Рішення № 88211731, 11.03.2020, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 березня 2020 року м. ТернопільСправа № 921/98/20

Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.

при секретарі судового засідання Курмило В.М.

розглянув справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Цьомик Софії Миколаївни, с. Скоморохи, Бучацький район, Тернопільська область, 48462

до відповідача Державного підприємства "Бучацьке лісове господарство", вул. С.Бандери, 12, м. Бучач, Бучацький район, Тернопільська область, 48400

про стягнення 118 905,82 грн основної заборгованості, 16 920,30 грн інфляційних втрат, 7 564,36 грн 3% річних

за участі представників:

позивача - Винниченко М.П., Гузовський М.І.

відповідача - не з`явився.

Суть справи:

Фізична особа-підприємець Цьомик Софія Миколаївна звернулась до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до Державного підприємства "Бучацьке лісове господарство" про стягнення коштів в сумі 143 390,48 грн.

Ухвалою від 17.02.2020 судом відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на неналежне виконання його контрагентом умов договору про надання послуг №1-01/17 від 03.01.2017 в частині оплати вартості наданих послуг, сума якої, з врахуванням інфляційних втрат та 3% річних, заявлена до стягнення у судовому порядку.

У судовому засіданні представниками позивача долучено до матеріалів справи клопотання №б/н (вх. №1828) від 11.03.2020 про зменшення розміру позовних вимог у зв`язку із частковою сплатою боргу відповідачем. Як наслідок, заявлена до стягнення сума основної заборгованості становить 110 905,82 грн, а розмір інфляційних втрат та трьох відсотків річних не змінився. Також приватним підприємцем подано клопотання №б/н (вх. №1824) від 11.03.2020 про повернення зайво сплаченого судового збору. Зважаючи на те, що ці клопотання позивачем подані з дотриманням процесуальних вказівок та норм то спір вирішується по суті з їх врахуванням.

Крім цього, позивачем долучено розрахунок судового збору та витрат на правову допомогу №б/н (вх. №1823) від 11.03.2020.

У судове засідання 11.03.2020 Державне підприємство участь уповноваженого представника не забезпечило, відзиву на позов не подало, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлялось належним чином.

Зокрема, факт належного повідомлення відповідача підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №4602509005464 з відміткою про його вручення 20.02.2020 представнику відповідача, а саме ухвали про відкриття провадження у справі.

Згідно із п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі "Шульга проти України" та справі "Красношапка проти України" зазначено, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ та організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними.

Наслідки неявки в судове засідання сторони визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи зазначену правову норму, наявність відомостей про направлення відповідачу ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії" суд дійшов висновку про можливість розгляду цієї справи за відсутності представника Державного підприємства, за наявними у ній документами.

Розгляд даного спору здійснювався із технічною фіксацією судового процесу в порядку ст.222 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представників позивача, судом встановлено наступне.

03 січня 2017 року між ДП "Бучацький лісгосп" (далі - Замовник) та Фізичною особою-підприємцем Цьомик С.М. (далі - Виконавець) було укладено договір про надання послуг №1-01/17, згідно п.1.1. та п.1.2. якого Виконавець надає послуги із перевезення лісопродукції та інших вантажів автотранспортом ЗІЛ-131 державні номери НОМЕР_1 , ВО 35-24 НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , а Замовник оплачує виконані роботи за поданими актами виконаних робіт, товарно-транспортними накладними із розрахунку, вказаного в додатках до даного договору.

Строк дії даного правочину: з моменту його підписання до 3.12.17 р. (п.3.1 договору).

У Додатку №1 до цієї угоди її учасники домовилися, що перевезення лісопродукції оплачуватиметься із розрахунку за один кубокілометр в гривнях при середній відділ: ЗІЛ -131 (мотор бензиновий): до 10 км - 8,62 грн; 10-25 км - 8,28 грн; 26-35 км - 7,50 грн; 36-50 км - 6,76 грн; 50 і більше - 6,30 грн.

Навантаження деревини - 2 м самонавантажувачем за 1м3 - 25 грн.

Навантаження деревини -3-4 м самонавантажувачем за 1м3 - 45 грн.

В подальшому, у Додатку №2 до договору №1-01/17, сторони погодили, що перевезення лісопродукції буде оплачуватись із розрахунку за один кубокілометр в гривнях при середній відділ: ЗІЛ -131 (мотор бензиновий): до 10 км - 7,18 грн; 10-25 км - 6,90 грн; 26-35 км - 6,25 грн; 36-50 км - 5,63 грн; 50 і більше - 5,25 грн.

Навантаження деревини - 2 м самонавантажувачем за 1м3 - 25 грн.

Навантаження деревини -3-4 м самонавантажувачем за 1м3 - 45 грн.

Як слідує із матеріалів справи, на виконання умов договору ФОП Цьомик С.М. надано, а ДП "Бучацький лісгосп" прийнято роботи з перевезення деревини, що підтверджується наступними актами приймання-здачі виконаних робіт:

- акт приймання-здачі виконаних робіт з підвозки деревини лісосік, лісових урочищ за вересень від 30.09.2017 на суму 12349,64 грн;

- акт приймання-здачі виконаних робіт з підвозки деревини лісосік, лісових урочищ за жовтень від 31.10.2017 на суму 98772,12 грн;

- акт приймання-здачі виконаних робіт з підвозки деревини лісосік, лісових урочищ за жовтень від 31.10.2017 на суму 4531,29 грн;

- акт приймання-здачі виконаних робіт з підвозки деревини лісосік, лісових урочищ за листопад від 30.11.2017 на суму 7033,55 грн.

Зазначені первинні документи бухгалтерського обігу підписані представниками сторін без будь-яких зауважень та заперечень (належним чином засвідчені копії містяться в матеріалах справи).

Сторонами договірних відносин складено Акт звірки взаємних розрахунків від 01.10.2018, яким встановлено кінцеве сальдо на користь ФОП Цьомик С.М. в сумі 134 355,80 грн. Даний Акт підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками без будь-яких зауважень.

Натомість, розрахунки за надані послуги ДП "Бучацьке лісове господарство" проведено лише частково. Зокрема, наявними у справі виписками із банківських рахунків підтверджується проведення відповідачем часткової оплати за отримані послуги згідно вище вказаних актів на загальну суму 23449,98 грн.

Відтак, заборгованість за надані послуги становить 110 905,82 грн.

Однак, борг відповідачем залишається неоплаченим, що слугувало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду.

Дослідивши норми чинного законодавства, оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити частково, виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Із даною правовою нормою кореспондуються і положення статті 174 ГК України, за якою господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

За приписами ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 ЦК України.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором надання послуг.

Статтею 901 названого Кодексу встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до змісту ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписи ч.7 ст.193 ГК України та ст.525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов. Це кореспондується із вимогами ст.629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Суд також враховує, що з метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу свого контрагента направлялись претензії №3 від 03.10.2018 з вимогою сплатити заборгованість в сумі 134 355,80 грн та №1 від 21.01.2020 з вимогою сплатити заборгованість в сумі 118 905,82 грн.

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки у договорі його контрагенти строк виконання боржником обов`язку не встановили, то останній визначається судом за правилами, що викладені у ч.2 статті 530 ЦК України.

За таких обставин, сума основної заборгованості перед позивачем станом на час вирішення даного спору становить 110 905,82 грн, яка відповідачем не спростована, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як заявлені обґрунтовано та правомірно.

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із поданими позивачем розрахунками, за неналежне виконання умов договору товариству за період з січня 2018 по грудень 2019 нараховані інфляційні збитки в сумі 16 920,30 грн та за період з 24.12.2017 по 05.02.2018 нараховані 3% річних в сумі 7 564,36 грн.

Проаналізувавши наведений позивачем розрахунок позовних вимог в частині стягнення інфляційних збитків та 3% річних, враховуючи дату виникнення обов`язку оплатити борг, період існування заборгованості, розмір боргу, дати та суми часткової оплати, провівши відповідний перерахунок, суд вважає правомірно заявленими інфляційні збитки у розмірі 16 916,93 грн та 3% річних у розмірі 7 563,40 грн. В решті позову в цій частині слід відмовити за необґрунтованістю.

Щодо судових витрати на надання правничої допомоги, суд вказує наступне.

При визначенні суми відшкодування суд виходить із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

В свою чергу, за приписами Господарського процесуального кодексу України, розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст. 126 цього Кодексу). Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Всупереч даних правових норм, позивачем до матеріалів справи не долучено детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, не зазначено час, витрачений ним для надання правової допомоги. В свою чергу, на переконання суду, підготовка позовної заяви включає в себе і здійснення розрахунків позовних вимог. Відтак витрати за проведення розрахунків не можуть відшкодовуватися як правова допомога. За відсутності опису фактично виготовлених документів, не підлягають відшкодуванню і витрати за підготовку цих документів. Як наслідок, за відсутності відомостей щодо затраченого часу на надання цих та решти послуг з правничої допомоги, вартості кожної із них, суду не видається за можливе визначити фактичний розмір цих витрат . З наведеного, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 2000 грн. та 14339 грн. (10 % від ціни позову).

Окрім цього суд зазначає, що витрати, які пов`язані з явкою до суду сторін у справі в господарському процесі не є витратами, що підлягають відшкодуванню. Поряд із цим, положеннями пункту 2 частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат. Однак, у матеріалах справи немає документів, що підтверджують понесені адвокатом витрати на проїзд в сумі 800 грн. З наведеного в сукупності ці витрати позивачу відшкодуванню також не підлягають.

Водночас, понесені приватним підприємцем витрати за участь його адвоката в судовому засіданні в сумі 1000 грн належним чином підтверджені, відповідають фактичним обставинам, а відтак підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача за правилами, що встановлені ст.126 ГПК України

Решта судових витрат, в силу ст.129 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 20, 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 126, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Бучацьке лісове господарство" (вул. С.Бандери, 12, м. Бучач, Бучацький район, Тернопільська область, 48400, ідент. код 00993030) на користь Фізичної особи-підприємця Цьомик Софії Миколаївни (с. Скоморохи, Бучацький район, Тернопільська область, 48462, ідент. номер НОМЕР_4 ) – 110 905 (сто десять тисяч дев`ятсот п`ять) грн 82 коп. основної заборгованості, 16 916 (шістнадцять тисяч дев`ятсот шістнадцять) грн 93 коп. інфляційних втрат, 7 563 (сім тисяч п`ятсот шістдесят три) 40 коп. - 3% річних, 2 101 (дві тисячі сто одну) грн 93 коп. в рахунок повернення сплаченого судового збору та 1 000 грн витрат на правничу допомогу.

3. В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Повернути Фізичній особі-підприємцю Цьомик Софії Миколаївні (с. Скоморохи, Бучацький район, Тернопільська область, 48462, ідент. номер НОМЕР_4 ) з Державного бюджету України 48 (сорок вісім) грн 86 коп. судового збору, перерахованого згідно квитанції №9 від 10.02.2020.

5. Повернути Фізичній особі-підприємцю Цьомик Софії Миколаївні оригінал квитанції №9 від 10.02.2020 про сплату судового збору в сумі 2 150,90 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено 16.03.2020

Суддя О.В. Руденко