Рішення № 88244133, 03.03.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/4077/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шатернікова М.І.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут Харківпроект", м. Харків (61166, м. Харків, просп. Науки,38; ідент. код 02497996)

до Державного підприємства "Український державний головний науково-дослідний інститут інженерно-техничних і екологічних вишукувань УКРНДІІНТВ" (61166, м. Харків, просп. Науки,38; ідент. код 02498004)

про стягнення 361344,14 грн.

за участю представників:

позивача – Прокопченко К.А., ордер серії ВМ № 1003245 від 14.01.2020;

відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

На розгляд до Господарського суду Харківської області надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут Харківпроект" до Державного підприємства "Український державний головний науково-дослідний інститут інженерно-техничних і екологічних вишукувань УКРНДІІНТВ" про стягнення 361344,14 грн., що складається з: суми основного боргу у розмірі 257830,22 грн.; інфляційного збільшення боргу у розмірі 80289,75 грн.; 3 % річних у розмірі 23224,17 грн. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору дольової участі в утриманні й експлуатації будівлі № 5/06 від 01.01.2006 в частині своєчасної оплати отриманих у 2013 та 2014 році послуг. Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 5420,16 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн. позивач, також, просить покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16 грудня 2019 року прийнято позов ТОВ "Інститут Харківпроект" до розгляду, відкрито провадження у справі № 922/4077/19, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження, у справі розпочате підготовче провадження та призначено підготовче засідання на 11:00 14.01.2020.

У підготовчому засіданні 14.01.2020 у справі постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання про відкладення підготовчого засідання в порядку п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України на "28" січня 2020 р. об 11:00 год.

У підготовчому засіданні 28.01.2020 р. постановлено: протокольну ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження на 30 днів до 15.03.2020 р. в порядку ч. 3 ст. 177 ГПК України і протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті в порядку передбаченому п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України на "19" лютого 2020 р. о 12:00.

У судовому засіданні 19.02.2020 р. було постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні до 03.03.2020 р. о 12:30, в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України.

Представник позивача в судовому засіданні 03.03.20 р. підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити у повному обсязі. Крім того, просить суд задовольнити клопотання про стягнення з відповідача, крім судового збору, й витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн.

Відповідач правом на участь свого представника у судовому засіданні не скористались, відзив на позовну заяву не надав, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином в порядку приписів ст.ст. 120, 242 ГПК України.

Так, зокрема, процесуальні документи у даній справі направлялись на адресу відповідача зазначену у позовній заяві: 61166, м. Харків, просп. Науки,38 та яка співпадає з адресою зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Одночасно судом враховано, що за приписами ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

За таких підстав, враховуючи те, що всі процесуальні документи у справі № 922/4077/19 направлялись відповідачу на адресу зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд визнає, що відповідач належним чином був повідомлений про розгляд справи та про дату, час та місце проведення судових засідань, проте не виявив бажання бути присутнім у судовому засіданні, та його неявка не перешкоджає розгляду справи в порядку ч. 1 ст. 202 ГПК України.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи по суті, відзиву на позовну заяву не подано, суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази надані до суду, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

01.01.2006 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інститут Харківпроект" (позивач) та Державним підприємством "Український державний головний науково-дослідний інститут інженерно-техничних і екологічних вишукувань УКРНДІІНТВ" було укладено договір дольової участі в утриманні й експлуатації будівлі № 5/06.

Згідно п. 1.1. Договору Сторона 1 (позивач) зобов`язується організовувати забезпечення будівлі, розташованої по проспекту Леніна, 38 у місті Харкові і яке перебуває у спільній власності Сторін, необхідними комунальними та іншими послугами (надалі - експлуатаційні витрати), обумовлені у додатках до даного договору, які є його невід`ємною частиною, а Сторона 2 (відповідач) зобов`язується компенсувати експлуатаційні витрати, понесені стороною 1, у порядку, установленому даним договором.

Відповідно до п.п. 5.1., 5.2. Договору строк дії даного договору встановлюється з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2006 року. Якщо жодна зі сторін за один місяць до закінчення строку дії договору, письмово не заявила про його розірвання, строк дії договору вважається пролонгованим на черговий строк.

Доказів розірвання спірного договору до матеріалів справи не надано.

Сума договору та порядок розрахунків узгоджені сторонами у розділі 3 договору, зокрема у п. 3.2. ними унормовано, що вартість експлуатаційних витрат по утриманню будівлі наведена у додатку до договору, який є його невід`ємною частиною, та складає 3870,35 грн.

Додатковою угодою № 1 від 01.01.2009 р. п. 3.2 договору було викладено в наступній редакції: "вартість експлуатаційних витрат по утриманню будівлі наведена у додатку № 2 до договору, який є його невід`ємною частиною, та складає 3955,37 грн.

Додатковою угодою № 2 від 01.01.2010, сторони дійшли згоди, що з 01.01.010 р. для здійснення розрахунків за договором сторони використовують додаток № 3 до договору, який є його невід`ємною частиною.

Згідно п. 3.5. Договору основою для проведення розрахунків за даним договором є акт здачі-приймання наданих послуг (надалі - акт), підписаний Сторонами.

Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач усупереч умов Договору № 5/06 дольової участі в утриманні й експлуатації будівлі від 01.01.2006 р. платежі на утримання майна вносив несвоєчасно та не в повному обсязі. Внаслідок чого утворилась заборгованість за договором за період з січня 2013 по жовтень 2014, яка станом на 01.04.2017 р. становить 257830,22 грн., з яких 83 154,87 грн. за 2014 рік., 174 675,35 грн. станом на 31.12.2013 року. На підтвердження вказаних фактів позивачем надані копії актів здачі-приймання робіт та рахунками-фактурами за вказаний період та акт звірки взаємних розрахунків між сторонами станом на 01.04.2017 (т. 1 а.с 24-52).

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його майнових прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, шляхом стягнення з відповідача заборгованості за договором № 5/06 дольової участі в утриманні й експлуатації будівлі від 01.01.2006 р. за період з січня 2013 по жовтень 2014 у розмірі 257 830,22 грн., на яву позивачем нараховано в порядку приписів ст. 625 ЦК України 3% річних у розмірі 23 224,17 грн. та інфляційне збільшення боргу у розмірі 80289,75 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності із ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт господарювання (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб`єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язків.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Зважаючи на вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи те, що відповідачем не було спростовано встановлених фактів, які повідомлені позивачем стосовно неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором № 5/06 дольової участі в утриманні й експлуатації будівлі від 01.01.2006 р., господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості по відшкодуванню витрат на утримання будівлі за період з січня 2013 по жовтень 2014 у розмірі 257 830,22 грн. є нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 23 224,17 грн. та інфляційне збільшення боргу у розмірі 80289,75 грн., нарахованих за період з 02.10.2016 по 02.12.2019 р., суд керується наступним.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі в сумі 23 224,17 грн.

Одночасно судом враховано, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат визнав їх вірно розрахованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, та стягненню підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 80289,75 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Статтею 123 ГПК України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Як свідчать матеріали справи, у позовній заяві та відповідному клопотанні (вх. 4549) викладена вимога, зокрема, щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн.

Згідно з вимогами п. п. 1-2 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як свідчать матеріали справи, на підтвердження факту надання юридичних послуг адвокатом Прокопченко Сергієм Валерійовичем до матеріалів справи надано договір про надання правової допомоги № ІХП від 18.06.2019 року, укладений між АДВОКАТСЬКИМ ОБ`ЄДНАННЯМ "КОРТ РАЙДЕР» (надалі - «Виконавець»), в особі Керуючого партнера Прокопченка Сергія Валерійовича, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інститут Харківпроект» (надалі - «Замовник»), в особі Директора Спасова Юрія Анатолійовича; акт приймання-передачі наданих послуг від 19.02.2020 р.; рахунок-фактура № 19/02 від 19.02.2020 р.

Таким чином, суд визнає, що факт надання юридичних послуг адвокатом Прокопченко Сергієм Валерійовичем підтверджується наявним в матеріалах справи доказами, при цьому факт оплати послуг адвоката підтверджується платіжним дорученням № 162 від 19.02.2020 р. на суму 4500,00 грн., яка була узгоджена між клієнтом (позивачем) та адвокатом у вище перелічених документах.

Враховуючи викладене, а також те, що факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу та сума таких витрат підтверджується матеріалами справи, а відповідач в порядку, визначеному п. 5 ст. 126 ГПК України не звертався до суду з клопотанням про їх зменшення, суд приходить до висновку про необхідність покладення зазначених витрат на відповідача.

Відповідно до положень ч. 1 статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 165, 178, 202, 232, 233, 237, 238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства "Український державний головний науково-дослідний інститут інженерно-техничних і екологічних вишукувань УКРНДІІНТВ" (61166, м. Харків, просп. Науки,38; ідент. код 02498004) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут Харківпроект", м. Харків (61166, м. Харків, просп. Науки,38; ідент. код 02497996) 361344,14 грн., що складається з: суми основного боргу у розмірі 257830,22 грн.; інфляційного збільшення боргу у розмірі 80289,75 грн.; 3 % річних у розмірі 23224,17 грн.

3. Стягнути з Державного підприємства "Український державний головний науково-дослідний інститут інженерно-техничних і екологічних вишукувань УКРНДІІНТВ" (61166, м. Харків, просп. Науки,38; ідент. код 02498004) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут Харківпроект", м. Харків (61166, м. Харків, просп. Науки,38; ідент. код 02497996) витраті зі сплати судового збору в розмірі 5420,16 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4500,00 грн.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 ГПК України).

Відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено "13" березня 2020 р.

Суддя М.І. Шатерніков