Рішення № 88242767, 03.03.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.03.2020Справа № 910/13841/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Вегера А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія

«Комплексні рішення»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту

Києву

про стягнення 2 279 037, 32 грн.,

Представники учасників справи:

від позивача: Шевель І.П. за довіреністю від 13.01.2020;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: Литвин Б.О. за довіреністю № 16 від 30.05.2019.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Національний центр Олександра Довженка» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Комплексні рішення» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості по сплаті орендної плати та неустойки в сумі 2 115 461, 32 грн. Одночасно, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати в сумі 58 731, 92 грн., які складаються з витрат на професійну правничу допомогу в сумі 27 000, 00грн., та витрат по сплаті судового збору в сумі 31 731, 92 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та відповідачем були укладені Договори оренди нерухомого майна № 7718 від 19.01.2017 та № 7452 від 30.06.2016, в порушення умов яких відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання по сплаті орендної платі, після припинення чинності означених договорів нерухоме майно у визначений строк Орендодавцю не повернув, плату за користування нерухомим майном не здійснював. У зв`язку з цим позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.10.2019 відкрито провадження у справі № 910/13841/19, на підставі статті 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву, підготовче засідання призначено на 19.11.2019 року.

19.11.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 2 279 037, 32 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 32 750, 00 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 34 185, 56 грн.

Крім того, 19.11.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 15 000, 00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.11.2019 підготовче засідання відкладено на 10.12.2019 року.

21.11.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про виправлення описки в заяві про збільшення розміру позовних вимог.

05.12.2019 та 10.12.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 10.12.2019 року судом прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, у зв`язку з чим справа розглядається в редакції означеної заяви, відповідно має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

16.12.2019 року через відділ діловодства господарського суду представником третьої особи подані письмові пояснення щодо заявлених позовних вимог.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.01.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/13841/19 до судового розгляду по суті на 19.02.2020 року.

22.01.2020 року через відділ діловодства господарського суду представником третьої особи подані письмові пояснення щодо заявлених позовних вимог.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.02.2020 судове засідання відкладено на 03.03.2020 року.

24.02.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові докази для долучення до матеріалів справи, а також клопотання про поновлення строку для подання доказів.

У судовому засіданні 03.03.2020 року судом розглянуто клопотання позивача про поновлення строку для подання додаткових доказів у справі та вирішено задовольнити його.

У судовому засіданні 03.03.2020 року представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник третьої особи у судовому засіданні 03.03.2020 року надав пояснення щодо заявлених позовних вимог.

Представник відповідача у судове засідання 03.03.2020 року не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

При цьому, звертаючись з даним позовом саме до господарського суду міста Києва, позивач у позовній заяві послався на правила виключної підсудності щодо спорів, які виникають з приводу нерухомого майна (частина 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України), оскільки нерухоме майно, яке було передано відповідачу в оренду, знаходиться у місті Києві.

Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.

Основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна.

Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.

Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Частиною 1 статті 27 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Тобто, загальне правило територіальної підсудності щодо пред`явлення позову за місцезнаходженням відповідача застосовується лише у випадку, коли інші правила підсудності не встановлені положеннями Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 30 Господарського процесуального кодексу України встановлена виключна підсудність справ.

Так, частина 3 вищевказаної норми процесуального права передбачає, що спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Виключну підсудність встановлено, зокрема, для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності.

При цьому, тлумачення частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України повинно відбуватися з урахуванням принципу правової визначеності, який, в аспекті даного спору, полягає у забезпеченні здатності вірного тлумачення закону пересічною особою. Зокрема, встановлюючи підхід до тлумачення правових норм, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.07.1995 у справі "Толстой-Милославський" (Tolstoy Miloslavsky) проти Сполученого Королівства (скарга №18139/91), визначаючи зміст терміну "передбачений законом" сформулював наступну умову: положення національного законодавства повинні бути настільки ясними, зрозумілими і визначеними, щоб будь-яка людина, за необхідності скориставшись порадою юриста, могла б повністю зрозуміти зміст закону.

З огляду на зазначений підхід Європейського суду з прав людини до тлумачення правових норм, положення частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України означають, що спір має розглядатися за правилами виключної підсудності, коли нерухоме майно, право власності на таке майно або інші вимоги, що стосуються нерухомого майна, є предметом спору.

Водночас, як свідчить правозастосовна практика Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 20.09.2018 у справі № 902/919/17, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Згідно з положеннями статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

За таких обставин, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

При цьому, виключна підсудність встановлена з метою забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи. Зазначені у законі суди можуть здійснити такий розгляд, оскільки в районі їх діяльності знаходиться основна маса доказів.

Як на тому наголошено у постанові Верховного Суду у справі № 638/1988/17 від 10.04.2019 правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно.

Згідно з частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах у справі № 460/4286/16-ц від 23.01.2018 та у справі № 640/16548/16-ц від 16.05.2018, до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 Цивільного кодексу України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Тобто, чинна процесуальна норма частини третьої статті 30 Господарського процесуального кодексу України (в редакції з 15.12.2017) визначає розширений перелік спорів, до яких застосовуються правила виключної підсудності, в порівнянні з попередньою редакцією Господарського процесуального кодексу України, частина третя статті 16 якого передбачала, що за місцезнаходженням майна розглядаються справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном (тобто лише в спорах про захист речового права, однак не в договірних відносинах).

Суд вважає, що зазначений спір безпосередньо стосується стягнення заборгованості з орендної плати з користування орендованим нерухомими майном, що знаходиться у м. Києві, у зв`язку з чим справа підлягає розгляду саме господарським судом міста Києва.

У судовому засіданні 03.03.2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача та третьої особи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.01.2017 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Комплексні рішення" (Орендар) було укладено договір оренди № 7718 нерухомого майна, що належить до державної власності (надалі - Договір-1), за умовами якого Орендодавцем було передано у строкове платне користування Орендарю державне нерухоме майно - нежитлові приміщення, площею 528,80 кв.м., розміщене за адресою: 03150, м. Київ, вул. Васильківська, 1, на 3 поверсі корпусу №6 (майно), балансоутримувачем якого є Державне підприємство "Національний центр Олександра Довженка"; вартість майна визначена згідно з висновком про вартість станом на 31.07.2016 становить 7 182 110, 00 грн. без ПДВ (пункт 1.1 Договору).

Відповідно до пункту 1.2 Договору-1 майно передавалося в оренду з метою розміщення творчо-навчальної майстерні електроприладів, площею 39, 00 кв.м.; фото школи, площею 55, 30 кв.м.; проведення виставок образотворчої та книжкової продукції, виробленої в Україні, площею 145, 30 кв.м.; буфету, який не здійснює продаж товарів підакцизної групи, площею 224, 20 кв.м.; та організації концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності, площею 65, 00 кв.м.

В розділі 3 Договору-1 сторони встановили порядок нарахування та сплати орендної плати, а саме: за користування об`єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі пункту 24 таблиці 2 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - липень 2016 року 61 138, 93 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

Пунктом 3.6 Договору-1 встановлено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж. Тимчасово до 31 грудня 2019 року орендна плата у повному обсязі спрямовується на виконання статутних завдань балансоутримувача.

Відповідно до пункту 5.3 Договору-1 Орендар зобов`язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну (у платіжних дорученнях, які оформлює орендар, вказується призначення платежу за зразком, який надає орендодавець листом при укладенні договору оренди).

В пункті 3.7 Договору-1 сторони погодили, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

За умовами пункту 3.11. Договору у разі розірвання за згодою сторін Договору оренди Орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії Договору оренди не звільняє Орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла у повному обсязі, ураховуючи санкції до Державного бюджету та Балансоутримувачу.

Відповідно до п. 10.1 Договору оренди цей договір укладено строком на 2 (два) роки 11 (одинадцять) місяців, що діє з 19 січня 2017 року по 19 грудня 2019 року.

На виконання своїх зобов`язань за Договором орендодавцем було передано, а орендарем прийнято спірне орендоване майно, що підтверджується підписаним представниками та скріпленим печатками орендаря, орендодавця та балансоутримувача актом від 19.01.2017 приймання-передавання орендованого майна за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 1.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань за Договором зі сплати орендних платежів Державне підприємство Національний центр Олександра Довженка у серпні 2018 року звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Комплексні рішення" про стягнення 187 195,41 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.11.2018 у справі № 910/10765/18 відповідний позов задоволено повністю та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Комплексні рішення" на користь Державного підприємства Національного центру Олександра Довженка 260 504,79 грн. заборгованості за Договором, 20 563, 65 грн. пені та витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 216, 03 грн.

У лютому 2019 року до господарського суду міста Києва надійшов позов Заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву до Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Комплексні рішення", в якому прокурор просить суд:

1) розірвати укладений 19.01.2017 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Комплексні рішення" (орендар) договір оренди №7718 нерухомого майна, що належить до державної власності;

2) зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Комплексні рішення" повернути нежитлове приміщення загальною площею 528,80 кв.м. на третьому поверсі корпусу № 6 по вул. Васильківській, 1 у м. Києві за актом приймання-передачі у державну власність - Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву.

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказує про систематичне невиконання відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором оренди №7718 від 19.01.2017 зі сплати орендних платежів на користь балансоутримувача орендованого майна - Державного підприємства Національний центр Олександра Довженка, що є істотним порушенням умов вказаного договору та підставою для розірвання такого договору та повернення орендованого майна.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.04.2019 у справі № 910/2141/19 позов Заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву задоволено повністю: розірвано Договір оренди № 7718 нерухомого майна, що належить до державної власності, від 19.01.2017, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд. 50-Г; ідентифікаційний код 19030825) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Комплексні рішення" (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Панікахи, буд. 20; ідентифікаційний код 37625828); зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Комплексні рішення" (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Панікахи, буд. 20; ідентифікаційний код 37625828) повернути нежитлове приміщення загальною площею 528,80 кв.м. на третьому поверсі корпусу № 6 по вул . Васильківській, 1 у м. Києві за актом приймання-передачі у державну власність - Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд. 50-Г; ідентифікаційний код 19030825).

Пунктом 10.9. Договору передбачено, що у разі припинення або розірвання цього Договору майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Орендодавцю/Балансоутримувачу.

Майно вважається поверненим Орендодавцю/Балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на Орендаря (п. 10.10. Договору).

Відповідно до п. 10.11. Договору за відмову Орендаря на вимогу Орендодавця повернути орендоване майно, у разі припинення/розірвання за рішенням суду договору, Орендар відшкодовує Орендодавцю неустойку в розмірі подвійної щомісячної орендної плати за весь час, що відраховується від дати припинення або розірвання договору до підписання акта приймання-передачі (повернення), який підтверджує фактичне повернення орендованого майна.

Проте, відповідачем орендоване майно своєчасно повернуто не було, вищевказане рішення господарського суду міста Києва було виконано відповідачем лише 24.07.2019, що підтверджується Актом державного виконавця від 24.07.2019 року про повернення відповідачем орендованого майна Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву.

Таким чином, за відповідачем утворилась заборгованість по сплаті орендної плати за період з 01.08.2018 по 24.07.2019 в сумі 1 083 561, 85 грн.

30.06.2016 між регіональний відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплексні рішення" (орендар) укладено договір оренди № 7452 нерухомого майна, що належить до державної власності за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення, номер майна за даними Єдиного державного реєстру об`єктів державної власності 229280851.1.АААДДЛ712, площею 912, 20 кв.м. розміщене за адресою: 03150, м. Київ, вул. Васильківська, 1, на "3" поверсі корпусу № 6 (далі -майно), що перебуває на балансі Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка", ідентифікаційний код ЄДРПОУ 22928085 (далі-балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 31.12.2016 і становить 9 183 000, 00 без ПДВ.

Пунктом 2.1. Договору встановлено, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договору, але не раніше з дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.

Орендна плата визначена за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - грудень 2015 року 52 622, 88 грн. (п. 3.1. договору)

Згідно з п. 3.3. договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць із врахуванням пункту 9 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік ".

Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України.

Відповідно до п. 3.6. договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувача у співвідношенні 70 % та 30 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним , з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за яким здійснюється платіж, із врахуванням пункту 9 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік ". Тимчасово до 31 грудня 2016 року орендна плата у повному обсязі спрямовується на виконання статутних завдань балансоутримувача.

Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі підлягають індексації і стягується до бюджету та балансоутримувача у визначеному пунктом 3.6. договору співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмір подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день оплати із врахуванням пункту 9 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік ". (п. 3.7. Договору).

Разом з тим, суд зазначає, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 408 "Про внесення змін до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу", що набула чинності з 03.07.2015 року встановлено, що орендна плата за договором тимчасово з 03.07.2015 року по 31.12.2016 року спрямовується в повному обсязі (100%) на рахунок балансоутримувача - Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка" на виконання статутних завдань.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2016 року № 930, цифри і слова "31 грудня 2016 р." замінено цифрами і словами "31 грудня 2019 р.".

Пунктом 3.8. Договору-2 встановлено, що у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмір 3 % від суми заборгованості.

Відповідно до п. 9.1. Договору-2 за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Цей договір укладено строком на 2 (два) роки 11 (одинадцять) місяці, що діє з 30 червня 2016 року до 30 травня 2019 року включно (п. 10.1. Договору-2).

На виконання умов Договору-2 Орендодавець передав, а Орендар прийняв в оренду нерухоме майно, що підтверджується актом приймання-передавання від 30.06.2016 року.

Відповідно до п. 10.2. Договору-2 умови цього Договору зберігають силу протягом усього строку цього Договору, у тому числі у випадках, коли після його укладенням законодавством установлено правила, що погіршують становище Орендаря, а в частині зобов`язань Орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов`язань.

06.06.2019 року Орендодавець направив на адресу відповідача та Балансоутримувача заяву № 30-06/4688 про припинення чинності договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 30.06.2016 № 7452.

Пунктом 10.9. Договору-2 передбачено, що у разі припинення або розірвання цього Договору майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Орендодавцю/Балансоутримувачу.

Майно вважається поверненим Орендодавцю/Балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на Орендаря (п. 10.10. Договору-2).

Відповідно до п. 10.11. Договору-2 за відмову Орендаря на вимогу Орендодавця повернути орендоване майно, у разі припинення/розірвання за рішенням суду договору, Орендар відшкодовує Орендодавцю неустойку в розмірі подвійної щомісячної орендної плати за весь час, що відраховується від дати припинення або розірвання договору до підписання акта приймання-передачі (повернення), який підтверджує фактичне повернення орендованого майна.

Проте, відповідач орендоване за Договором-2 нерухоме майно Орендодавцю не повернув.

Таким чином, за відповідачем утворилась заборгованість по сплаті орендної плати за Договором-2 за період з 01.08.2018 по 18.11.2019 в сумі 1 195 475, 47 грн.

Оскільки заборгованість за Договором-1 та Договором-2 в загальному розмірі 2 279 037, 32 грн. відповідачем у добровільному порядку оплачена не була, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, між сторонами спору на підставі двох договорів виникли орендні правовідносини, предметом яких було передача відповідачу в строкове платне користування нерухомого майна.

Згідно з частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

У відповідності до частини 6 статті 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частини 3 статті 285 Господарського кодексу України, орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Статтею 286 Господарського кодексу встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Статтею 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

В розділі 3 Договору-1 сторони встановили порядок нарахування та сплати орендної плати, а саме: за користування об`єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі пункту 24 таблиці 2 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - липень 2016 року 61 138, 93 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

Пунктом 3.6 Договору-1 встановлено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж. Тимчасово до 31 грудня 2019 року орендна плата у повному обсязі спрямовується на виконання статутних завдань балансоутримувача.

Відповідно до пункту 5.3 Договору-1 Орендар зобов`язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну (у платіжних дорученнях, які оформлює орендар, вказується призначення платежу за зразком, який надає орендодавець листом при укладенні договору оренди).

В пункті 3.7 Договору-1 сторони погодили, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до п. 10.11. Договору-1 за відмову Орендаря на вимогу Орендодавця повернути орендоване майно, у разі припинення/розірвання за рішенням суду договору, Орендар відшкодовує Орендодавцю неустойку в розмірі подвійної щомісячної орендної плати за весь час, що відраховується від дати припинення або розірвання договору до підписання акта приймання-передачі (повернення), який підтверджує фактичне повернення орендованого майна.

Судом встановлено, що позивачем нараховано та заявлено до стягнення за Договором-1 заборгованість по сплаті орендної плати та неустойки з урахуванням ПДВ та індексу інфляції в сумі 1 083 561, 85 грн. за період з 01.08.2018 по 24.07.2019.

Крім того, 06.06.2019 року Орендодавець направив на адресу відповідача та Балансоутримувача заяву № 30-06/4688 про припинення чинності договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 30.06.2016 № 7452.

Пунктом 10.9. Договору передбачено, що у разі припинення або розірвання цього Договору майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Орендодавцю/Балансоутримувачу.

Майно вважається поверненим Орендодавцю/Балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на Орендаря (п. 10.10. Договору).

Відповідно до п. 10.11. Договору за відмову Орендаря на вимогу Орендодавця повернути орендоване майно, у разі припинення/розірвання за рішенням суду договору, Орендар відшкодовує Орендодавцю неустойку в розмірі подвійної щомісячної орендної плати за весь час, що відраховується від дати припинення або розірвання договору до підписання акта приймання-передачі (повернення), який підтверджує фактичне повернення орендованого майна.

Як вбачається з наданого розрахунку, позивачем нараховано та заявлено до стягнення заборгованість по сплаті орендної плати та неустойки з урахуванням ПДВ та індексу інфляції за період з 01.08.2018 по 18.11.2019 в сумі 1 195 4775, 47 грн.

Відповідач здійснений позивачем розрахунок не спростував, докази оплати боргу суду не надав.

Згідно з п. 17 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. № 786, у разі коли орендодавцем майна є Фонд державного майна, його регіональне відділення чи представництво, орендна плата спрямовується:

за цілісні майнові комплекси державних підприємств - до державного бюджету;

за нерухоме майно державних підприємств, установ, організацій (крім підприємств, установ та організацій галузі кінематографії, що належать до сфери управління Мінкультури, - на період до 31 грудня 2021 р.) - 70 відсотків орендної плати до державного бюджету, 30 відсотків державному підприємству, організації, на балансі яких перебуває це майно;

за майно, що не ввійшло до статутного фонду господарського товариства, створеного у процесі приватизації (корпоратизації), - до державного бюджету. Якщо господарське товариство, створене у процесі приватизації (корпоратизації), утримує об`єкти житлового фонду, що не ввійшли до його статутного фонду, - 70 відсотків орендної плати до державного бюджету, 30 відсотків господарському товариству.

У разі коли орендодавцем майна є державне підприємство, організація, крім підприємств, установ та організацій, які перебувають у віданні Національної академії наук, а також підприємств, установ та організацій галузі кінематографії, що належать до сфери управління Мінкультури (на період до 31 грудня 2021 р.), та державного підприємства із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами, майно якого передається дипломатичним представництвам та консульським установам іноземних держав, представництвам міжнародних міжурядових організацій в Україні, орендна плата спрямовується:

за окреме індивідуально визначене майно підприємства, організації (крім нерухомого) - підприємству, організації;

за цілісний майновий комплекс структурного підрозділу підприємства, організації, нерухоме майно - 70 відсотків орендної плати підприємству, організації, 30 відсотків - до державного бюджету.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Однак свої зобов`язання зі сплати орендних платежів відповідач належним чином не виконав, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в загальній сумі 2 279 037, 32 грн., з яких 1 083 561, 85 грн. за Договором-1 та 1 195 475, 47 грн. за Договором-2.

Як вбачається з матеріалів справи у добровільному порядку відповідач заборгованість не погасив, що свідчить про неналежне виконання відповідачем господарських зобов`язань, що в свою чергу є підставою для захисту порушених прав та законних інтересів позивача у судовому порядку.

Таким чином, відповідний борг в сумі 2 279 037, 32 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з відповідача в судовому порядку.

Разом з цим, суд зазначає, що частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв`язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Що стосується вимог позивача про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 32 750, 00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п.80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 також зауважено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Частиною 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано Договір про надання правничої допомоги № 20/09/2019-53 від 20.09.2019, укладений між позивачем та АО «ЛІА ПАРАГРАФ», розрахунок № 1, розрахунок № 4 від 14.11.2019, Акт виконаних послуг від 02.10.2019, Акт виконаних послуг № 4 від 14.11.2019, Ордер серії КВ 791226 від 13.11.2019, платіжне доручення № 711 від 17.10.2019 на суму 15 000, 00 грн., платіжне доручення № 44 від 15.11.2019 на суму 17 750, 00 грн.

Враховуючи складність даної справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, кількість документів, яка підлягала дослідженню при підготовці позову, суд вважає, що встановлений позивачем та його представником розмір витрат на професійну правничу допомогу є співмірним до складності даної справи.

Встановивши обставини, викладені у ч. 5 ст. 129 та ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, а також приймаючи до уваги наслідки вирішення даної справи - задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на оплату послуг адвоката в сумі 32 750, 00 грн.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Комплексні рішення» про стягнення 2 279 037, 32 грн. задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Комплексні рішення» (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Панікахи, будинок 20; код ЄДРПОУ 37625828) на користь Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка» (03040, місто Київ, вулиця Васильківська, будинок 1; код ЄДРПОУ 22928085) основний борг в сумі 2 279 037 (два мільйони двісті сімдесят дев`ять тисяч тридцять сім) грн. 32 коп. основного боргу, 34 185 (тридцять чотири тисячі сто вісімдесят п`ять) грн. 56 коп. витрат по сплаті судового збору, 32 750 (тридцять дві тисячі сімсот п`ятдесят) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 16.03.2020 року.

Суддя В.С. Ломака