Рішення № 88234732, 16.03.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2020 року м. Житомир справа № 240/12168/19

категорія 115000000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Токаревої М.С.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" про визнання дій протиправними,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" у якому просив:

- визнати дії Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№ 70)" щодо невиконання норм Кримінально-виконавчого кодексу України в частині обмеження права ОСОБА_1 на участь у групових заходах освітнього, культурно-масового та фізкультурно-оздоровчого характеру, протиправними.

В обґрунтування позову зазначено, що під час перебування ОСОБА_1 в установі з боку адміністрації на нього вчинюється тиск, мають місце порушення дотримання, передбачених Кримінально-виконавчим кодексом України, його прав і законних інтересів, в т.ч. безпідставно заборонено приймати участь у групових заходах освітнього, культурно-масового та фізкультурно-оздоровчого характеру.

Справу призначено до розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

У встановлений судом строк відповідачем було надано відзив на позовну заяву за змістом якого він просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування відзиву вказано, що позивач неодноразово притягувався до дисциплінарної відповідальності, а також декілька разів був поміщений до карцеру за порушення встановленого режиму. Крім того, на даний час позивач перебуває на профілактичному обліку як "Схильний до нападу та втечі", "Схильний до злісної непокори вимогам адміністрації та дій, що дезорганізують роботу установи". З огляду на наведені обставини відповідач вказує, що задоволення позовних вимог не є можливим, оскільки може створювати загрозу та небезпеку для працівників державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" та інших засуджених.

Позивачем було подано заяву на відзив, яку суд розцінює, як відповідь на відзив, за змістом якого він просить, з посиланням на рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 24.12.2019 у справі №826/1411/14, врахувати, що він тривалий час оскаржує дії, а також бездіяльність відповідача пов`язані з його отриманням у Державній установі "Бердичівська виправна колонія (№70)".

Судом не вирішувалось подане позивачем клопотання про проведення судового розгляду у режимі відеоконференції, оскільки справу було призначено до розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, тобто без проведення судового засідання. Ухвалою від 27.01.2020 було відмовлено у задоволенні клопотання позивача про проведення судового розгляду справи за правилами загального позовного провадження. З огляду на те, що судовий розгляд здійснюється без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, лише за матеріалами справи це виключає можливість розгляду у режимі відеоконференції.

З огляду на наявні у матеріалах справи письмові докази надані сторонами суд дійшов наступного висновку.

Сторонами не заперечується факт того, що ОСОБА_1 засуджений до довічного позбавлення волі вироком Києво- Святошинського районного суду Київської області від 08 листопада 2012 року у кримінальній справі № 1-7/12 і з 13.06.2013 відбуває покарання в Державній установі "Бердичівська виправна колонія (№70)".

На адвокатський запит Зайцевої М.О. Державною установою "Бердичівська виправна колонія (№70)" було повідомлено, що в період відбування покарання в установі ОСОБА_1 залучався до участі у заходах освітнього, культурно-масового та фізкультурно-оздоровчого характеру. Але в зв`язку з тим, що він під час проведення даних заходів почав не виконувати законні вимоги працівників адміністрації установи та порушувати правила поведінки, що могло негативно вплинути на поведінку інших засуджених вивід ОСОБА_1 для участі у групових заходах був припинений.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Згідно із ст. 2 КВК України кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання. (ч. 1, 2, 4 ст. 7 КВК України).

До засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України (ст. 3 КВК України).

Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.

Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Порядок і умови виконання та відбування покарання у виді довічного позбавлення волі унормовано ст. 151 КВК, зокрема, засуджені, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, розміщуються в приміщеннях камерного типу, як правило, по дві особи і носять одяг спеціального зразка. За заявою засудженого та в інших необхідних випадках з метою захисту засудженого від можливих посягань на його життя з боку інших засуджених чи запобігання вчиненню ним злочину або при наявності медичного висновку за постановою начальника колонії його можуть тримати в одиночній камері.

На осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов`язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу.

Засуджені до довічного позбавлення волі залучаються до праці тільки на території колонії з урахуванням вимог тримання їх у приміщеннях камерного типу.

Для засуджених, які не мають загальної середньої освіти, у виправних колоніях утворюються консультаційні пункти.

Засуджені до довічного позбавлення волі мають право:

витрачати для придбання продуктів харчування, одягу, взуття, білизни та предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній колонії, одержані за переказами, за рахунок пенсії та іншого доходу, без обмеження їх обсягу;

одержувати один раз на місяць короткострокове побачення та один раз на два місяці тривале побачення з близькими родичами (подружжя, батьки, діти, всиновлювачі, всиновлені, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки). Тривалі побачення можуть надаватися і подружжю, яке проживало однією сім`єю, але не перебувало у шлюбі, за умови, що в них є спільні неповнолітні діти.

Засудженим надається щоденна прогулянка тривалістю одна година.

При сумлінній поведінці і ставленні до праці після відбуття п`яти років строку покарання засудженому може бути дозволено - брати участь у групових заходах освітнього, культурно-масового та фізкультурно-оздоровчого характеру.

Засудженим до довічного позбавлення волі може бути подано клопотання про його помилування після відбуття ним не менше двадцяти років призначеного покарання.

Аналіз наведеної норми свідчить, що участь засудженого до довічного позбавлення волі у групових заходах освітнього, культурно-масового та фізкультурно-оздоровчого характеру не є безумовним обов`язком установи відбування покарання. Можливість участі засудженого у вказаних заходах є дискреційним правом, а не обов`язком, установи виконання покарань. Крім того, таке право може бути дано засудженому за певних чітко визначених умов, зокрема при сумлінній поведінці і ставленні до праці.

З наявною у матеріалах справи характеристики вбачається, що засуджений ОСОБА_1 на даний час у виробничій зоні колонії не працевлаштований. У суспільно-корисній праці участь не приймає. За час відбування покарання характеризується негативно. Під час відбування покарання перебуває на профілактичному обліку, як "Схильний до нападу та втечі", "Схильний до злісної непокори вимогам адміністрації та дій, то дезорганізують роботу установи".

Наведені обставини, даються суду підстави до висновку, що позивачем не дотримано чітко визначених умов за яких адміністрацією установи виконання покарання може бути дозволено - брати участь у групових заходах освітнього, культурно-масового та фізкультурно-оздоровчого характеру, зокрема не доведено сумлінну поведінку і ставлення до праці, а тому оскаржувані дії відповідача є правомірними.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 24.12.2019 у справі №826/1411/14, щодо того, що він тривалий час оскаржує дії, а також бездіяльність відповідача пов`язані з його отриманням у Державній установі "Бердичівська виправна колонія (№70)", оскільки вказане рішення не стосується предмету даного судового розгляду.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

За правилами статті 139 КАС понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання цього позову відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" (вул. Нізгурецька, 1, м.Бердичів, Житомирська область,13313, код ЄДРПОУ 08563330) про визнання дій протиправними відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.С. Токарева