Рішення № 88243778, 17.03.2020, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2020 року Справа № 913/58/20

Провадження №7/913/58/20

Господарський суд Луганської області у складі:

судді Тацій О.В.,

за участю секретаря судового засідання Селіверстової Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу №913/58/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас» (08162, Київська область, Києво-Святошинський район, смт Чабани, вул. Машинобудівників, буд. 4-В, ідентифікаційний код 30048570)

до Фермерського господарства «Кринички-Л» (92145, Луганська область, Троїцький район, с. Новочервоне, вул. Гагаріна, 2, ідентифікаційний код 34970573)

про стягнення заборгованості за поставлену продукцію за договором №8682 від 20.12.2018 року у розмірі 1 942 815,38 грн.,

та

за зустрічним позовом Фермерського господарства «Кринички-Л»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас»

про визнання недійсним договору поставки №8682 від 20.12.2018 року, укладеним між ТОВ «Агрозахист Донбас» та ФГ «Кринички-Л», та додатків №1, №2 та №3 від 20.12.2018 року до нього,

Представники сторін справи:

від позивача за первісни позовом (відповідача за зустрічним) - Довгополова В.М.,

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) - не з`явився,

Повноваження представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас» звернулося до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Фермерського господарства «Кринички-Л» про стягнення заборгованості за поставлену продукцію за договором №8682 від 20.12.2018 року у розмірі 1 942 815,38 грн.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що позивач належним чином та в повному обсязі виконав свої зобов`язання за договором №8682 від 20.12.2018 року, у тому числі додатками до договору №2 від 20.12.2018 року та №3 від 20.05.2019 року, а саме: передав у власність покупця товар, однак, останній в порушення умов договору не виконав своєчасно та в повному обсязі свої зобов`язання в частині сплати за нього грошової суми (вартості товару), внаслідок чого у позивача виникло право на стягнення основної заборгованості за договором у розмірі 1 432 233,83 грн., а також на підставі положень п. 7.7 договору право на звернення з вимогою про стягнення з відповідача 48 відсотків річних з простроченої суми у розмірі 48 970,63 грн., у відповідності до п. 7.8 договору - штрафу у розмірі 30% від суми несвоєчасного сплаченого товару, що становить 429 670,14 грн., та за п. 7.1.1 договору пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення у сумі 31 940,78 грн. за відповідні періоди прострочення, що разом складає 1 942 815,38 грн.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 03.02.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №913/58/20, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче засідання у справі на 13.02.2020 року о 10 годині 00 хвилин, в яке викликано представників сторін по справі.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 13.02.2020 року закрито підготовче провадження по справі № 913/293/19 та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.02.2020 року о(об) 10 годині 00 хвилин.

При цьому, в ухвалі суду від 13.02.2020 року звернуто увагу учасників справи на те, що всі заяви, клопотання, заперечення з процесуальних питань з дотриманням вимог до форми та змісту заяв з процесуальних питань, встановлених ст. 170 ГПК України, а також заяви по суті справи, у томи числі у формі відзиву, відповіді на відзив та заперечення, вимоги до яких та порядок подання передбачені приписами статей 165, 166 та 167 ГПК України відповідно, мають бути подані до суду у строк до закінчення підготовчого провадження, тобто до початку розгляду справи по суті.

24.02.2020 року на електронну адресу суду від представника відповідача Фермерського господарства «Кринички-Л» надійшли заява про відкладення розгляду справи на іншу дату від 21.02.2020 року з додатком до неї, а також зустрічна позовна заява про визнання недійсним договору поставки та додатків до неї від 21.02.2020 року разом з доданими до неї документами.

Згідно Актів від 24.02.2020 року, складени[ начальником відділу інформаційних технологій Ластовицьким Д.А., начальником відділу організаційно-документального забезпечення роботи суду Лук`янова Н. Ф. та заступником начальника відділу організаційно-документального забезпечення роботи суду Григорова А.А., вказані документи було отримано Господарським судом Луганської області електронними листами, які не засвідчено електронним цифровим підписом.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 24.02.2020 року повернуто без розгляду Фермерському господарству «Кринички-Л» заяву про відкладення розгляду справи на іншу дату від 21.02.2020 року з додатком до неї на підставі ч. 4 ст. 170 ГПК України, а також повернуто на підставі п. 1 ч. 5 ст. 174 ГПК України зустрічну позовну заяву про визнання недійсним договору поставки та додатків до неї від 21.02.2020 року і додані до неї документи вважати неподаними.

Однак, відповідач своїм правом на подання відзиву у встановлений судом строк не скористався, поважні причини неподання якого не повідомив, у зв`язку з чим на підставі приписів ч. 9 ст. 165 ГПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Разом з тим, у встановлений судом строк для подання відзиву на позовну заяву 24.02.2020 року представник Фермерського господарства «Кринички-Л» (відповідач за первісним позовом) звернувся до суду до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас» (позивача за первісним позовом) з зустрічною позовною заявою про визнання недійсним договору поставки та додатків до нього, в якому просить:

- визнати недійсним договір поставки №8682 від 20.12.2018 року, укладений між ТОВ «Агрозахист Донбас» та ФГ «Кринички-Л», підписаний зі строни ТОВ «Агрозахист Донбас» ОСОБА_2 , а також додатки до нього №1, №2 та №3 від 20.12.2018 року.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що від імені ТОВ «Агрозахист Донбас» договір поставки було підписано Калиновим О.О., який не був наділений відповідними повноваженнями. Крім цього, зауважує і те, що в порушення вимог ЗУ «Про товариства з обмеженою відповідальністю та додатковою відповідальністю» не було отримано згоди загальних зборів ТОВ «Агрозахист Донбас» на вчинення даного договору.

У свою чергу, позивач за зустрічною позовною заявою зазначає і про те, що 20.12.2018 року між сторонами було укладено (перепідписано) новий договір поставки з таким же номером й датою, однак, у ньому не було узгоджено всіх істотних умов договору, які є необхідними для визнання його укладеним, а також не було отримано згоди загальних зборів товариства на його укладення.

Разом з тим, ФГ «Кринички-Л» вимоги про визнання даного договору недійсним не заявлено.

При цьому, зважаючи на викладене позивач за зустрічною позовною заявою (відповідач за первісним позовом) вважає вимоги про стягнення заборгованості безпідставними та просить відмовити у їх задоволенні.

Крім того, 24.02.2020 року від предсатвника відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) надійшла заява про відкладення розгляду справи на іншу дату від 21.02.2020 року, в якій просить вікласти розгляд справи на строк до 10 календарних днів, у зв`язку з необхідністю підготовки до судового засідання, укладення договору про надання правничої допомоги та забезпечення участі у судовому засіданні належного представника, оскільки у період з 11.02.2020 року по 15.02.2020 року він перебував на лікуванні та не мав часу для здійснення відповідних дій.

На підтвердження факту перебування на лікування у вказаний період надав суду довідку від 21.02.2020 року №7, видану Сватівською амбулаторією ЗПСМ №2.

Ухвалою Госпоадрського суду Луганської області від 25.02.2020 року прийнято зустрічний позов Фермерського господарства «Кринички-Л» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас» про визнання недійсним договору поставки №8682 від 20.12.2018 року, укладеним між ТОВ «Агрозахист Донбас» та ФГ «Кринички-Л», та додатків №1, №2 та №3 від 20.12.2018 року до нього, - до спільного розгляду з первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас» до Фермерського господарства «Кринички-Л» про стягнення заборгованості за поставлену продукцію за договором №8682 від 20.12.2018 року у розмірі 1 942 815,38 грн.

Вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом.

А в судовому засіданні у справі № 913/58/20 оголошено перерву до 17.03.2020 року до 10 год. 00 хв.

12.03.2020 року від представника відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) ФГ «Кринички-Л» надійшло клопотання про проведення судових засідань у режимі відео конференції.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 12.03.2020 року у задоволенні клопотання представника Фермерського господарства «Кринички-Л» - Золотарьової О.Ю. про проведення судових засідань у режимі відеоконференції у справі №913/58/20 відмовлено.

Разом з тим, 16.03.2020 року через канцелярію господарського суду від голови ФГ "Кринички-Л" повторно надійшло клопотання про проведення судових засідань у режимі відео конференції з аналогічною процесуальною вимогою.

Ухвалою Госпоадрського суду Луганської області від 26.03.2020 року повернуто без розгляду клопотання Фермерського господарства «Кринички-Л» про проведення судових засідань у режимі відеоконференції від 16.03.2020 року №331/20 - на підставі ч. 4 ст. 170 ГПК України.

Крім того, 16.03.2020 року на адресу суду надійшли письмові пояснення позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) ТОВ «Агрозахист Донбас», в яких вказав, що відповідачем ФГ «Кринички-Л» було підписано договір поставки №8682 від 20.12.2018 року, де з боку ТОВ «Агрозахист Донбас» виступав представник Калинов Олександр Олександрович, який діяв на підставі доручення 12/19 від 14.12.2018 року. Довіреність ОСОБА_2 була видана за №12/19 від 14.12.2018 року та наділяла його всіма правами пов`язаними з діяльністю товариства, зокрема з правом укладати від імені ТОВ «Агрозахист Донбас» договори купівлі-продажу товарів, договори поставки та інше. Згодом до товариства звернувся директор ФГ «Кринички-Л» з проханням надати екземпляр договору, який він по його ствердженню загубив. На той час в нашому товаристві вже не працював ОСОБА_2 , який підписував цей договір станом на 20.12.2018 року. Тому були змушені надати договір поставки №8682 від 20.12.2018 року підписаний ФГ «Кринички-Л» в особі свого керівника Кушнирь О. В., який повністю ідентичний умовам договору, який був підписаний Калиновим О.О.

У свою чергу, зауважив і на тому, що загальна сума за договором становить 1 790 293,37 грн., а тому він не є значним правочин в розумінні вимог закону, у зв`язку з чим для здійснення такого правочину рішення загальних зборів не потрібно.

Сторони по справі про дату, час і місце судового розгляду справи у відкритому судовому засіданні повідомлялися належним чином у порядку ст. 120 ГПК України шляхом направлення копій ухвали суду від 25.02.2020 року за їх адресами рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Проте, відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) явку своїх уповноважених представників у судове засідання не забезпечив.

У зв`язку з цим суд звертає увагу на те, що у відповідності до положень ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

При цьому, 16.03.2020 року представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) звернувся до суду з заявою про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з введенням в Україні карантину через загрозу епідемії корона вірусної інфекції та для недопущення поширення COVID-19 з 12.03.2020 року по 03.04.2020 року.

Розглядаючи дану заяву, суд виходить з того, що визначений ч. 2 ст. 195 ГПК України строк судового розгляду справи по суті закінчується 26.03.2020 року, при цьому, введений в Україні карантин через загрозу епідемії корона вірусної інфекції діє з 12.03.2020 року по 03.04.2020 року, - тобто його тривалість перевищує встановлені законом строки судового розгляду справи.

Листом голови Ради суддів України від 16.03.2020 року №9рс-186/20 з метою убезпечення населення України від поширення гострих респіраторних захворювань та корона вірусу COVID-19, який віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб, судам рекомендовано на період з 16 березня до 03 квітня 2020 року, встановити особливий режим роботи судів в Україні, а саме: роз`яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами. Проте, даний лист не передбачає умов відкладення розгляду справ у випадку закінчення встановлених законом процесуальних строків їх розгляду.

Більш того, суд звертає увагу на те, що, будучи належним чином повідомленим про судове засідання, представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) повторно не з`явився у судове засідання, у зв`язку з чим суд на підставі приписів п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України вважає за можливе розлянути справу за його відсутності.

Також, суд зауважує, що наявні у справі матеріали та заяви сторін по суті справи є достатніми для вирішення справи в даному судовому засіданні.

Разом з тим, звертаючись до суду з заявою про відкладення судового розгляду справи, представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) не вказав на необхідність відкладення розгляду справи, зокрема, у зв`язку з необхідністю подання додаткових заяв, клопотань, надання пояснень суду, а також нових доказів по справі, а обмежився лише посиланням на введення карантину через загрозу епідемії корона вірусної інфекції.

Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає необхідним відмовити відповідачу за первісним позовом (позивачу за зустрічним позовом) у задоволенні заяви про відкладення розгляду справи.

Крім того, під час розгляду справи, судом враховано, що ч. 1 ст. 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 236 ГПК України, судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, розумні строки розгляду справи судом.

Частиною 1 ст. 7 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

При цьому суд відзначає, що розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Судді повинні усвідомлювати особисту відповідальність за розгляд справ у встановлені законом строки, за якість розгляду справ, не допускати фактів зволікання, вживати всіх необхідних заходів з метою неухильного дотримання процесуальних строків.

На цьому неодноразово наголошували Європейський суд з прав людини та Верховний Суд у своїх рішення.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 17.03.2020 року відповідно до ст. 233 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Луганської області,

ВСТАНОВИВ:

20.12.2018 року між ТОВ «Агрозахист Донбас» (постачальник за договором) та ФГ «Кринички-Л» (покупець) укладено договір поставки №8682, за яким в терміни, визначені договором, постачальник зобов`язався передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а покупець зобов`язався прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором (п. 1.1 договору).

У ст. 631 ЦК передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Даний договір набуває чинності з дня його підписання представниками обох сторін і діє до повних розрахунків (п. 11.2 договору).

Згідно умов п. 2.1 договору, за даним договором постачається виключно оригінальна продукція, виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість, ціна якої визначаються додатками та/або накладними, що є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 2.1 договору, ціна продукції, що поставляється за цим договором, вказується у додатках в національній валюті та визначається в залежності від виду товару.

Загальна сума договору визначається сукупністю додатків та/або накладних, що зазначені в п. 2.1, та які є невід`ємною частиною цього договору. Видаткова накладна є невід`ємною частиною договору та підписується з боку покупця особою, уповноваженою довіреністю на отримання товаоно-матеіріальних цінностей (товару)

Вартість тари, упаковки, в якій постачається товар, входить до ціни товару (п.п. 2.3, 2.4 договору).

З викладених у пунктах під номером 2 умов додатків №2 від 20.12.2018 та №3 від 20.05.2019 до договору вбачається, що загальна ціна товару за додатком №2 складає 1 770 047,69 грн. і за додатком №3 - 20 245,68 грн.

Умови оплати визначені розділом 3 договору.

Відповідно до п. 3.1 цього розділу порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до даного договору.

Так, згідно п. 3 додатків №2 та №3 до договору, оплата здійснюється в наступному порядку:

- покупець сплачує постачальнику 20% вартості товару до 26.12.2018 року. Остаточний розрахунок за отриманий товар покупець зобов`язується здійснити до 20.10.2019 року;

- покупець сплачує постачальнику 20% вартості товару до 28.05.2019 року. Остаточний розрахунок за отриманий товар покупець зобов`язується здійснити до 20.10.2019 року, відповідно.

На підтвердження виконання покупцем зобов`язань з оплати товару з врахуванням п. 3.2 даного договору, сторони продовж трьох днів від дня остаточного розрахунку за відповідним додатком або договором в цілому, підписують «Акт звіряння взаємних розрахунків» (п. 3.3 договору).

У відповідності до умов п. 3.5 договору, товар, що був переданий покупцю в межах цього договору тільки згідно накладних (без укладення інших письмових угод - додатків), має бути оплачений не пізніше 10 днів з моменту його отримання за відповідною накладною.

Строк поставки товару визначається у відповідних додатках до цього договору (п. 4.1 договору).

За умовами пункту 2 додатку №2 від 20.12.2018 до договору, постачальник зобов`язаний поставити покупцю товар за договором на вказані суми до 01.04.2019 та 10.04.2019 відповідно.

Перехід права власності здійснюється в момет передачі товару з одночасним прийманням по кількості і якості.

Товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем: по кількості, вказаній в накладній (п.п. 6.2, 6.3 договору).

У розділі 7 договору сторони передбачили умови відповідальності за порушення умов даного договору.

Так, винна сторона відшкодовує спричинені збитки в порядку, передбаченому чинним законодавством та з урахуванням даного договору (п. 7.1 договору).

Відповідно до п. 7.1.1 договору, за несвоєчасну оплату продукції покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми боргу за кожний день прострочення.

Згідно п. 7.7 договору, в разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов`язань передбачених розділом 3 цього договору покупець, відповідно до ст. 625 ЦК України, сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, 48 % річних, якщо інший розмір відсотків не встановлено відповідним додатком до договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої заборгованості.

Крім цього, за п. 7.8 договору, в разі прострочення покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більш ніж на 5 днів, покупець сплачує додатково штраф у розмірі 30% від суми несвоєчасно сплаченого товару.

Разом з тим, у п. 7.10 договору, сторони погодили, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним договором відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст. 259 ЦК України, продовжується до трьох років.

Разом з тим, як було зазначено вище, 24.02.2020 року відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) ФГ "Кринички-Л" звернувся до суду з зустрічним позовом до ТОВ "Агрозахист Донбас" про визнання недійсним договору поставки №8682 від 20.12.2018 року, укладеним між ТОВ "Агрозахист Донбас" та ФГ "Кринички-Л", та додатків №1, №2 та №3 від 20.12.2018 року до нього.

Обгрунтовуючи необхідність визнання недійсним договору поставки та додатків до нього, він зазначає про те, що від імені ТОВ "Агрозахист Донбас" договір було підписано особою, яка не була наділена відповідними повноваженнями.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Так, дійсно зі змісту договору поставки №8682 від 20.12.2018 року встановлено, що він підписаний представником Калиновим О.О., який згідно договору діяв на підставі доручення №12/19 від 14.12.2018 року, а дотатки до договору підписані наступними особами:

- додаток №1 від 20.12.2018 року - Калиновим О.О., який згідно додатку діяв як представник на підставі доручення №12/19 від 14.12.2018 року;

- додаток №2 від 20.12.2018 року - Калиновим О.О., який згідно додатку діяв як представник на підставі вказаного доручення;

- додаток №3 від 20.05.2019 року - Світличним В.О., який згідно додатку діяв як представник на підставі доручення №14/03 від 14.03.2019 року.

При цьому, у матеріалах справи на підтвердження повноважень Калинова О.О. на підписання договору поставки та додатків до нього наявна копія довіреності за вих. №12/19 від 14.12.2018 року, строком дії до 31.12.2019 року, якою останнього уповноважено на представництво інтересів ТОВ «Агрозахист Донбас», а також наділено всіма правами, пов`язаними з діяльністю товариства, зокрема, з правом укладати від його імені договори поставки.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно ч.ч. 3, 5 ст. 65 ГК України, для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства.

В силу приписів ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

З інформації з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «Агрозахист Донбас» вбачається, що особою, яка обрана (призначена) до органу управління юридичної особи, уповноважена представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, а також вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, є керівник Зубрицький Олександр Тимофійович, який до того ж діє без обмежень.

Тобто, керівник товариства ОСОБА_3 є уповноваженою особою діяти від імені ТОВ «Агрозахист Донбас» та представляти його інтереси у відносинах з юридичними особами.

Згідно ч. 1 ст. 58-1 ГК України,с господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим.

За ч. 4 ст. 62 ГК України, підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

При цьому, печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.

Зі змісту договору поставки та додатків до нього вбачається, що підписи осіб, які підписали даний правочин і додатки до нього засвідчені печаткою товариства, що у свою чергу свідчить про укладення їх за відома та згоди керівника товариства Зубрицьким О.Т., який як було вказано вище є компетентним представником ТОВ «Агрозахист Донбас» уповноваженим від його імені укладати і підписувати договори та інші угоди без обмежень.

Із встановлених судом обставин вбачається, що погодження договору та додатків до нього керівником ТОВ «Агрозахист Донбас» підтверджується наявністю на них відтисків печаток товариства, як юридичної особи.

У свою чергу суд відзначає, що суду відсутні відомості, які свідчили б про протиправність використання печатки ТОВ «Агрозахист Донбас», а також не надано доказів її втрати, звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, - внаслідок чого у суду не має підстав вважати, що печатка товариства використовувалась проти волі позивача.

При цьому, визнання договору недійсним згідно з положеннями статей 203 та 215 ЦК України у зв`язку з підписанням договору особою, яка не має на це повноважень, та відсутністю волевиявлення власника, можливе лише у тому випадку, якщо власник у подальшому не схвалив такого правочину.

Аналогічної правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 23.07.2019 року у справі № N 918/780/18.

За таких обставин встановивши наявність волевиявлення власника на укладення оспорюваного договору поставки та додатків до нього, що виразилося у засвідчені підписів осіб печаткою товариства.

А тому для встановлення наявності або відсутності підстав для визнання договору недійсним підлягає з`ясуванню наявність подальшого схвалення товариством правочину з додатками.

Відповідно до ст. 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину (п. 3.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 року № 11).

Крім цього, правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Таким чином, із змісту частини першої 241 ЦК України випливає, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 року у справі № 3-59гс14.

Проаналізувавши зміст виниклик між сторонами правовідносин, суд констатує, що зі сторони ТОВ «Агрозахист Донбас» мало місце наступне схвалення засвідченого печаткою товариства договору поставки та додатків до нього. Про це свідчить те, що:

- на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар (передав товар йому у власність), а відповідач прийняв відповідний товар, на підтвердження чого суду надано копії видаткових накладних №9465 від 26.12.2018 року та №5474 від 25.06.2019 на вказані в додатках до договору суми, які засвідчені підписами уповноважених представників сторін договору та скріплені їх печатками, - тобто мали місце поставка товару та підписання документів, підтверджуючих факт здійснення господарської операції;

- а також Акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.11.2018 - 23.09.2019 між ТОВ «Агрозахист Донбас» і ФГ «Кринички-Л» за договором №8682 від 20.12.2018, засвідчений підписами сторін і скріплений їх печатками, та виписки по рахунках, з яких вбачається, що відповідачем в якості попередньої оплати вартості товару за договором було перераховано 26.12.2018 на рахунок позивача платіж на суму 354 009,54 грн. та 21.05.2019 - платіж на суму 4 050,00 грн., - а тому позивачем було прийнято грошові платежі у вигляді попередньої оплати за договором поставки.

Більш того, про схвалення правочину зі сторони ТОВ «Агрозахист Донбас» свідчить і звернення товариства до відповідача з вимогою про сплату боргу, який виник в результаті поставки товару за договором та його подальшої несплати несвоєчасно та у повному обсязі, а також поданням позову до суду.

Тобто, ТОВ «Агрозахист Донбас» шляхом вчинення дій на виконання свого обов`язку щодо поставки товару за договором, прийняття грошових платежів в рахунок попередньої оплати за ним та подальшим зверненням до суду з вимогою про стягнення заборгованості, яка виникла на підставі неналежного виконання відповідачем зобов`язань за ним, схвалило даний правочин та виразило свою дійсну волю на його вчинення.

Крім того, аналіз постанов Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 910/1163/17, від 25.04.2018 року у справі № 910/9915/17, від 10.04.2018 року у справі № 910/11079/17 свідчить, що вони містять висновок про те, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (ст. 241 ЦК України).

Також, посилаючись як на підставу для визнання оспорюваного договору та додатків до нього недійсними, відповідач зазначає, що відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 44 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», статут товариства може встановлювати особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини).

Рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, приймаються виключно загальними зборами учасників, якщо інше не передбачено статутом товариства.

Рішення про надання згоди на вчинення інших значних правочинів, крім зазначених у частині другій цієї статті, приймаються загальними збори учасників, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Разом з тим, беручи до уваги встановлений судом факт подальшого схвалення ТОВ «Агрозахист Донбас» договору поставки та додатків до нього у відповідності до порядку ст. 241 ЦК України, суд відхиляє посилання позивача на приписи ст. 44 Закону як на підставу для визнання оспорюваного договору і дадатків до нього недійсними, оскільки останні, на його переконання, укладені всупереч вказаним нормам, - а тому у даному випадку, з огляду на дійсну волю товариства на укладення даного правочину, рішення загальних зборів про надання згоди на його вчинення не вимагається. При цьому, суд зауважує, що у матеріалах справи відсутні жодні докази, які б свідчили про те, що предметом договору поставки є майно (товар), вартість якого перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності.

Більш того, з долученої до матеріалів справи копії довідки «Щодо структури активів ТОВ «Агрозахист Донбас» встановлено, що розрахункова вартість чистих активів товариства (за балансом) на 31.12.2018 року склала 58 089 тис. грн. Відтак, беручи до уваги вартість майна, яке було поставлене за договором поставки, суд констатує, що його ціна не перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства, - внаслідок чого укладений між сторонами правочин не є значним та не вимагає надання згоди на його вчинення загальними зборами учасників.

Слід звернути увагу і на те, що згідно положень ч. 5 ст. 12 ЦК України, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Враховуючи вищевикладене, суд з впевненістю може стверджувати, що поведінка особи, яка виявилася у засвідченні укладеного між сторонами договору поставки і додатків до нього, була добросовісною і розумно, оскільки відповідала внутрішній волі товариства, була спрямована на настання реальних правових наслідків і виникнення договірних господарських правовідносин щодо поставки товару між сторонами.

Також, позивач за зустрічним позовом вважає, що укладений правочин є недійсним в силу того, що він не містить всіх істотних умов договору поставки, а саме: ціни, вартості продукції, порядку розрахунків і умов поставки.

За змістом положень ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована навстановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору зурахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаївділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно статей 638, 639 ЦК України, договірє укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умовдоговору.

В свою чергу, відповідно до ч. 8 ст. 181 ГК України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умовгосподарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що невідбувся); якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання,правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Таким чином, непогодження сторонами істотних умов договору може бути лише підставоюдля визнання договору неукладеним.

Втім, визнання договору неукладеним може мати місце на стадії укладення договору, а не занаслідками його виконання сторонами; якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону.

Вказаної правової позиції дійшов Верховний Суд України упостановах від 23.09.2015 року у справі № 3-502гс15; від 20.04.2016 року у справі № 3-287гс16; від 06.07.2016 року у справі № 3-436гс16.

Крім того, визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотнихумов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 червня 2011 року у справі № 3-58гс11.

Отже, зважаючи на те, що сторонами було вчинено ряд дій на виконання своїх зобов`язань за договором поставки, суд вважає доцільним і необхідним перейти до з`ясування питання про відповідність його вимогам закону та як наслідок встановити наявність чи відсутнітсь підстав для визнання його недійсним в силу невідповідності положенням законодавчих актів (ч. 1 ст. 203 ЦК України.)

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з приписами ч.ч. 1-3 ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Укладений між сторонами договір та додатки до нього за своєю суттю є договором поставки товару, за яким згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне за своїм змістом положення викладене в ч. 1 ст. 265 ГК України.

З правового аналізу зазначених законодавчих положень вбачається, що істотними умовами договору поставки є: предмет договору, строки і порядок його поставки та оплати.

Здійснивши юридичний аналіз змісту укладеного між сторонами договору поставки та додатків до нього, суд стверджує, що під час укладення договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов, а саме:

- ціни товару, яка визначена в пунктах під номером 2 в додатках до договору поставки;

- термінів і порядку поставки товару, що передбачено розділом 6 договору поставки та пунктами під номером 2 в додатках до договору поставки;

- строків і порядку оплати товару, що передбачено умовами, викладеними в пунктах під номером 3 в додатках до договору поставки.

А тому, у суду відсутні підстави вважати, що сторонами під час укладення довору не було узгоджено його всіх істотних умов, - внаслідок чого відсутні підстави для визнання його недійсним з огляду на невідповідність вимогам законодавства, чинних на момент його підписання.

Більш того, суд звертає увагу на те, що протягом тривалого проміжку часу, починаючи з моменту укладення договору поставки та додатків до нього, відповідачем взагалі не ставилося питання про визнання його недійсним та не висловлювалося жодних заперечень або непогоджень відносно його змісту і умов, позаяк, зі сторони відповідача в рахунок виконання своїх зобов`язань за договором мало місце внесення повередньої оплати та прийняття поставленого товару.

Крім цього, суд відзначає, що в силу приписів ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується, а обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на сторону, яка оспорює його дійсність.

За таких обставин, з огляду на вищевикладене, суд вважає, що спірний договір поставки та додатки до нього не можуть бути визнані недійсними з означених позивачем за зустрічним позовом підстав, а тому суд приходить до висновку про відмову у задовленні зустрічного позову Фермерського господарства "Кринички-Л" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" про визнання недійсним договору поставки №8682 від 20.12.2018 року, укладеним між ТОВ "Агрозахист Донбас" та ФГ "Кринички-Л", та додатків №1, №2 та №3 від 20.12.2018 року до нього.

Разом з тим, суд не бере до уваги посилання позивача за зустрічним позовом (відповідача за первісним) на договір поставки №8682 від 20.12.2018 року з тим же номером і датою укладення, підписаний директором ТОВ «Агрозахист Донбас» Зубрицьким О.Т. з огляду на те, що в зусрічній позовній заяві позивачем взагалі не ставилося питання про визнання його недійсним, а також зважаючи на ті обставини, що підставою для звернення з позовом ТОВ «Агрозахист Донбас» до суду став факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань саме за оспорюваним договором поставки та додатками до нього.

При цьому, суд зауважує, що у відповідності до приписів ч. 3 ст. 46 ГПК України, у встановлений законом строк до закінчення підготовчого засідання позивач не скористався своїм правом на зміну підстави позову, а саме: пред`явлення вимог про стягнення заборгованості за договором поставки №8682 від 20.12.2018 року, підписаним директором ТОВ «Агрозахист Донбас» Зубрицьким О.Т., шляхом подання письмової заяви, - а тому суд продовжує розгляд справи та вирішення заявлених позовних вимог по суті на підставі вимог за оспорюваним договором поставки, який як було встановлено є дійсним і таким, що регулює спірні правовідносини, що виникли між сторонами.

Так, на виконання умов договору №8682 від 20.12.2018 року позивач поставив відповідачу товар (передав товар йому у власність), а відповідач прийняв відповідний товар, а саме:

- євро-лайтінг 4,8 % в.р. (2*10л) not ADR (0017806379) в кількості 1 500 л на загальну суму 1 770 047,69 грн.;

- UN гліфоган 480, в.р. (20 л) кл. 9 ГУ ІІІ AZH022510A в кількості 140 л на загальну суму 20 245,68 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних №9465 від 26.12.2018 року та №5474 від 25.06.2019 на вказані в додатках до договору суми, які засвідчена підписами уповноважених представників сторін договору та скріплені їх печатками.

Загальна вартість поставленого товару становить 1 790 293,37 грн.

Разом з тим, зважаючи на викладену у постанові від 03.09.2019 року у справі № 810/611/14-а правову позицію Верхвоного суду та беручи до уваги те, що відповідачем не заперечувався факт поставки товарів у вказаному обсязі, а тому суд вважає, що надані позивачем копії видаткових накладних є належними у розумінні приписів ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік» документами, якими підтверджується факт здійснення господарської операції та поставки товару.

Крім цього, керуючись приписами ст. 79 ГПК України, суд відзначає, що надані позивачем докази на підтвердження факту поставки відповідачу товару більш вірогідно підтверджують обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, ніж докази, надані на їх спростування.

Однак, як зазначає позивач, що не спростовано і відповідачем, останній на відміну від позивача свої зобов`язання за договором в порушення приписів чинного законодавства та пунктів 3 додатків до договору щодо своєчасного і повного перерахування грошових коштів за поставлений товар (оплати товару) виконав неналежним чином: несвоєчасно та не повному обсязі, що і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідними позовними вимогами.

Так, з наявного у матеріалах справи Акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.11.2018 - 23.09.2019 між ТОВ «Агрозахист Донбас» і ФГ «Кринички-Л» за договором №8682 від 20.12.2018, засвідченого підписами сторін і скріпленого їх печатками, а також виписок по рахунках вбачається, що відповідачем в якості попередньої оплати вартості товару за договором було перераховано 26.12.2018 на рахунок позивача платіж на суму 354 009,54 грн. та 21.05.2019 - платіж на суму 4 050,00 грн.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Акт звірки взаємних розрахунків, підписаний уповноваженою особою відповідача (боржника) є доказом, що свідчать про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед позивачем боргу з оплати отриманого товару (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду № 910/1389/18 від 05.03.2019).

А тому, здійснивши часткову оплату поставленого товару та підписавши в подальшому акт звірки взаємних розрахунків з позивачем, відповідач визнав наявність зобов`язання з оплати поставленого товару.

Таким чином, відповідач оплатив вартість поставленого товару на загальну суму 358 059,54 грн., при цьому, плата за товар на суму 1 432 233,83 грн. внесена не була.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до наступного.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як було зазначено вище, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки товару, зміст і умови якого визначені ч. 1 ст. 712 ЦК України та ч. 1 ст. 265 ГК України.

До укладеного між сторонами договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

У відповідності з ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Як з`ясовано судом, на виконання вищенаведених умов договору поставки позивачем було поставлено відповідачу (передано у його власність) товар на загальну суму 1 432 233,83 грн., а останнім його прийнято, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних, підписаними сторонами без зауважень.

В силу ст. 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до чинного законодавства та умов договору і додатків до нього до 20.10.2019.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Так, за умовами пунктів 3 додатків №2 та №3 до договору, покупець зобов`язується здійснити остаточний розрахунок за отриманий товар до 20.10.2019 року.

За ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на те, що відповідач свої зобов`язання в частині оплати у повному обсязі вартості поставленого товару не виконав у встановлений договором строк, то він відповідно вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

Так, з огляду на вищенаведене та встановлення факту невиконання відповідачем обов`язку з оплати вартості поставленого товару, вимоги позивача в частині стягнення суми основного боргу за договором поставки є обґрунтованими і доведеними, у зв`язку з чим позивач має право на стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар у розмірі 1 432 233,83 грн.

З`ясувавши вищевикладені обставини справи, суд вважає доцільним перейти до з`ясування питання щодо задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 48 відсотків річних з простроченої суми у розмірі 48 970,63 грн., у відповідності до п. 7.8 договору - штрафу у розмірі 30% від суми несвоєчасного сплаченого товару, що становить 429 670,14 грн., та за п. 7.1.1 договору пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення у сумі 31 940,78 грн. за відповідні періоди прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України, порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування до нього штрафних санкцій визначених законом та встановлених договором і захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм ст. 625 ЦК України.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Частинами 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу приписів ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно положень ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 253 ЦК України вставнолено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

У даній справі, враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, нарахування штрафних санкцій починається з 21.10.2019.

При цьому, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Однак, з умов договору вбачається, що у п. 7.10 договору, сторони погодили, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним договором відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст. 259 ЦК України, продовжується до трьох років

Беручи до уваги факт порушення відповідачем зобов`язань з оплати вартості поставленого товару за договором, позивач просить стягнути з нього пеню в розмірі 31 940,78 грн.

У відповідності до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі ст. 1 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

В п. 7.1.1 договору сторони визначили, що за несвоєчасну оплату продукції покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми боргу за кожний день прострочення.

При цьому, статтею 3 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Разом з тим, судом враховано викладене у п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

З наданого до позовної заяви розрахунку вбачається, що позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 31 940,78 грн. за загальний період прострочення з 21.10.2019 по 15.11.2019 наступного змісту:

- нарахована на заборгованість у розмірі 1 432 233,83 грн. за період простроченя з 21.10.2019 по 24.10.2019 тривалістю 4 дні у розмірі подвійної облікової ставки (16,5*2) сума пені складає - 5 179,59 грн.;

- нарахована на заборгованість у розмірі 1 432 233,83 грн. за період простроченя з 25.10.2019 по 15.11.2019 тривалістю 22 дні у розмірі подвійної облікової ставки (15,5*2) сума пені складає - 26 761,19 грн.

За розрахунками позивача загальна сума заборгованості за пенею за означений період склала 31 940,78 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми пені, суд вважає його обґрунтованим та арифметично правильним, а тому, зважаючи на встановлені обставини справи, приходить до висновку про необхідність задоволення вимог позивача у цій частині.

Крім того, у відповідності до умов п. 7.8 договору позивач просить стягнути з відповідача і штраф у розмірі 30% від суми несвоєчасного сплаченого товару, що становить 429 670,14 грн.

Так, за п. 7.8 договору, в разі прострочення покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більш ніж на 5 днів, покупець сплачує додатково штраф у розмірі 30% від суми несвоєчасно сплаченого товару.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми штрафу та здійснивши його математичний перерахунок, суд погоджується з ним і вважає його правильним, а тому вважає необхідним стягнути з відповідача штраф у сумі 429 670,14 грн. (1 432 233,83 грн. розмір основної заборгованості за договором) * 30 % (розмір штрафу у відповідності до п. 7.8 договору).

У свою чергу, суд зауважує, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень щодо передбачення в договорі одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17).

Також, позивачем заявлено вимогу і про стягнення з відповідача 48 відсотків річних з простроченої суми у розмірі 48 970,63 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки відповідачем несвоєчасно виконувались умови договору щодо оплати вартості поставленного товару, то він зобов`язаний сплатити на користь позивача проценти річних від простроченої суми у встановленому законом або договором розмірі.

Згідно п. 7.7 договору, в разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов`язань передбачених розділом 3 цього договору покупець, відповідно до ст. 625 ЦК України, сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, 48 % річних, якщо інший розмір відсотків не встановлено відповідним додатком до договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої заборгованості.

Таким чином, в договорі сторони змінили встановлений законом розмір процентів річних і визначили його у розмірі 48 % від простроченої суми основної заборгованості.

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача 48% річних в сумі 48 970,63 грн. за загальний період з 21.10.2019 по 15.11.2019 тривалістю 26 днів.

Враховуючи положення статей 3, 509, 625 ЦК України, за змістом яких передбачається правомірне нарахування відсотків річних на суму основного боргу, суд вважає обґрунтованим і законним стягнення з відповідача процентів річних за вказаний період прострочення у розмірі 48 970,63 грн.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Разом з тим, суд відзначає, що доказів сплати заявленої до стягнення заборгованості відповідачем суду не надано.

За таких обставин, оцінивши подані докази, які досліджені в судовому засіданні, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК, витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас» до Фермерського господарства «Кринички-Л» про стягнення заборгованості за поставлену продукцію за договором №8682 від 20.12.2018 року у розмірі 1 942 815,38 грн. - задовольнити.

2. Стягнути з Фермерського господарства «Кринички-Л» (92145, Луганська область, Троїцький район, с. Новочервоне, вул. Гагаріна, 2, ідентифікаційний код 34970573) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас» (08162, Київська область, Києво-Святошинський район, смт Чабани, вул. Машинобудівників, буд. 4-В, ідентифікаційний код 30048570) заборгованість за поставлену продукцію за договором №8682 від 20.12.2018 року у розмірі 1 432 233,83 грн., 48 % річних у розмірі 48 970,63 грн., штрафу у розмірі 429 670,14 грн., та пеню в розмірі 31 940,78 грн., що разом складає 1 942 815,38 грн.; а також судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 29 142,23 грн.

3. Видати наказ позивачу після набрання судовим рішенням законної сили.

4. У задоволенні зустрічного позову Фермерського господарства «Кринички-Л» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас» про визнання недійсним договору поставки №8682 від 20.12.2018 року, укладеним між ТОВ «Агрозахист Донбас» та ФГ «Кринички-Л», та додатків №1, №2 та №3 від 20.12.2018 року до нього, - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд Луганської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано - 17.03.2020 року.

Суддя О.В. Тацій