Рішення № 88242730, 12.03.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.03.2020Справа № 910/1124/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Мета" до комунального підприємства "Київпастранс" про стягнення 155 564,37 грн.,

за участі представників:

позивача: Клименка М.С. за ордером від 12 березня 2020 року серії АА № 1022617;

відповідача: Горбач Г.В. за довіреністю від 24 січня 2020 року № 06-5/44;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У січні 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю "Мета" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що на виконання умов договору № 52.16-124, укладеного 22 квітня 2016 року між ним та комунальним підприємством "Київпастранс" (далі - Підприємство), позивач згідно видаткових накладних поставив відповідачу у власність товар. Оскільки відповідач оплату за поставлений товар здійснив лише частково, заборгувавши таким чином Товариству 67 680,77 грн., позивач, посилаючись на статті 16, 509, 526, 530, 610, 611, 612, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 193, 216, 217. 230, 231, 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з Підприємства вищевказану суму боргу, а також 62 620,91 грн. пені, 5 937,88 грн. трьох процентів річних та 19 324,81 грн. інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку з несвоєчасним проведенням розрахунків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 3 лютого 2020 року вищенаведену позовну заяву Товариства прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/1124/20, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження та призначено до слухання в судовому засіданні на 12 березня 2020 року.

21 лютого 2020 року через загальний відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив Підприємства на позовну заяву від 20 лютого 2020 року № 06-1/232, в якому останнє просило суд відмовити Товариству в задоволенні його позовних вимог про стягнення з відповідача частини суми основної заборгованості, що виникла у зв`язку з неоплатою поставленого за видатковою накладною від 13 грудня 2016 року № 854 товару на суму 14 203,80 грн., а також нарахованих сум пені у розмірі 62 620,91 грн. у зв`язку зі спливом строку позовної давності для пред`явлення зазначених вимог.

Будь-яких інших письмових заяв чи клопотань на адресу суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

22 квітня 2016 року між Підприємством та Товариством був укладений договір № 52.16-124, за умовами якого останнє взяло на себе обов`язок поставити у власність покупця частини та приладдя до моторних транспортних засобів (запчастини до автобусів ЛАЗ, лот № 8 - запчастини до пневматичної системи) за кодом ДК 016:2010 29.32.3, а відповідач, у свою чергу, - оплатити вартість наведеного товару в асортименті, кількості та за цінами, що зазначені у специфікації, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Даний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб`єктів господарювання.

Згідно з пунктом 3.1 договору його сума становить 1 773 927,38 грн. без ПДВ, крім того ПДВ 20 % - 354 785,48 грн.; разом ціна договору складає 2 128 712,86 грн.

Пунктом 4.1 наведеної угоди передбачено, що розрахунок за поставлений товар здійснюється філіями або відокремленими підрозділами Підприємства, перелік яких зазначається у додатку № 4, що є невід`ємною частиною цього договору, у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з дати підписання видаткової накладної на фактично поставлений товар (окрему партію товару).

Надання відстрочки платежу постачальником складає 30 календарних днів (пункт 4.2 договору).

За умовами пункту 5.2 вказаного правочину поставка товару здійснюється на умовах DDP згідно з INCOTERMS-2010 за адресою: місто Київ, філії та відокремлені підрозділи Підприємства.

Відповідно до пункту 5.4 даної угоди поставка партії товару здійснюється не пізніше 20 календарних днів з дати отримання постачальником письмової заявки. Порядок приймання-передачі товару наведений у додатку № 3 до договору.

Згідно з пунктом 1.1 додатку № 3 до договору датою поставки товару вважається відповідна дата підписання сторонами накладної на фактично поставлений товар.

Пунктом 1.4.1 вказаного додатку встановлено, що уповноважені представники сторін перевіряють відповідність товару вимогам договору. За результатами перевірки уповноважені представники сторін підписують накладну на товар. Датою поставки товару за договором вважається відповідна дата підписання сторонами накладної на товар.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє по 31 грудня 2016 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним правочином (пункт 11.1 договору).

Судом встановлено, що позивач на підставі видаткових накладних від 13 грудня 2016 року № 854, від 30 грудня 2016 року № 890, від 10 січня 2017 року № 5, від 11 травня 2017 року № 318, від 17 травня 2017 року № 337 та від 29 травня 2017 року № 379 поставив відповідачу товар на загальну суму 74 555,57 грн. (у т.ч. ПДВ).

Факт поставки вказаного товару в рамках наведеного договору підтверджується наявними у матеріалах даної справи копіями вищенаведених видаткових накладних, підписаних уповноваженими представниками сторін, а також не заперечувався відповідачем під час розгляду справи, зокрема, у його відзиві на позовну заяву.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором від 22 квітня 2016 року № 52.16-124 також свідчить відсутність з боку покупця претензій та повідомлень про порушення постачальником умов даної угоди.

Проте всупереч положенням вищенаведеного правочину Підприємство взятий на себе обов`язок по оплаті вартості поставленого йому товару виконало лише частково, сплативши позивачу 6 874,80 грн. (зазначена сума була зарахована позивачем в рахунок погашення боргу за товар, поставлений за видатковою накладною від 13 грудня 2016 року № 854) та заборгувавши таким чином останньому 67 680,77 грн.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за договором від 22 квітня 2016 року № 52.16-124, яка складає 67 680,77 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу.

Як було зазначено вище, у відзиві на позовну заяву від 20 лютого 2020 року № 06-1/232 Підприємство заявило про застосування судом наслідків спливу строку позовної давності до вимог позивача щодо стягнення з відповідача, зокрема, заявленої суми заборгованості за видатковою накладною від 13 грудня 2016 року № 854.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно частиною 1 статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 254 ЦК України встановлено, що строк, який визначений роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року строку.

За приписами частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 вказаної статті).

Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 2 вищезазначеної статті).

Судом встановлено, що першим днем прострочення відповідачем оплати поставленого йому за видатковою накладною від 13 грудня 2016 року № 854 товару, з урахуванням положень пунктів 4.1, 4.2 укладеного між сторонами договору поставки щодо відстрочки оплати, є 13 січня 2017 року.

З відбитку вхідного штампу канцелярії Господарського суду міста Києва, проставленого на першій сторінці позовної заяви Товариства, вбачається, що позивач звернувся за захистом свого порушеного права в частині стягнення з відповідача заборгованості за поставлений відповідно до видаткової накладної від 13 грудня 2016 року № 854 товар лише 27 січня 2020 року, тобто поза межами передбаченого статтею 257 ЦК України загального строку позовної давності для такої вимоги (з пропуском такого загального строку на 15 календарних днів).

Слід зазначити, що за частиною 1 статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Суд звертає увагу на те, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (частина 3 цієї статті Кодексу).

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем здійснювалося часткове погашення суми наявної у нього заборгованості за товар, поставлений на підставі видаткової накладної від 13 грудня 2016 року № 854, у розмірі 6 874,80 грн.

Факт здійснення Підприємством вищенаведеного часткового погашення суми заборгованості за вказаною накладною не заперечувався представниками сторін у судовому засіданні 12 березня 2020 року.

У той же час, подаючи клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог позивача щодо стягнення з відповідача частини суми основної заборгованості, що виникла у зв`язку з неоплатою поставленого за видатковою накладною від 13 грудня 2016 року № 854 товару на суму 14 203,80 грн., Підприємством у встановленому законом порядку не було обґрунтовано та не надано доказів на підтвердження того, що часткова сплата ним суми заборгованості була здійснена у період з 13 січня 2017 року по 26 січня 2017 року. Такі докази відсутні й у матеріалах справи.

Отже, зважаючи на відсутність правових підстав для задоволення заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог позивача щодо стягнення з Підприємства частини суми основної заборгованості, що виникла у зв`язку з неоплатою поставленого за видатковою накладною від 13 грудня 2016 року № 854 товару, суд дійшов висновку про задоволення вимог Товариства про стягнення з відповідача суми основного боргу в загальному розмірі 67 680,77 грн.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки, позивач просив суд стягнути з Підприємства 62 620,91 грн. пені, з яких: 20 641,15 грн. - пеня, нарахована на суму залишку основного боргу за видатковою накладною від 13 грудня 2016 року № 854 у розмірі 21 854,21 грн. у період з 13 січня 2017 року (перший день прострочення відповідачем оплати товару) по 10 січня 2020 року, 19 001,62 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу за видатковою накладною від 30 грудня 2016 року № 890 у розмірі 20 400,00 грн. у період з 30 січня 2017 року по 10 січня 2020 року, 18 829,48 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу за видатковою накладною від 10 січня 2017 року № 5 у розмірі 20 400,00 грн. у період з 10 лютого 2017 року по 10 січня 2020 року, 493,08 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу за видатковою накладною від 11 травня 2017 року № 318 у розмірі 591,36 грн. у період з 11 червня 2017 року по 10 січня 2020 року, 1 226,63 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу за видатковою накладною від 17 травня 2017 року № 337 у розмірі 1 478,40 грн. у період з 17 червня 2017 року по 10 січня 2020 року, а також 2 428,95 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу за видатковою накладною від 29 травня 2017 року № 379 у розмірі 2 956,80 грн. у період з 29 червня 2017 року по 10 січня 2020 року.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.3 договору передбачено, що за порушення термінів оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості поставленого в строк товару за кожен день прострочення оплати.

Водночас згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що положень про збільшення передбаченого частиною 6 статті 232 ГК України строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язання укладений між сторонами договір не містить.

Відтак, здійснивши перерахунок пені з урахуванням вищевказаних норм чинного законодавства, зокрема, частини 6 статті 232 ГК України, суд дійшов висновку про те, що арифметично вірною та обґрунтованою сумою пені є 8 927,84 грн., з яких: 2 912,90 грн. - пеня, нарахована на суму залишку основного боргу за видатковою накладною від 13 грудня 2016 року № 854 у розмірі 21 854,21 грн. у період з 13 січня 2017 року по 13 липня 2017 року, 2 690,59 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу за видатковою накладною від 30 грудня 2016 року № 890 у розмірі 20 400,00 грн. у період з 30 січня 2017 року по 30 липня 2017 року, 2 672,12 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу за видатковою накладною від 10 січня 2017 року № 5 у розмірі 20 400,00 грн. у період з 10 лютого 2017 року по 10 серпня 2017 року, 76,02 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу за видатковою накладною від 11 травня 2017 року № 318 у розмірі 591,36 грн. у період з 11 червня 2017 року по 11 грудня 2017 року, 190,77 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу за видатковою накладною від 17 травня 2017 року № 337 у розмірі 1 478,40 грн. у період з 17 червня 2017 року по 17 грудня 2017 року, та 385,44 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу за видатковою накладною від 29 травня 2017 року № 379 у розмірі 2 956,80 грн. у період з 29 червня 2017 року по 29 грудня 2017 року.

Разом із тим, у задоволенні вимог Товариства про стягнення з відповідача пені у розмірі 53 693,07 грн. слід відмовити за необґрунтованістю.

Водночас, як вже було зазначено, у відзиві на позовну заяву від 20 лютого 2020 року № 06-1/232 Підприємство просило суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності до вимог позивача про стягнення з відповідача пені.

Судом встановлено, що позивач звернувся за захистом свого порушеного права в частині стягнення з відповідача нарахованих сум пені лише 27 січня 2020 року.

Відповідно до частини 2 статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Зважаючи на вищевикладене, а також беручи до уваги дійсні періоди прострочення відповідачем виконання спірних грошових зобов`язань та належні періоди нарахування пені (кінцевим строком яких є 29 грудня 2017 року), суд дійшов висновку про те, що Товариство звернулося до суду з вимогою про стягнення з Підприємства нарахованих сум пені поза межами передбаченого статтею 258 ЦК України спеціального строку позовної давності для такої вимоги.

Доказів переривання чи зупинення такого строку, а також доказів на підтвердження поважності причин пропущення цього строку, матеріали справи не містять.

Отже, в задоволенні вимог Товариства про стягнення з Підприємства решти суми пені, розрахунок якої є обґрунтованим, у розмірі 8 927,84 грн., слід відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

За таких обставин нарахована позивачем пеня у загальному розмірі 62 620,91 грн. стягненню з відповідача не підлягає.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов`язку щодо своєчасної оплати поставленого йому товару, позивач також просив суд стягнути з Підприємства 5 937,88 грн. трьох процентів річних та 19 324,81 грн. інфляційних втрат, нарахованих на відповідні суми основного боргу по кожній спірній накладній окремо.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що заявлений Товариством до стягнення розмір трьох процентів річних є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, у зв`язку з чим вимоги позивача у цій частині підлягають задоволенню.

Проте при досліджені матеріалів справи судом було встановлено, що при здійсненні позивачем розрахунку заявленої до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат, останнім було допущено арифметичну помилку та вказано, що сума цих компенсаційних виплат за наведений ним період становить 19 324,81 грн., тоді як обґрунтованою, арифметично вірною сумою інфляційних втрат, нарахованих у вищевказаний період, є 19 150,80 грн.

Відтак, з Підприємства на користь Товариства слід стягнути суму інфляційних втрат у розмірі 19 150,80 грн., а в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 174,01 грн. інфляційних втрат необхідно відмовити за необґрунтованістю.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

За таких обставин позов Товариства підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємства "Київпастранс" (04070, місто Київ, вулиця Набережне Шосе, будинок 2; ідентифікаційний код 31725604) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Мета" (04128, місто Київ, вулиця Академіка Туполєва, будинок 17 Ж; ідентифікаційний код 23521109) 67 680 (шістдесят сім тисяч шістсот вісімдесят) грн. 77 коп. основного боргу, 5 937 (п`ять тисяч дев`ятсот тридцять сім) грн. 88 коп. трьох процентів річних, 19 150 (дев`ятнадцять тисяч сто п`ятдесят) грн. 80 коп. інфляційних втрат, а також 1 466 (одну тисячу чотириста шістдесят шість) грн. 54 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 17 березня 2020 року.

Суддя Є.В. Павленко