Рішення № 88234557, 12.03.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2020 р. Справа№200/2245/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Тарасенка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, третя особа - ТОВ «Фінфорс» про визнання протиправними та скасування постанов від 13.02.2020 року ВП № 61264944,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до приватного виконавця виконавчого округу Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, третя особа - ТОВ «Фінфорс» про визнання протиправними та скасування постанов від 13.02.2020 року ВП № 61264944.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 17 лютого 2020 року, з Єдиного реєстру боржників ОСОБА_1 стало відомо, що відносно нього внесений запис до реєстру боржників, як боржника по виконавчому провадженню № 61264944. При спробі скористатись своїми грошовими коштами розташованими на банківському рахунку, було виявлено, що на всі рахунки позивача накладено арешт. Листом від 18.02.2020 року АТ КБ «Приватбанк» повідомило позивача про те, що на його банківський рахунок накладено арешт згідно з постановою про накладення арешту у ВП № 61264944 від 13.02.2020 року при примусовому виконанні виконавчого напису № 1351 від 08.02.2020 року, що виданий приватним нотаріусом Колейчиком Володимиром Вікторовичем.

Отже, позивач вважає такі дії відповідача протиправними, у зв`язку із чим просить суд: 1) визнати протиправною та скасувати постанову «Про відкриття виконавчого провадження» від 13.02.2020 року ВП № 61264944; 2) визнати протиправною та скасувати постанову «Про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження» від 13.02.2020 ВП № 61264944; 3) визнати протиправною та скасувати постанову «Про стягнення з боржника основної винагороди» від 13.02.2020 року ВП № 61264944; 4) визнати протиправною та скасувати постанову «Про арешт коштів боржника» від 13.02.2020 року ВП № 61264944 (стосовно коштів на рахунках у: ПАТ «ОТП Банк»; ГУ АТ «Ощадбанк»; АТ «Укрсиббанк»; АТ «Альфа Банк»; АТ «Райффайзен Банк Аваль»; 5) визнати протиправною та скасувати постанову «Про арешт коштів боржника» від 13.02.2020 року ВП № 61264944 (стосовно коштів на рахунках АТ КБ «Приватбанк»); визнати протиправною та скасувати постанову «Про арешт майна боржника» від 13.02.2020 року № 61264944.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2020 року відкрито провадження у справі.

Сторони в судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином, про що в матеріалах справи містяться відповідні повідомлення про сповіщення сторін.

Через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому приватний виконавець просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , мотивуючи це тим, що він діяв у відповідності до Конституції України, Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», а також згідно Інструкції з організації примусового виконання рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка у судове засідання будь - якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо не має перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, на підставі ст. 205 КАС України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

13 лютого 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Вірою Леонідівною, розглянута заява ТОВ «Фінфорс» про примусове виконання виконавчого напису № 1351 від 08.02.2020 року, виданого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком Володимиром Вікторовича, на підставі чого відкрито виконавче провадження № 61264944, що підтверджується копією постанови про відкриття виконавчого провадження, яка міститься в матеріалах справи.

Постанова приватного виконавця від 13.02.2020 року була надіслана на адресу позивача, яка зазначена у виконавчому напису, а також на адресу його реєстрації, що підтверджується копіями квитанцій про надіслання рекомендованої кореспонденції, які містяться в матеріалах справи.

Також 13 лютого 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Вірою Леонідівною, по вищевказаному виконавчому провадженню прийняті Постанови: про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, якою для ОСОБА_1 визначена розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 200,00 грн.; про стягнення з боржника основної винагороди, відповідно до якої стягнуто з ОСОБА_1 основну винагороду у сумі 1104,50 грн.; про арешт коштів боржника, відповідно до якої накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належить боржнику ОСОБА_1 ; про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить ОСОБА_1 ; про арешт майна боржника, якою з метою забезпечення реального виконання рішення арешт накладено на все майно боржника у розмірі суми стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 12549,45 грн.

Про вищевказані постанови позивач дізнався 17 лютого 2020 року з Єдиного реєстру боржників, при спробі скористатись своїми грошовими коштами розташованими на банківському рахунку, було виявлено, що на всі рахунки накладено арешт.

З метою з`ясування обставин, позивачем здійснено запит до АТ КБ «ПриватБанк».

З АТ КБ «Приватбанк» позивач отримав відповідь - лист від 18.02.2020 року № 9NCJ282T08KNKN5C, в якому позивача було повідомлено, що на його банківський рахунок накладено арешт згідно з постановою про накладення арешту у ВП № 61264944 від 13.02.2020 року при примусовому виконанні виконавчого напису № 1351від 08.02.2020 року, що виданий приватним нотаріусом Колейчиком Володимиром Вікторовичем.

Отже, спірним питанням по даній справі є відкриття виконавчого провадження № 61264944 та усі прийняті в цьому провадженні постанови.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що не підлягає задоволенню у повному обсязі, з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підстави, порядок та процедура здійснення виконавчого провадження регулюється Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 02.06.2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон України «Про виконавче провадження») виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Частиною 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», право вибору пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.

Частиною 1 ст. 24 вказаного Закону передбачено, що право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Крім того, ч. 1 ст. 27 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» встановлено, що фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України «Про виконавче провадження».

Слід зазначити, що частинами 2, 4 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», встановлено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Згідно з п. 1 ч. 1, ч.ч. 3, 7 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувана про примусове виконання рішення. У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати. У разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника.

Отже, якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює свою діяльність, та відповідно на яку розповсюджуються відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження для їх виконання, якщо не виявлено жодної з передбачених законом підстав для повернення виконавчого документу стягувачу та відмови у відкритті виконавчого провадження.

Слід зазначити, що Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено проведення виконавчих дій спрямованих на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника до відкриття виконавчого провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНФОРС» 12 лютого 2020 року звернулося до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни із заявою №б/н від 10 лютого 2020 року про примусове виконання рішення, з проханням відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису №1351 від 08.02.2020 року виданого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В. про стягнення з ОСОБА_1 , коштів у розмірі 11 044,95 гривень, де місце проживання боржника - ОСОБА_1 зазначено: АДРЕСА_2 .

Крім того, в заяві про примусове виконання рішення від 10.02.2020 року № б/н представником товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс», який є правонаступником усіх прав та обов`язків, на підставі Договору Відступлення прав вимоги ТОВ «СС ЛОУН», зазначена інформація щодо місця проживання боржника - ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_2 .

Таким чином, як виконавчим написом №1351 від 08.02.2020 року виданим приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В. про стягнення з ОСОБА_1 , коштів у розмірі 11 044,95 гривень так і в заяві про примусове виконання рішення стягувача встановлено, що місце проживання боржника - ОСОБА_1 , знаходиться в межах виконавчого округу м. Києва.

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача щодо визнання протиправною та скасування постанови «Про відкриття виконавчого провадження» від 13.02.2020 року ВП № 61264944, оскільки відповідач діяв у відповідності ст.ст. 24, 26 Закону України «Про виконавче провадження» та підстав для повернення виконавчого документу стягувачу на час відкриття виконавчого провадження не мав.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправною та скасування постанови «Про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження» від 13.02.2020 ВП № 61264944, суд зазначає наступне.

Так, ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що кошти виконавчого провадження складаються з: виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця: авансового внеску стягувача; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Згідно до п. 6 Розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. №512/5 (надалі - Інструкція) під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до п.1 Розділу VI Інструкції, фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону.

Пунктом 2 Розділу VI вказаної Інструкції, витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.

Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).

Таким чином, під час відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем понесено мінімальні витрати, а отже постанова «Про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження» від 13.02.2020 ВП № 61264944 прийнята правомірно та у відповідності до діючого законодавства України.

Щодо вимог позивача про визнання протиправною та скасування постанови «Про стягнення з боржника основної винагороди» від 13.02.2020 року ВП № 61264944, суд зазначає наступне.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною 5 наведеної статті передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Приписами ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Частиною 3 ст. 45 цього ж закону визначено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

Статтею 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» встановлено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді:

1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру;

2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Крім того, ч. 7 ст. 31 цього ж закону передбачено, що приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

З матеріалів справи вбачається, що 13.02.2020 року за виконавчим провадження № 61264944 відповідачем винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди, в якій, постановлено стягнути з боржника - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 основну винагороду приватного виконавця в сумі 1104, 50 грн., тобто у розмірі 10% суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом.

Отже, враховуючи наведене, суд не вбачає підстав для визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця «Про стягнення з боржника основної винагороди» від 13.02.2020 року ВП № 61264944, оскільки дана постанова прийнята в межах Закону України «Про виконавче провадження».

Щодо протиправності та скасування постанов приватного виконавця «Про арешт коштів боржника» від 13.02.2020 року ВП № 61264944 (стосовно коштів на рахунках у: ПАТ «ОТП Банк»; ГУ АТ «Ощадбанк»; АТ «Укрсиббанк»; АТ «Альфа Банк»; АТ «Райффайзен Банк Аваль», АТ КБ «Приватбанк»), а також щодо визнання протиправною та скасування постанови «Про арешту майна боржника» від 13.02.2020 року ВП № 61264944, суд зазначає наступне.

Статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Частиною 2 цієї ж статті визначено, що забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Також ст. 73 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що стягнення не може бути звернено на такі виплати: 1) вихідну допомогу, що виплачується в разі звільнення працівника; 2) компенсацію працівнику витрат у зв`язку з переведенням, направленням на роботу до іншої місцевості чи службовим відрядженням; 3) польове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти, що виплачуються замість добових і квартирних; 4) матеріальну допомогу особам, які втратили право на допомогу по безробіттю; 5) допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами; 6) одноразову допомогу у зв`язку з народженням дитини; 7) допомогу при усиновленні дитини; 8) допомогу на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування; 9) допомогу на дітей одиноким матерям; 10) допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною з інвалідністю, по тимчасовій непрацездатності у зв`язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом; 11) допомогу на лікування; 12) допомогу на поховання; 13) щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на території, що зазнала радіоактивного забруднення; 14) дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв і будинків відпочинку за рахунок фонду споживання.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 52 цього закону не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Таким чином, наведеними законодавчими положеннями обмежено право виконавця в частині накладення арешту на кошти боржника, звернення стягнення, на які заборонено законом.

З матеріалів справи вбачається, що 13 лютого 2020 року приватним виконавцем було винесено постанови про арешт коштів боржника у ВП № 61264944, які містяться в банківських установах, а саме: ПАТ «ОТП Банк»; ГУ АТ «Ощадбанк»; АТ «Укрсиббанк»; АТ «Альфа Банк»; АТ «Райффайзен Банк Аваль», АТ КБ «Приватбанк», Акціонерне товариство «Універсал Банк» і направлено до діючих банківських установ, у відповідності до ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження».

Суд звертає увагу позивача на те, що вказані постанови прийнято відповідачем у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження» задля забезпечення реального виконання боржником виконавчого напису, якими накладено арешт на кошти, що містяться на рахунках у вищезазначених банках та всіх інших рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника

Аналізуючи зміст спірних постанов суд зазначає, що у постановах про накладення арешту на кошти, приватний виконавець зазначив: «крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику»

Тобто, приватний виконавець вказаними постановами визначив банківським установам, які виконують рішення виконавця, порядок виконання з урахуванням обмежень, а саме: що не підлягають арешту кошти, що містяться на рахунках боржника стягнення на які заборонено Законом.

Таким чином, проаналізувавши вказані обставини у їх сукупності в контексті викладених норм, суд дійшов висновку, що постанови від 13.02.2020 року про арешт коштів боржника які містяться в банківських установах, а саме: ПАТ «ОТП Банк»; ГУ АТ «Ощадбанк»; АТ «Укрсиббанк»; АТ «Альфа Банк»; АТ «Райффайзен Банк Аваль», АТ КБ «Приватбанк», Акціонерне товариство «Універсал Банк» які винесені відповідачем у виконавчому провадженні № 61264944 є правомірними та такими, що скасуванню не підлягають, з огляду на що позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Крім того, відповідно до ч. 2, 4 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Згідно ч. 3 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Таким чином, 13 лютого 2020 року приватним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника відповідно до якого накладено на все майно боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат, тобто з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, позивачем не доведено протиправність прийняття спірних постанов приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Вірою Леонідівною.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов позивача задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 2-15, 31-32, 72-80, 160-161, 168, 171, 241-246, 250-251, 257-263, 293, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни (місцезнаходження: 02002, м. Київ, вул. Окіпної Раїси, 4-а, офіс 71-а), третя особа - ТОВ «Фінфорс» (місцезнаходження: 01042, м. Київ, пров. Новопечерський, 19/3, корпус 2, офіс 9, код 41717584) про визнання протиправними та скасування постанов від 13.02.2020 року ВП № 61264944 - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначений статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до Донецького апеляційного адміністративного суду у строки, що визначені статтею 287 КАС України шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя І.М. Тарасенко