Ухвала суду № 88211522, 02.03.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"02" березня 2020 р. м. Київ Справа № 911/2891/19

Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Янюк О.С. за участю секретаря судового засідання Мірошніченко В.В. розглянувши у попередньому засіданні

заяви 1) Приватного акціонерного товариства «Київобленерго», м. Вишневе Києво-Святошинського району Київської області

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», м. Київ

3) Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», м. Київ

про визнання кредиторських грошових вимог у справі

про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

У попередньому засіданні брали участь:

представник боржника: Григорян Г.Г. (ордер КВ №311255 від 16.12.2019, посвідчення адвоката №КВ 5852 від 19.01.2017);

представник ТОВ «ОТП Факторинг Україна»: Кононець С.П. (посвідчення адвоката №6473/10 від 23.03.2018, довіреність від 09.12.2019);

інші учасники справи не з`явились

ВСТАНОВИВ:

19.11.2019 фізична особа ОСОБА_1 (далі – боржник, ОСОБА_1 ) на підставі ч. 2 ст. 115 Кодексу України з процедур банкрутства (далі – Кодекс) звернулась до Господарського суду Київської області (далі – суд) із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.

Ухвалою суду від 26.11.2019 відповідну заяву прийнято до розгляду та призначено підготовче засідання, та вирішено інші процедурні питання по справі.

Ухвалою суду від 19.12.2019 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність боржника - ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, призначено керуючим реструктуризацією боржника арбітражного керуючого Карасюка О.В. (свідоцтво №1846 від 01.02.2018) та вирішено інші процедурні питання по справі.

З метою виявлення усіх кредиторів з вимогами за зобов`язаннями боржника, суд за допомогою автоматизованої системи «Діловодство спеціалізованого суду» 19.12.2019 здійснив офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі неплатоспроможність ОСОБА_2 на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України (Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду) в мережі Інтернет, номер публікації якого 64375 (т. 1 а.с. 182).

Так, у порядку ст. 122 Кодексу до суду із відповідними кредиторськими заявами звернулись:

16.01.2020 засобами поштового зв`язку Товариство з обмеженою відповідальністю №ОТП Факторинг Україна» (далі – заявник-1, ТОВ «ОТП Факторинг Україна»), яка отримана судом 21.01.2020 за вх. №1343/20;

20.01.2020 засобами поштового зв`язку Приватне акціонерне товариство «Київобленерго» (далі – заявник-2, ПрАТ «Київобленерго»), яка отримана судом 21.01.2020 за вх. №1341/20;

20.01.2020 засобами поштового зв`язку Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі – заявник-3, АТ КБ «Приватбанк»), яка отримана судом 24.01.2020 за вх. №1651/20.

Ухвалами суду від 24.01.2020 та від 27.01.2020 вищевказані заяви були залишені судом без руху та надано заявникам час для усунення відповідних недоліків.

Після усунення заявниками недоліків своїх заяв, останні призначені судом до розгляду у попередньому засіданні, про що постановлено відповідні ухвали від 31.01.2020, від 05.02.2020 та від 17.02.2020.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України (далі – ГПК України), іншими законами України.

На підставі ст. 216 ГПК України, у попередньому засіданні неодноразово оголошувалась перерва. Чергове засідання призначено на 02.03.2020.

У попереднє засідання 02.03.2020 представники ПрАТ «Київобленерго» та АТ КБ «Приватбанк» не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце попереднього засідання були повідомлені належним чином та своєчасно (т. 2 а.с. 75). Явка обов`язковою судом не визнавалась, а тому ураховуючи положення ст. 42 ГПК України, суд визнав за можливе провести попереднє засідання без їх участі.

Водночас, у попереднє засідання також не з`явився керуючий реструктуризацією, проте, подав до суду клопотання, в якому просив здійснювати розгляду справи без його участі у зв`язку із відрядженням у м. Харків, яке на підставі ст. 42 ГПК України, суд визнав за можливе задовольнити.

Проаналізувавши подані заявниками кредиторські заяви, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу, подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.

Так, згідно ч. 1 ст. 45 Кодексу, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Як зазначалось вище, офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 було здійснено 19.12.2019, тобто, строк на пред`явлення грошових вимог закінчується 18.01.2020 (субота - вихідний день).

Частиною 4 ст. 116 ГПК України встановлено, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день (аналогічна за своїм змістом норма міститься у ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України).

Отже, заявники звернулися до суду у строк встановлений ч. 1 ст. 45 Кодексу (16.01.2020, 20.01.2020).

Відповідно до ст. 113 Кодексу, провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.

Згідно абз. 1 ч. 2 ст. 47 Кодексу, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого ч. 1 ст. 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.

Завданням господарського суду у попередньому засіданні є перевірка заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів, які можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі №916/4644/15; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 913/479/18).

Проаналізувавши положення ч. 1 ст. 45, ч. 1 ст. 122 Кодексу, суд дійшов висновку, що законодавцем покладено обов`язок доказування наявності кредиторських вимог у справі про неплатоспроможність саме на кредитора. До такого обов`язку також належить подання сукупності документів, які дозволять суду переконатися в обґрунтованості грошових вимог кредитора. А неподання такої сукупності документів може мати наслідком відмову суду у визнанні спірних вимог кредитора.

Відповідно до ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

У свою чергу докази відповідно до ст.ст.76-79 ГПК України повинні бути:

належними – на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення;

допустимими – підтверджують обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються;

достовірними – створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

вірогідними - наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, розглянувши письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, суд зазначає наступне.

1. ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (ідентифікаційний код 36789421) у своїй заяві (вх. №1343/20 від 21.01.2020), із урахуванням уточнень (вх. №4352/20; т. 4 а.с. 58-59), просить суд визнати грошові вимоги останнього у загальному розмірі 6 840 557,64грн (позачергово (вимоги забезпечені заставою в розмірі вартості предмета застави) - 1 968 500,00грн; у другу чергу – 4 872 057,54грн). Указує, що вказані кредиторські вимоги підтверджені рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.06.2015 у справі №2-2562/11, яке станом на 16.01.2020 не є виконаним ані в порядку примусового виконання, ані в порядку добровільного погашення. За таких обставин, просить суд визнати кредиторські вимоги у зазначеній сумі.

На виконання положень ч. 5 ст. 45, ст. 113 Кодексу, керуючим реструктуризацією та боржником розглянуто вищевказану заяву та визнано грошові вимоги заявника-1 у розмірі 6 844 761,64грн у такій черговості: 4 872 057,64грн – вимоги другої черги; 1 968 500,00грн – вимоги забезпечені заставою; 4 202,00грн – вимоги першої черги задоволення (т. 2 а.с. 85-87).

Проаналізувавши зазначені обставини суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1291 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно ч. 1 ст. 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 75 ГПК України).

Положення вищевказаної статті визначають, що преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.06.2015 у справі №2-2562/11 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором у розмірі 291 995,88долСША, що еквівалентно 8 189 325,79грн за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості, 29 891039,09грн пені, що разом складає 38 080 364,88грн та 4 028,90грн судових витрат.

Так, зазначеним рішенням суду встановлено, що ОСОБА_1 не виконала умови кредитного договору №МL-019/020/2008 від 08.05.2008 (далі – Кредитний договір) щодо своєчасного повернення основної суми кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами, у зв`язку із чим у боржника наявна відповідна сума заборгованості.

За допомогою інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, судом встановлено, що зазначене рішення до суду апеляційної та касаційної інстанції не оскаржувались, у зв`язку із чим у силу ч. 1 ст. 241 ГПК України є таким, що набрало законної сили.

Як зазначалось вище, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просить суд визнати кредиторські вимоги саме у розмірі 6 840 557,64грн. За таких обставин та ураховуючи положення ст. 42, п. 2 ч. 1 ст. 46, ч. 2 ст. 237 ГПК України, суд дійшов висновку, що у боржника наявна заборгованість, розмір якої підтверджений відповідним рішенням суду, у загальній сумі 6 840 557,64грн (основна заборгованість).

Водночас, із резолютивної частини заяви ТОВ «ОТП Факторинг» вбачається, що останній, зокрема, просить суд визнати грошові вимоги у розмірі 1 968 500,00грн як такі, що забезпечені заставою у розмірі вартості предмета застави. З цього приводу суд зазначає наступне.

Так, 08.05.2008 між ЗАТ «ОТП Банк» кінцевим правонаступником якого, як встановлено рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.06.2015 у справі №2-2562/11, є ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки №PML-019/020/2008 (далі – Договір іпотеки), відповідно до п. 1 якого для забезпечення повного і своєчасного виконання іпотекодавцем боргових зобов`язань визначених у ст. 2 цього договору, іпотекодавць надає іпотеко держателю в іпотеку нерухоме майно, визначене у ст. 3 цього договору (т. 4 а.с. 65-67).

Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Договору іпотеки, іпотека за цим договором забезпечує вимоги іпотеко держателя щодо виконання іпотекодавцем кожного і всіх його боргових зобов`язань за Кредитним договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і такому порядку, як встановлено в Кредитному договорі, з усіма змінами і доповненнями до нього.

Предметом іпотеки за цим договором є домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яке належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу домоволодіння, укладеного між іпотекодавцем та продавцем, посвідченого Явдюк Н.А., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 08/05/2008 р. за реєстровим №2011, який зареєстровано в Державному реєстрі правочинів 08/05/2008 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Явдюк Н.А., реєстраційний номер НОМЕР_2 , що підтверджується витягом про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів №5895653 від 08/05/2008 р., виданим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Явдюк Н.А. (п. 3.1 ст. 3 Договору іпотеки).

Відповідно до п. 4.4 Договору іпотеки, вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцями та іпотекодержателем та становить 1 968 500,00грн, що за курсом НБУ на день укладення цього договору (1 долар США = 5,05грн) еквівалентно сумі 389 801,98дол США.

Цей Договір набирає чинності з дня його нотаріального посвідчення і діє до виконання боргових зобов`язань в повному обсязі та зобов`язань іпотекодавця за цим договором (п. 9. 1 Договору іпотеки).

Зазначений Договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Явдюк Н.А. та зареєстрований за №2018, про що міститься відповідна відмітка на зворотному останньому аркуші відповідного договору (т. 4 а.с. 67).

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Частиною 1 ст. 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч. 1 ст. 574 ЦК України).

Виходячи із вимог ст. 575 ЦК України іпотека є окремим видом застави, а саме, заставою нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов`язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше.

Отже, зобов`язання ОСОБА_1 за Кредитним договором у розмірі 6 840 557,64грн забезпечене Договором іпотеки, відповідно до умов п. 4.4 якого, вартість предмета іпотеки становить 1 968 500,00грн.

У свою чергу, абз. 2,3 ч. 2 ст. 45 Кодексу встановлено, що забезпечені кредитори зобов`язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення. Забезпечені кредитори можуть повністю або частково відмовитися від забезпечення. Якщо вартості застави недостатньо для покриття всієї вимоги, кредитор повинен розглядатися як забезпечений лише в частині вартості предмета застави. Залишок вимог вважається незабезпеченим.

Суд зазначає, що оскільки законодавством не встановлено спеціального режиму відмови кредитора від забезпечення, таку відмову може бути оформлено у будь-якому письмовому документі. Відмову від забезпечення (повністю чи частково) може бути здійснено, в тому числі, і в заяві про порушення справи про банкрутство, і в заяві із грошовими вимогами до боржника, що саме ТОВ «ОТП Факторинг» зроблено і було.

Ураховуючи зазначене, суд вважає за можливе визнати кредиторські вимоги ТОВ «ОТП Факторинг» у розмірі 1 968 500,00грн як такі, що забезпечені заставою майна боржника, та у розмірі 4 872 057,54грн як такі, що підлягають включенню до другої черги задоволення вимог кредиторів.

2. ПрАТ «Київобленерго» (ідентифікаційний код 23243188) у своїй заяві (вх. №1341/20 від 21.01.2020), просить суд визнати грошові вимоги останнього у розмірі 38 698,06грн. Вказує, що зазначені кредиторські вимоги підтверджені відповідними судовими наказами Бориспільського міськрайонного суду Київської області, які не є виконаним ані в порядку примусового виконання, ані в порядку добровільного погашення.

На виконання положень ч. 5 ст. 45, ст. 113 Кодексу, керуючим реструктуризацією та боржником розглянуто вищевказану заяву та визнано грошові вимоги заявника-2 у розмірі 42 902,06грн у такій черговості: 38 698,06грн – вимоги другої черги; 4 202,00грн – вимоги першої черги задоволення (т. 2 а.с. 85-87).

Так, відповідно до судових наказів Бориспільського міськрайонного суду Київської області задоволено вимоги заявника-2 та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Київобленеро»: заборгованість за спожиту електричну енергію у розмірі 17 808,85грн та витрати по оплаті судового збору в сумі 800,00грн (№359/3409/17 (провадження №2-н/359/290/17 від 31.05.2017); заборгованість за спожиту електричну енергію у розмірі 19 289,21грн та витрати по оплаті судового збору в сумі 800,00грн (№359/9558/17 (провадження №2-н/359/648/2017 від 14.12.2017).

Зазначені судові накази набрали законної сили 26.06.2017 та 22.02.2018 відповідно.

14.11.2019 постановою державного виконавця Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Власенко О.А. відкрито виконавче провадження №60589143 з примусового виконання наказу від 31.05.2017 №359/3409/17 (провадження №2-н/359/290/17).

15.11.2019 постановою державного виконавця Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Письок Ю.В. відкрито виконавче провадження №60609023 з примусового виконання наказу від 14.12.2017 №359/9558/17 (провадження №2-н/359/648/2017).

Проте, відповідна заборгованість, яка стягнута із боржника відповідними судовими наказами ані у примусовому, ані у добровільному порядку сплачена ОСОБА_1 не була.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 232 ГПК України, судовими рішеннями є судові накази.

Як зазначалось вище, відповідні судові накази набрали законної сили 26.06.2017 та 22.02.2018, у зв`язку із чим згідно із ч. 4 ст. 75 ГПК України, відповідний розмір заборгованості боржника не потребує доказування при розгляді зазначеної кредиторської заяви.

Ураховуючи зазначене, та те, що преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ, суд дійшов висновку, що у боржника наявна заборгованість у сумі 38 698,06грн, розмір якої підтверджений відповідними рішеннями суду та, яка, у свою чергу, підлягає визнанню.

3. АТ КБ «Приватбанк» (ідентифікаційний код 14360570) у своїй заяві №16/01-1 від 16.01.2020 (вх. №1651/20 від 24.01.2020), із урахуванням додаткових пояснень (т. 5 а.с. 82-85, 107-112), просить суд визнати грошові вимоги останнього у розмірі 615 885,16грн (610 308,14грн – четверта черга, 5 577,02грн (пеня) – шоста черга). Заяву обґрунтовує ст.ст. 525, 526, 530, 6411, 629, 1054, 1069 ЦК України та вказує на неналежне виконання боржником своїх зобов`язань за Договором про надання банківських послуг б/н від 12.02.2007, укладеного шляхом підписання Зиковою С.Ю. відповідної заяви від 12.02.2007, і який складається з цієї заяви, пам`ятки клієнта, умов та правил надання банківських послуг і тарифів банку, в частині вчасного повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування такими коштами. Водночас, зазначає, що до вимог банку по поверненню кредиту, відсотків, винагороди, неустойки строк позовної давності становить 50 років.

На виконання положень ч. 5 ст. 45, ст. 113 Кодексу, керуючим реструктуризацією та боржником розглянуто вищевказану заяву, та відхилено кредиторські вимоги заявника-3 у повному обсязі, про що вказано у відповідному звіті. Зазначають про те, що ані в заяві від 12.02.2007, ані в анкеті-заяві про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанк від 15.01.2014 процентна ставка, розмір пені та комісії не зазначені. Водночас, відповідна кредиторська заява не містить підтверджень, що саме ці умови та правила надання банківських послуг, умови використання кредитних карток розумів боржник та ознайомився і погодився із ними, підписуючи відповідну заяву. Крім того, боржник спільно з керуючим реструктуризацією вважають, що при розгляді відповідної заяви необхідно застосувати строки позовної давності, з огляду на те, що зобов`язання щодо повернення тіла кредиту у боржника виникло 31.12.2012, а останню операцію по погашенню кредиту ОСОБА_1 здійснила 02.06.2015. Проте, АТ КБ «Приватбанк» не було надано доказів подання відповідного позову чи рішення суду про стягнення заявленою суми з боржника, як і не подано доказів того, що боржник своїм підписом погодила встановлення до спірних правовідносин строк позовної давності в 50 років. За таких обставин, зважаючи на ст. 257 ЦК України, вважає що строк позовної давності сплинув 02.06.2018 (т. 2 а.с. 85-87).

Дослідивши зазначену заяву та додані до неї документи, судом встановлено наступне.

12.02.2007 Зикова С.Ю. підписала Заяву на отримання в АТ КБ «Приватбанк» платіжної картки № НОМЕР_3 із кредитним лімітом у сумі 3 000,00грн. Із змісту зазначеної заяви, зокрема, вбачається, що боржник ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, які були надані для ознайомлення у письмовому вигляді. Своїм підписом боржник підтвердила факт отримання повної інформації про умови кредитування в ПриватБанку, а також його місцезнаходження. Також, виразила згоду з тим, що ця Заява разом із Пам`яткою клієнта, умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає договір про надання банківських послуг (т. 5 а.с. 11).

15.01.2014 Зикова С.Ю. підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, із змісту якої вбачається, що боржник оформив на своє ім`я картку «Універсальна». Із змісту анкети-заяви вбачається, що ОСОБА_1 погоджується з тим, що дана Заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає договір про надання банківських послуг; ознайомлена із договором про надання банківських послуг до його укладення та погоджується з його умовами; зобов`язувалась виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку www.privatbank.com.ua (т.5 а.с.18-19).

На підтвердження використання боржником кредитних коштів, АТ КБ «Приватбанк» надано суду виписку по рахунку, із змісту якої вбачається, що Зикова С.Ю. користувалась останніми у період з 24.02.2007 по 07.11.2012.

Згідно із наданим АТ КБ «Приватбанк» розрахунком, у Зикової С.Ю. станом на 18.12.2019 наявна заборгованість за кредитними договором, яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 5 287,04грн; заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 605 006,10грн, комісії у розмірі 15,00грн та пені у розмірі 5 577,02грн.

Відповідно до ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст ст.ст.633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений (аналогічна правова позиція викладена у постановах, зокрема, Великою Палати Верховного Суду від 03.07.2019 Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.08.2019 у справі №182/1806/17).

Так, із змісту поданої заяви АТ КБ «Приватбанк» вбачається, що останній в обґрунтування своїх вимог посилається на витяг з Умов та правил надання банківських послуг (п.2.1.«Условия использования кредитних карт»), які у свою чергу долучені заявником-3 до матеріалів своєї заяви (т. 5 а.с. 12-17). Проте, із їх змісту неможливо встановити: станом на яку дату ці Умови та Правила діяли; чи саме з цією редакцією була Правил та Умов ознайомлена Зикова С.Ю. та з нею погодилась, підписуючи заяву та Анкету-заяву. Крім того, як зазначив представник АТ КБ «Приватбанк» під час попереднього засідання, останнім було надано до суду відповідні Умови та правила надання банківських послуг, положення яких існували станом на день виникнення заборгованості, а не на день надання кредитних коштів.

Таким чином, надана АТ КБ «Приватбанк» роздруківка відповідних Умов не можуть бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила кредитування.

За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані боржнику Умови та правила банківських послуг, суд дійшов висновку про відсутність підстав для прийняття до уваги саме тих Умов, які були додані АТ КБ «Приватбанк» до своєї заяви.

Водночас, із матеріалів справи вбачається та зазначене не спростовано боржником, АТ КБ «Приватбанк» надав Зиковій С.Ю. відповідні кредитні кошти, які у свою чергу використовувались боржником, що підтверджується відповідною банківською випискою.

Як зазначалось вище, заявник-3 вказує на те, що у ОСОБА_1 наявна заборгованість по тілу кредиту у розмірі 5 287,02грн станом на 18.12.2019.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, зокрема, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Ураховуючи зазначене, суд дійшов висновку про наявність у боржника зобов`язання щодо повернення кредитних коштів у розмірі 5 287,02грн.

Проте, керуючим реструктуризацією було заявлено про необхідність застосування до спірних правовідносин строку позовної давності. З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Так, із змісту відповідної виписки, яка надана суду АТ КБ «Приватбанк» вбачається, що боржник використовував кредитні кошти востаннє 07.11.2012. У свою чергу, до суду із вказаною заявою АТ КБ «Приватбанк» звернувся 20.01.2020.

З огляду на викладене, заявником-3 пропущено строк, встановлений ст. 257 ЦК України, за яким останній міг звернутись до суду із відповідними вимогами.

Твердження АТ КБ «Приватбанк» про те, що відповідно до Умов та правил надання банківських послуг до його вимог застосовується строк позовної давності у 50 років є помилковим, оскільки відповідні Умови та Правила судом до уваги не приймаються із вище викладених підстав.

Частиною 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Ураховуючи зазначене, суд дійшов висновку про відхилення кредиторських вимог у розмірі 5 287,02грн.

Щодо заборгованості боржника перед заявником-3 по відсоткам за користування кредитом у розмірі 605 006,10грн, комісії у розмірі 15,00грн та пені у розмірі 5 577,02грн суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 10561 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Проаналізувавши надані АТ КБ «Приватбанк» заяву від 12.02.2007 та Анкету-заяву від 15.01.2014, судом встановлено, що останні не містять у собі процентних ставок за користування кредитним коштами, а також у них відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Крім того, відповідні заяви також не містять у собі положень щодо нарахування комісії.

Водночас, із змісту поданої заяви АТ КБ «Приватбанк» вбачається, що останній в обґрунтування своїх вимог в частині стягнення відсотків за користування кредитними коштами, пені та комісії посилається на витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які розміщені на сайті: «www.privatbank.com.ua».

Проте, як зазначалось вище, відповідні Умови та правила надання банківських послуг судом до уваги не приймаються, а відтак, у суду відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, сплати пені та комісії.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для підстав для визнання кредиторських вимог у розмірі: 605 006,10грн (відсотки за користування кредитом), 15,00грн (комісія); 5 577,02грн (пеня).

Відповідно до ч. 2 ст. 133 Кодексу, витрати, пов`язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов`язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об`єктів, що підлягають продажу, а також витрати на проведення аукціону), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.

Ураховуючи те, що вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПрАТ «Київобленерго» визнані судом, то витрати на оплату судового збору заявниками -1, -2 підлягають включенню до витрат пов`язаних з провадженням у справі про неплатоспроможність боржника.

Згідно із абз. 1 ч. 1 ст. 123 Кодексу, протягом трьох робочих днів після постановлення ухвали за результатами попереднього засідання господарського суду арбітражний керуючий згідно з цією ухвалою письмово повідомляє кредиторів про місце і час проведення зборів кредиторів та організовує їх проведення.

Підсумовуючи викладене, керуючись ст.ст. 234-235 ГПК України, ст.ст. 47, 113, 122 Кодексу, суд

УХВАЛИВ:

1. Визнати вимоги кредиторів у загальній сумі 6 879 255,70грн, яка складається з вимог:

другої черги:

ПАТ «Київобленерго» (ідентифікаційний код 23243188) у розмірі 38 698,06грн;

ТОВ «ОТП «Факторинг Україна» (ідентифікаційний код 36789421) у розмірі 4 872 057,64грн.

які забезпеченні забезпечені заставою:

ТОВ «ОТП «Факторинг Україна» (ідентифікаційний код 36789421) у розмірі 1 968 500,00грн.

2. Кредиторські вимоги АТ КБ «Приватбанк» (ідентифікаційний код 14360570) у розмірі 615 885,16грн – відхилити повністю.

3. Включити до витрат, пов`язаних з провадженням у справі про неплатоспроможність витрати на оплату судового збору: ПАТ «Київобленерго» у розмірі 4 204,00грн, ТОВ «ОТП «Факторинг Україна» у розмірі 4 204,00грн.

4. Вимоги кредиторів, заявлені після спливу строку, встановлено ч.1 ст.45 Кодексу, розглядаються судом у порядку черговості їх отримання та задовольняються в порядку черговості, встановленої ст. 133 Кодексу.

5. Зобов`язати керуючого реструктуризацією провести збори кредиторів, які мають відбутися не пізніше 14 днів з дня постановлення даної ухвали.

6. Зобов`язати керуючого реструктуризацією надати суду до 08.04.2020 (включно): реєстр вимог кредиторів боржника; докази організації та проведення зборів кредиторів.

7. Призначити судове засідання, на якому буде розглянуто погоджений кредиторами план реструктуризації боргів або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження у справі на 13.04.2020 на 10:30 год. Засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Київської області за адресою: м. Київ, вул. С. Петлюри, 108/16, у залі судових засідань № 6.

8. Інформацію по справі учасники справи можуть отримати на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет (http://court.gov.ua/fair/).

Відповідно до ч. 1 ст. 235 ГПК України, ухвала набрала законної сили 02.03.2020 та згідно ст. 255 ГПК України може бути оскаржена протягом 10 днів у порядку, передбаченому ст.ст. 256-257 ГПК України з урахуванням пп. 17.5 п.17 ч.1 Перехідних положень ГПК України.

Суддя О.С. Янюк

Ухвалу підписано 16.03.2020.