Ухвала суду № 88243151, 17.03.2020, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/12248/16-ц

Провадження № 6/345/35/2020

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.03.2020року м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області у складі головуючого судді Сухарник І.І., з участю секретаря судового засідання Заткальницької Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні подання старшого державного виконавця Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Побуцької Роксолани Богданівни про примусове проникнення до житла, суд -

встановив:

що 16.03.2020р. старший державний виконавець Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Побуцька Р.Б. звернулась до суду з поданням про примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_1 , в якої перебуває малолітня ОСОБА_2 , місце проживання якої згідно виконавчого листа – АДРЕСА_1 , та яку необхідно передати батькові – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 , для забезпечення повернення дитини до Італійської Республіки.

Старший державний виконавець Побуцька Р.Б. подала клопотання про розгляд подання без її участі, подання підтримує у повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 439 ЦПК України суд розглядає подання, зазначене в частині першої цієї статті, негайно, але не пізніше наступного дня з дня його надходження до суду, без повідомлення (виклику) сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного чи приватного виконавця.

Суд, дослідивши матеріали подання, прийшов до висновку про відсутність підстав для його задоволення, враховуючи наступне.

Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30.01.2018 вирішено: визнати незаконним утримання ОСОБА_1 малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на території України; повернути малолітню ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в супроводі її матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до місця її постійного проживання в Італійську Республіку за адресою: АДРЕСА_2 ; у разі, якщо рішення не буде виконано в добровільному порядку, зобов`язати ОСОБА_1 , передати малолітню ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батькові ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 , для забезпечення повернення дитини до Італійської Республіки. Допущено негайне виконання судового рішення в частині повернення дитини до Італійської Республіки.

03.12.2018 постановою Івано-Франківського апеляційного суду ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 оголошено в розшук.

Відповідно до інформації Калуського ВП ГУНП в Івано-Франківській області, проведеними розшуковими заходами встановлено, що ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 05.11.2018 р., складеного органом опіки та піклування КМР, встановлено, що на час перевірки, ОСОБА_2 перебувала за місцем проживання.

26.12.2018 р., 16.01.2019 р. та 22.01.2019 р., відповідно до актів державного виконавця, здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_1 , проте двері до квартири ніхто не відчиняв, перевірити виконання рішення боржником не вдалося.

08.02.2019 р. державним виконавцем спільно із працівником поліції здійснено вихід за адресою боржника, однак дверей ніхто не відчинив, хоча було чутно, що в квартирі хтось перебуває.

18.02.2019 р. та 06.03.2019 р. державним виконавцем та працівником поліції знову ж таки не вдалось перевірити виконання рішення боржником.

08.05.2019 р., 29.05.2019 р., 26.07.2019 р., 28.02.2020 р. відповідно до актів державного виконавця, здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_1 , проте двері ніхто не відчиняв і перевірити виконання рішення боржником не вдалося.

Оцінюючи вказані акти, як докази, суд звертає увагу на те, що у актах від 25.12.2018 р., 16.01.2019 р., 22.01.2019 р., 08.02.2019 р., 26.07.2019 р. відсутні відомості про понятих, а в актах від 26.07.2019 р. та від 28.02.2020 р. відсутні відомості про час складення даних актів, а тому вони не можуть вважатися належним доказами.

Також, у акті від 08.02.2019 р., міститься вказівка на те, що боржниця проживає у квартирі у АДРЕСА_1 встановлено зі слів сусідки з квартир АДРЕСА_3 , однак не вказано прізвища даної сусідки та відсутні її письмові пояснення з цього приводу, що викликає сумніви у достовірності зазначених обставин.

Відповідно до п. 13 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду з поданням про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти належні боржникові від інших осіб.

Відповідно до вимог ст. 439 ЦПК України, питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи за поданням державного виконавця. Суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

Ст. 30 Конституції України та ст. 1 протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод передбачається, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Кожному гарантується недоторканність житла або іншого володіння, проникнення до якого допускається не інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Конституційна гарантія недоторканості житла не поширюється на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема, для захисту прав і законних інтересів інших членів суспільства. Обмеження права особи на недоторканість житла, яке визначено у Конституції України і міжнародно-правових актах, визнається легітимним втручанням держави у права людини з метою забезпечення загального блага.

У рішенні Європейського суду "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року визначено що за змістом пункт 1 статті 6 Конвенції та згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях національних судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються і орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Аналіз положень Закону України "Про виконавче провадження" та процесуальних норм дає підстави для висновку, що законодавець збалансував права як особи, що ініціює питання звернення з поданням до суду про примусове проникнення до житла, так і особи, щодо якої такі заходи застосовано. При цьому, питання про примусове проникнення до житла вирішується не інакше як шляхом прийняття вмотивованої ухвали суду з додержанням принципу верховенства права.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Стаття 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий і відкритий розгляд у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок (справа "Іммобільяре Саффі" проти Італії", заява № 22774/93, ЄСПЛ 1999-V, § 66). У справі "Кайсин проти України" Європейський суд наголосив, що правосуддя було б ілюзорним, як би внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обов`язкового рішення суду стосовно однієї з сторін. У справі "Бурдов проти Росії" Європейський суд зазначив, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя.

Таким чином, рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника-фізичної особи має бути вмотивованим і ґрунтуватися на доказах, які підтверджують перешкоджання боржника вільному доступу державного виконавця до цього житла чи іншого володіння.

Однак, державним виконавцем не надано доказів вручення боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження, в матеріалах подання вона також відсутня, у зв`язку з чим у суду немає можливості встановити чи була у боржника реальна можливість добровільно виконати рішення суду у встановлений строк.

Крім того, у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що боржник ОСОБА_1 перешкоджала вільному доступу державного виконавця до житла. Додані до подання акти державного виконавця не можуть вважатися таким доказом, оскільки в ньому вказано лише про те, що двері в будинку ніхто не відкрив, що ніяким чином не свідчить про перешкоджання боржника вільному доступу державного виконавця до свого житла.

Будь-яких інших доказів на підтвердження факту умисного створення перешкод з боку ОСОБА_1 для проведення виконавчих дій державним виконавцем суду не представлено.

Крім того, в матеріалах справи наданих державним виконавцем до суду відсутні докази належного повідомлення ОСОБА_1 про дату, час та місце вчинення виконавчих дій та не додано доказів на підтвердження того, що боржнику направлялись будь-які повідомлення про вручення процесуальних документів та викликів до державного виконавця.

Також, державним виконавцем не долучено до матеріалів подання доказів, які б підтверджували належність ОСОБА_1 квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд приймає до уваги те, що примусове проникнення до житла людини є одним з найсуворіших заходів, що сприяє примусовому виконанню судових рішень, оскільки пов`язане з обмеженням конституційного права людини на недоторканість житла чи іншого володіння.

При вирішенні питання про надання дозволу на примусове проникнення до володіння боржника суд має переконатися, що боржник перешкоджає виконанню рішення суду, що унеможливлює його примусове виконання, чим порушує права стягувача.

Враховуючи вищенаведенні вимоги закону та встановленні обставини справи, приймаючи до уваги недостатність проведених виконавчих дій, відсутність даних про належне сповіщення боржника про проведення виконавчих дій, відомостей, що підтверджують факт свідомого ухилення боржника від виконання судового рішення, суд вважає, що у задоволенні подання слід відмовити.

На підставі наведеного та керуючись ст. 30 Конституції України, ст. 439 ЦПК України, суд -

ухвалив:

у задоволенні подання старшого державного виконавця Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про примусове проникнення до житла ОСОБА_6 - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: