Рішення № 88223810, 06.03.2020, Шептицький міський суд Львівської області (до 25.04.2025 - Червоноградський міський суд Львівської області)

Справа № 459/1871/18

Провадження № 2/459/61/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2020 року Червоноградський міський суд Львівської області

в складі: головуючого-судді Жураковського А.І.,

з участю: секретаря судового засідання Ганас К.В.,

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Яремко В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Червонограді за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Соріс» про стягнення упущеної вигоди та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Позивач просить стягнути з відповідача у його користь 70000 грн. упущеної вигоди та 15000 грн. моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що у судовому порядку була встановлена незаконність відмови відповідача у прийнятті його на роботу 04.05.2017 р. Вважає, що з часу такої відмови до дня пред`явлення позову міг би отримувати щомісячно 5000 грн. заробітної плати, відтак суму упущеної вигоди складає 70000 грн. Крім цього, стверджує, що внаслідок дій відповідача йому спричинена моральна шкода, що полягає у моральних та душевних стражданнях, яку оцінює у 15000 грн.

06.07.2018 р. представник відповідача подала відзив, у якому просила відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що відповідач порушив не цивільне, а трудове право позивача, а тому до таких правовідносин не застосовується ст. 22 ЦК України. Стверджує, що вільна вакансія передбачала строк роботи на два місяці, тому позивач безпідставно обрахував упущену вигоду за більший період. Також стверджує, що порушення права позивача, що мало місце 04.05.2017 р., було разовим не триваючим, що не позбавляло його можливості скористатись таким право знову, у цього ж або іншого роботодавця. Однак позивач повторно не намагався працевлаштуватися. Зазначила, що всі вакансії були зайняті. Вважає, що позивач пропустив строки звернення до суду, що встановлені ст.ст. 228, 233 КЗпП України, оскільки про вказаний факт порушення останньому стало відомо 04.05.2017 р., а даний позов пред`явлений у червні 2018 р (а.с. 30-32, 85-89). Також подала заяву про застосування позовної давності з цих підстав (а.с. 47).

13.07.2018 р. представник позивача подав відповідь на відзив, у якому зазначив, що останній дізнався про порушене право лише 29.03.2018 р., тобто після набрання відповідним рішення суду законної сили. Вважає, що відповідач зобов`язаний був прийняти позивача на роботу, а відтак він мав отримувати заробітну плату (а.с. 49-52).

07.09.2018 р. представник відповідача подала заперечення, у якому висловила аргументи, що в цілому за змістом ідентичні відзиву (а.с. 56-57).

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги.

Представник відповідача позов визнала частково, а саме моральну шкоду у розмірі 1000 грн. У решті вимог просила відмовити з підстав, що викладені у відзиві та запереченні.

Вислухавши учасників справи, оцінивши докази, суд прийшов до такого висновку.

28.02.2017 р. відповідач подав до Червоноградського міського центру зайнятості звітність про вакансії, де вказав про наявність шістьох вільних посад дорожнього робітника з тимчасовим характером роботи (а.с. 58).

10.04.2017 р. відповідач подав до Червоноградського міського центру зайнятості звітність про вакансії, де вказав про наявність двох вільних посад дорожнього робітника з тимчасовим характером роботи (а.с. 103).

17.03.2017 р. Червоноградським міським центром зайнятості видано позивачу направлення на працевлаштування № 13091702280028003 у ПП «Соріс» на вільне робоче місце (вакансію) «дорожній робітник» (а.с. 18).

04.05.2017 р. позивач подав відповідачеві заяву про прийняття його тимчасово на роботу дорожнього робітника (а.с. 59).

04.05.2017 року відповідачем відмовлено позивачу у прийнятті його на таку роботу (а.с 18).

Як видно з інформації про дану вакансію, характер роботи був тимчасовий, заробітна плата – 5000 грн. 04.05.2017 р. дану вакансію роботодавець зняв у зв`язку з відсутністю робіт (а.с. 19, 60).

Згідно зі списком працівників, які приймались на роботу до відповідача з березня по травень 2017 р., повідомленнями про прийняття працівників на роботу, направленнями на працевлаштування, наказами про прийняття на роботу встановлено, що протягом березня-квітня 2017 р. відповідач працевлаштував 8 осіб на тимчасові вакансії дорожніх робітників, а саме: 7 осіб, що направлялися з Червоноградського міського центру зайнятості та 1 особа, прийнята на роботу особисто роботодавцем (а.с. 90-101).

22.12.2017 р. Червоноградський міський суд Львівської області ухвалив рішення у цивільній справі № 459/2023/17 за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Соріс» про визнання незаконною відмову у прийнятті на роботу. Даним рішенням задоволено позов та визнано незаконною відмову Приватного підприємства «Соріс» у прийнятті 04.05.2017 р. ОСОБА_1 на роботу дорожнім робітником (а.с. 15).

29.03.2018 р. Апеляційний суд Львівської області виніс постанову, якою залишив рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 22 грудня 2017 року без змін, а апеляційну скаргу ПП «Соріс» - без задоволення (а.с. 16).

15.06.2018 р. позивач пред`явив даний позов.

25.01.2019 р. суд постановив ухвалу про відмову у прийнятті заяви позивача про зміну предмету і підстав позову.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи суд виходить з такого.

Відповідно до статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала в зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди передбачено статтею 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичній або юридичній особі, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, шкода відшкодовується на загальних підставах, що передбачає наявність складу цивільного правопорушення, елементами якого є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 757/75104/17-ц (№ в ЄДРСР 87902686).

Поряд з цим, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Збитки позивача полягають не в його реальних втратах, яких він зазнав або зазнає, а в тих доходах, які позивач недоотримав або недоотримає внаслідок порушення його цивільного права.

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16, Верховного Суду у постанові від 26 грудня 2019 року у справі № 280/8/17.

Як вбачається з позовної заяви підставою позову є постанова Апеляційного суду Львівської області від 29 березня 2018 року, якою визнано незаконною відмову ПП «Сузір`я» в прийнятті ОСОБА_1 на роботу на посаду дорожнього робітника від 04.05.2017 р.

Вказана постанова не мітить жодних зобов`язань щодо прийняття позивача на роботу чи інших зобов`язань відповідача. Нею лише констатовано порушення відповідачем чинного законодавства при відмові у прийнятті на роботу.

У даній справі матеріали справи свідчать про те, що станом на 04.05.2017 р. у відповідача були відсутні вакансії дорожніх робітників, на які б міг бути прийнятий позивач.

Також безпідставним є твердження позивача про можливість перебування на посаді протягом часу, що включений в обрахунок суми упущеної вигоди (14 місяців), оскільки матеріали справи вказують на тимчасових характер роботи за вакансією (2 місяці).

Вказані обставини й докази справи свідчать про те, що твердження позивача про неодержані доходи є абстрактними, а між ними та протиправною поведінкою відповідача відсутній причинний зв`язок.

За таких обставин і міркувань суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про відшкодування втраченої вигоди.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, суд звертає увагу на таке.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Крім цього, відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Наявність моральної шкоди позивач мотивує тим, що внаслідок неправомірних дій відповідача, які полягали у незаконній відмові у прийнятті його на роботу, він був змушений звернутися до суду задля захисту своїх інтересів, витрачав час для участі в судових засіданнях, збирав та подавав докази до суду, та переживав душевні хвилювання.

На підставі наведеного вище, беручи до уваги те, що неправомірність дій приватного підприємства «Сузір`я» підтверджено вищевказаним судовим рішенням Апеляційного суду Львівської області від 29.03.2018 року, яке має переюдиційний характер для справи, то виходячи з вимог розумності та справедливості, суд вважає, що на користь позивача підлягає стягненню 3000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Відтак позовна вимога про стягнення моральної шкоди підлягає до часткового задоволення.

Відносно заяви представника відповідача про застосування позовної давності суд звертає увагу на таке.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України).

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як видно з матеріалів справи, позивач дізнався про порушене право 29.03.2018 р., тобто після набрання рішення апеляційного суду законної сили. Тому даний позов був пред`явлений у межах визначених законом строків.

Відтак заява представника відповідача про застосування позовної давності є необґрунтованою.

За таких обставин і міркувань позов підлягає частковому задоволенню.

Крім цього, оскільки позивач був звільнений судом від сплати судового збору, у відповідності до правил ст. 141 ЦПК України з відповідача у користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 840,80 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 141, 259, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства «Соріс» (ЄДРПОУ 23965355) у користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 3000 (три тисячі) гривень заподіяної моральної шкоди.

Стягнути з приватного підприємства «Соріс» у користь держави 840,80 гривень судового збору.

У решті вимог – відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга через Червоноградський міський суд Львівської області до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 16.03.2020 р.

Суддя А.І. Жураковський