Методики дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку.

Подібна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 24 червня 2019 року за № 562/2018/16-ц, провадження № 61-30029св18.

Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд констатує, що вимога позивача ОСОБА_1 щодо стягнення суми у відшкодування матеріальної шкоди, що становить різницю між вартістю відновлювального ремонту та виплаченим страховим відшкодуванням є такою, що підлягає задоволенню. Однак, суд не може погодитися із сумою, визначеною позивачем у розмірі - 42 430,17 грн., як різницю про яку вказує позивач між вартістю відновлювального ремонту (59 966,00 грн.) та виплаченим страховим відшкодуванням (17 535,83 грн.) із наступних підстав.

Звертаючись до суду із позовом, позивач ОСОБА_1 просила стягнути на її користь вартість відновлювального ремонту її автомобіля у розмірі - 42 430 грн. з посиланням на Рахунок № 02/04 від 10 лютого 2018 року, наданий ПП ОСОБА_7 , яким визначено вартість відновлювальних робіт у такому розмірі (т. 1 а.с. 6).

Суд звертає увагу, що висновком експертного автотоварознавчого дослідження за № 22 від 19 лютого 2018 року, складеного за заявою ОСОБА_1 судовим експертом Сумцовим С.С., вартість матеріального збитку з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля у 69% складає - 24 463,56 грн., що складається з: - вартість ремонтно-відновлювальних робіт - 9031 грн.; - вартість складових частин автомобіля підлягаючих заміні - 32995,49 грн. (із застосуванням до цієї величини коефіцієнту зносу в 69% при обчисленні у подальшому величини розміру збитків); - вартість нових матеріалів - 5203,96 грн. (т. 1 а.с. 236-254). При цьому, суд звертає увагу, що деталі, які підлягали заміні, про що вказано у протоколі огляду (т. 1 а.с. 239) не є цінними.

У судовому засіданні 10 лютого 2020 року судовий експерт Сумцов С.С. підтвердив правильність зробленого ним експертного автотоварознавчого дослідження та розрахунків зробленим ним у цьому дослідженні.

Отже, суд не може взяти до уваги розрахунок вартості відновлювального ремонту в розмірі - 59 966,00 грн., що зазначений в Рахунку № 02/04 від 10 лютого 2018 року, складеного ПП ОСОБА_7 , оскільки такий розрахунок спростовується обставинами дослідження, огляду автомобіля та самими висновками експерта за № 22 за результатами проведення експертного автотоварознавчого дослідження, складеного 19 лютого 2018 року судовим експертом Сумцовим С.С.

Крім того, ПрАТ «СК «ВУСО» 23 серпня 2018 року, платіжним дорученням № 19062, виплатило позивачу ОСОБА_1 , як потерпілій особі страхове відшкодування у розмірі матеріального збитку - 19 386,30 грн. (т. 2 а.с. 75), а не 17 535,83 грн., як стверджують безпідставно позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 .

Тому, на користь позивача ОСОБА_1 слід стягнути - 5 077,26 грн., як різницю між вартістю матеріального збитку та виплаченим страховим відшкодуванням (24 463,56 - 19 386,30).

Крім того, суд дійшов висновку про стягнення матеріальної шкоди у вказаному розмірі саме з ОСОБА_6 , а не з ОСОБА_3 чи ПрАТ «СК «ВУСО», оскільки саме з вини ОСОБА_6 сталася ДТП та з вини якого позивачеві заподіяна матеріальна шкода, враховуючи, що дії ОСОБА_6 як володільця транспортного засобу перебували у прямому причинному зв`язку з наслідками ДТП.

У задоволенні позову в іншій частині вимог слід відмовити позивачу ОСОБА_1 за безпідставністю.

Суд констатує, що однією із основоположних засад цивільного судочинства є його диспозитивність, яка, зокрема, полягає у розгляді судом справ виключно за зверненням особи, у межах заявлених нею вимог та на підставі поданих доказів.

Згідно зі статтями 12,13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно, зокрема, для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо який у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині 1 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію [про захист прав людини і основоположних свобод] та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтується. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа «Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Під час розгляду справи судом сама позивач та її представник неодноразово змінювали (уточнювали) позовні вимоги та склад відповідачів і третіх осіб, навмисно змінювали особисто їх процесуальне становище, зловживаючи при цьому своїми процесуальними правами, враховуючи те, що справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження та незважаючи на ухвали, які постановлялися судом.

Крім того, суд враховує той факт, що позивач не прибула у судове засідання, незважаючи на визнання її явки обов`язковою у судове засідання з метою надання особистих пояснень, а також, що представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтвердив, що позивач зверталася до ОСОБА_9 щодо визначення розміру шкоди, автомобіль, який належить позивачеві до цього часу не було відремонтовано, і котрий відмовився від заявлення клопотання про визначення вартості пошкодження належного позивачеві автомобіля в цінах на час розгляду справи та здійснення огляду судом автомобіля належного позивачеві.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У частинах 1 та 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір у разі часткового задоволення позову та інші витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач при поданні позову оплатила судовий збір у розмірі - 768,40 грн. Оскільки позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, то користь позивача ОСОБА_1 з відповідача ОСОБА_6 у повернення сплаченого судового збору необхідно стягнути кошти у розмірі 92,21 грн. (768,40грн х (5077,26грн. : 42430,17грн.)), а також кошти у повернення сплачених витрат по оплаті вартості автотоварознавчого дослідження, проведеного 19 лютого 2018 року судовим експертом Сумцовим С.С. у розмірі 96 грн. (800 грн. х (5077,26грн. : 42430,17грн.)).

Керуючись ст. ст. 11-16, 22, 988, 1166, 1194 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 10-13, 18, 76 - 83, 133, 141, 258, 259, 263 - 265, 273, 352, 354 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 у відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - 5077,26 грн., кошти у повернення сплачених: - витрат пов`язаних з оплатою послуг за проведення автотоварознавчого дослідження у розмірі 96,00 грн.; - судового збору у розмірі 92,21 грн.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову в іншій частині вимог.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрована: АДРЕСА_1 ;

Відповідачі:

- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ;

- ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає: АДРЕСА_3 ;

- ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО»», код ЄДРПОУ: 31650052, юридична адреса: м. Київ, вул. Казимира Малевича, буд. № 31;

Треті особи:

- ОСОБА_4 , 1947 р.н., зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ;

- ОСОБА_11 , зареєстрований: АДРЕСА_1 ;

Повний текст рішення виготовлено 17 березня 2020 року.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Рішення набирає законної сили у випадку закінчення строку подання апеляційної скарги або якщо рішення залишено в силі за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: