Ухвала суду № 88239602, 11.03.2020, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/36/16-ц

Провадження № 4-с/210/4/20

У Х В А Л А

іменем України

"11" березня 2020 р.

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді – Сільченко В.Є.,

при секретарі - Семко Н.А.,

за участі сторін – не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Солом`янського районного відділу ДВС м. Київ Сакович С. Ю. під час виконання судового рішення по справі №210/36/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої у дорожньо-транспортній пригоді, -

В С Т А Н О В И В:

Скаржник ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеною скаргою та просив суд визнати незаконною бездіяльність старшого державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві - Саковича Станіслава Юрійовича щодо не вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 56325185 з виконання рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу по справі №210/36/16-ц. Зобов`язати державного виконавця вчинити певні дії. В обґрунтування скарги зазначив, що державним виконавцем Сакович С.Ю. з моменту відкриття виконавчого провадження, а саме з 10.05.2018 року не стягнуто з боржника ОСОБА_2 в рамках виконавчого провадження жодної гривні на користь скаржника. Крім того, державний виконавець нехтує своїми обов`язками та належним чином не проводить виконавчі дії.

Державний виконавець направив на адресу суду відзив у якому заперечив обставини викладені у скарзі, зазначив, що з його боку вчинені всі необхідні дії з метою встановлення місце знаходження боржника та його майна, у зв`язку з чим просив суд відмовити у задоволені скарги та проводити судовий розгляд у його відсутність.

В судове засідання сторони не з`явилися, про дату та місце розгляду повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК України, розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1 та 2 статті 450 ЦПК України передбачено, що скарга розглядається у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржується. Їх неявка, у разі належного повідомлення про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Ураховуючи, що згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, суд інформував учасників справи шляхом направлення повідомлень про місце, дату і час розгляду справи, а також шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті суду.

У відповідності до приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Як встановлено в судом, 20 листопада 2017 Дзержинським районним судом м. Кривого Рогу було ухвалено судове рішення за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 . Суд стягнув з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди, завданої у ДТП - 231077,59 гривень, відшкодування моральної шкоди, - 10000,00 гривень, судові витрати, - 9565,48 гривень, а всього 250643,07 гривні. Рішення суду не було оскаржено - набрало законної сили 29.01.2018 року.

31 січня 2018 року судом видано виконавчий документ, який стягувач ОСОБА_1 надіслав на виконання за зареєстрованим місцем проживання боржника ОСОБА_2 - до Солом`янського районного відділі державної виконавчої служби м. Києва.

З витребуваних матеріалів виконавчого провадження встановлено, що 07 травня 2018 року старшим державним виконавцем Солом`янського РВДВС м. Києва було відкрито виконавче провадження номер за № 56325185 з примусового виконання виконавчого листа № 210/36/16-ц від 31.01.2018 р., виданого Дзержинським районним судом м. Кривого Рогу, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в розмірі 250643,07 грн (а.с.45).

Про відкриття виконавчого провадження державний виконавець Сакович С.Ю. повідомив боржника та стягувача шляхом направлення постанови (а.с.46).

Судом встановлено, що боржник не отримав постанову про відкриття виконавчого провадження та лист із вкладенням повернувся на адресу Державної виконавчої служби (а.с. 48).

Також з копії виконавчого провадження встановлено, що державним виконавцем Сакович С.Ю. винесена постанова про арешт майна боржника від 14.05.2018 року, зроблені запити з приводу актуальної інформації про наявність у боржника нерухомого майна від 14.05.2018 року, винесена постанова про розшук майна боржника від 18.07.2018 року, направлено інформаційний запит щодо перетинання кордону боржником 26.06.2018 року, а також 13.03.2019 року скеровано подання про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника за межі України.

В матеріалах виконавчого провадження також містяться виклики боржника до державного виконавця від 10.10.2018 року, від 23.07.2018 року та складені акти державного виконавця від 26.06.2018 року про неможливість зв`язатись з боржником за номером телефону, у зв`язку з тим, що за вказаним номером обслуговування відключено та 14.05.2018 року про відсутність боржника за місцем реєстрації.

Крім того, державним виконавцем здійснено декілька запитів з приводу наявності рахунків за реєстраційним номером облікової картки платника податку боржника ОСОБА_2 , за результатами яких відомості відсутні (а.с.72-93).

Суд дослідивши матеріали скарги, матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої у дорожньо-транспортній пригоді, приходить до наступних висновків.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За правилом ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 18 вказаного Закону, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Крім того, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право на суд захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, в пункті 66 рішення у справі «Immobiliare Saffi проти Італії», заява №22774/93, зазначено, що ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу №1 (пункт 53 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Войтенко проти України» від 29 червня 2004 року №18966/02).

Так, у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява №40450/04, пункти 56 - 58 і 66 - 70) ЄСПЛ неодноразово постановляв, що у зв`язку з тривалим невиконанням рішень, винесених на користь заявників, мало місце також порушення статті 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

Водночас Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17 липня 1997 року (далі – «Конвенція»), є частиною національного законодавства.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов`язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі.

Відповідно до статті 46 Конвенції Високі Договірні Сторони зобов`язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є Сторонами.

Складовою принципу верховенства права є вимога юридичної визначеності, відповідно до якої остаточне рішення суду не може піддаватись сумніву, а також належне виконання судових рішень проти органів державної влади: «Принцип верховенства права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, який є невід`ємним аспектом всіх статей Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зобов`язує державу та будь-який державний орган виконувати судові розпорядження чи рішення, ухвалені проти держави (органу)» (параграф 87 рішення Європейського Суду з прав людини «Гасан і Чеус проти Болгарії» від 26 жовтня 2000 року). Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 жовтня 2009 року у справі «Комнацький проти України» визначився, що держава повинна забезпечити гарантії, передбачені Конвенцією, і що протиріччя між органами місцевої влади не повинні вплинути на права заявника, гарантовані Конвенцією (від 4 листопада1950 №ETS N 005 «Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод»). У справі «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.

Отже, рішення суду, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому і безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Вказане свідчить про те, що орган державної влади повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Доцільно також наголосити на тому, що положеннями Конституції України і вказаних актів закріплено обов`язковість виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Вказане встановлює безумовний обов`язок особи виконати таке рішення.

Водночас, з матеріалів скарги встановлено, що державним виконавцем проведені дії не в повній мірі щодо встановлення місця проживання боржника, розшуку майна боржника.

З наданої копії матеріалів виконавчого провадження встановлено, що державним виконавцем Саковичем С.Ю. лише раз було відвідане місце реєстрації боржника ОСОБА_2 , а саме 14 травня 2018 року тобто через тиждень після відкриття провадження. В подальшому з метою встановлення місце знаходження боржника, державний виконавець жодного разу не відвідав його місце реєстрації. Не встановлені та не допитані сусіди. Вказане беззаперечно свідчить про нехтування та ухилення від виконання своїх обов`язків.

Крім того виклики та вимоги державного виконавця боржникові не вручені, у справі наявний лише один конверт, який підтверджує надсилання боржникові постанови про відкриття виконавчого провадження.

Державний виконавець у своєму відзиві не надав доказів того, що ним вчинено всі дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

Надання декількох копій запитів зроблених раз у пів року не можуть свідчити про сумлінне виконання своїх обов`язків з метою виконання рішення суду постановленого іменем України.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Письмові матеріали не містять доказів які би підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.

Частиною першою ст. 77, ч. 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 7 частини 3 статті 2, статтею 18 ЦПК України закріплено обов`язковість судового рішення як основну засаду (принцип) цивільного судочинства.

Отже, завданням ДВС є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом, тому перевірка вчинених таких дій державним виконавцем є фактично перевіркою дотримання положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду й належного виконання рішення суду.

Відповідно постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ № 6 від 07.02.2016 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. При цьому суд не має права зобов`язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом про виконавче провадження можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.

Таким чином, скарга підлягає частковому задоволенню, суд приходить до висновку, що державним виконавцем порушено права стягувача (скаржника), оскільки не виконано в повному обсязі виконання та не наведено суду належного обґрунтування неможливості виконати в повному обсязі виконавчий лист від 20.11.2017 року, або наявності причин, які унеможливлювали здійснення вказаних дій, а тому наявна неправомірна бездіяльність державного виконавця.

Між тим, оскільки суд не може перебирати на себе повноваження державного виконавця, такі вимоги заявника, як направлення ухвали Солом`янського районного суду міста Києва про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_2 до Адміністрації державної прикордонної служби України та направлення до суду подання про здійснення приводу боржника державним виконавцем виконані та у матеріалах справи містяться письмові підтвердження, тому задоволенню не підлягають (а.с. 131, 174).

Також суд вважає за необхідне роз`яснити скаржнику, що він та/або його представник мають право заявляти клопотання, зокрема з приводу виходу державного виконавця за місцем реєстрації боржника разом з представником стягувача та такі клопотання мають бути розглянуті державним виконавцем в порядку п. 3 ч. 2 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження». Враховуючи вказані положення закону, вимога стягувача перевірити майновий стан боржника з виходом за адресою його проживання у присутності його адвоката та узгодити дату виходу з адвокатом – задоволенню не підлягає.

З метою не порушення прав третіх осіб, вимога щодо встановлення власника автомобіля з д.н. НОМЕР_1 також може бути письмово заявлена державному виконавцю, який повинен прийняти рішення в межах своїх повноважень, тому вказана вимога задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 2ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Окрім цього, відповідно до ст. 453 ЦПК України про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.5,31,25,47,49,52 Закону України «Про виконавче провадження»ст. ст.12,13,210, 447-450, 451 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Солом`янського районного відділу ДВС м. Київ Сакович С. Ю. під час виконання судового рішення по справі №210/36/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої у дорожньо-транспортній пригоді – задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії державного виконавця Солом`янського районного відділу ДВС м. Київ Саковича Станіслава Юрійовича щодо невчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 56325185 з виконання рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу по справі №210/36/16-ц.

Зобов`язати старшого державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві - Саковича Станіслава Юрійовича в рамках виконавчого провадження №56325185 з виконання рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу по справі №210/36/16-ц вчинити наступні виконавчі дії:

Перевірити майновий стан боржника з виходом за адресою його проживання;

Направити боржнику виклики державного виконавця рекомендованим листом з повідомлення про вручення або вручити ці виклики боржнику особисто;

Зобов`язати боржника заповнити декларацію про майновий стан;

Направити запити до банків України з метою виявлення грошових коштів боржника;

Направити повторний запит до центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України з метою встановлення фактів перетину боржником ОСОБА_2 державного кордону України за весь період з якого відкрите виконавче провадження у Солом`янському ВДВС.

В іншій частині скарги – відмовити.

На ухвалу протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Дніпровського апеляційного суду через Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області може бути подано апеляційну скаргу. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається до Дніпровського апеляційного суду через Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, якщо ухвала не буде скасована, вона набирає законної сили після закінчення розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: В. Є. Сільченко