Рішення № 88235621, 16.03.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/1849/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2020 року м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючий суддя Коморний О.І,

секретар судового засідання Бабич Ю.Б.

з участю:

позивача ОСОБА_1

представника позивача Дуда І.П.

представник відповідача не прибув

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови Жовківського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів).

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправною та скасувати постанову від 11.01.2020 ВП№60951517 державного виконавця Жовківського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Луцик Мирослави Михайлівни про арешт майна боржника.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на примусовому виконанні в Жовківському районному відділі державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) перебуває виконавче провадження ВП №60951517 з примусового виконання постанови № 117/15/19-ф/пз від 28.12.2019, виданої Державною архітектурно - будівельною інспекцією про стягнення з ОСОБА_1 штрафу в розмірі 5950,0 грн. Вказаною постановою по справі про адміністративне правопорушення від 28.11.2019 №117/15/19-ф/пз, яка винесена Гайванович Назарієм Олександровичем - головним інспектором будівельного нагляду інспекційного відділу Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області, що діє від імені Державної архітектурно-будівельної інспекції України ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 188-42 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 5950 грн 00 коп. Не погодившись із вказаною постановою, така оскаржена в судовому порядку до Жовківського районного суду Львівської області. Рішення по даній справі станом на сьогодні не прийнято, однак відповідач прийняв постанову про арешт всього майна боржника від 11.01.2020 ВП №60951517, що на думку позивача, не відповідає критерію пропорційності, а тому є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 06.03.2020 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти позову. Зокрема зазначив, що 09.01.2020 у Відділ надійшла заява Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області про примусове виконання постанови №117/15/19ф/пз від 28.11.2019 про стягнення із ОСОБА_2 штрафу в розмірі 5950 грн. У заяві про відкриття виконавчого провадження стягувачем (Державною архітектурно-будівельною інспекцією у Львівській області) не зазначено конкретне майно боржника, на яке слід накласти арешт, а відтак арешт на майно боржника підлягав накладенню в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону. Вимогами ст. 56 Закону 1404-VІІI встановлено, що постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Оскільки в заяві стягувача не вказане конкретне майно, оскаржуваною постановою накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2 . З аналізу норм законодавства вбачається, що винесення постанови про арешт майна боржника під час відкриття виконавчого провадження є прямим обов`язком державного виконавця, передбаченим та встановленим статтею 56 Закону № 1404-VIII. Метою винесення такої постанови є забезпечення виконання рішення шляхом унеможливлення відчуження боржником будь-якого майна під час здійснення виконавчого провадження. Просить суд відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просять суд задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, заперечував проти позову з підстав викладених у відзиві, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Суд повно, всебічно та об`єктивно оцінив подані докази у їх сукупності та

встановив:

Головним інспектором будівельного нагляду інспекційного відділу Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області, що діє від імені Державної архітектурно-будівельної інспекції України винесено постанову від 28.11.2019 №117/15/19-ф/пз по справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 188-42 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 5950 грн 00 коп (а.с.16).

11.01.2020 державним виконавцем Жовківського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Луцик М.М., розглянуто заяву про примусове виконання постанови від 28.11.2019 №117/15/19-ф/пз Державної архітектурно-будівельної інспекції та у відповідності до вимог ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону № 1404-IIІ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 60951517, копію якої скеровано сторонам до відома та виконання (а.с.11,12).

11.01.2020 державним виконавцем Жовківського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Луцик М.М., у відповідності до вимог ст.56 Закону № 1404-VIII винесено постанову про арешт майна боржника: усе майно яке належить боржнику на праві власності (а.с.13,14).

Позивач не погодившись із постановою про арешт майна боржника звернувся із даним позовом до суду.

При прийнятті рішення суд керувався наступним.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом України “Про виконавче провадження” № 1404-VIII від 02.06.2016р. (далі- Закон №1404-VIII)

Статтею 1 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом № 1404-VIII (п.1 ч.2 ст.18 вказаного Закону№ 1404-VIII).

Відповідно до п. 6. ч. 1. ст. 3 Закону № 1404-VIII, підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1,2 статті 15 Закону № 1404-VIII, сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.

Згідно ч.1 ст.48 Закону №1404-VIII, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 56 Закону № 1404-VIII, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Вимогами ст. 56 Закону 1404-VІІI встановлено, що постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Відповідно до ч.3 ст. 56 Закону 1404-VІІI арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Судом приймаються доводи позивача про неправомірність накладення арешту на все майно, оскільки у резолютивній частині постанові не вказано про накладення арешту у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця.

Наклавши арешт на все майно скаржника - боржника без вказання суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця, державний виконавець не врахував очевидну не співрозмірність боргу та вартості арештованого майна, адже на момент арешту майна державному виконавцю з реєстрів мало бути відомо, що у власності боржника знаходяться автомобіль, житлові будинки, земельна ділянка, орієнтовна вартість яких суттєво перевищує суму стягнення.

Відповідно до ч.6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідному для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Відповідно до ст. 368 Цивільного Кодексу України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ч. 2 статті 370 Цивільного кодексу України, у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

У відповідності до статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Згідно положень статті 61 Сімейного кодексу України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ч. 1-2 ст.73 Сімейного кодексу України за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.

Таким чином, при вирішенні питання про виділення частки боржника у спільній власності подружжя необхідно врахувати докази набуття майна у період шлюбу, визначити питання про можливість поділу майна на випадок, якщо річ є неподільною, встановити докази належності майна, яке просить виділити боржнику, на праві спільної власності подружжя.

Разом з тим, за змістом п.п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Згідно п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу.

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Як встановлено судом з матеріалів справи, а саме з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_1 ), майно позивача перебуває у спільній сумісній власності.

Судом встановлено з свідоцтва про одруження, що позивач з 2003 року одружений з громадянкою України ОСОБА_3 .

З матеріалів справи встановлено, що позивачем набуто право власності на земельну ділянку 2017 року та на житлові будинки 2017, 2018 року.

Отже, як встановлено з наданих до матеріалів справи документів, державний виконавець при винесенні Постанови про арешт майна боржника від 11.01.2020 не врахував частки боржника у нерухомому майні, що належить на праві спільної сумісної власності.

Таким чином, відповідач прийняв оскаржувану постанову про арешт на все майно боржника без врахування частки майна позивача у власності, яка йому належить.

Пунктом 8 ч.1 ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

Як передбачено ч.3 ст.56 даного Закону, арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

При вирішенні даного спору суд вважає за необхідне дати оцінку спірній постанові, виходячи з принципу пропорційності, який є загальноправовим принципом, спрямованим на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються та дозволяє досягти розумного співвідношення між цілями державного впливу, та засобами їх досягнення.

Принцип пропорційності є загальним, універсальним принципом права, який вимагає співрозмірного обмеження прав та свобод людини для досягнення публічних цілей.

Даючи оцінку оспорюваній постанові через призму принципу пропорційності, суд дійшов висновку, що державний виконавець використав надане йому повноваження щодо накладення арешту на майно боржника без дотримання балансу між суспільними інтересами та правом стягувача у виконавчому провадженні. За наявності у державного виконавця повноважень та можливості отримати інформацію про конкретно визначене майно, що перебуває у власності боржника, накладення арешту на все нерухоме та рухоме майно є неспіврозмірним із сумою, яка підлягає стягненню за виконавчим документом.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України та ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини 1950 року держава Україна гарантує громадянам непорушність їхньої приватної власності.

Основною метою ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та іншим порушенням принципу безперешкодного користування своїм майном, до яких часто вдаються або схильні вдаватися на практиці уряди держав.

Названа стаття проголошує: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів".

Суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Протоколу № 1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також буде мати місце порушення ст.1 Протоколу №1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.

Оскільки у даній справі оспорюється рішення прийняте відповідачем, суб`єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України, перевірив чи прийняте (вчинене) воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду. З огляду на викладене, суд вважає, що оскаржувана постанова винесена протиправно та підлягає скасуванню, а відтак позов підлягає задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст. 139 КАС України належить стягнути на користь ОСОБА_1 з Жовківського районного відділу державної виконавчої служби Західного Міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Львів) за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст. 72, 73, 242-246, 250, 271, 287 КАС України, суд, -

ухвалив :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову від 11.01.2020 ВП№60951517 державного виконавця Жовківського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Луцик Мирослави Михайлівни про арешт майна боржника.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) з Жовківського районного відділу державної виконавчої служби Західного Міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Львів) (вул. Воїнів УПА, 35, м. Жовква, Жовківський район, Львівська область, 80300; ЄДРПОУ: 34921779) за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір в сумі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень, 80 копійок).

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 287 КАС України, протягом десяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 16.03.2020.

Суддя Коморний О.І.