Вирок № 88217169, 16.03.2020, Лисичанський міський суд Луганської області

Справа № 415/800/20

Провадження № 1-кп/415/726/20

ВИРОК

Іменем України

16.03.20 року м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області в складі:

головуючого судді Старікової М.М.

за участі секретаря судового засідання Савкіна М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Лисичанського міського суду Луганської області об`єднане кримінальне провадження у відношенні

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Привілля Луганської області, громадянина України, з базовою загальною середньою освітою, не працюючого, не одруженого, не є особою з інвалідністю, судимого: 13 жовтня 2015 року Лисичанським міським судом за ч. 1 ст. 309 КК України до 1 року позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік; 03 грудня 2015 року Лисичанським міським судом Луганської області за ч. 2 ст. 309, ч. 4 ст. 70 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік, ухвалою Лисичанського міського суду від 18 жовтня 2016 року направлений до кримінально-виконавчої установи для відбування покарання у виді позбавлення волі, призначеного вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 03 грудня 2015 року строком на 3 роки, 20 червня 2018 року звільнений умовно – достроково згідно ухвали Первомайського районного суду Харківської області від 12 червня 2018 на невідбуту частину строку покарання 1 рік 4 місяці 27 днів, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 185 КК України,

за участі сторін та інших учасників кримінального провадження:

прокурора Нестеренка В.В.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

потерпілої ОСОБА_2 ,

В С Т А Н О В И В:

02 січня 2020 року, в денний час доби, точний час в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_3 , знаходячись у маршрутному таксі № 109, сполученням «Центральний ринок – завод ГТВ» м. Лисичанська, керуючись раптово виниклим злочинним умислом, направленим на таємне викрадення чужого майна, діючи з корисливих мотивів, шляхом вільного доступу, таємно викрав з кишені ОСОБА_4 , який перебував у зазначеному маршрутному таксі, мобільний телефон марки «Samsung» моделі «Galaxу J5 SM-J500Н», який належить ОСОБА_2 , вартістю 998 гривень 33 копійки (згідно висновку судово – товарознавчої експертизи № 19/113/9/1-136е від 30.01.2020). Після чого з місця вчинення кримінального правопорушення зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.

Таким чином, ОСОБА_3 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 185 КК України, а саме таємне викрадення чужого майна (крадіжка).

17 січня 2020 року, в денний час доби, точний час в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_3 , знаходячись за місцем своєї реєстрації та проживання за адресою: АДРЕСА_1 , керуючись раптово виниклим злочинним умислом, направленим на таємне викрадення чужого майна, діючи повторно, з корисливих мотивів, шляхом вільного доступу, демонтував з пічного вогнища для приготування їжі чотири чавунні плити, пічні металеві дверцята в кількості двох штук та п`ять колосників, які належать Комунальному підприємству «Лисичанська житлово – експлуатаційна контора № 6», завдавши матеріальної шкоди Комунальному підприємству «Лисичанська житлово – експлуатаційна контора № 6» на суму 1500 гривень (згідно довідки № 19 від 20.01.2020, виданої вказаним підприємством) . У подальшому розпорядився викраденим майном на власний розсуд.

Таким чином, ОСОБА_3 своїми умисними діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 185 КК України, а саме таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 185 КК України, при обставинах, викладених у зміненому прокурором, відповідно до ст. 338 КПК України, обвинувальному акті, визнав повністю, від надання пояснень у вільній формі відмовився. Відповідаючи на питання суду зазначив, що час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованих йому органом досудового розслідування злочинів, описаних в обвинувальному акті, викладені вірно та відповідають дійсності, і він їх в повному обсязі підтверджує. Дійсно, 02 січня 2020 року, знаходячись в маршрутному таксі № 109, викрав мобільний телефон з кишені у хлопця, який це не помітив. В подальшому викрадений телефон він продав знайомій ОСОБА_5 за 500 грн. Про те, що телефон викрадений він знайомій не сказав. Грошові кошти витратив на продукти харчування та власні потреби. 17 січня 2020 року він дійсно викрав з квартири, яка була видана згідно ордеру його сім`ї та в якій він проживав, чотири чавунні плити, дві металеві дверцяти і п`ять колосників, які потім здав в пункт прийому металобрухту. Грошові кошти витратив на власні потреби. 20 січня 2020 року прийшли представники КП «ЛЖЕК № 6» та розпитували де він дів зниклі металеві речі, на що він відповів, що здав у пункт металобрухту. Завдану матеріальну шкоду потерпілим не відшкодував. У вчиненому щиро розкаявся. Після звільнення умовно – достроково йому було повідомлено про підозру у вчиненні злочинів за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 186, ч. 2 ст. 186 КК України, на даний час обвинувальний акт знаходиться на розгляді в Сєвєродонецькому міському суді Луганської області, однак обвинувальний вирок у відношенні нього не ухвалено.

Потерпіла ОСОБА_2 у судовому засіданні пояснила, що має сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який перебуває на обліку у лікаря психіатра. 02.01.2020, в денний час доби, син пішов з будинку по власних справах, взявши із собою мобільний телефон марки Samsung, який належить їй. Повернувшись додому, син повідомив, що мобільний телефон у нього вкрали, коли він їхав у маршрутному таксі. На даний час викрадений мобільний телефон їй повернуто співробітниками поліції. Покарання обвинуваченому ОСОБА_7 просила призначити на розсуд суду.

Представник потерпілого Білецька І.В. у судове засідання не з`явилась, надала суду заяву, в якій просила суд розглядати дане кримінальне провадження за її відсутністю. Покарання обвинуваченому ОСОБА_7 просила призначити на розсуд суду. Матеріальну шкоду підприємству не відшкодовано.

Враховуючи те, що обвинувачений в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованих йому органом досудового розслідування кримінальних правопорушень при обставинах, викладених у зміненому обвинувальному акті, та, беручи до уваги те, що прокурор також не оспорював фактичні обставини події, і судом встановлено, що учасники зазначеного кримінального провадження, в тому числі обвинувачений та потрпіла, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз`яснивши учасникам процесу положення ч. 3 ст. 349 КПК України, відповідно до яких останні будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин провадження, які ніким не оспорюються.

За таких обставин, суд допитавши обвинуваченого ОСОБА_8 та потерпілу ОСОБА_2 , дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, дійшов висновку про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_1 у таємному викраденні чужого майна (крадіжки), повністю доведена, а його дії, суд кваліфікує за ч. 1 ст. 185 КК України. При цьому, суд враховує відсутність обвинувального вироку, яким би ОСОБА_8 було визнано винуватим та засуджено за вчинення корисливих злочинів та правову позицію Верховного Суду, викладену в ухвалі від 19 вересня 2018 року (справа № 6471283/17) а саме, що відповідно до положень постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» № 7 від 04.06.2007, «для повторності не має значення, чи було особу засуджено за раніше вчинений злочин» є неприйнятним, адже така правова оцінка діяння є можливою тільки за умови, коли всі епізоди злочинної діяльності є предметом одного судового розгляду, оскільки за таких умов суд безпосередньо досліджує докази та у вироку робить висновок про доведеність винуватості особи одночасно за всіма епізодами кримінальних правопорушень, які інкриміновані обвинуваченому, тобто коли декілька епізодів злочинних діянь, у вчиненні яких обвинувачується особа, перебувають у провадженні одного суду та розглядаються одночасно.

Також доведеною суд вважає винуватість ОСОБА_1 у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненому повторно, а його дії суд кваліфікує за ч. 2 ст. 185 КК України.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2004 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України, стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п. 3 вищезазначеної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, суд, на підставі ст. 65 КК України, враховує:

- ступінь тяжкості вчинених злочинів, які, відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до категорії злочинів середньої тяжкості;

- особу винного, який не працює, має постійне місце проживання, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває (а.с.36,37), у побуті за місцем мешкання характеризується задовільно (а.с.35), раніше судимий (а.с.34);

- та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

В якості обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого, згідно до ст. 66 КК України, суд визнає його щире каяття.

В якості обставини, що обтяжує покарання обвинуваченого, згідно до ст. 67 КК України, суд визнає рецидив злочину, оскільки обвинувачений маючи непогашену судимість за вчинення умисного злочину (ч. 1 , ч. 2 ст. 309 КК України) знову вчинив нові умисні злочини.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням вимог ст. 65 КК України про те, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, враховуючи суспільну небезпеку вчинених злочинів та кількість епізодів злочинної діяльності, наявність обставини, що обтяжує покарання обвинуваченого, беручи до уваги дані про особу обвинуваченого та його репутацію, який на час вчинення злочинів не працював, єдиного джерела доходів не мав, ніяких дій, спрямованих на добровільне відшкодування завданої шкоди не приймав, маючи незняті та непогашені судимості за вчинення умисних злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, належних висновків для себе не зробив та знову, через короткий проміжок часу після закінчення умовно – дострокового звільнення, вчинив умисні, корисливі злочини, які відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до категорії злочинів середньої тяжкості відповідно, що свідчить про антисоціальну спрямованість особи обвинуваченого, його схильність до вчинення кримінальних правопорушень, а тому суд вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 можливе лише із застосуванням покарання, пов`язаного з ізоляцією від суспільства - у виді позбавлення волі, в межах, передбачених санкціями ч. 1 ст. 185 та ч. 2 ст. 185 КК України.

При цьому, суд, з урахуванням загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, беручи до уваги повне визнання вини обвинуваченим, поведінку обвинуваченого після вчинення злочинів, який усвідомлюючи свою провину, зробивши належні висновки, в судовому засіданні вибачався за вчинене, як під час досудового розслідування, так і в судовому засіданні надав правдиві свідчення про обставини вчинених ним кримінальних правопорушень, які повністю викривають його у вчинених злочинах, дав критичну оцінку своїм злочинним діям, виказав готовність нести кримінальну відповідальність, внаслідок вчинених кримінальних правопорушень тяжких наслідків не настало, враховуючи думку потерпілої ОСОБА_2 та представника потерпілого Білецької І.В., які щодо призначення покарання обвинуваченому посилалися на розсуд суду, а також те, що обвинувачений має постійне місце проживання, у побуті характеризується задовільно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, підстав для призначення обвинуваченому ОСОБА_7 максимальної міри покарання у виді позбавлення волі, передбаченої санкціями ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185 КК України, суд не вбачає.

На переконання суду, таке покарання буде необхідним для виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню нових злочинів, відповідатиме особі обвинуваченого та є достатнім, для досягнення, відповідно до ст. 50 КК України мети покарання.

У зв`язку з тим, що обвинувачений ОСОБА_3 скоїв більш одного злочину, при призначенні останньому покарання, суд вважає за необхідне застосувати вимоги ч. 1 ст. 70 КК України, призначивши обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, за сукупністю злочинів, застосувавши принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Підстав для звільнення обвинуваченого ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України, суд не вбачає.

Обставин, які б суттєво знижували ступінь тяжкості вчинених злочинів та являлись передумовою для застосування вимог ст. 69 КК України судом не встановлено.

Підстав для обрання запобіжного заходу до набрання вироком законної сили у відношенні обвинуваченого ОСОБА_1 суд не вбачає, клопотання про обрання запобіжного заходу від сторони обвинувачення на розгляд суду не надходили.

Відповідно до ст. 100 КПК України, речовий доказ - мобільний телефон марки Samsung Galaxy J5 SM-J500H, чорного кольору, який відповідно до постанови слідчого Лисичанського ВП ГУНП в Луганській області від 29 січня 2020 року, переданий на відповідальне зберігання потерпілій ОСОБА_2 повернути власнику - потерпілій ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 122, ч. 2 ст. 124 КПК України у зв`язку з проведенням під час досудового розслідування в рамках кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 судово-товарознавчої експертизи № 19/113/9/1-136е від 30 січня 2020 року, витрати у сумі 628 гривень 04 копійок на залучення експертів - підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.

Цивільний позов у встановленому законом порядку потерпілою та представником потерпілого не пред`явлений, що не позбавляє права останніх, відповідно до ч. 7 ст. 128 КПК України, звернутися до суду з відповідним позовом у порядку цивільного судочинства.

Керуючись ч. 3 ст. 349, ст. ст. 368-370, ст. 373, ст. 374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст.185 КК України та призначити йому покарання:

за ч. 1 ст. 185 КК України – у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік.

за ч. 2 ст. 185 КК України - у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_7 , покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили не обирати.

Початок строку відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_7 обчислювати з моменту його затримання на приведення вироку до виконання.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати за проведення судової товарознавчої експертизи у сумі 628 (шістсот двадцять вісім) гривень 04 копійки (одержувач – УК у м. Лисичанську/м. Лисичанськ/24060300, код ЄДРПОУ 37800278, банк – Казначейство України (ЕАП), р/р UA928999980313070115000012051, код класифікації доходів бюджету 24060300).

Речовий доказ:

- мобільний телефон марки Samsung Galaxy J5 SM-J500H, чорного кольору, який відповідно до постанови слідчого Лисичанського ВП ГУНП в Луганській області від 29 січня 2020 року, переданий на відповідальне зберігання потерпілій ОСОБА_2 – повернути власнику - потерпілій ОСОБА_2 .

На вирок суду протягом 30 днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Луганського апеляційного суду через Лисичанський міський суд Луганської області.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору та направити представнику потерпілого Білецькій І.В. в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.

Суддя: М.М. Старікова