Ухвала суду № 88235389, 17.03.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1561/19

УХВАЛА

17 березня 2020 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря: Сидорівського С.А.,

представника позивача: Судакова В.В.,

представника відповідача: Михасюк О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за ново виявленими обставинами по справі № 420/1561/19 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправною та нечинною постанову № ОД978/138/АВ/П/ТД/-ФС від 08.11.2018 року, –

ВСТАНОВИВ:

11.02.2020 представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, відповідно до якої просить переглянути судове рішення за нововиявленими обставинами, скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.07.2019 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково, а саме: змінити постанову першого заступника начальника Головного управління Держпраці в Одеській області Байдюка Сергія Васильовича № ОД978/138/АВ/П/ТД/-ФС від 08.11.2018 року про накладення штрафу уповноваженими особами на ФОП ОСОБА_1 , застосувавши до ФОП ОСОБА_1 попередження.

В обґрунтування вказаної заяви зазначено, що нововиявленою обставиною є прийняття нового закону, яким пом`якшено відповідальність позивача, як фізичної особи. Так, 02.02.2020 року набрав чинність Закону України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», відповідно до якого, частина друга ст. 265 КЗпП України викладена в редакції: Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження. За таких обставин, на думку позивача, під час перегляду справи за ново виявленими обставинами, на правовідносини, які виникли між позивачем має розповсюджуватися частина друга ст. 265 КЗпП України в редакції, яка діє після 2 лютого 2020 року, оскільки пом`якшує відповідальність позивача.

Від відповідача надійшов відзив на наяву про перегляд судового рішення за нововивченими обставинами, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що Конституційний Суд України у рішенні по справі № 1-7/99 від 09.02.1999 року за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України дійшов висновку, що положення ч. 1 ст. 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується лише людини і громадянина (фізичної особи) і не поширюється на юридичних осіб.

У зв`язку з цим, на думку відповідача, притягнення до відповідальності за порушення законодавства про працю має здійснюватися відповідно до редакції ч. 2 ст. 265 КЗпП України, яка діяла на день вивлення порушень (підписання акта інспекційного відвідування).

В судове засідання 17.03.2020 року сторони по справі не з`явились.

Відповідно до ч. 2 ст. 368 КАС України, неявка заявника або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

За таких обставин суд дійшов висновку про можливість розгляду заяви про перегляд судового рішення за нововивченими обставинами в порядку письмового провадження.

При вирішенні заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 361 КАС України, судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно ч.2 ст.361 КАС України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду.

Частиною 4 статті 361 КАС України передбачено, що не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

Отже, ст.361 КАС України встановлює вичерпний перелік підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами з тим, щоб відповідно до принципу юридичної визначеності забезпечити стабільність судових рішень, але водночас надати можливість виправити судові рішення, помилковість яких зазвичай обумовлена обставинами, незалежними від суду.

При цьому, нововиявленими є обставини (як фактичного, так і правового характеру), які: об`єктивно існували на момент вирішення адміністративної справи; не були відомі і не могли бути відомі на той час особі, яка звертається із заявою, та не були встановлені судом; обставини мають бути істотними, тобто такими, що впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Наявність цих умов для визнання обставини нововиявленою є обов`язковою.

Істотними обставинами справи вважаються такі, які можуть вплинути на рішення суду, яке набрало законної сили, а це передусім ті, що взагалі не були предметом розгляду по даній адміністративній справі в адміністративному суді у зв`язку з тим, що вони не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою на час розгляду справи. Істотними для справи обставинами вважаються такі факти і події, які мають юридичне значення для взаємовідносин сторін, що звернулись до суду з метою розгляду спірної ситуації, тобто ці факти існували вже під час розгляду спірної ситуації в суді, але не були і не могли бути відомі ні особам, які брали участь у розгляді адміністративної справи, ні суду, який її розглядав та вирішував її по суті.

Європейський Суд з прав людини в рішенні у справі "Правєдная проти Росії" від 18.11.2004 зазначає, що одним із аспектів принципу верховенства права є принцип правової певності, який, окрім іншого, передбачає, що, якщо суд ухвалив остаточне рішення по суті спору, таке рішення не може бути піддане сумніву (справа Брумареску проти Румунії, постанова від 28.10.1999). Цей принцип встановлює, що жодна сторона не вправі ставити питання про перегляд остаточного судового рішення, яке набрало законної сили, лише задля нового судового розгляду і нового рішення по суті. Відхилення від цього принципу допустимі лише за наявності виняткових обставин.

Тобто, процедура скасування судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні, а також те, що цей доказ є вирішальним.

При цьому, нововиявлені обставини слід відрізняти від нових обставин, що виникли після вирішення справи та ще не існували на час її розгляду, а також обставини, що зазнали змін після прийняття судом рішення. Їх виявлення не може бути підставою для перегляду судового рішення. Обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону не можуть визнаватися нововиявленими.

Аналогічні висновки наведено у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 р. у справі 2а-7523/10/1270, від 10.04.2019 р. у справі № 813/8070/14.

Зі змісту заяви від 11.02.2020 вбачається, що як на підставу для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами заявник посилається на набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України».

Питання наявності повноважень у Головного управління Держпраці в Одеській області на прийняття постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю, передбачені ч.2 ст.265 КЗпП України, перевірялося судом та відображено у рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 24.06.2019, яке набрало законної сили 01.11.2019 року, тобто до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України».

Набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» у даному випадку не є істотною для справи обставиною, що не була встановлена судом та не була і не могла бути відомою особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Також суд зазначає, що згідно з практикою Європейського Суду з прав людини право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ст.6 § 1 Конвенції про захист прав та основоположних свобод. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності, який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів.

Новий розгляд справи, провадження у якій було закінчено остаточним рішенням, у зв`язку з нововиявленими обставинами на вимогу сторони провадження, сам по собі не суперечить принципові юридичної визначеності в тій мірі, в якій він використовується для виправлення помилок правосуддя. Однак, Суд повинен визначити, чи була така процедура застосована у спосіб, сумісний зі ст. 6 Конвенції.

Правова певність передбачає дотримання принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Цей принцип полягає в тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов`язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи (рішення у справі "Правєдная проти Росії", №. 69529/01; у справі "Рябих проти Росії", № 52854/99, п.52; у справі "Брумареску проти Румунії", № 28342/95, п. 61).

Таким чином, дослідивши матеріали адміністративної справи та заяви, суд дійшов висновку про те, що наведені заявником обставини не є нововиявленими обставинами, що не були і не могли бути відомі заявнику на час розгляду справи, а тому заявлені вимоги в заяві є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, 361-369 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за ново виявленими обставинами по справі № 420/1561/19 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправною та нечинною постанову № ОД978/138/АВ/П/ТД/-ФС від 08.11.2018 року - відмовити повністю.

Ухвала набирає законної сили у порядку встановленому положеннями ст.256 КАС України

Ухвала може бути оскаржена у порядку та в строк відповідно положень ст.ст.294, 295 КАС України.

Повний текст ухвали складено та підписано 17.03.2020р.

Суддя О.М. Тарасишина