Рішення № 88240120, 02.03.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/590/20

Провадження № 2/201/1489/2020

РІШЕННЯ

Іменем України

02 березня 2020 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого - судді Наумової О.С., за участю секретаря судового засідання - Кисельової В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення юридичного факту, визнання права власності та поділ спільного майна,

ВСТАНОВИВ:

20.01.2020р. ОСОБА_1 звернулась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до відповідача ОСОБА_2 про встановлення юридичного факту, визнання права власності та поділ спільного майна.

В обґрунтування своїх вимог послалася на те, що з вересня 2006 року перебуває у цивільному шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , мешкаючи як чоловік та жінка однією сім`єю без реєстрації шлюбу, разом ведуть спільний бюджет, господарство та виховують спільну доньку ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 р. відповідач ОСОБА_2 придбав за 200 000,00 грн. у ОСОБА_4 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу на квартиру був оформлений на відповідача. Після придбання квартири, позивачка разом з відповідачем та донькою заселилися до неї, як члени однієї родини. Вважає, що оскільки вказана квартира придбана за спільні сімейні кошти та в період проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, з метою захисту своїх майнових прав, просить визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири.

В судове засідання позивач не з`явилася, надала суду заяву, в якій просила розглянути справу за її відсутності та без фіксування судового процесу технічними засобами, заявлені вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити (а.с. 17).

Відповідач у судове засідання не з`явився, надав суду заяву, в якій зазначив, що проти задоволення позову не заперечує, судове засідання просив проводити за його відсутності та без фіксування судового процесу технічними засобами, позов визнав в повному обсязі (а.с. 21).

За нормою ч. 3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 08.05.2007р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Долгополовою Л.Г., зареєстрованим в реєстрі за № 1227, ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 4).

За домовленістю сторін продаж квартири здійснений за 200000 гривень, які продавець одержала повністю від покупця до підписання договору (п. 4 договору).

Згідно з витягом з Державного реєстру правочинів, 08.05.2007р. право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_2 (а.с. 5).

ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ОСОБА_3 , батьком якої є ОСОБА_2 , матір`ю – ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 927 (а.с. 7).

Відповідно до ст. 3 СК України, встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03.06.1999р. №5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Згідно із чч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до роз`яснень, викладених в листі Верховного Суду України від 01.01.2012р. «Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» до заяви про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу додаються документи та докази того, що між заявником та іншою особою мали місце фактичні шлюбні стосунки (свідоцтва про народження дітей, довідки з місця проживання, свідчення свідків, листи ділового та особистого характеру тощо).

Також це можуть бути: свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько.

Факт спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу (зокрема, в період придбання спірної квартири – 08.05.2007р.) підтверджується народженням ІНФОРМАЦІЯ_2 їх спільної доньки - ОСОБА_3 . Цей даний факт не заперечується і самим відповідачем по справі, який в поданій до суду написаній власноручно заяві підтвердив, що сторони мешкають разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу з вересня 2009 року по теперішній час (а.с. 13).

У відповідності до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині встановлення факту проживання однією сім`єю є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст. 74 СК України визначено, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки і чоловіка, які не перебувають у шлюбі між - собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюється положення глави 8 цього кодексу (ст. 74 ч. 2 СК України).

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що ст. 74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком і жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності в сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї.

Відповідно до вимог ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Вказане положення містить і стаття 368 ЦК України.

Разом з тим, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Застосовуючи норму ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017р. у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2018р. у справі № 235/9895/15-ц, від 05.04.2018р. у справі № 404/1515/16-ц.

В поданій до суду заяві відповідач не заперечував факту придбання спірної квартири за його спільні з позивачем кошти. Доказів протилежного матеріали справи не містять. Тобто відповідач не спростував у суді презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до правового висновку, що міститься в Постанові Верховного суду від 08.06.2016р. по справі № 6-2253цс15: «Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Згідно із ч. 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти».

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Вирішення питання про обсяг спільно нажитого майна, що належить до спільної сумісної власності і підлягає поділу між подружжям, у зв`язку з тим, що майно було придбано під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, залежить від вирішення питання про встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Отже, відповідач визнав факт його спільного проживання з позивачем як чоловіка та жінки, спільного ведення господарства та наявність спільного бюджету. Доказів придбання квартири за власні кошти відповідачем суду надано не було.

Відповідно до абз. 3 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009р. № 2, у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Ураховуючи усе вищенаведене, на основі повно та всебічно досліджених доказів, у сенсі розуміння вимог чинного законодавства, та застосування його до фактичних обставин справи, з огляду на той факт, що відповідач позовні вимоги визнав у повному обсязі, про що надав суду відповідно заяву, суд дійшов висновку, що дійсно вказане нерухоме майно було придбане сторонами під час їх спільного проживання без реєстрації шлюбу, саме за спільні кошти подружжя, що були зібрані для цієї мети, як про те вказує позивач у своєму позові, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання права власності та поділ спільного майна також підлягають задоволенню.

Положеннями ч. 1 ст. 142 ЦПК України визначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, що також кореспондується з частиною 3 статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Позивачем судовий збір у розмірі 3 681,60 був сплачений на підставі квитанції № СВ02881556/1 від 17.01.2020р. на рахунок UA538999980313121206000004005 отримувача коштів УК у Собор.р.м.Дніпра/Собор.р/22030101, код отримувача 37989269, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998 (а.с. 3).

У зв`язку з тим, що відповідач позовні вимоги визнав в підготовчому судовому засіданні, то позивачу з державного бюджету підлягає поверненню 50 відсотків сплаченого при подачі позову судового збору, що становить у розмірі 1840,80 грн.

Згідно ст. 141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути на користь позивача решту суми сплаченого судового збору у розмірі 1840,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 104, 105, 110, 112, 113 СК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76 – 81, 89, 141, 206, 263 – 265 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення юридичного факту, визнання права власності та поділ спільного майна - задовольнити.

Встановити факт проживання однією сім`єю без укладення шлюбу ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) на час придбання квартири АДРЕСА_2 , відповідно до договору купівлі – продажу від 08.05.2007р., посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Долгополовою Л.Г., за реєстровим №1227.

Визнати, що квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 85,3 кв.м., житловою площею 33,5 кв.м., є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 )

Розділити (припинивши право спільної сумісної власності) між ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_3 ) квартиру АДРЕСА_2 , а саме: визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 ; визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору в розмірі 1840,80 грн., сплаченого при подачі позову відповідно до квитанції № СВ02881556/1 від 17 січня 2020 року на рахунок UA538999980313121206000004005 отримувача коштів УК у Собор.р.м.Дніпра/Собор.р/22030101, код отримувача 37989269, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений останнім судовий збір у розмірі 1840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя О.С. Наумова