Рішення № 88234789, 17.03.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2020 року м. Житомир справа № 806/403/17

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області про стягнення коштів,

встановив:

08.02.2017 до Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просив стягнути з Овруцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області на його користь суму в розмірі 34377,31 грн., а саме:

- 5005,93 грн. недонарахованої та невиплаченої йому при звільненні винагороди за вислугу років;

- 29371,38 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.09.2016 по 23.02.2017 року в сумі 29371,38 грн.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 23.02.2017 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Позивач оскаржив дану постанову до Житомирського апеляційного адміністративного суду та ухвалою цього суду від 24.05.2017 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.11.2019 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 23.02.2017 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2017 у справі №806/403/17 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Вказана адміністративна справа 06.12.2019 надійшла до Житомирського окружного адміністративного суду та відповідно до витягу із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.12.2019 передана на новий розгляд судді Єфіменко О.В.

Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 13.12.2019 прийнято до провадження адміністративну справу, постановлено подальший розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Під час розгляду справи, позивачем подано до суду заяву про зміну позовних вимог від 18.12.2019, в якій просив стягнути з Овруцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області на його користь суму в розмірі 208762,24 грн, в тому числі:

- недонараховану та невиплачену при звільненні винагороду за вислугу років в сумі 1171,30 грн, яка входить в структуру заробітної плати;

- середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.09.2016 по 09.01.2020 (по день постановлення рішення у даній справі) в сумі 207590,94 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що у період 01.01.2014 до 09.04.2015 роботи в податковій інспекції відповідач нараховував та виплачував йому лише надбавку за вислугу років згідно зі ст.33 Закону України "Про державну службу", яка є меншою ніж винагорода за вислугу років згідно з постановою Кабінету Міністрів України №1013 від 12.09.1997, на яку вважає, що мав законне право. Зазначає, що чинне законодавство України не передбачає взаємозаліку між виплаченими та невиплаченими різними складовими заробітної плати, які є різними за юридичним змістом, рівнем правового регулювання, у зв`язку із цим просить зменшити позовні вимоги та стягнути на його користь лише різницю між нарахуваннями винагороди за вислугу років згідно з постановою Кабінету Міністрів України №1013 від 12.09.1997 та надбавки за вислугу років згідно ст.33 Закону України "Про державну службу".

Підготовче засідання у справі призначене на 09.01.2020 відкладено на 29.01.2020 у зв`язку із перебуванням судді Єфіменко О.В. у відпустці (а.с.155).

Відповідно до ухвали суду від 23.01.2020 клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції задоволено, доручено Овруцькому районному суду Житомирської області забезпечити проведення відеоконференції підготовчого засідання, призначеного на 29.01.2020 .

Ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, занесеною секретарем судового засідання до протоколу судового засідання від 29.01.2020, Овруцьку об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Житомирській області замінено на її правонаступника - Головне управління ДФС у Житомирській області.

Згідно з ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, занесеною секретарем судового засідання до протоколу судового засідання від 29.01.2020, закрите підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив задовольнити у повному обсязі.

Представника відповідача до участі у судовому засіданні судом не допущено у зв`язку із відсутністю належного підтвердження його повноважень.

Ухвалою суду постановленою без виходу до нарадчої кімнати, занесеною секретарем судового засідання до протоколу судового засідання від 29.01.2020, подальший розгляд справи постановлено проводити у письмовому провадженні. Під час нового розгляду справи відзив до суду не надходив.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що ОСОБА_1 з 20.03.1997 по 11.12.1997 та з 22.06.1999 по 07.09.2016 працював на різних посадах у податковій інспекції, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.7-14).

Наказом Овруцької ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області від 31.12.2013 №50-0 ОСОБА_1 присвоєно спеціальне звання - радник податкової і митної справи ІІІ рангу з 01.01.2014, що підтверджується записом у трудовій книжці (а.с.13).

Як свідчать записи у трудовій книжці, відповідно до наказу начальника Овруцької ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області №45-0 від 07.09.2016 позивач звільнений з посади завідувача сектору погашення боргу, у зв`язку із скороченням штатної чисельності працівників на підставі п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України (а.с.14).

Позивач, вважаючи, що мав право на отримання винагороди за вислугу років у період з 01.01.2014 по 09.04.2015, однак на день звільнення таку не отримав, що у свою чергу свідчить про виплати заробітної плати не у повному обсязі, у звернувся із чим звернувся до суду з вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, слід вказати наступне.

Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу регулював Закон України «Про державну службу» №3723-XII 16.12.1993 (далі – Закон №3723-XII чинний на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 1 вищевказаного Закону державна служба в Україні визначено, що державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України (ч.2 ст.9 Закону №3723-XII).

Аналіз вищевикладеної норми дає підстави для висновку, що правове становище державних службовців, які працюють в апаратах інших органів, може регулюватися іншими спеціальними законами. При цьому Закон № 3723-ХІІ застосовується до таких службовців в частині, яка не врегульована спеціальними законами.

Так, спеціальним законом, що визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, є Закон України «Про державну податкову службу в Україні» № 509-XII від 04.12.1990 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Частиною 8 ст. 15 Закону № 509-XII визначено, що посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби; державний радник податкової служби I рангу; державний радник податкової служби II рангу; державний радник податкової служби III рангу; радник податкової служби I рангу; радник податкової служби II рангу; радник податкової служби III рангу; інспектор податкової служби I рангу; інспектор податкової служби II рангу та інспектор податкової служби III рангу.

Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, розмір надбавок за звання затверджуються Кабінетом Міністрів України (ч.9 ст.15 Закон № 509-XII).

В свою чергу, відповідно до ч.3 ст.25 Закону № 3723-ХІІ, віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом.

Таким чином, проаналізувавши зазначене слід відмітити, що вказане свідчить про чітке законодавче розмежування на працівників державної податкової служби, яким присвоєні спеціальні звання в силу вимог статті 15 Закону № 509-XII, та працівників, посади яких віднесені до відповідної категорії державних службовців із присвоєнням відповідного рангу державного службовця.

Посади всіх інших працівників, які не мають спеціальних звань, віднесені до відповідних категорій посад державних службовців. Вказаним державним службовцям присвоюються ранги державних службовців відповідно до статті 26 Закону № 3723-ХІІ.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.09.1997 № 503-р «Про віднесення посад працівників місцевих державних податкових адміністрацій до відповідних категорій посад державних службовців» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - розпорядження № 503-р) посади працівників державних податкових інспекцій, які не мають спеціальних звань, віднесені від четвертої до сьомої категорій посад державних службовців.

Указане розмежування у статусі працівників податкової служби відображено в постанові Кабінету Міністрів України від 09.09.2006 № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» (далі - Постанова № 268).

У додатку № 29 до вказаної постанови наведена схема посадових окладів керівних працівників і спеціалістів державних податкових інспекцій, які мають ранг державного службовця, а в додатку № 30 - схема посадових окладів керівних працівників і спеціалістів державних податкових інспекцій, які мають спеціальні звання. Посадові оклади, які визначені цими додатками, є різними.

У межах законодавчо закріплених повноважень Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 12.09.1997 № 1013, якою затвердив Порядок виплати винагороди за вислугу років посадовим особам органів державної податкової служби, які мають спеціальні звання (далі – Порядок № 1013).

У пункті 2 Порядку визначено, розмір винагороди за вислугу років, який виплачується посадовим особам органів державної податкової служби, зокрема від 1 до 2 років – 5%; від 2 до 5 років – 10%; від 5 до 10 років – 20%; від 10 до 15 років 25 %; від 15 до 20 років - 30 %; від 20 до 25 років - 35 % та від 25 і більше років 40%.

Пункт 3 цього Порядку встановив, що розмір винагороди визначається залежно від стажу роботи і обчислюється виходячи з посадового окладу та надбавки за спеціальне звання.

Нарахування та виплата винагороди за вислугу років провадяться щомісяця за фактично відпрацьований час у межах встановленого фонду оплати праці. Посадовим особам, у яких протягом календарного місяця виникло право на підвищення розміру винагороди за вислугу років, розмір винагороди змінюється з початку наступного місяця.

У разі виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника винагорода за вислугу років обчислюється з посадового окладу за основною посадою.

Винагорода за вислугу років враховується при обчисленні середнього заробітку, що зберігається за посадовою особою відповідно до законодавства.

Разом з тим, відповідно до ч.2 ст. 33 Закону № 3723-XII заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.

Таким чином, державним службовцям передбачено щомісячно виплату надбавки за вислугу років (як складової їх заробітної плати) у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби.

При цьому, законодавець розрізняє два види доплат за вислугу років до заробітної плати: «надбавка за вислугу років», передбачена статтею 33 Закону № 3723-XII, і «винагорода за вислугу років», передбачена пунктом 2 Порядку.

Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень у даній справі дійшов висновку, що хоча у положеннях Закону № 3723-ХІІ та Порядку є певні термінологічні розбіжності у визначенні назви цієї складової заробітної плати для державних службовців, які мають відповідно загальний і спеціальний статус, це не змінює суті та природи цієї виплати саме як відповідної додаткової доплати за рахунок коштів державного бюджету до посадового окладу для відзнаки тривалого виконання особою трудових обов`язків на державній службі (стажу роботи) та не робить їх окремими (самостійними) складовими заробітної плати, зокрема для посадових осіб державної податкової служби, які мають спеціальні звання.

Порядок є спеціальним порівняно зі статтею 33 Закону № 3723-ХІІ підзаконним нормативно-правовим актом, виданим на розвиток Закону № 509-ХІІ, який визначає умови і розміри виплати такої складової заробітної плати посадових осіб державної податкової служби, які мають спеціальні звання, залежно від їх стажу роботи як винагороду (по суті надбавку) за вислугу років. Тому положення частини п`ятої статті 33 Закону № 3723-ХІІ для здійснення цих виплат для посадових осіб названих органів як державних службовців, що мають спеціальний статус та звання, а не ранги, застосуванню при вирішенні спірних правовідносин не підлягають.

Таким чином, з висновків Верховного Суду при перегляді судових рішень у даній справі слідує, що посадова особа державної податкової служби, якій відповідно до Закону № 509-ХІІ присвоєно спеціальне звання, має право на отримання лише однієї доплати за вислугу років до заробітної плати, а саме «винагороди за вислугу років», передбаченої пунктом 2 Порядку №1013.

Відтак, щодо співвідношення суми винагороди за вислугу років у розмірі 30%, яка мала бути сплачена позивачу за період з 01.01.2014 по 09.04.2015, та фактично виплаченої надбавки за вислугу років, на яку звернув увагу Верховний Суд при касаційному розгляді даної справи, слід вказати наступне.

Як видно з матеріалів справи, зокрема копії трудової книжки (а.с.13) та листа Овруцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області №161/06-16-05-10 від 20.01.2017 (а.с.34, зворот), наказом Міністерства доходів і зборів України від 31.12.2013 №4065-0 позивачу присвоєно спеціальне звання - радник податкової та митної справи III рангу з 01.01.2014, що у свою чергу свідчить про те, що саме з 01.01.2014 позивач мав право на виплату винагороди за вислугу років в розмірі 30% відповідно до Порядку №1013, який є спеціальним нормативним актом щодо виплати працівникам податкової служби, які мають спеціальне звання винагороди за вислугу років.

Продовження виплати надбавки позивачу за вислугу років відповідно до статті 33 Закону №3723-XII у розмірі 25%, є порушенням права позивача на отримання більш високого відсотка доплати до заробітної плати.

Як свідчать матеріали справи, зокрема лист Овруцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області №161/06-16-05-10 від 20.01.2017, позивачу, починаючи з 01.01.2014 виплачувалася надбавка за вислугу років у розмірі 25%. (а.с. 36, зворот).

Таким чином, слід звернути увагу на той факт, що незважаючи на присвоєння спеціального звання працівника інспекції, Овруцькою ОДПІ ГУ ДФС України в Житомирській області не виплачувалася ОСОБА_1 винагорода за вислугу років з 01.01.2014 до 09.04.2015 (до втрати чинності Порядком №1013) у розмірі 30%, а продовжувалася виплачуватися надбавка за вислугу років відповідно до статті 33 Закону №3723-XII у розмірі 25%, що призвело до порушення права позивача на отримання більш високого відсотка доплати до заробітної плати.

Зокрема, з доданого до заяви про зміну позовних вимог розрахунку суми недонарахованої заробітної плати за вказаний період Овруцькою ОДПІ ГУ ДФС України в Житомирській області видно, що позивачу недонараховано 1171,30 грн (а.с.144).

Зміст вказаного розрахунку свідчить про те, що позивач отримав надбавку за вислугу років, відповідно до ст.33 Закону 3723-XII у розмірі 3834,63 грн, в тому числі 202,38 грн (січень 2014 року), 119,13 грн (лютого 2014 року), 263,90 грн (березень 2014 року), 293,31 грн (квітень 2014 року), 292,50 грн (травень 2014 року), 292,50 грн (червень 2014 року), 295,33 грн (липень 2014 року), 308,75 грн (серпень 2014 року), 295,33 грн (жовтень 2014 року), 308,75 грн (листопад 2014 року), 295,33 грн (грудень 2014 року), 308,75 грн (січень 2015 року), 220,54 грн (лютий 2015 року), 235,24 грн (березень 2015 року) та 102,92 грн (7 робочих днів квітня 2015 року) однак вразі нарахування податковим органом останньому винагороди за вислугу років передбаченої Порядком №1013, її розмір становив би 5005,93 грн, в тому числі 265,35 грн (січень 2014 року), 252,57 грн (лютого 2014 року), 387,60 грн (березень 2014 року), 194,29 грн (квітень 2014 року), 386,53 грн (травень 2014 року), 386,53 грн (червень 2014 року), 390,26 грн (липень 2014 року), 408 грн (серпень 2014 року), 390,26 грн (жовтень 2014 року), 408 грн (листопад 2014 року), 390,26 грн (грудень 2014 року), 408 грн (січень 2015 року), 291,43 грн (лютий 2015 року), 310,86 грн (березень 2015 року) та 136 грн (7 робочих днів квітня 2015 року) таким чином позивачу не донараховано 1171,30 грн (5005,93 грн - 3834,63 грн). При цьому, слід звернути увагу на те, що відомості щодо незгоди контролюючим органом із змістом такого розрахунку в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи викладене, позовні вимоги щодо стягнення недонарахованої та невиплаченої винагороди за вислугу років при звільненні ОСОБА_1 у розмірі 1171,30 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає наступне.

В силу ч.1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст.116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму (ч.2 ст.116 КЗпП України).

Відповідно до ч.1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч.2 ст.117 КЗпП України).

Відповідно до частини 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні плати, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Частиною 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про застосування судами законодавства про оплату праці" розмір середньої заробітної плати визначається згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Так, як вже зазначалося, ОСОБА_1 з 20.03.1997 по 11.12.1997 та з 22.06.1999 по 07.09.2016 працював на різних посадах у податковій інспекції, що підтверджується копією трудової книжки та у зв`язку із скороченням штатної чисельності працівників, відповідно до ст.40 КЗпП України 07.09.2016 останнього звільнено з посади завідувача сектору погашення боргу.

Відповідно до ст.116 КЗпП України позивача повідомлено про нарахування та виплату коштів станом на дату звільнення, тобто 07.09.2016 (а.с.15).

08.02.2017 позивач звернувся до суду із позовною заявою, щодо стягнення з відповідача недонарахованої та невиплаченої винагороди за вислугу років та середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 08.09.2016 по дату ухвалення рішення.

Однак, при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Так, при розмірі невиплаченої винагороди за вислугу років при звільненні ОСОБА_1 у розмірі 1171,30 грн позивач просить стягнути компенсацію за затримку розрахунку 211075,68 грн, що набагато перевищує розмір невиплаченої суми.

Відповідно до довідки Овруцької ОДПІ ГУ ДФС України в Житомирській області №3520/06-16-05-10 від 26.12.2016 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 на день звільнення становила 248,91 грн (а.с.39).

За період з 08.09.2016 (з наступного дня після звільнення) по 17.03.2020 (по день постановлення рішення), середній заробіток за 880 робочих днів становить 219040,80 грн (880 робочих днів згідно КЗпП х 248,91 = 219040,80 грн.)

Враховуючи вищевикладене, виходячи з конкретних обставин справи, принципів законності та справедливості, суд доходить висновку, що сплаті на користь позивача підлягає частина середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі, що складає 3000 грн, яка буде співмірною з урахуванням розміру спірної суми по компенсації та частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком у тому числі, й щодо періоду за який вона підлягає сплаті.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі № 440/819/19 (провадження № К/9901/27524/19).

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.09.2016 по 17.03.2020 в розмірі 3000 грн.

Застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду, внаслідок чого суд приходить висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період у розмірі 3000 грн.

Що стосується понесених представником позивача витрат, пов`язаних з прибуттям до суду, зокрема компенсації за відрив від звичайних занять та компенсації витрат пов`язаних із прибуттям до іншого населеного пункту суд зазначає наступне.

Статтею 91 КАС України передбачаються витрати сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду.

Витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони (ч.1 ст.91 КАС України).

Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати (ч.2 ст.91 КАС України).

Частиною третьою статті 91 КАС України визначено, що граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України "Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" №590 від 27.04.2006 (далі - Постанова №590) затверджено граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, згідно з додатком.

Додатком до вказаної постанови встановлені граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ.

Зміст вищевказаного додатку до Постанови №590 свідчить про те, що компенсація в адміністративних справах може бути отримана стороною, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень та її представником, зокрема за відрив від звичайних занять, у зв`язку з явкою до суду та за витрати пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла.

Таким чином, відповідно до вимог КАС України представник позивача Невмержицький П.В. має право на відшкодування судових витрат, а саме, витрат, що пов`язані із прибуттям до суду: компенсації за відрив від звичайних занять та витрат на проїзд до суду з м. Овруча Житомирської області до м.Житомира.

Так, 20.12.2019 представник позивача подав до Житомирського окружного адміністративного суду заяву про компенсацію витрат, пов`язаних з розглядом адміністративної справи, в якій просить стягнути з Овруцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області 776,92 грн на його користь понесених ним витрати, що пов`язані із прибуттям 23.02.2017 до Житомирського окружного адміністративного суду та 24.05.2017 до Житомирського апеляційного адміністративного суду для участі у судовому засіданні, з яких: 320 грн - компенсація за відрив від звичайних занять та 456,92 грн - компенсація витрат, пов`язаних з переїздом до іншого населеного пункту.

Згідно з ст.8 Закону України "Про Державний бюджет на 2017 рік" встановлено з 1 січня 2017 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 3200 грн.

Відповідно до додатку до листа Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016 №11535/0/14-16/13 лютий та травень місяць 2017 року мали кожен по 20 робочих дні.

Таким чином, у зв`язку із прибуттям 23.02.2017 представника позивача до у судові засідання 23.02.2017 та 24.05.2017 та враховуючи віддаленість його проживання, часу, необхідного для проїзду, а також часу розгляду справи, компенсація за відрив від звичайних занять становить 160 грн (3200 мінімальна заробітна плата/20 робочих дні/ кількість днів явки в судові засідання дорівнює 320 грн).

Представник позивача просить стягнути на його користь суму добових витрат відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року №98 "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів", однак суд вважає, що дія цієї постанови не поширюється на вказані правовідносини, так як він не відноситься до кола осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів. Тому в цій частині суд не вважає за можливе здійснити відшкодування.

При цьому, витрати на проїзд до Житомирського окружного адміністративного суду та Житомирського апеляційного адміністративного суду (з м.Овруча, місця проживання представника позивача) до м.Житомира (місцезнаходження суду) становили 91,73 грн *4, а тому витрати представника позивача, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту в загальній сумі - 366,92 грн.

Враховуючи зазначене, стягненню з відповідача на користь представника позивача підлягає 686,92 грн, в тому числі 320 грн - компенсації за відрив від звичайних занять та 366,92 грн - компенсація витрат, пов`язаних з переїздом до іншого населеного пункту.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

В силу вимог частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (с. Заріччя, Овруцький район, Житомирська область, 11101. РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Житомирській області (вул.Ю.Тютюнника, 7, м.Житомир, 10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 39459195) про стягнення коштів - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління ДФС у Житомирській області недонараховану та невиплачену ОСОБА_1 при звільненні винагороду за вислугу років в сумі 1171,30 грн, яка входить до структури заробітної плати.

Стягнути з Головного управління ДФС у Житомирській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.09.2016 по 17.03.2020 (по день постановлення рішення у даній справі) в сумі 3000 грн.

В решті позовні вимоги залишити без задоволення.

Стягнути з Головного управління ДФС у Житомирській області на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) судові витрати в сумі 686 (шістсот вісімдесят шість) грн 92 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст.255 КАС України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його складення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 17.03.2020.

Суддя О.В. Єфіменко