Рішення № 8824679, 02.04.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.10                                                                                 Справа № 10/5пд

За позовом Публічного акціонерного товариства «Луганське регіональне управління автобусних станцій», м. Луганськ,

до Відкритого акціонерного товариства «Маріуполь-Авто», м. Маріуполь Донецької області, -

про врегулювання розбіжностей при укладанні договору.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача - Павленко Н.В. - юрисконсульт, - довіреність № 1/1-1 від 04.01.10 року;

від відповідача - Гайдук Л.І. - юрисконсульт, - довіреність № 1 від 04.01.10 року, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

суть спору: позивачем заявлено вимогу (з урахуванням пояснень від 01.03.2010 року за вих. № 1/1-68) про врегулювання розбіжностей, що виникли між сторонами при укладенні Договору №7/2 від 01.01.2010року про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області між Публічним акціонерним товариством «Луганське регіональне управління автобусних станцій»(далі –ПАТ «ЛРУАС») та Відкритим акціонерним товариством «Маріуполь-Авто»(далі –ВАТ «Маріуполь-Авто»), шляхом викладення п.3.1 Договору в редакції позивача, а саме:

          «3.1 Плата Товариству за надання послуг Перевізнику складає 15% (з врахуванням податку на додану вартість у розмірі 20%) від суми тарифної вартості, реалізованих проїзних квитків через каси Товариства, (тобто-для платників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу з врахуванням ПДВ, без врахування додаткових зборів; для неплатників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, без врахування додаткових зборів та ПДВ) відповідно до касових відомостей продажу квитків, що є підставою для розрахунків з Перевізником. За кошти отримані від реалізації квитів на перевезення багажу реалізованих автостанціями (для неплатників ПДВ: без врахування ПДВ; для платників ПДВ: з врахуванням ПДВ) Перевізник сплачує Товариству плату у розмірі 50% (з врахуванням ПДВ 20%).

          Плата за надання послуг Перевізнику сплачується шляхом утримання Товариством з належних останньому сум коштів, отриманих в результаті продажу квитків.».

          На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 21.01.10 року до 18.03.10 року та з 18.03.10 року до 02.04.10 року - з метою надання сторонам можливості подати до суду додаткові докази.

          На підставі розпорядження заступника голови господарського суду Луганської області Рябцевої О.В. від 02.04.10 року у зв’язку з хворобою судді Мінської Т.М. розгляд справи доручено судді Середі А.П.

          До початку судового засідання, призначеного на 02.04.10 року, від представників сторін надійшло клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке судом задоволено.

          У судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі, мотивуючи його тим, що ПАТ «ЛРУАС»займає монопольне становище на ринку надання автостанційних послуг пасажирам і перевізникам; з огляду на цю обставину товариство з іншими перевізниками - учасниками цього ринку уже уклало договори, у яких спірна умова викладена у редакції, аналогічній редакції п.3.1, запропонованій за договором №7/2 від 01.01.10 року.

Представник відповідача позов не визнав (відзив за вих. № 29/114 від 05.02.10 року), посилаючись на те, що:

позивач не наводить ніякого обґрунтування стосовно вартості послуг в розмірі 15% (з врахуванням податку на додану вартість у розмірі 20%) від суми тарифної вартості реалізованих проїзних квитків та 50 % від реалізації квитків на перевезення багажу, реалізованих автостанціями;

користуючись тим, що він є монополістом, позивач підвищує вартість послуг за аналогічними договорами з іншими перевізниками;

у відповідача існує певна практика договірних відносин за аналогічними договорами з іншими об’єднаннями автобусних станцій, за умовами яких останні отримують 10 % від суми тарифної вартості реалізованих проїзних квитків за наявності аналогічного виробничого циклу;

відповідач вважає безпідставним вартість послуг у розмірі 50 % від реалізації квитків на перевезення багажу, реалізованих автостанціями, оскільки відомості про наявність багажного квитка, як і сам багажний квиток, вносяться до основного квитка і не потребують будь-яких додаткових витрат робочого часу, енергоресурсів, матеріалів та ін. при його оформленні, а повний обсяг робіт по завантаженню –розвантаженню багажу і його зберіганню виконує відповідач;

відповідач вважає, що посилання позивача на збільшення розміру орендної плати за земельну ділянку - безпідставне, оскільки позивач протягом 5 років не сплачував орендну плату за земельну ділянку, на якій розташовано автовокзал (за інформацією, розташованою на сайті Луганської міської ради у мережі Інтернет) (а.с.77-90).

Крім того, відповідач вважає, що цей позов підлягає залишенню без розгляду (заява від 18.01.10 року за вих. №29/51) з огляду на те, що господарським судом Луганської області по справі №18/8пд за позовом ПАТ «ЛРУАС»до ВАТ «Маріуполь-Авто»- про врегулювання розбіжностей при укладанні договору - уже вирішено цей спір шляхом винесення рішення від 05.03.09 року, яке залишено без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 12.05.09 року, але яке оскаржено відповідачем по тій справі у касаційному порядку.

На думку відповідача, по даній справі (№10/5пд) уже мається рішення суду між тими ж сторонами, про той же предмет та з тих же підстав (а.с.57).

Суд не погоджується з вищевикладеними доводами, оскільки вони суперечать фактичним обставинам справи (договір за №7/2 від 01.10.10 року не є предметом спору по справі №18/8пд у 2009 році) та чинному законодавству, а тому не приймає цю заяву до уваги.

Позивач не згоден з жодним з доводів відповідача.

          У судовому засіданні сторони не дійшли згоди з приводу редакції спірного пункту.

І.Заслухавши представників сторін, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

Публічне акціонерне товариство «Луганське регіональне управління автобусних станцій»(згідно проекту договору –Товариство), позивач у справі, є суб’єктом підприємництва, який володіє автостанціями, розташованими на території Луганської області, та здійснює діяльність щодо надання автостанційних послуг пасажирам і перевізникам.

          Згідно п.3.2 статуту товариство предметом своєї діяльності обрало (у тому числі) діяльність автомобільного регулярного транспорту; функціонування інфраструктури автомобільного та міського транспорту та ін.

          Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Маріуполь-Авто»(згідно проекту договору –Перевізник) відповідно п.3.2 статуту предметом своєї діяльності (у тому числі) обрав діяльність з перевезення пасажирів автомобільним транспортом на міських, приміських, міжміських і міжнародних маршрутах, надання транспортних та інших послуг юридичним і фізичним особам; та ін.

          На здійснення вказаної діяльності перевізник 13.02.07 року у встановленому чинним законодавством порядку отримав ліцензію Міністерства транспорту та зв’язку України АВ №310378, термін дії якої –з 13.02.07 року по 12.02.12 року (а.с.96).

          ПАТ «ЛРУАС», керуючись ст. 181 Господарського кодексу України (далі –ГКУ) та бажаючи укласти новий договір №7/2 про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області, - склало його проект від 01.01.09 року (посилання на 2009 рік є опискою, оскільки з пункту 9.1 проекту договору видно, що у ньому йдеться про термін дії з 01.01.10 року по 31.12.10 року) (а.с.10-13) та у супроводі листа від 09.10.09 року за вих. №11/928 спрямувало на адресу Перевізника, запропонувавши підписати його, - при цьому у листі сказано. що ПАТ «ЛРУАС»не змінює умови цього договору у порівнянні з аналогічним договором, укладеним між сторонами на 2009 рік (а.с.18).

З наданих до справи доказів вбачається, що між сторонами за цим спором впродовж 2008-2009 років мало місце службове листування (а.с.16-20), у якому позивачем надано пояснення причин укладення нового договору на 2009 рік та підстав збільшення ставки плати ПАТ «ЛРУАС» до рівня 15% від суми тарифної вартості реалізованих проїзних квитків та ставки у 50% від реалізації квитків на перевезення багажу: ця обставина викликана «збільшенням у 3 рази орендної плати за користування земельними ділянками під автостанціями, а також підвищенням тарифів на комунальні послуги та утримання дорожнього покриття»(вих. №8/4-1073 від 23.10.08 року (а.с.17).

Отримавши проект договору №7/2 від 01.01.10 року, Перевізник підписав його, але склав протокол розбіжностей, згідно якому він не погодився з редакцією: преамбули; пунктів: 2.1.8; 2.2.10; 3.1; 3.1.1; 3.3; 5.1.3; 6.2, - запропонованою Товариством (а.с.14-15), та у супроводі листа від 07.12.09 року за вих. №29/1090 примірник договору №7/2 від 01.01.10 року та протокол розбіжностей до нього спрямував на адресу Товариства (а.с.19).

          Товариство, отримавши ці документи, своїм листом (без дати та без номеру) повідомило Перевізника про узгодження усіх розбіжностей, крім редакції пункту 3.1 договору (а.с.20).

          Оскільки Перевізник не погодився на включення до договору пункту 3.1 у редакції Товариства, останнє звернулося до господарського суду Луганської області з цим позовом.

          Позивач, не погоджуючись з запереченнями відповідача проти позову, у тому числі - щодо підстав завищення Товариством затрат на обслуговування перевізників, які він поніс у 2008 році, - надав до справи їх розрахунок за 2008 рік (том 1, а.с. 24-25).

Він надав документальні докази того, що дійсно займає монопольне становище на ринку Луганської області з надання послуг автостанцій, у т.ч. документальні докази розгляду аналогічного питання вищеназваним теруправлінням Антимонопольного комітету України (далі - АМК), - рішення Адміністративної колегії Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.08.06 року №01-29/3, справа №391 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу», - згідно якому визнано, що:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганське регіональне управління автобусних станцій (назва –на час винесення рішення теруправлінням АМК) займало у 2004-І півріччі 2006 року монопольне (домінуюче) становище з часткою 100% на товарних ринках обов’язкових автостанційних послуг, що надаються пасажирам, та обов’язкових автостанційних послуг, що надаються перевізникам (п.1);

дії ТОВ «ЛРУАС»визнані такими, що суперечать вимогам ч.1 ст.13 Закону України «Про захист економічної конкуренції»та кваліфікуються як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку у вигляді дій суб’єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції ринку (п.2);

дії ТОВ «ЛРУАС»з укладення (всупереч діючому законодавству) різних за переліком та вартістю обов’язкових автостанційних послуг договорів з перевізниками є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, що кваліфікується за п.2 ст. 50, ч.1 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції»як дії суб’єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що можуть призвести до обмеження конкуренції, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (п.3).

          Цим же рішенням на ТОВ «ЛРУАС»накладено штрафи:

          у розмірі 600,00 грн., - за порушення вимог ч.1, абз. 2 частини 2 ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (п.2.1);

у розмірі 600,00 грн. –за аналогічне порушення (п.3.1) (а.с. 27-28).

          З огляду на вищевикладене позивач наголосив, що він, пропонуючи укласти спірний договір, не має права припускатися порушення вищезгаданого антимонопольного законодавства, оскільки плату у розмірі 15% передбачено у кожному з договорів, укладених ним з іншими перевізниками.

На підтвердження цього доводу позивач надав до справи низку договорів з іншими перевізниками: №15/2 від 15.07.09 року з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фаетон»(а.с. 37-38); №27-а/2 від 01.07.09 року з Приватним підприємцем Потилициним В.О. (а.с. 39-40); №14/2 від 01.07.09 року з ВАТ «Дніпропетровське підприємство-71231» (а.с.41-42); ВАТ «Автотранспортним підприємством-12327»(а.с.43-44); з Приватним підприємцем Бурлаковою Л.Є. (а.с.45-46); судову практику Луганського апеляційного господарського суду з аналогічних спорів за участю ПАТ «ЛРУАС»(а.с. 29-36).

Крім того, позивач звернув увагу на те, що у аналогічному договорі за №7/2, укладеному між сторонами за цим спором 23.10.08 року, пунктом 3.1 також було передбачено плату у розмірі 15% від виторгу за перевезення пасажирів та 50% від коштів, отриманих від реалізації квитків за перевезення багажу (а.с.22-23).

          Оцінюючи посилання відповідача на публікацію в мережі Інтернет на сайті Луганської міської ради матеріалу під заголовком «Страсти по Луганському автовокзалу»(від 25.08.09 року) (а.с.89-90), суд виходить з того, що ця публікація жодним чином не спростовує доводів позивача про збільшення орендної плати за користування земельними ділянками, на яких розташовані автостанції на території Луганської області, та інших платежів, на які посилається ПАТ «ЛРУАС»у своїх запереченнях на доводи відповідача.

          ІІ.Заслухавши представників сторін, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

          Відповідно до ст. 32 Закону України від 05.04.01 року №2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт»відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, з власником автостанцій визначаються договором, який є обов’язковим.

Тобто, укладення спірного договору між сторонами за позовом є обов’язковим.

Як сказано вище у описовій частині цього рішення, рішенням адміністративної колегії Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.08.06 року №01-29/3 (справа №391) встановлено, що позивач займає монопольне становище на ринку обов’язкових автостанційних послуг, що надаються перевізникам.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України від 11.01.01 року №2210-ІІІ «Про захист економічної конкуренції»зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин.

Між позивачем та суб'єктами господарювання –перевізниками Луганської області на 2009 рік укладені договори, аналогічні договору, щодо якого заявлено позовні вимоги.

Згідно вказаним договорам (їх перелік наведено вище у цьому рішенні) плата перевізника позивачу (Товариству) за послуги складає 15 % виторгу від продажу квитків на перевезення пасажирів та 50 % виторгу від продажу квитків на перевезення багажу.

Таким чином, позивач, з метою недопущення зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зобов’язаний застосовувати однакові ціни та однакові умови до рівнозначних угод.

Станом на час вирішення цього спору між сторонами за цим спором діє аналогічний договір від 23.10.08 року за №7/2, пунктом 3.1 якого встановлено, що плата за послуги становить 15 % виторгу від продажу квитків на перевезення пасажирів та 50 % виторгу від продажу квитків на перевезення багажу.

Тобто, позивач при укладенні спірного договору НЕ збільшив як плату за послуги щодо оформлення квитків на перевезення пасажирів, так і плату за послуги по оформленню квитків на перевезення багажу.

Відповідач наполягає на зменшенні встановленої плати з 15% до 10 %, обґрунтовуючи це тим, що ця плата є занадто великою; що позивач безпідставно завищує розмір своїх витрат на надання послуг автостанцій перевізникам; крім того, з автостанціями інших регіонів (областей) відповідачем укладено договори, згідно яким розмір плати за послуги автостанцій визначено на рівні 10% від виторгу за продані квитки.

Суд вважає, що позивач належним чином обґрунтував свої доводи про збільшення плати за оренду земельних ділянок, на яких розташовані автостанції, а також про інші витрати, які є складовими частками при визначенні рівня плати за надання автостанціями послуг перевізникам, що підтверджуються вищезгаданим розрахунком, іншими матеріалами справи. Ці дані не можуть бути не враховані як при визначенні рівня вартості згадуваних тут послуг, так і при вирішенні судом цього спору.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що позивач у порядку та у спосіб, встановлені чинним законодавством України, довів законність та обґрунтованість своїх вимог та заперечень, - в той час, як доводи відповідача на обґрунтування своїх вимог та заперечень щодо спірного п. 3.1 договору №7/2 від 01.01.10 року в редакції протоколу розбіжностей, суд вважає такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та чинному законодавству, а тому не приймає їх до уваги.

Відповідно до ст.ст.44,47-1 та 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

          На підставі викладеного, ст. 32 Закону України від 05.04.01 року №2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт»; ст. 13 Закону України від 11.01.01 року №2210-ІІІ «Про захист економічної конкуренції», керуючись ст. ст.4-3,32-34,36,443,44,47-1,49 та 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

          1.Позов задовольнити у повному обсязі.

          2.Врегулювати розбіжності за договором №7/2 про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області від 01.01.10 року між Публічним акціонерним товариством «Луганське регіональне управління автобусних станцій», ідентифікаційний код 33009052 (Товариство), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Маріуполь-Авто», ідентифікаційний код 05419643 (Перевізник), - пункт 3.1 якого викласти у редакції позивача, а саме:

          «3.1.Плата Товариству за надання послуг Перевізнику складає 15% (з урахуванням податку на додану вартість у розмірі 20%) від суми тарифної вартості реалізованих проїзних квитків через каси Товариства (тобто –для платників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу з урахуванням ПДВ, без урахування додаткових зборів; для неплатників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, без урахування додаткових зборів та ПДВ) відповідно до касових відомостей продажу квитків, що є підставою для розрахунків з Перевізником. За кошти, отримані від реалізації квитків на перевезення багажу, реалізованих автостанціями (для неплатників ПДВ: без врахування ПДВ; для платників ПДВ: з врахуванням ПДВ) Перевізник сплачує Товариству плату у розмірі 50% (з врахуванням ПДВ у розмірі 20%).

          Плата за надання послуг Перевізнику сплачується шляхом утримання Товариством з належних останньому сум коштів, отриманих у результаті продажу квитків».

          3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріуполь-Авто», ідентифікаційний код 05419643, яке знаходиться за адресою: місто Маріуполь, вул. Макара Мазая, 6, - на користь Публічного акціонерного товариства «Луганське регіональне управління автобусних станцій», ідентифікаційний код 33009052, яке знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. Оборонна, 101, - судові витрати, а саме: державне мито у сумі 85 (вісімдесят п’ять) грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.; видати наказ після набрання рішенням законної сили.

          Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 02.04.10 року за згодою представників сторін оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного господарського суду у той же термін.

          Рішення складено у повному обсязі та підписано –07 квітня 2010 року.

          Суддя                                                                                А.П.Середа