Рішення № 88235924, 17.03.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5477/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2020 року м. Одеса

Зала судових засідань №21

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до державного реєстратора Виконавчого комітету Одеської міської ради Скіцан Олени Вікторівни (пл. Думська, 1, м. Одеса, 65026), Виконавчого комітету Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 04056919; адреса: пл. Думська, 1, м. Одеса, 65026), Юридичного департаменту Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26302537; адреса: пл. Думська, 1, м. Одеса, 65026), Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646; адреса: вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044) про визнання протиправними та скасування запису, вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

18 вересня 2019 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до державного реєстратора Виконавчого комітету Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, Головного управління ДФС в Одеській області, у якому позивачка просить суд:

зобов`язати Виконавчий комітет Одеської міської ради скасувати державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 20.09.2002 року та виключити відомості про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за №25561750000104390 від 21.01.2013 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС в Одеській області від 04.02.2019 року №Ф-10904-53 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску в розмірі 18276,72 грн.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 08.10.2019 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 06.11.2019 року.

31.10.2019 року за вх.№ЕП/8371/19 від представника Головного управління ДФС в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву.

04.11.2019 року за вх.№40685/19 від представника Виконавчого комітету Одеської міської ради надійшов відзив на позовну заяву.

Підготовче засідання, призначене на 06.11.2019 року, за клопотанням сторін було відкладено на 02.12.2019 року.

25.11.2019 року за вх.№44170/19 від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02.12.2019 року продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів, призначено підготовче засідання на 18.12.2019 року.

У підготовчому засіданні 18.12.2019 року ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, прийнято уточнений позов у редакції від 02.12.2019 року та залучено до участі у справі у якості співвідповідача Юридичний департамент Одеської міської ради, розпочато розгляд справи спочатку, призначено підготовче засідання на 16.01.2020 року.

Згідно нової редакції позовної заяви (а.с.136-142) позивачка просить суд:

скасувати державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 20.09.2002 року;

визнати протиправним та скасувати запис про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за №25561750000104390 від 21.01.2013 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС в Одеській області від 04.02.2019 року №Ф-10904-53 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску в розмірі 18276,72 грн.

06.02.2019 року за вх.№46139/19 від представника Виконавчого комітету Одеської міської ради надійшла заява про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог.

16.12.2019 року за вх.№47710/19 від представника Виконавчого комітету Одеської міської ради надійшло заперечення на відповідь на відзив.

28.12.2019 року за вх.№49999/19 від представника Юридичного департаменту Одеської міської ради надійшов відзив на позовну заяву.

У зв`язку із перебуванням головуючого судді Аракелян М.М. на лікарняному підготовче засідання перенесено на 10.02.2020 року.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10.02.2020 року відмовлено у задоволенні клопотання представника Виконавчого комітету Одеської міської ради про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10.02.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.02.2020 року.

У судове засідання, призначене на 20.02.2020 року, сторони не з`явились, про дату, час та місце судового засідання сповіщені належним чином та завчасно.

20.02.2020 року від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Згідно ч.1 ст.205 КАСУ неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч.9 ст.205 КАСУ якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження.

В обґрунтування вимог позову (вх.№45173/19) представник позивача зазначає, що 06.09.2019 року позивачка отримала Вимогу про сплату податкового боргу, видану Чорноморським управлінням ГУ ДФС в Одеській області зі сплати єдиного внеску у сумі 18276,22 грн. Не маючи інформації щодо підстав її винесення, позивачка звернулась до Чорноморського управління ГУ ДФС в Одеській області, внаслідок чого дізналась, що нарахування сум грошового зобов`язання зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснювалось на підставі того, що позивачка є фізичною особою-підприємцем. Вважаючи себе такою, що не є фізичною особою-підприємцем, позивачка звернулась до Управління містобудування, землевпорядкування та комунального майна Біляївської міської ради із проханням роз`яснити ситуацію. Так, позивачка дізналась, що рішення Господарського суду Одеської області від 19.02.2002 року в частині скасування державної реєстрації СПД ОСОБА_1 виконано не було, а 21.01.2013 року до Єдиного реєстру було включено відомості про позивачку як про фізичну особу-підприємця, свідоцтво про реєстрацію якої вважається не дійсним. Позивачка не погоджується із внесеним записом, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Протиправною позивачка вважає і вимогу Головного управління ДФС в Одеській області, вказує, що:

по-перше, при внесенні оскаржуваного запису державним реєстратором Виконавчого комітету Одеської міської ради не було враховано приписів рішення Господарського суду Одеської області від 19.02.2002 року в частині скасування державної реєстрації СПД ОСОБА_1 та внесено до реєстру відомості, які не відповідають дійсності;

по-друге, позивачка з моменту винесення рішення Господарського суду Одеської області не займалась діяльністю як фізична особа-підприємець, працювала як найманий працівник на підставі трудового договору. Вказане свідчить про те, що нею не отримувались доходи у якості ФОП, а тому нарахування сум єдиного внеску є безпідставним.

31.10.2019 року за вх.№ЕП/8371/19 від представника Головного управління ДФС в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник не погоджується із заявленими позовними вимогами. Так, в обґрунтування відзиву зазначено, що у 2017 та 2018 році позивачка перебувала на обліку у ГУ ДФС в Одеській області як фізична особа-підприємець, якій нараховувалась мінімальна ставка внеску. Вказане призвело до формування боргу зі сплати внеску, на підставі чого Вимога і винесена. Представник відповідача акцентує увагу на тому, що припинення підприємницької діяльності ФОП не звільняє останнього від сплати зобов`язань, що виникли у період, коли особа здійснювала підприємницьку діяльність, а тому оскаржувана Вимога є правомірною.

04.11.2019 року за вх..№40685/19 від представника Виконавчого комітету Одеської міської ради надійшов відзив на позовну заяву щодо попередньої редакції позовної заяви. Доводи відповідача у справі ґрунтуються на наступних аргументах:

по-перше, особа, яка має намір припинити підприємницьку діяльність у разі наявності відповідного рішення суду має подати самостійно необхідних пакет документів для скасування реєстрації за «заявницьким принципом», чого позивачкою здійснено не було;

по-друге, 09.09.2019 року державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 вже було скасовано, а тому зобов`язання скасувати його повторно є безпідставним. Крім цього, станом на момент розгляду даної справи Виконавчий комітет не уповноважений здійснювати державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності;

по-третє, на переконання представника Виконавчого комітету вчинені позивачкою дії свідчать про намір уникнути відповідальності за несплату сум єдиного внеску;

по-четверте, на виконання п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» відомості про всіх осіб, які до 01.07.2004 року самостійно не звернулись до державних реєстраторів про скасування реєстрації, були включені до новоутвореного реєстру. Фактично, 21.01.2013 року державний реєстратор не включила відомості про позивачку, а перенесла їх на виконання чинних на той момент норм законодавства.

28.12.2019 року за вх.№49999/19 від представника Юридичного департаменту Одеської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, яким підтримано позицію Виконавчого комітету Одеської міської ради. Додатково представник вказав, що Юридичний департамент здійснює свої повноваження лише з 25.04.2016 року, а тому допустити порушення будь-яких прав позивачки не міг.

Розглянувши у порядку письмового провадження матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, які були чинні на момент спірних правовідносин, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, суд встановив наступне.

Суд встановлено, що рішенням Господарського суду Одеської області від 19.02.2002 року у справі №17-6-41/02-7286 вирішено Малиновській районній адміністрації Одеського міськвиконкому скасувати державну реєстрацію СПД-фізичної особи ОСОБА_1 , зареєстрованої рішенням Малиновської райадміністрації Одеського МВК №03567960Ф0010829 від 09.03.1999 року шляхом виключення його з Єдиного державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов`язкових платежів в порядку, передбаченому ст.8 Закону України «Про підприємництво» (а.с.21-22).

21.01.2013 року за №25561750000104390 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців було включено відомості про ОСОБА_1 як про фізичну особу-підприємця, свідоцтво про реєстрацію якої вважається недійсним (а.с.50). 26.03.2014р. до Єдиного державного реєстру включено відомості про фізичну особу-підприємця та проведено державну реєстрацію змін до відомостей про ФОП (зміна місця проживання).

Згідно Довідки від 12.09.2019 року, виданої ФОП ОСОБА_2 , позивачка з 09.03.2017 року працює у ФОП ОСОБА_2 та обіймає посаду продавця-консультанта (а.с.31).

06.09.2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку отримала Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2019 року №Ф-10904-53, згідно якої наявний борг на суму 18276,72 грн. зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (а.с.23).

09.09.2019 року позивачка звернулась із заявою про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням (а.с.30).

09.09.2019 року за №25570060008012140 до ЄДР внесено відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності (а.с.50).

Вважаючи запис в ЄДР від 21.01.2013 року та Вимогу від 04.02.2019 року протиправними, позивачка звернулась до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.

Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На момент скасування державної реєстрації СПД-фізичної особи рішенням Господарського суду Одеської області від 19.02.2002 року Законом, який визначав загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України, встановлював гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки, був Закон України «Про підприємництво».

Згідно ст.8 Закону (у редакції станом на 19.02.2002 року) скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду (арбітражного суду) в разі:

визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів;

здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству України;

несвоєчасного повідомлення суб`єктом підприємницької діяльності про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження;

визнання суб`єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених законодавством);

неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством.

Скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності здійснюється органом державної реєстрації за наявності ліквідаційного балансу, складеного і затвердженого згідно з законодавством, та інших документів, що підтверджують проведення заходів щодо ліквідації суб`єкта підприємницької діяльності як юридичної особи, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, шляхом виключення його з Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності.

Орган державної реєстрації в десятиденний термін повідомляє відповідні державні податкові органи та органи державної статистики про скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності.

Скасування державної реєстрації позбавляє суб`єкта підприємницької діяльності статусу юридичної особи і є підставою для виключення його з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

Як встановлено судом, рішення Господарського суду Одеської області від 19.02.2002 року не було доведено до відома та виконання органів проведення державної реєстрації. На переконання позивачки та її представника, рішення суду є достатньою підставою для автоматичного скасування державної реєстрації підприємницької діяльності.

Згідно положень ст.8 Закону України «Про підприємництво» державна реєстрація суб`єктів підприємницької діяльності, крім об`єднань юридичних осіб, що здійснюють свою діяльність в Україні на умовах угод про розподіл продукції, проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі - органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб`єкта, якщо інше не передбачено законом.

У позовній заяві представник позивачки вказує, що орган державної реєстрації – Малиновська районна адміністрація Одеського МВК не виконала рішення господарського суду всупереч наведених вище норм чинного на той момент законодавства.

Однак, пояснень стосовно того, чому невиконання вказаним органом рішення суду формує зобов`язання скасувати державну реєстрацію у Виконавчого комітету Одеської міської ради позивачем не надано.

За змістом цитованих норм суд погоджується із позицією представника Виконавчого комітету Одеської міської ради щодо того, що особа, яка має намір припинити підприємницьку діяльність у разі наявності відповідного рішення суду має подати самостійно необхідних пакет документів для скасування реєстрації за «заявницьким принципом», однак позивачкою цього здійснено не було, а зобов`язувати відповідача вчиняти у такому випадку будь-які дії суд не може.

Суд при цьому враховує той факт, що 09.09.2019 року позивачка звернулась із заявою про реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням (а.с.30), фактично визнавши цим правомірність включення до ЄДР про неї відомостей як про фізичну особу-підприємця 21.01.2013р.

09.09.2019 року за №25570060008012140 до реєстру внесено відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності (а.с.50) за заявою самої ОСОБА_1 .

Тобто, на момент розгляду даної справи її реєстрація як фізичної особи-підприємця скасована.

В даному контексті суд не вбачає порушення норм чинного законодавства з боку Виконавчого комітету Одеської міської ради та Юридичного департаменту Одеської міської ради.

Законом, який регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб – підприємців, з 01.07.2004 року є Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі – Закон №755).

Згідно п.1 ч.1 ст.4 Закону №755 Державна реєстрація базується на таких основних принципах, зокрема, обов`язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі.

Згідно ч.1 ст.7 Закону №755 Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Невід`ємною архівною складовою частиною Єдиного державного реєстру є Реєстр документів дозвільного характеру, Єдиний реєстр громадських формувань, Реєстр громадських об`єднань та Єдиний реєстр підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство.

Згідно ч.1 ст.9 Закону №755 відомості про юридичну особу, громадське формування, що не має статусу юридичної особи, та фізичну особу - підприємця вносяться до Єдиного державного реєстру на підставі:

1) відповідних заяв про державну реєстрацію;

2) документів, що подаються для проведення інших реєстраційних дій;

3) відомостей, отриманих у результаті інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром та інформаційними системами державних органів.

01.07.2010 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання».

Згідно п.2, 3 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону (в редакції від 18.12.2011 року) процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.

Пункт 5 цього ж Розділу визначає, що державна реєстрація припинення юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що проведена на підставі судового рішення про скасування (визнання недійсною) їх державної реєстрації, яка проведена до 1 липня 2004 року, у зв`язку з визнанням таких осіб банкрутом та якщо таке рішення прийнято судом до 1 липня 2004 року, здійснюється в порядку, встановленому статтями 39 і 50 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" ( 755-15 ), з особливостями, визначеними цим пунктом. Судове рішення про скасування (визнання недійсною) державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців у зв`язку з визнанням таких осіб банкрутом може бути подано державному реєстратору відповідним органом державної податкової служби або іншим відповідним органом.

Матеріали справи не містять доказів того, що рішення господарського суду від 19.02.2002 року до Виконавчого комітету Одеської міської ради станом на 21.01.2013 року було надано, а тому державним реєстратором 21.01.2013 року за №25561750000104390 до Єдиного державного реєстру було включено відомості про позивачку як про фізичну особу-підприємця, свідоцтво про реєстрацію якої вважається не дійсним.

Суд у вказаних діях не вбачає ознак протиправності та порушення норм чинного законодавства. Навпаки, в контексті наявних обставин державний реєстратор діяла у відповідності до ст.19 Конституції України та виконувала приписи п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання». Доводи стосовно наявності у вказаних діях державного реєстратора порушень законодавства позивачкою не наведено.

Що стосується правомірності винесення Головним управлінням ДФС в Одеській області Вимоги від 04.02.2019 року суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовані приписами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі – Закон №2464-VI)

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Верховний суд у Постанові від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 дійшов наступного висновку: «З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску».

Згідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що згідно Довідки від 12.09.2019 року, виданої ФОП ОСОБА_2 , позивачка з 09.03.2017 року працює у ФОП ОСОБА_2 та обіймає посаду продавця-консультанта (а.с.31).

Таким чином, нарахування сум ЄСВ податковим органом здійснено безпідставно та в порушення норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", що є підставою для скасування вимоги Головного управління ДФС в Одеській області від 04.02.2019 року №Ф-10904-53 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску в розмірі 18276,72 грн.

З цих підстав суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині скасування державної реєстрації та визнання протиправним та скасування запису у Єдиному державному реєстрі не ґрунтуються на законі. Натомість, Вимога ГУ ДФС в Одеській області від 04.02.2019 року №Ф-10904-53 прийнята без врахування того факту, що з 09.03.2017 року позивачка є найманим працівником. За таких обставин, позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У п. 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 року у справі «Компанія «Вестберга таксі Актіеболаг» та Вуліч проти Швеції» визначено, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасовувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами для призначення податкових штрафів (санкцій), має саме податкове управління.

Відповідно до ч.3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачкою при поданні позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 2245 (дві тисячі двісті сорок п`ять) грн. 20 коп. (а.с.4-6).

З урахуванням задоволених позовних вимог в частині, зверненої до ГУДФС в Одеській області суд дійшов висновку про стягнення з Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судових витрат зі сплати судового збору у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до державного реєстратора Виконавчого комітету Одеської міської ради Скіцан Олени Вікторівни (пл. Думська, 1, м. Одеса, 65026), Виконавчого комітету Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 04056919; адреса: пл. Думська, 1, м. Одеса, 65026), Юридичного департаменту Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26302537; адреса: пл. Думська, 1, м. Одеса, 65026), Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646; адреса: вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044) про зобов`язання скасувати державну реєстрацію, визнання протиправним та скасування запису, вимоги – задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС в Одеській області від 04.02.2019 року №Ф-10904-53 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску в розмірі 18276,72 грн.

Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя М.М. Аракелян

.