Рішення № 88213684, 11.03.2020, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа №203/3410/18

Провадження №2/0203/61/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2020 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Католікяна М.О.,

при секретарі Дзьомі Ю.О.,

з участю:

-позивачки ОСОБА_1 ;

-представниці позивачки ОСОБА_2 ;

-представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи – Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Третя дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання факту, що має юридичне значення, визнання договорів недійсними, визнання недійсними та скасування рішень,

у с т а н о в и в:

1. 28 вересня 2018 року позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи – Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Третя дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання факту, що має юридичне значення, визнання договорів недійсними, визнання недійсними та скасування рішень. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у травні 2018 року позивачка набула право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 . У будинку позивачка мешкає від 1989 року. Згодом позивачка дізналася про те, що ОСОБА_4 , використавши підроблені правоустановчі та технічні документи, набула право власності на частину вказаного нерухомого майна, 12.01.2018 продавши його ОСОБА_5 . Домоволодіння було відчужене під іншою адресою ( АДРЕСА_1 ), тому у нотаріуса не виникло питань з приводу законності правочину, хоча такої адреси жодному об`єкту у місті не було присвоєно. Викладені обставини стали причиною звернення позивачки до суду з позовом про визнання факту ненабуття ОСОБА_4 права власності на спірне домоволодіння, визнання договорів купівлі-продажу від 12.01.2018 недійсними, визнання недійсними та скасування рішень про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 (т. 1 а.с.а.с. 2 – 5, 35, 36).

2. 28 листопада 2018 року суд за заявою позивачки вжив заходів забезпечення позову, наклавши арешт на житловий будинок з господарськими спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с.а.с. 71, 102).

3. 23 травня 2019 року ОСОБА_5 через представника подав відзив на позов, у якому зазначив, що заперечує проти позову, оскільки він набув право власності на інший об`єкт нерухомості, ніж позивачка (т. 1 а.с.а.с. 178 – 180).

4. 06 червня 2019 року позивачка подала до суду відповідь на відзив, у якій зазначила, що за повідомленням архівного управління Дніпровської міської ради розпорядження про присвоєння адреси, яким оперувала ОСОБА_4 при набутті права власності, не видавалося. Крім того, технічний паспорт, виготовлений для цього від імені фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 , згідно з листом останнього він не складав (т. 1 а.с.а.с. 248, 249).

5. 13 серпня 2019 року суд своєю ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті (т. 2 а.с. 4).

6. У судовому засіданні позивачка, її представниця заявлений позов підтримали, пояснивши, що 07.05.2018 позивачка за договорами дарування, укладеними з її матір`ю, набула право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 . У будинку позивачка мешкає від 1989 року. Згодом позивачка дізналася про те, що ОСОБА_4 , використавши підроблені правоустановчі та технічні документи, набула право власності на частину вказаного нерухомого майна, 12.01.2018 продавши його ОСОБА_5 . Домоволодіння було відчужене під іншою адресою ( АДРЕСА_1 ), тому у нотаріуса не виникло питань з приводу законності правочину. За повідомленням архівного управління Дніпровської міської ради розпорядження про присвоєння адреси, яким оперувала ОСОБА_4 при набутті права власності, не видавалося. Крім того, технічний паспорт, виготовлений для цього від імені фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 , згідно з листом останнього він не складав.

7. Представник ОСОБА_5 у суді заперечував проти позову, пояснивши, що відповідач набув право власності на інший об`єкт нерухомості, ніж позивачка, про що свідчать різні адреси вказаних об`єктів.

8. ОСОБА_4 , представник Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради до суду не з`явилися, були повідомлені належним чином.

9. Представник Третьої дніпровської державної нотаріальної контори до суду також не з`явився, звернувшись з клопотаннями про розгляд справи за його відсутності (т. 1 а.с.а.с. 81, 95).

10. Суд, заслухавши пояснення позивачки, представників сторін, показання свідків, вивчивши матеріали справи, дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

11. Судом встановлено, що 16.06.1965 рішенням виконавчого комітету Кіровської районної Ради депутатів трудящих за ОСОБА_7 (дід позивачки) було визнано право власності на будинок АДРЕСА_2 житловою площею 30,1 м2, розташований на земельній ділянці площею 954,0 м2 (т. 1 а.с. 188).

12. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер. Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18.02.2010, ухваленим у цивільній справі №2о-14/10, було встановлено факт прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 його дочкою – ОСОБА_8 (мати позивачки) (т. 1 а.с. 194).

13. 08 грудня 2004 року рішенням Дніпропетровської міської ради №46/22, а також рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 27.10.2005 №4495 частину АДРЕСА_3 було перейменовано на АДРЕСА_4 Флотську з відповідною зміною адрес та нумерації будинків. Зокрема, адресу спірного нерухомого майна було змінено ( АДРЕСА_5 ) (т. 1 а.с.а.с. 200, 201).

14. 17 червня 2016 року право власності ОСОБА_8 на домоволодіння АДРЕСА_1 (житловий будинок – А-1, прибудова – а-1, прибудова – а1-1, ґанок – а2, сарай – Б, туалет – В, колодязь, тротуари, огородження, доріжки та майданчики, трубопровід, калитка, яма вигрібна – 1-9) було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т. 1 а.с.а.с. 50 – 55).

15. 12 січня 2018 року Третьою дніпровською державною нотаріальною конторою було посвідчено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_4 продала ОСОБА_5 1/2 частину житлового будинку (з господарчими будівлями та спорудами) АДРЕСА_3 (житловий будинок – А-1). Договір був зареєстрований у реєстрі за №1-26 (т. 1 а.с.а.с. 56 – 58).

16. Того ж дня Третьою дніпровською державною нотаріальною конторою було посвідчено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_4 продала ОСОБА_5 1/2 частину житлового будинку (з господарчими будівлями та спорудами) АДРЕСА_3 (житловий будинок – А-1). Договір був зареєстрований у реєстрі за №1-27 (т. 1 а.с.а.с. 59 – 61).

17. Згідно з укладеними договорами купівлі-продажу, а також відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно домоволодіння належало ОСОБА_4 згідно з рішенням державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Зубка В.Ю. від 05.12.2017, ухваленим на підставі розпорядження про присвоєння адреси Дніпропетровської міської ради від 14.03.2000 №309р та технічного паспорту, виготовленого фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 15.06.2017 (т. 1 а.с. 23, 121 – 125).

18. 07 травня 2018 року між ОСОБА_8 та позивачкою було укладено договір дарування, за яким остання отримала в дар 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренком С.В. і зареєстрований у реєстрі за №60 (т. 1 а.с.а.с. 46, 47).

19. 08 травня 2018 року між ОСОБА_8 та позивачкою було укладено договір дарування, за яким остання отримала в дар 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренком С.В. і зареєстрований у реєстрі за №63 (т. 1 а.с.а.с. 48, 49).

20. Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

21. За своєю юридичною природою договір купівлі-продажу є двостороннім (взаємним), платним, консенсуальним, каузальним правочином, для якого за загальним правилом властива наявність волі на її укладення власника майна, що відчужується, та його набувача.

22. Згідно з частинами 1, 3 статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 – 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

23. За правилами, встановленими частинами 2, 3 статті 203 ЦК, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

24. Воля – це суб`єктивний елемент правочину, бажання його вчинити. Вона формується під впливом різних обставин, найважливіші з який визначаються матеріальними і духовними потребами. Люди усвідомлюють виниклі в них потреби і прагнуть їх задовольнити, прибігаючи до засобів, у тому числі і до правочинів.

25. Судом встановлено, що майно, яке набула у власність позивачка, і майно, що було відчужене ОСОБА_5 , є одним і тим самим майном і було відчужене на підставі документів, що мають ознаки підробки.

26. Про ідентичність майна свідчить сукупність письмових доказів, зібраних у справі.

27. Так, площа земельної ділянки під домоволодінням АДРЕСА_1 згідно з даними інвентаризації, проведеної КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради 15.01.2010, становила 954,0 м2, що цілком збігається з площею, визначеною технічною інвентаризацією від 16.08.1999, рішенням виконавчого комітету Кіровської районної Ради депутатів трудящих від 16.06.1965, актом Дніпропетровського бюро технічної інвентаризації від 16.08.1999, а також рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18.02.2010 (т. 1 а.с.а.с. 185, 186, 188, 189, 194).

28. При цьому аналіз технічних паспортів, виготовлених протягом кількох десятиліть, свідчить про наявність одного домоволодіння, розташованого на єдиній ділянці площею 954 м2, яка межує з домоволодіннями №№ НОМЕР_1 , АДРЕСА_6 ( АДРЕСА_7 №61, АДРЕСА_8 за попередньою нумерацією) зі сходу та заходу відповідно, домоволодінням АДРЕСА_9 з півночі. Жодних письмових доказів існування (створення, побудови) поряд з існуючим домоволодінням або виділення з нього домоволодіння, якому було присвоєно адресу з літерою «Б», матеріали справи не містять (т. 1 а.с.а.с. 186, 191).

29. Про відсутність на мапі міста домоволодіння з адресою « АДРЕСА_3 » додатково свідчить лист Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 04.07.2018 №8/21-425, згідно з яким така адреса жодному об`єкту нерухомості на території міста не надавалася, а інформація про відповідний розпорядчий документ, на підставі якого була присвоєна або змінена ця адреса, відсутня (т. 1 а.с. 24).

30. Суд також критично ставиться до підстав набуття ОСОБА_4 , а відповідно й ОСОБА_5 , права власності на спірне нерухоме майно з огляду на таке.

31. Так, згідно з укладеними договорами купівлі-продажу, а також відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно домоволодіння належало ОСОБА_4 згідно з рішенням державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Зубка В.Ю. від 05.12.2017, ухваленим на підставі розпорядження про присвоєння адреси Дніпропетровської міської ради від 14.03.2000 №309р та технічного паспорту, виготовленого фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 15.06.2017 (т. 1 а.с. 23, 121 – 125).

32. Між тим, 2000 року Дніпропетровською міською радою було видане лише одне розпорядження під №309р, а датою його видання є 24.03.2000. Зазначене розпорядження було видано з приводу призначення державної технічної комісії у Ленінському районі і не зачіпало питань присвоєння адрес (т. 1 а.с.а.с. 27 – 29).

33. Ураховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність ознак фальшування наданого ОСОБА_4 під час реєстрації її права власності на спірне нерухоме майно розпорядження Дніпропетровської міської ради від 14.03.2000 №309р «Про присвоєння адреси житловому будинку по АДРЕСА_10 » (т. 1 а.с. 121).

34. Аналогічного висновку суд дійшов і з приводу технічного паспорту, виготовленого фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який також був наданий ОСОБА_4 під час реєстрації її права власності на спірне нерухоме майно (т. 1 а.с.а.с. 122 – 124).

35. Так, згідно з листом фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 від 13.07.2018 технічна інвентаризація домоволодіння АДРЕСА_3 ним не проводилася, і з цього питання до нього у період від 04.08.2016 (день реєстрації) по 13.07.2018 ніхто не звертався (т. 1 а.с. 26).

36. Додатковою підставою для висновку про недійсність правочинів з відчуження спірного майна є наявність у матеріалах справи №1440940912101 з реєстрації права власності на спірне нерухоме майно, наданих Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, копії договору купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку (з господарчими будівлями та спорудами) АДРЕСА_3 , укладеного між відповідачами 15.01.2018 (тобто третього договору, про який представник відповідача суду не повідомив). При цьому жодної згадки про посвідчення цього договору матеріали нотаріальної справи, наданої Третьою дніпровською державною нотаріальною конторою, не містять (т. 1 а.с.а.с. 152, 214 – 246).

37. Абзацом першим частини 1 статті 216 ЦК визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

38. З огляду на викладене суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення заявленого у справі позову в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу.

39. Розв`язуючи решту позовних вимог, суд виходить з такого.

40. За змістом частини 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

41. Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

42. Згідно з частинами 1, 3 статті 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

43. За правилами, встановленими частиною 1 статті 5 ЦПК, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

44. Способи захисту порушеного права визначено частиною 2 статті 16 ЦК, яка визначає, що такими способами можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

45. При цьому частиною 2 статті 5 ЦПК визначено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

46. Аналіз приведених норм дає підстави дійти висновку про те, що до суду за захистом порушеного права може звернутися будь-яка особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено.

47. Процес такого захисту у суді обмежено законодавцем принципом диспозитивності, згідно з яким захист здійснюється виключно у межах заявлених вимог, на підставі наданих доказів і з суворим дотримання приписів статті 16 ЦК та урахуванням частини 2 статті 5 ЦПК.

48. Судом встановлено, що позивачка звернулася до суду з вимогами про визнання факту ненабуття ОСОБА_4 права власності на спірне домоволодіння, а також визнання недійсними та скасування рішень про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5

49. Вимога про визнання факту ненабуття права власності не входить до кола способів захисту порушеного права, визначених приведеними вище нормами, отже не може бути задоволена.

50. Крім того, позивачкою було проігноровано те, що після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належним способом захисту права є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію, яке вичерпало свою дію, а скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права.

51. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 №79543762 (справа №755/9555/18), яка відповідно до статті 263ЦПК підлягає урахуванню судом.

52. Такої вимоги у справі позивачкою висунуто не було, у зв`язку з чим суд не знаходить підстав і для задоволення вимоги про визнання недійсними та скасування рішень.

53. У порядку статті 141 ЦПК з відповідачів на користь позивачки підлягає стягненню компенсація її витрат з оплати судового збору за вимоги про визнання недійсними правочинів (по 704,80 грн. з кожного) (т. 1 а.с. 1).

54. Керуючись статтями 5, 7, 10 – 13, 19, 23, 76 – 81, 89, 133, 141, 209 – 211, 213, 223, 228, 229, 258, 259, 263 – 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_2 ; АДРЕСА_11 ) до ОСОБА_4 (РНОКПП – НОМЕР_3 ; АДРЕСА_12 ), ОСОБА_5 (РНОКПП – НОМЕР_4 ; АДРЕСА_13 ), треті особи – Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Третя дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання факту, що має юридичне значення, визнання договорів недійсними, визнання недійсними та скасування рішень задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку (з господарчими будівлями та спорудами) АДРЕСА_3 від 12 січня 2018 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений Третьою дніпровською державною нотаріальною конторою, зареєстрований у реєстрі за №1-26.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку (з господарчими будівлями та спорудами) АДРЕСА_3 від 12 січня 2018 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений Третьою дніпровською державною нотаріальною конторою, зареєстрований у реєстрі за №1-27.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 компенсацію судових витрат у сумі 704,80 грн.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 компенсацію судових витрат у сумі 704,80 грн.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється від дня складення повного судового рішення. Рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення складено 13 березня 2020 року.

Суддя М.О. Католікян