Рішення № 88235019, 04.03.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

04 березня 2020 рокум. Ужгород№ 260/1681/19

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді - Маєцької Н.Д.

при секретарі судового засідання - Кустрьо В.М.

за участю:

представника позивача – Довгій В.І.

представника відповідача – Фалес Р.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до ч.3 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 04 березня 2020 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено 16 березня 2020 року.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі – відповідач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Держпраці у Закарпатській області (далі – відповідач, Управління Держпраці в Закарпатській області), якою просить: скасувати постанову Управління Держпраці у Закарпатській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЗК362/221/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-129 від 31 жовтня 2019 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем проведено інспекційне відвідування за місцем здійснення підприємницької діяльності позивача, за результатами якого винесено постанову про накладення штрафу № ЗК362/221/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-129 від 31 жовтня 2019 року. На думку позивача, висновки інспекційного відвідування про допуск працівників до роботи без оформлення трудового договору є безпідставними та необґрунтованими, оскільки з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено цивільно-правові договори. Крім того, постановою Хустського районного суду притягнуто ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 41 КУпАП , а відтак оскарженою постановою Управління Держпраці у Закарпатській області повторно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, що наведені у позовній заяві та відповіді на відзив, просив суд їх задовольнити.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в зв`язку з тим, що інспекційним відвідуванням за місцем здійснення підприємницької діяльності позивача встановлено, що позивач допустила до виконання роботи прибиральниці ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на посаді продавця без укладення трудових договорів, оформленого наказу чи розпорядження власника або уповноваженого ним органу та повідомлення ДПС про прийняття працівника на роботу, чим порушено вимоги ст. 24 КЗпП України. Під час інспекційного відвідування громадянам ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не було відомо на підставі яких договорів вони працюють у позивача. У зв`язку з цим, відповідач вважає обґрунтованим висновок, що між вказаними особами та позивачем існували трудові відносини. Відтак, всі вимоги законодавства під час винесення постанови про накладення штрафу були дотримані, порушення, на підставі яких винесено постанову, було допущено позивачем, а тому оскаржена постанова є обґрунтованою та такою, що відповідає вимогам законодавства.

В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечив з мотивів, зазначених у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить висновку про задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що начальником Управління Держпраці у Закарпатській області видано наказ від 24 вересня 2019 року № 175 "Про проведення інспекційних відвідувань", зокрема ФОП ОСОБА_1 .

На підставі вказаного наказу Управлінням Держпраці у Закарпатській області видано направлення на проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 від 24 вересня 2019 року № 789.

На підставі наказу та направлення на перевірку від 24 вересня 2019 року посадові особи відповідача провели інспекційне відвідування у фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 за місцем здійснення підприємницької діяльності в магазині " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", розміщеного за адресою: АДРЕСА_1 .

За результатами інспекційного складено акт інспекційного відвідування юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 01 жовтня 2019 року №ЗК362/221/АВ.

З акту інспекційного відвідування вбачається, що в ході його проведення в магазині " ІНФОРМАЦІЯ_1 " за адресою АДРЕСА_1 виявлено трьох найманих працівників, які виконували роботу продавця та прибиральниці, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_8 .

У письмовому поясненні ОСОБА_2 вказала, що працює у ФОП ОСОБА_1 три дні прибиральницею дві години в день і знаходиться на практиці, письмового трудового договору або договору цивільно-правового характеру між ними не укладено.

У письмовому поясненні ОСОБА_3 вказала, що працює у ФОП ОСОБА_1 продавцем один день в період заміни відсутнього працівника з установленим для неї режимом роботи з 10.00 по 12.00 Письмовий трудовий договір та цивільно-правовий договір між нею і ФОП ОСОБА_1 не укладено.

З приводу допущення працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до роботи без укладення письмового договору запропоновано надати письмове пояснення фізичній особі – підприємцю ОСОБА_1 .

В поясненні ФОП ОСОБА_1 вказала, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 працюють на умовах цивільно-правового договору .

ФОП ОСОБА_1 надала цивільно-правовий договір без номера укладеного від 25 вересня 2019 року, але не підписаний роботодавцем. В договорі вказано, що ОСОБА_3 зобов`язується виконувати роботу за професією підсобного працівника з 25 вересня 2019 року по 23 жовтня 2019 року.

Цивільно-правовий договір з ОСОБА_2 під час інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 не надала.

Таким чином, інспекційним відвідуванням встановлено, що ФОП ОСОБА_1 допустила ОСОБА_9 та ОСОБА_2 до виконання роботи за професією продавця та прибиральниці без укладення з ними письмового трудового договору та відповідно не повідомила територіальний орган Державної фіскальної служби за місцем обліку її як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за відповідною формою до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором в спосіб, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413, чим порушено вимоги ч. 1, ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України.

31 жовтня 2019 року першим заступником начальника Управління Держпраці у Закарпатській області Грицик В.І. винесено постанову № ЗК362/221/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-129 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, відповідно до якої на фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 накладено штраф у розмірі 250380,00 грн.

01 жовтня 2019 року Управлінням Держпраці у Закарпатській області винесено припис про усунення виявлених порушень № ЗК 362/221/АВ/П, в якому не зазначено, що саме повинна вчинити ФОП ОСОБА_1 для усунення, виявлених порушень, а вказано тільки зміст виявленого порушення.

01 жовтня 2019 року Управлінням Держпраці у Закарпатській області складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Постановою Хустського районного суду Закарпатської області від 12 грудня 2019 року у справі № 309/3439/19 притягнуто ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 41 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500 гривень.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Абзацом 2 ч. 2 ст.265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

За змістом частин 3, 4 статті 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Водночас, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також КУпАП. Відповідно до ч.3 ст.41 КУпАП фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, ч. 2 ст. 265 КЗпП України і ч. 3 ст. 41 КУпАП передбачено відповідальність для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Штраф за ч.2 ст.265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за ч.3 ст.41 КУпАП є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Суд звертає увагу, що і стаття 265 КЗпП, і стаття 41 КУпАП були викладені в такій редакції Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28.12.2014 року.

Вищезазначений Закон передбачав введення ст.265 КЗпП України фінансових санкції для роботодавців - юридичних та фізичних осіб-підприємців, у вигляді штрафу у розмірі від 1 до 30 мінімальних заробітних плат за допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин, оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску та податків, порушення термінів виплати заробітної плати більш ніж за один місяць, виплати не в повному обсязі, недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці та порушення інших вимог трудового законодавства.

Натомість, ст.41 КУпАП мала на меті запровадити штрафи для посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин; за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв`язку з повідомленням ним про порушення вимог Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» іншою особою, а також інше грубе порушення законодавства про працю.

Тобто, ключовою відмінністю цих двох статей є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнено юридичну особу як роботодавця (за ст. 265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (за ст. 41 КУпАП) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин.

Однак, у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абзацу другого ч. 2 ст. 265 КЗпП України і частини 3 ст. 41 КУпАП, повністю збігаються суб`єкт відповідальності і вид порушення (допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору).

Позивач вважає, що притягнення його до відповідальності за одне й те саме порушення двічі суперечить ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може двічі притягатися до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Як вже встановлено судом, постановою Хустського районного суду Закарпатської області від 12 грудня 2019 року у справі № 309/3439/19 притягнуто ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 41 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500 гривень.

Постановою державного виконавця від 30 січня 2020 року Хустського районного відділу Державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) закінчено виконавче провадження з примусового виконання постанови Хустського районного суду від 12 грудня 2019 року у справі № 309/3439/19.

Таким чином, суд дійшов висновку, що за вказане вище правопорушення позивача, вже притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 8 500 грн.

За таких обставин, суд вважає, що накладення на позивача штрафу за те саме правопорушення також постановою Управління Держпраці у Закарпатській області № ЗК362/221/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-129 від 31 жовтня 2019 року є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що суперечить нормам статті 61 Конституції України, у зв`язку з чим спірна постанова підлягає скасуванню.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі № 814/2156/16, від 22 квітня 2019 року у справі № 806/2143/18.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд також враховує, що наказом від 01 жовтня 2019 року № 3/2019 про прийняття на роботу, позивачем прийнято ОСОБА_2 на посаду продавця-консультанта в магазині "Багата комора".

Крім того, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно норм ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 до Управління Держпраці у Закарпатські області про визнання протиправною та скасування постанови є обґрунтованими та підлягають задоволенню, шляхом визнання протиправною та скасування постанови 31 жовтня 2019 року № ЗК362/221/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-129 про накладення штрафу.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2503, 80 грн. належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління Держпраці у Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Минайська, буд. 16, код ЄДРПОУ 39795035) про визнання протиправною та скасування постанови – задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Закарпатській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 31 жовтня 2019 року № ЗК362/221/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-129.

3. Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Минайська, буд. 16, код ЄДРПОУ 39795035) судові витрати у розмірі 2503, 80 грн. (дві тисячі п`ятсот три гривні вісімдесят копійок).

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені пп. 15.5 п. 15 Розділу VII КАС України).

Суддя Н.Д. Маєцька