Рішення № 88241930, 17.03.2020, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.03.2020м. ДніпроСправа № 904/587/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Ільєнко Д.Ю.

та представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-німецьке підприємство "Товариство технічного нагляду ДІЕКС" (м. Дніпро)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай Пі Джі Кріспс Продакшн" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за надані послуги згідно договору № 535-18-ОД від 03.05.2018 у загальному розмірі 26 100 грн. 22 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-німецьке підприємство "Товариство технічного нагляду ДІЕКС" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай Пі Джі Кріспс Продакшн" (далі - відповідач) за надані послуги згідно з договором № 535-18-ОД від 03.05.2018 у загальному розмірі 26 100 грн. 22 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 22 750 грн. 00 коп. - основний борг;

- 3 008 грн. 78 коп. - пеня;

- 49 грн. 73 коп. - інфляційні втрати;

- 291 грн. 71 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором №535-18-ОД від 03.05.2018 в частині повної та своєчасної оплати наданих позивачем 03.06.2019 та 27.09.2019 послуг та, відповідно, наявністю боргу у сумі 22 750 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 6.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 04.07.2019 по 26.01.2020 в сумі 3 008 грн. 78 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з липня по грудень 2019 року у сумі 49 грн. 73 коп. та 3% річних за загальний період прострочення з 04.07.2019 по 26.01.2020 в сумі 291 грн. 71 коп.

Ухвалою суду від 04.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд по суті за правилами спрощеного позовного провадження на 02.03.2020.

Від позивача надійшло клопотання (вх. суду № 10461/20 від 02.03.2020), в якому він просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв`язку з тим, що представник позивача приймає участь у судовому засіданні в Господарському суді м. Києва, на підтвердження чого до клопотання було долучено ухвалу вказаного суду.

Представники позивача та відповідача у судове засідання 02.03.2020 не з`явилися, при цьому, судом враховано наявність клопотання позивача про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

Представник відповідача причин неявки суду не повідомив, при цьому судом враховано, що до суду повернувся конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі, що направлявся відповідачу за адресою: 49051, м. Дніпро, вулиця Курсантська, будинок 26 з відміткою "За закінченням терміну зберігання" (а.с.47-50).

Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про необхідність оголошення перерви у судовому засіданні, з метою надання можливості відповідачу скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності.

Так, ухвалою суду від 02.03.2020 у судовому засіданні було оголошено перерву до 17.03.2020; з метою фактичного та якнайшвидшого повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи судом було додатково направлено відповідачу дану ухвалу за всіма відомими суду засобами зв`язку, зазначеними у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме:

- направлено відповідачу телефонограму про зміст даної ухвали суду на номер телефону НОМЕР_1 ;

- направлено відповідачу на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 ухвали суду від 04.02.2020 та від 02.03.2020;

- направлено ухвали суду від 04.02.2020 та від 02.03.2020 засновнику підприємства - Малюку Д.С. за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказані додаткові дії щодо повідомлені відповідача були вжиті судом, що підтверджується телефонограмою (а.с.63) та листом (а.с.64).

Від позивача надійшло клопотання (вх. суду № 13290/20 від 17.03.2020), в якому він просив суд розглядати справу без участі представника позивача, за наявними в матеріалах справи документами, посилаючись на введені Постановою КМУ від 11.03.2020 карантинні заходи, а також рекомендації Ради суддів України щодо утримання від відвідування приміщень суду, у зв`язку із складною епідеміологічною ситуацією в Україні. До вказаного клопотання позивачем було долучено довідку № 293 від 16.03.2020 за підписом генерального директора та головного бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-німецьке підприємство "Товариство технічного нагляду ДІЕКС", в якій вказано, що заборгованість відповідача за договором № 535-18-ОД від 03.05.2018 складає 22 750 грн. 00 коп.

Представник позивача у судове засідання 17.03.2020 не з`явився, при цьому, судом враховано наявність клопотання позивача, яке визнано обґрунтованим та було задоволено судом.

Представник відповідача у судове засідання 17.03.2020 вдруге не з`явився, причин неявки суду не повідомив, при цьому, судом було відзначено, що поштове повідомлення про вручення поштового відправлення на юридичну адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 02.03.2020, до суду не повернулося, не повернувся також і конверт. У зв`язку з вказаними обставинами, судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного відправлення, а також виготовлялася копія реєстру на відправку рекомендованої пошти з повідомленням № 18 від 05.03.2020, які долучені до матеріалів справи (а.с.65-66). Однак, з вказаних доказів вбачається, що ухвала суду від 02.03.2020 не була вручена відповідачу та 14.03.2020 вказане відправлення з ухвалою суду повернуто відділенням зв`язку відправнику (суду), як це відбулося і з попередньою ухвалою суду від 04.02.2020, отже вказані обставини носять систематичний характер.

З цього приводу суд зазначає наступне.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 03.02.2020, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49051, м. Дніпро, вулиця Курсантська, будинок 26, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.40-42).

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв`язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких:

- рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка". Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 991 Правил);

- рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 992 Правил).

Таким чином, повернення відділенням Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" поштових відправлень суду, які є "Судовими повістками" в розумінні чинного законодавства України із непередбачених для "Судових повісток" причин є неправомірним. Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.

Також, суд наголошує, що згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Для цих цілей існує Єдиний державний реєстр судових рішень.

Відповідно до частин 1, 3 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвал суду з викликом відповідача у судове засідання відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Таким чином, суд вважає, що відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача за наявними у ній матеріалами.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Провадження у даній справі відкрито 04.02.2020, отже строк на розгляд даної справи закінчується 04.04.2020 та нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості його продовження з будь-яких поважних причин.

Отже, враховуючи, що строк вирішення даного спору закінчується 04.04.2020, суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи на іншу дату та належним чином повідомити учасників справи про дату наступного судового засідання (враховуючи встановлений процесуальним законом строк на виготовлення повного тексту ухвали суду, строк на її направлення сторонам, а також строк на поштовий перебіг, визначений Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, оскільки відповідно до частини 4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

В даному випадку господарським судом здійснені всі можливі заходи задля повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом, що підтверджується направленням ухвал суду на всі відомі суду його адреси та засоби зв`язку з ним.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на те, що розгляд даної справи відкладався, у зв`язку з нез`явленням представника відповідача у судове засідання та неподанням ним відзиву на позов, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представників позивача та відповідача у відповідності до вимог частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору про надання послуг, строку його дії, порядок та строки надання послуг (виконання робіт), факт надання та передачі послуг замовнику, загальна вартість наданих послуг, настання строку їх оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 03.05.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ай Пі Джі Кріспс Продакшн" (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-німецьке підприємство "Товариство технічного нагляду ДІЕКС" (далі - виконавець, позивач) укладено договір № 535-18-ОД (далі - договір, а.с.15-17), відповідно до умов якого виконавець бере на себе зобов`язання надати наступні послуги (роботи):

- паспортизація козлового крану (далі за текстом - обладнання) - 1 од.;

- позачерговий повний технічний огляд (далі за текстом - ППТО) козлового крану - 1 од.;

- паспортизація лінії отрушування насіння соняшника - 1 од., а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги (роботи) (пункт 1.1. договору).

До договору сторонами були підписані такі додатки:

- додаток № 1 Протокол угоди про договірну ціну, 1 екземпляр на 1 аркуші (а.с.18);

- додаток № 2 Загальна вартість надання послуг (робіт), 1 екземпляр на 1 аркуші (а.с.19).

У пункті 9.1. договору сторони визначили, що договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2018, а в частині невиконаних умов - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Доказів зміни, розірвання чи визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п`ятої Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Так, у пункті 1.2. договору сторони визначили, що надання послуг (робіт) по пункту 1.1.1., 1.1.2. здійснюється виконавцем у відповідності до вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 687 від 26.05.2004 "Про затвердження Порядку проведення огляду, випробування та експертного обстеження (технічного діагностування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки" та інших нормативно-правових актів України з охорони праці та промислової безпеки. Надання послуг (робіт) по пункту 1.3. договору здійснюється виконавцем відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 2.610:2006 "Єдина система конструкторської документації. Правила виконання експлуатаційних документів".

Відповідно до умов пункту 3.1. договору вартість послуг (робіт) за договором визначена Протоколом угоди про договірну ціну (додаток № 1) і становить на дату підписання договору - 35 000 грн. 00 коп.

У додатку № 2 до договору - "Загальна вартість надання послуг (робіт) згідно договору № 535-18-ОД від 03.05.2018" сторони визначили таке:

- вартість послуги з паспортизації козлового крану - 1 одиниця та позачергового повного технічного огляду козлового крану - 1 одиниця, складає 10 000 грн. 00 коп.;

- паспортизація лінія отрушування насіння соняшника - 1 одиниця, складає 25 000 грн. 00 коп. (а.с.19).

У пункті 3.2. договору сторони визначили, що замовник здійснює авансовий платіж (передоплату) у розмірі 35% від вартості послуг (робіт), вказаної в пункті 3.1. договору.

У відповідності до вказаних умов, відповідачем було здійснено авансовий платіж в сумі 12 250 грн. 00 коп. (35% від вартості послуг), що підтверджується платіжним дорученням №633 від 15.05.2018 (а.с.20).

Згідно з пунктом 2.1. договору термін надання послуг (робіт) - 45 робочих днів з дати здійснення замовником авансового платежу (передоплати), надання безперешкодного доступу до козлового крану та всієї необхідної документації російською або українською мовою.

Згідно з умовами пунктів 5.1. та 5.2. договору при завершенні надання послуг (робіт) виконавець надає замовнику акт здачі-приймання наданих послуг (робіт). Замовник протягом 3-х робочих днів з дня отримання акта здачі-приймання наданих послуг (робіт) направляє виконавцю підписаний акт здачі-приймання або мотивовану відмову надання послуг (робіт).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем були надані відповідачу послуги (виконані роботи), загальна вартість яких склала 35 000 грн. 00 коп., а саме:

- з проведення паспортизації лінії отрушування насіння соняшника на суму 25 000 грн. 00 коп., про що сторонами складено та підписано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 1 від 03.06.2019 (а.с.21);

- з проведення паспортизації та позачерговий повний технічний огляд козлового крану на суму 10 000 грн. 00 коп., про що сторонами складено та підписано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 2 від 27.09.2019 (а.с.22).

Суд зауважує, що послуги, визначені умовами договору, у повній мірі відповідають послугам, що були надані позивачем та передані відповідно до вказаних актів.

Суд відзначає, що в матеріалах справи відсутні докази наявності претензій відповідача щодо обсягів, строку, вартості та якості наданих послуг. Відомості щодо їх наявності суду також не повідомлені.

Більше того, в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 03.06.2019 та від 27.09.2019 сторони зазначили, що послуги (роботи) надані виконавцем в повному обсязі і задовольняють умовам договору; сторони претензій одна до одної не мають.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання замовником акту здачі-прийняття робіт (надання послуг), який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за надані послуги (виконані роботи).

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу прийняття послуг (виконання робіт) за зазначеними вище актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 03.06.2019 та від 27.09.2019 відповідачем не заявлено.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Так, у пунктах 3.3. та 3.4. договору сторони погодили, що остаточний розрахунок у розмірі 65% від вартості послуг здійснюється замовником протягом 30 календарних днів з дати підписання акту здачі приймання наданих послуг (робіт). Оплата за договором здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

У зв`язку з відсутності остаточного розрахунку за надані послуги на суму 22 750 грн. 00 коп., позивач звертався до відповідача із листом-вимогою № 1088 від 07.11.2019, в якій вимагав у семиденний строк з дати отримання претензії погасити вказану заборгованість (а.с.23-24).

Вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Отже, всупереч умовам пункту 3.3. договору відповідач прийняті за актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 03.06.2019 та від 27.09.2019 послуги на загальну суму 35 000 грн. 00 коп. у встановлені в договорі строки у повному обсязі не оплатив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в сумі 22 750 грн. 00 коп. (35 000,00 - 12 250,00), що і стало причиною звернення позивача із позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами у пункті 3.3. договору порядок розрахунків за надані послуги (виконані роботи), приймаючи до уваги їх прийняття відповідачем за актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 03.06.2019 та від 27.09.2019 без зауважень, господарський суд встановив, що строк оплати вказаних послуг (виконаних робіт), з урахуванням норм частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, є таким, що настав у такі терміни:

- за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 1 від 03.06.2019 на суму 25 000 грн. 00 коп. граничний термін оплати на залишок у розмірі 12 750 грн. 00 коп. - 03.07.2019;

- за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 2 від 27.09.2019 на суму 10 000 грн. 00 коп. граничний термін оплати, з урахуванням норм частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 28.10.2019.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження повної оплати наданих позивачем 03.06.2019 та 27.09.2019 послуг (виконаних робіт) на залишкову суму 22 750 грн. 00 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 22 750 грн. 00 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкційза прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 6.1. договору сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України. Додаткові санкції: при затримці замовником оплати наданих послуг, згідно з пунктом 3.3. замовник сплачує виконавцеві пеню в розмірі 0,5% від вартості наданих, та не сплачених за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період за який сплачується пеня.

За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 6.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 04.07.2019 по 26.01.2020 в сумі 3 008 грн. 78 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було правильно визначено суми заборгованості та періоди прострочення, але не було враховано положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України та здійснено нарахування пені за період, що перевищує 6 місяців (з 04.07.2019 по 26.01.2020), в той час, як таке збільшення не було передбачено сторонами у спірному договорі.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем та доданий до позовної заяви (а.с.28-29), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено наступне:

- за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 1 від 03.06.2019 на суму 25 000 грн. 00 коп. граничний термін оплати - 03.07.2019; з урахуванням здійсненого відповідачем без прострочення авансового платежу в сумі 12 250 грн. 00 коп., заборгованість складає 12 750 грн. 00 коп., отже в період прострочення з 04.07.2019 по 03.01.2020 пеня підлягає нарахуванню на суму заборгованості у розмірі 12 750 грн. 00 коп. та в цей період складає 2 068 грн. 22 коп.;

- за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 2 від 27.09.2019 на суму 10 000 грн. 00 коп. граничний термін оплати, з урахуванням норм частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 28.10.2019; послуги не оплачені; заборгованість складає 10 000 грн. 00 коп., отже в період прострочення з 29.10.2019 по 26.01.2020 пеня підлягає нарахуванню на суму заборгованості у розмірі 10 000 грн. 00 коп. та в цей період складає 714 грн. 54 коп., а всього 2 782 грн. 76 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 2 782 грн. 76 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати наданих послуг у строки, визначені умовами договору, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з липня по грудень 2019 року у сумі 49 грн. 73 коп.

З приводу вказаних вимог суд зазначає таке.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до статті 3 цього Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не були враховані наведені вимоги та здійснено нарахування інфляційних втрат в неповні місяці існування боргу (липень 2019 року).

Враховуючи вказане, розрахунок інфляційних втрат, долучений позивачем до позовної заяви (а.с.25), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи правові позиції вищевказаних постанов Верховного Суду, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом було встановлено наступне:

- за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 1 від 03.06.2019 на суму 25 000 грн. 00 коп. граничний термін оплати - 03.07.2019; з урахуванням здійсненого відповідачем без прострочення авансового платежу в сумі 12 250 грн. 00 коп., заборгованість складає 12 750 грн. 00 коп., отже в період прострочення з 04.07.2019 по 03.01.2020 інфляційні втрати підлягають нарахуванню на суму заборгованості у розмірі 12 750 грн. 00 коп. в період з серпня по грудень 2019 року, та за розрахунком суду складають 127 грн. 42 коп. Однак у вказаному періоді позивач нараховує та заявляє до стягнення інфляційні втрати у сумі 49 грн. 73 коп.;

- за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 2 від 27.09.2019 на суму 10 000 грн. 00 коп. граничний термін оплати, з урахуванням норм частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 28.10.2019; послуги не оплачені; заборгованість складає 10 000 грн. 00 коп., позивач інфляційні втрати не нараховує та не заявляє до стягнення з відповідача.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаному вище періоді інфляційні втрати, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 49 грн. 73 коп.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач також нарахував та просив суд стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 04.07.2019 по 26.01.2020 в сумі 291 грн. 71 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було правильно визначено суми заборгованості та періоди прострочення, але невірно здійснено арифметичний їх розрахунок. Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем та доданий до позовної заяви (а.с.26-27), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено наступне:

- за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 1 від 03.06.2019 на суму 25 000 грн. 00 коп. граничний термін оплати - 03.07.2019; з урахуванням здійсненого відповідачем без прострочення авансового платежу в сумі 12 250 грн. 00 коп., заборгованість складає 12 750 грн. 00 коп., отже в період прострочення з 04.07.2019 по 26.01.2020 3% річних підлягають нарахуванню на суму заборгованості у розмірі 12 750 грн. 00 коп. та в цей період складають 216 грн. 85 коп.;

- за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 2 від 27.09.2019 на суму 10 000 грн. 00 коп. граничний термін оплати, з урахуванням норм частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 28.10.2019; послуги не оплачені; заборгованість складає 10 000 грн. 00 коп., отже в період прострочення з 29.10.2019 по 26.01.2020 3% річних підлягають нарахуванню на суму заборгованості у розмірі 10 000 грн. 00 коп. та в цей період складають 73 грн. 91 коп., а всього 290 грн. 76 коп.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 290 грн. 76 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 2 083 грн. 72 коп. частина витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-німецьке підприємство "Товариство технічного нагляду ДІЕКС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай Пі Джі Кріспс Продакшн" про стягнення заборгованості за надані послуги згідно договору № 535-18-ОД від 03.05.2018 у загальному розмірі 26 100 грн. 22 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай Пі Джі Кріспс Продакшн" (49051, м. Дніпро, вулиця Курсантська, будинок 26; ідентифікаційний код 41380470) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-німецьке підприємство "Товариство технічного нагляду ДІЕКС" (49040, м. Дніпро, провулок Джинчарадзе, будинок 8; ідентифікаційний код 32349901) - 22 750 грн. 00 коп. - основного боргу, 2 782 грн. 76 коп. - пені, 49 грн. 73 коп. - інфляційних втрат, 290 грн. 76 коп. - 3% річних та 2 083 грн. 72 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 17.03.2020.

Суддя Ю.В. Фещенко