Рішення № 88223486, 05.03.2020, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/8401/19

Провадження №2/442/259/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2020 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого – судді Крамара О.В.

з участю секретаря - Малик О.Я.

розглянувши в приміщенні суду в м. Дрогобичі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації-

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся в суд із вказаним вище позовом, в обґрунтування позовних вимог покликається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 та 03.12.2019 у мережі Інтернет на вебсайті facebook на сторінці ОСОБА_2 , була здійснена публікація відеозапису під авторством ОСОБА_2 . У вказаній публікації, наводиться інформація, у тому числі, щодо ОСОБА_1 .

Вважає, що спірна інформація, яка міститься у наведеному відеозаписі є недостовірною та негативною, а отже такою, що порушує особисті немайнові права позивача, які охороняються цивільним законодавством, а саме: честь, гідність та ділову репутацію.

Ухвалою від 13.02.2020 року в зазначеній справі відкрито провадження та постановлено розглядати дану справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін на 05.03.2020 року, встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву, пред`явлення зустрічного позову. Також позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, а відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення.

Дана ухвала надсилалась сторонам по справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

03.03.2020 року відповідач подав відзив на позовну заяву суду та докази направлення такого позивачу. Просить в задоволенні позову відмовити.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, в процесі встановлення обставин справи та перевірки їх доказами, судом встановлено наступні юридичні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд, відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи, може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Враховуючи ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуючи інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Дана справа розглянута судом в порядку загального позовного провадження.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у мережі Інтернет на вебсайті facebook на сторінці користувача наведеної соціальної мережі – ОСОБА_2 , була здійснена публікація відеозапису під авторством ОСОБА_2 до ОСОБА_3 .

У вказаній публікації, наводиться інформація, у тому числі, щодо ОСОБА_1 та щодо очолюваного ним органу.

Текстова частина цього відео:

«...Це відноситься і до пана ОСОБА_4 , і до ОСОБА_5 , і до ОСОБА_6 ... Сьогодні вони є при владі і, на жаль, вони - ОСОБА_7 , Скрипух, ОСОБА_8 наносять темні плями на Вашу організацію, яку Ви очолюєте... Як приклад Ви будете бачити по інтернету - скільки багато справ земельних і інших, де відбирають в підприємців землю, кіоски, магазини... Ці всі матеріали Ви побачите на інтернет і Фейсбук, ми Вам їх перешлем...», «...Мова дійшла до того, що собі дозволив член партії «Свобода», депутат минулого скликання, а сьогодні в «по квоті» Свободи, директор ринку ОСОБА_8 дозволив собі напасти на мене, як на підприємця, зруйнувати майно за яке я відповідаю, та ще й нанести мені тілесні ушкодження... Також є багато справ у виконавчому провадженні на ОСОБА_8 ... Я ОСОБА_9 пропоную очиститися від таких керівників, горе-патріотів, як ОСОБА_7 , як ОСОБА_8 , і інші...Щоб більше таких не було у наших рядах...Винесуть на смітник історії таких керівників...».

Окрім цього, ІНФОРМАЦІЯ_2 у мережі Інтернет на вебсайті facebook на сторінці користувача наведеної соціальної мережі – ОСОБА_2 , була здійснена публікація відеозапису під авторством ОСОБА_2 до міського голови та депутатів Дрогобицької міської ради.

Текстова частина цього відео:

«... є вісім виконавчих проваджень тільки по Туристичному комплексі «Дрогобич, ...які не виконані директором паном ОСОБА_8 ...крім цього, є три кримінальні справи на пана ОСОБА_8 , зокрема також є справа за невиконання рішення суду про поновлення на роботу працівника і виплати заборгованості по заробітної плати, це означає, що не все в порядку на цьому підприємстві ... Є ті люди, які прикривають зловживання на Дрогобицькому ринку... ».

Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Як роз`яснено в п. 1 Постанови Пленуму ВСУ від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (надалі – Постанова ПВСУ №1), праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Частиною 4 ст. 32 Конституції України встановлено, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Стаття 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод дозволяє свободу вираження поглядів та ідей, однак друга частина цієї статті встановлює розумні обмеження і дозволяє санкції, які навіть, якщо і визнати будь-які з вказаних висловлювань оціночним судженням чи критикою, не дозволяє переходити межу, на якій такі висловлювання суперечать принципам моралі, направлені на захист репутації і підтримання авторитету суду.

Юридичним складом, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі, гідності і ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Враховуючи, що відповідач поширив інформацію загальнодоступним способом, через мережу Інтернет, на своїй сторінці у мережі facebook, відтак довів її до відома невизначеному колу осіб, суд прийшов до переконання, що відбулося поширення вказаної вказаної інформації.

Крім цього, судом встановлено, що опублікована інформація стосується саме ОСОБА_1 , який на час подання позову займає посаду керівник КП «Дрогобицький ринок». В спірній інформації неодноразово прямо вказується як прізвище ОСОБА_1 , так і його посада.

Відповідно до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Між тим, недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Як вказав Верховний суд у Постанові від 01.02.2018 року по справі №757/33799/15-ц: «Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Судження – це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування."

У рішенні ЄСПЛ по справі Лінгенс (Lingens) проти Австрії зазначено: «Суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а справедливість критичного висловлювання не підлягає доведенню».

Також у справі "Лендон, Очаковскі-Лоран і Жулі проти Франції" ЄСПЛ зазначив – навіть якщо висловлювання є оціночне судження, воно повинно бути підтримано достатнім фактичним підставою, за відсутності якого воно буде визнано виходять за належні рамки.

Проаналізувавши спірну інформацію, а також характер використаних при її викладенні мовностилістичних засобів, суд дійшов висновку, що інформація подана саме у формі фактичних тверджень (даних) та не може кваліфікуватись як оціночні судження, оскільки не містить алегорій, сатири, гіпербол тощо.

Крім того, аналіз вказаної інформації свідчить про те, що у ній висловлено не оціночне суб`єктивне судження відносно позивача, не особисте відношення автора до нього, а стверджується щодо об`єктивних чітко висловлених фактів, які можуть бути перевірені.

Про характер поширеної відносно позивача інформації як фактичних даних, а не оціночних суджень, свідчать стверджувальні вислови, застосовані відповідачем, а саме:

«…Це відноситься і до пана ОСОБА_4 , і до ОСОБА_5 ,… Як приклад Ви будете бачити по інтернету – скільки багато справ земельних і інших, де відбирають в підприємців землю, кіоски, магазини…»

тобто використано як фактична ознака – притаманна цьому (керівнику КП «Дрогобицький ринок») органу характеристика у беззаперечній та категоричній формі (у формі факту); по-друге, як свою думку відповідач вказав «…скільки багато справ земельних і інших, де відбирають в підприємців землю, кіоски, магазини,…», між тим слово «відбирають» використано як фактична ознака, у беззаперечній та категоричній формі (у формі факту)

Також речі та вислів: «…Як приклад Ви будете бачити по інтернету – скільки багато справ земельних і інших, де відбирають в підприємців землю, кіоски, магазини…» - саме є твердженнями, аж ніяк ні оцінкою, відповідач саме безапеляційно стверджує факти, які можливо відомі йому, як випливає зві змісту спірної інформації.

До матеріалів справи відповідачем не було додано доказів, що позивач був притягнутий до адміністративної або кримінальної відповідальності за правопорушення, пов`язані з «…відбиранням в підприємців землі, кіосків, магазинів».

Суд вважає, що відповідач звинуватив позивача у правопорушенні (злочині), що є, згідно діючому законодавству України, правопорушенням, за яке передбачено адміністративну та кримінальну відповідальність, тобто це є порушенням презумпції невинуватості,

Європейський суд з прав людини у справі «Довженко проти України», стверджуючи про порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначив, що при оцінці змісту висловлювань, що розглядаються, суду достатньо відзначити, що затриманий згадувався як «злочинець» без будь-яких застережень… Ця заява передувала оцінці відповідних фактів компетентним судовим органом і спонукала громадськість вважати заявника винним до того, як його вина була доведена відповідно до закону, а тому викладені міркування дозволили Суду дійти висновку, що мало місце порушення права заявника на презумпцію невинуватості.

Таким чином, відповідач фактично звинуватив позивача у скоєнні адміністративного правопорушення або злочину, безпідставно, при цьому не надавши ніяких доказів, а саме не посилаючись на відповідне рішення суду стосовно позивача.

Отже, суд вважає, що саме інформація, розповсюджена відповідачем про позивача, є недостовірною інформацією.

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Враховуючи те, що інформація містить твердження відповідача про порушення позивачем норм чинного законодавства, а відповідно і принципів моралі, вона є негативною.

Поширюючи негативну та недостовірну інформацію про позивача, відповідач не зробив належного посилання на те, що інформація ним отримана з офіційних джерел, а тому є достатні підстави стверджувати, що інформація про позивача поширена є неправдивою, недостовірною та носить негативний характер щодо нього. Вищевикладена інформація не має статусу офіційної, та не підтверджена доказами.

Внаслідок поширення відповідачем негативної недостовірної інформації відбулось порушення особистих немайнових прав позивача на повагу до гідності та честі та на недоторканність ділової репутації, оскільки така інформація спотворила та принизила оцінку діяльності позивача з боку громадськості та суспільства, породила сумніви щодо дотримання ним моральних норм.

Таким чином, судом встановлено безпосередній причинно-наслідковий зв`язок між поширенням відповідачем недостовірної інформації та приниженням честі, гідності та ділової репутації позивача.

Суд враховує положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Кабінету Міністрів України, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

У вказаній резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому, зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Між тим у рішенні ЄСПЛ "Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України" суд дійшов висновку, що ризик завдання шкоди здійсненню та використанню прав людини і свобод, зокрема права на повагу до приватного життя, який становлять інформація з Інтернету та комунікація в ньому, є безумовно вищим, ніж ризик, який походить від преси.

Як вказав ЄСПЛ у справі "Лендон, Очаковскі-Лоран і Жулі проти Франції": "... апеляційний суд проявив зважений підхід, піддавши заявників критиці не за те, що вони не змогли довести достовірність відповідних тверджень, а за те, що вони не провели «мінімальної перевірки» в зв`язку з цим". Так і в цьому випадку Відповідач ніяким чином навіть "мінімально" не перевірив ту інформацію, яку він оприлюднив у своєму відеозапису.

Як вказав ЄСПЛ у рішенні "Рангайніс проти Латвії": "...стаття 10 не гарантує повністю необмеженої свободи вираження поглядів навіть у випадку висвітлення у пресі питань, що становлять серйозне суспільне занепокоєння та стосуються політиків або державних службовців.

Більше того, чим серйознішим є твердження, тим вищий рівень ретельності, який необхідно виконати перед тим, як довести його до відома відповідних органів влади або громадськості.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону; якщо воно не переслідує допустимої мети; якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку:

- факти, що вважаються загальновідомими;

- підтвердження висловлювання джерелом об`єктивних доказів;

- посилання на незалежне дослідження.

Однак, Відповідач у своїй публікації не висловлює загальновідомі факти, не посилається на незалежне дослідження, не посилається на джерела об`єктивних доказів. Таким чином, спростування недостовірної інформації, автором якої є Відповідач, буде:

- здійснено на підставі закону;

- переслідувати допустиму мету;

- не буде порушувати баланс між цією метою та свободою вираження думки.

У відповідності до ч. 1 та ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, оспорювана інформація не відповідає дійсності, не підтверджується жодними доказами, є негативною, створює негативне уявлення про ОСОБА_1 , та безпосередньо порушує його особисті немайнові права, завдає шкоди його честі, гідності та діловій репутації.

За Конституцією України, усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Кожен має право на повагу до його гідності. Життя і здоров`я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Встановивши те, що поширена відносно позивача інформація подана у формі фактичних тверджень, й відповідач не надав належних доказів правдивості такої інформації, натомість, позивач з використанням законних та допустимих засобів доказування зміг довести суду неправдивість оскаржуваної інформації, викладеної у мережі Інтернет на вебсайті facebook на сторінці ОСОБА_2 , суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача про визнання поширеної щодо нього інформації недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію.

Виходячи з встановлених обставин справи та положень законодавства, яким регламентовано спірні правовідносини, а також фактичне визнання позовних вимог самим відповідачем, суд дійшов висновку, що відносно позивача було поширено недостовірну інформацію, тобто відомості, що не відповідають дійсності, які викладені неправдиво та мають яскраво виражений негативний характер, а також принижують честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , тобто порушують його немайнові права, а тому підлягають визнанню недостовірними.

Відповідно до п. 6 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати, а тому згідно вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути в користь позивача понесені ним витрати по оплаті судового збору в розмірі 768 грн. 40 коп.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10-13, 19, 76-81, 141, ч.1 ст. 223, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації – задоволити.

Визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію у вигляді відеозапису, що розміщена:

- ІНФОРМАЦІЯ_3 2019 на сторінці ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) у мережі Інтернет на вебсайті facebook у відео зверненні (тривалістю 02 хв. 46 сек.) « ОСОБА_2 до ОСОБА_3 »;

- ІНФОРМАЦІЯ_4 на сторінці ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) у мережі Інтернет на вебсайті facebook у відеозверненні (тривалістю 01 хв. 54 сек.) « ОСОБА_10 до міського голови та депутатів Дрогобицької міської ради».

Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 768 грн. 40 коп.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, через Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення рішення - 05.03.2020 року.

Суддя О.В. Крамар