Рішення № 88211084, 16.03.2020, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2020м. ДніпроСправа № 904/499/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мілєвої І.В. за участю секретаря судового засідання Симбірьової К.В.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-торгстрой", м. Дніпро

до Нікопольської міської ради, м. Нікополь Дніпропетровської області

за участю третьої особи - 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Славута-Плюс", м. Нікополь Дніпропетровської області

третьої особи - 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Дніпро

про визнання недійсним та скасування п. 2 рішення Нікопольської міської ради від 26.04.2013 № 16-30/VI

Представники:

від позивача: Ліпка Є.В. довіреність №28/08/19 від 28.08.2019;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи-1: не з`явився;

від третьої особи-2: Дубич І.І. довіреність №54-03/12д від 28.12.2019.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-торгстрой" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Нікопольської міської ради, в якому просить визнати недійсним та скасувати п. 2 рішення Нікопольської міської ради від 26.04.2013 № 16-30/VI "Про поновлення договору оренди землі на новий строк Товариству з обмеженою відповідальністю "АТБ-торгстрой" та Товариству з обмеженою відповідальністю "Славута-Плюс" по вул. Херсонська, 367/1 за фактичним розміщенням нежитлової будівлі".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний пункт рішення не відповідає приписам ст. 19 Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про захист економічної конкуренції", Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", ч. 2 ст. 25 Господарського кодексу України, оскільки встановлений для позивача розмір ставки орендної плати відрізняється (є більшим) від розміру ставок за користування земельними ділянками з однаковим цільовим (функціональним) призначенням, які відводились відповідачем для інших орендарів, і встановлювались на рівні від 3% від діючої нормативної грошової оцінки землі. На думку позивача, визначення різних ставок орендної плати за землю є дискримінацією суб`єктів підприємницької діяльності, внаслідок чого одним надається перевага, а для інших створюються несприятливі умови. Позивач стверджує, що дізнався про порушення своїх прав лише 12.02.2018, коли на офіційному сайті Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України було опубліковано (оприлюднено) рішення від 30.01.2018 № 3/01-14/04-18 у справі № 44/04-03-3/17 про порушення відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування. У цьому рішенні містяться висновки про дискримінаційність дій відповідача щодо прийняття рішень із встановленням різних орендних ставок за землю з однаковим цільовим (функціональним) призначенням.

12.03.2019 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити. Відповідач вважає, що діяв у межах визначених законом повноважень щодо права органів місцевого самоврядування встановлювати орендну плату за землю і в межах розміру орендної ставки, визначеної ст. 288 Податкового кодексу України. Відповідач наголошує, що в рішенні Адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.01.2018 № 3/01-14/04-18 у справі № 44/04-03-3/17 не встановлено таких дискримінаційних рішень саме по відношенню до позивача. Крім того, в цьому рішенні Антимонопольного комітету України встановлено, що орендна плата в розмірі 12% встановлювалась й іншим суб`єктам господарювання, а для будівель магазину були встановлені ставки орендної плати 3%, 5%, 10% та 12% від нормативної грошової оцінки землі. До того ж, позивачем не доведено, що саме відносно нього було прийнято відповідачем дискримінаційне рішення у вигляді визначення орендної плати за землю в розмірі 12%. Більш того, у справах № 904/2209/18, № 904/2403/18, № 200/10948/17, № 200/10545/17 позивачі також посилались на рішення Антимонопольного комітету України, але судами відхилені вказані доводи позивачів.

Також відповідачем подано клопотання про застосування строку позовної давності до вимог позивача. В обґрунтування цього клопотання відповідач стверджує, що оспорюване рішення позивач отримав 08.05.2013. Крім того, на підставі заяви позивача рішенням відповідача від 29.05.2015 № 68-62/VI внесено зміни до оспорюваного рішення. Рішення про внесення змін позивач отримав 26.06.2015. На думку відповідача, з 17.03.2015 (дата подачі заяви позивача) позивачу було відомо про рішення про внесення змін. До того ж, схожими є справи № 200/10948/17 та № 200/10545/17, де позивачем виступали ці підприємства з позовними вимогами до Нікопольської міської ради про скасування рішень міської ради в частині ставки оренди 12% з мотивів їх дискримінаційності. Тому твердження позивача про те, що він дізнався про дискримінаційність лише 12.02.2018, відповідач вважає безпідставними. Відповідач наголошує, що територіальним відділенням Антимонопольного комітету України було проаналізовано період прийняття рішень та укладення договорів з 2016 по 2017 роки, а спірні правовідносини стосуються 2013 року. Таким чином, позивач пропустив трирічний строк позовної давності.

22.03.2019 позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначає, що відповідач повинен був своїм рішенням поновити договір оренди землі на тих самих умовах (зокрема розмір орендної плати складав 3%), а не в односторонньому порядку змінювати умови договору в частині розміру орендної плати. Позивач наголошує, що чинним законодавством в сфері земельних відносин не передбачено встановлення різних умов розрахунку орендної плати при однаковому цільовому використанні земельних ділянок. Більш того, чинне законодавство забороняє вчиняти суб`єктам владних повноважень будь-які дії, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з іншими. Отже, встановлення міською радою різних умов при визначенні ставок орендної плати від нормативно-грошової оцінки земельних ділянок, призначених для однакового цільового використання, ущемляє інтереси орендарів, такі дії органу місцевого самоврядування є антиконкуретними, внаслідок таких дій окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами. Рішення Адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.01.2018 № 3/01-14/04-18 у справі № 44/04-03-3/17 надано позивачем як додатковий доказ від компетентного органу на підтвердження порушення відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції, в якому містяться висновки про дискримінаційність дій останнього щодо прийняття рішень із встановленням різних орендних ставок за землю з однаковим цільовим (функціональним) призначенням. Щодо посилання відповідача на аналогічні справи, то позивач наголошує, що з позовними вимогами до Нікопольської міської ради про скасування рішень міської ради звернулися інші підприємства, а не ТОВ "АТБ-торгстрой". У клопотанні про застосування строку позовної давності відповідач не надав обґрунтованого підтвердження факту пропуску позивачем строку позовної давності. Позивач вважає твердження відповідача про отримання позивачем оспорюваного рішення 08.05.2013, а рішення про внесення змін - 26.06.2015, лише припущенням, оскільки належних і допустимих доказів отримання позивачем вказаних рішень, в розумінні ст. ст. 76, 77 ГПК України, відповідач не надав. Позивач наголошує, що у даному випадку період, який проаналізований територіальним відділенням Антимонопольного комітету України, ніяк не стосується моменту, коли особа дізналась про порушення свого права. Позивач дізнався про порушення своїх прав 12.02.2018, а позов до суду подано 11.02.2019, тобто в межах строку позовної давності.

09.04.2019 відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначає, що він при вирішенні питання про поновлення договору оренди відповідно до повноважень прийняв оскаржуване рішення, інших дій з боку міської ради законодавством не передбачено. Відповідач наголошує на тому, що позивач отримав оспорюване рішення 08.05.2013, а рішення про внесення змін - 26.06.2015.

23.04.2019 від відповідача надійшли додаткові пояснення щодо моменту коли позивач дізнався про порушення своїх прав з мотивів дискримінаційності; клопотання про залучення доказів.

17.05.2019 на адресу суду надійшли пояснення третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, в яких зазначено, що відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції суб`єкти господарювання, що діють на певному товарному ринку, повинні знаходитись в рівних умовах, що не є твердженням про необхідність встановлення всім таким суб`єктам господарювання саме мінімального розміру орендної плати за землю.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2019 (суддя Рудь І.А.) у позові відмовлено повністю.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 29.08.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “АТБ-торгстрой” – залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2019 у справі № 904/499/19 - залишено без змін.

Постановою Верховного Суду складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.10.2019 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-торгстрой" задоволено частково. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.08.2019 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2019 у справі № 904/499/19 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2019 справу № 904/499/19 передано судді Мілєвій Ірині Вікторівні.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено судове засідання на 26.12.2019.

19.12.2019 відповідач подав до суду пояснення по справі та клопотання про слухання справи 26.12.2019 за відсутності його представника.

Ухвалою суду від 29.01.2020 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче судове засідання на 17.02.2020.

14.02.2020 позивач подав до суду пояснення з приводу поданого Нікопольською міською радою клопотання про застосування строку позовної давності, в якому зазначив, що відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 13.03.2019 по справі № 712/8985/17 (том II, стр. 33-37), який в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України повинен враховуватись судом, зазначається, що: «... факт порушення прав, свобод чи інтересів, у разі дії чинного нормативно-правового акту, може мати триваючий характер. Оскільки чинний нормативно-правовий акт може обумовлювати триваюче порушення суб`єктивних прав, свобод чи інтересів, то, відповідно, строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи слід розраховувати від усього часу чинності (тривалості дії) нормативно-правового акту».Таким чином, у спірних правовідносинах строк позовної давності слід розраховувати від усього часу чинності (тривалості дії) нормативно-правового акту. Більш того, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. В даному випадку, про можливе порушення своїх прав ТОВ «АТБ-торгстрой» дізналося 12.02.2018, тобто з дати оприлюднення рішення Адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Ангимонопольного комітету України від 30.01.2018 № 3/01-14/04-18 у справі № 44/04-03-3/17, а вже про фактичне порушення своїх прав ТОВ «АТБ-торгстрой» дізналось після надання Нікопольською міською радою на вимогу ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2019 по справі № 904/499/19 відповідних рішень, прийнятих Нікопольською міською радою протягом 2013 року, з тексту яких вбачається, що для суб`єктів господарювання встановлювались різні відсоткові ставки орендної плати за користування земельними ділянками.

Ухвалою суду від 17.02.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу для судового розгляду по суті у судове засідання на 16.03.2020.

У судове засідання на 16.03.2020 з`явились представники позивача та третьої особи-2.

Представник третьої особи-1 у судове засідання 16.03.2020 не з`явився, поштове повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали суду) на час розгляду справи до суду не надійшло.

Представник відповідача у судове засідання 16.03.2020 не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином 24.02.2020, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення (ухвали суду).

13.03.2020 відповідач подав до суду клопотання про слухання справи 16.03.2020 за відсутності представника Нікопольської міської ради.

В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

На виконання рішення Нікопольської міської ради від 26.03.2010 № 17-46/V, 27.04.2010 між Нікопольською міською радою (орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю "АТБ-торгстрой" (орендар) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Славута-Плюс" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1211600000:03:048:0059 площею 0,2584 га на вул. Херсонській, 367/1, строком на 3 роки, який зареєстровано у Нікопольському відділі ДРФ центру Державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 08.06.2010 № 041011000049. Розмір орендної плати складав 3% від діючої нормативно-грошової оцінки земель.

26.04.2013 Нікопольською міською радою, на підставі відповідного клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-торгстрой" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Славута-Плюс", прийнято рішення № 16-30/VI "Про поновлення договору оренди землі на новий строк Товариству з обмеженою відповідальністю "АТБ-торгстрой" та Товариству з обмеженою відповідальністю "Славута-Плюс" на вул. Херсонська, 367/1 за фактичним розміщенням нежитлової будівлі", яким вирішено:

1. Поновити Товариству з обмеженою відповідальністю "АТБ-торгстрой" та Товариству з обмеженою відповідальністю "Славута-Плюс" договір оренди землі (кадастровий номер 1211600000:03:048:0059) на вул. Херсонська, 367/1 загальною площею 0,2584 га (у т.ч. 5/7 частин - ТОВ "АТБ-торгстрой", 2/7 частин – ТОВ "Славута-Плюс") строком на 3 роки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі;

2. Встановити на земельну ділянку на вул. Херсонська, 367/1 орендну плату в розмірі 12 % від діючої нормативної грошової оцінки земель;

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-торгстрой" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Славута-Плюс", зокрема:

- в місячний термін від дати прийняття рішення укласти договір оренди землі з міською радою;

- в чотиримісячний термін від дати прийняття рішення зареєструвати договір оренди земельної ділянки відповідно до вимог чинного законодавства.

4. В разі невиконання умов п. 3 цього рішення, рішення втрачає чинність.

Рішенням Нікопольської міської ради від 29.05.2015 № 68-62/VI внесено зміни до вищезазначеного рішення щодо строку його дії, а саме: скасовано чотиримісячний термін укладення договору та виключено пункт про втрату чинності рішення.

Позивач вважає, що пункт 2 оспорюваного рішення не відповідає приписам ст. 19 Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про захист економічної конкуренції", Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", ч. 2 ст. 25 Господарського кодексу України, оскільки встановлений для позивача розмір ставки орендної плати відрізняється (є більшим) від розміру ставок за користування земельними ділянками з однаковим цільовим (функціональним) призначенням, які відводились відповідачем для інших орендарів, і встановлювались на рівні від 3% від діючої нормативної грошової оцінки землі. На думку позивача, визначення різних ставок орендної плати за землю є дискримінацією суб`єктів підприємницької діяльності, внаслідок чого одним надається перевага, а для інших створюються несприятливі умови. Позивач стверджує, що дізнався про порушення своїх прав лише 12.02.2018, коли на офіційному сайті Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України було опубліковано (оприлюднено) рішення від 30.01.2018 № 3/01-14/04-18 у справі № 44/04-03-3/17 про порушення відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови порівняно з конкурентами. У цьому рішенні містяться висновки про дискримінаційність дій відповідача щодо прийняття рішень із встановленням різних орендних ставок за землю з однаковим цільовим (функціональним) призначенням.

Посилаючись на встановлення позивачу орендної плати в розмірі 12% нормативної грошової оцінки землі, в той час як іншим суб`єктам господарювання така орендна плата була встановлена на рівні від 3%, позивач просить визнати недійсним та скасувати п. 2 рішення Нікопольської міської ради від 26.04.2013 № 16-30/VI.

30.01.2018 адміністративна колегія Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - територіальне відділення) прийняла рішення № 3/01-14/04-18 у справі № 44/04-03-3/17, яким визнала дії Нікопольської міської ради щодо прийняття рішень міської ради (зазначених у графі 6 таблиці 1) про надання в оренду земельних ділянок, на підставі яких укладаються договори з орендарями, та прийняття рішень міської ради 2016 - 2017 років із застосуванням різних ставок орендної плати за користування земельними ділянками однакового цільового (функціонального) призначення такими, що можуть ущемлювати права землекористувачів та можуть бути спрямовані на зниження конкурентоспроможності підприємств-конкурентів, настання негативних наслідків для їхніх ринкових позицій, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", визначеним абзацом восьмим частини другої статті 15 цього Закону, у виді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

Проаналізувавши надані міською радою договори оренди з господарюючими суб`єктами, територіальним відділенням було встановлено, що орендна плата за користування земельною ділянкою з цільовим призначенням 03.07 (Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) становить:

- для будівель магазину 3%, 5%, 10%, 12% від нормативної грошової оцінки землі;

- для павільйону торгівлі 3%, 5%, 6%, 10%, 12% від нормативної грошової оцінки землі;

- для нежитлових будівель 3%, 5%, 10%, 12% від нормативної грошової оцінки землі;

- для кафе 3%, 5%, 10%, 12% від нормативної грошової оцінки землі;

- для кіоску торгівлі 3%, 5%, 10%, 12% від нормативної грошової оцінки землі.

Територіальним відділенням Антимонопольного комітету також зазначено, що відсутність єдиних ставок орендної плати дало можливість міській раді суб`єктивно визначати розмір ставки орендної плати для кожного суб`єкта господарювання окремо. Такі дії суперечать нормам конкуренційного законодавства, оскільки створюють суб`єктам господарювання нерівні умови діяльності порівняно з конкурентами, які діють на одному товарному ринку.

Відтак, суб`єкту господарювання, якому був встановлений більший розмір орендної ставки за користування земельною ділянкою, створювались дискримінаційні умови діяльності у порівнянні з суб`єктом господарювання, який діяв на цьому ж товарному ринку та якому було встановлено менший розмір орендної ставки.

Із наведеної у рішенні таблиці № 1 убачається, що для орендарів, яким надано земельні ділянки з цільовим призначенням 03.07 установлено розмір орендної плати від 3% до 12% нормативної грошової оцінки землі (т. 1 а.с. 30-36).

Позивач зазначає, що Нікопольська міська рада вчинила стосовно нього дії дискримінаційного характеру, допустила грубе порушення вимог конкурентного законодавства.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України).

Статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди), шляхом укладання договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України (п. п. 34, 35 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ч. 1 ст. 122 Земельного Кодексу України).

За таких обставин Нікопольська міська рада є саме тим органом місцевого самоврядування, який повноважний представляти відповідну територіальну громаду в питаннях передачі в оренду земель комунальної власності для всіх потреб.

Разом з тим відповідно до ст. 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами. Підстави, види і порядок відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Конституцією України, цим та іншими законами.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України).

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України) (ч. 1, 2 ст. 21 Закону України «Про оренду землі»).

За змістом підпунктів 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, не може бути меншою за розмір земельного податку - 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Визначаючи ставку орендної плати для позивача у справі, Нікопольська міська рада, як орган місцевого самоврядування, маючи дискреційні повноваження щодо цього, повинна керуватися, в першу чергу, приписами статті 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тому, оскаржуване рішення Нікопольської міської ради, як органу місцевого самоврядування повинно, бути не лише законним (прийнятим відповідно до повноважень та положень чинного законодавства), а й передбачуваним (прогнозованим), справедливим, оскільки цивільне законодавство, яке регулює його діяльність й визначає повноваження, в основі своїй ґрунтується на засадах: неприпустимості свавільного позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; справедливості, добросовісності та розумності тощо (відповідно до ст. 3 Цивільного кодексу України).

Органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб`єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб`єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб`єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку (ч. 2 ст. 25 Господарського кодексу України).

Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

У межах своїх повноважень адміністративна колегія Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України за результатами розгляду справи № 44/04-03-3/17 прийняла рішення від 30.01.2018 № 3/01-14/04-18, яким визнала дії Нікопольської міської ради щодо прийняття рішень про надання в оренду земельних ділянок із застосуванням різних ставок орендної плати за користування земельними ділянками однакового цільового (функціонального) призначення такими, що можуть ущімлювати права землекористувачів та можуть бути спрямовані на зниження конкурентоспроможності підприємств-конкурентів, настання негативних наслідків для їхніх ринкових позицій, що є недопустимим.

Такі рішення Нікопольської міської ради територіальним відділенням визнані порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 3 частини першої статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", визначеним абзацом восьмим частини другої статті 15 цього Закону, у виді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції (ч. 1 ст. 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнається дія, внаслідок якої окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами (абз. 8 ч. 2 ст. 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (п. 3 ч. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Дискримінацією суб`єктів господарювання органами влади у цьому Кодексі визнається: заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм господарювання в будь-якій сфері господарської діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів господарської діяльності або виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції; примушування суб`єктів господарювання до пріоритетного укладання договорів, першочергової реалізації товарів певним споживачам або до вступу в господарські організації та інші об`єднання; прийняття рішень про централізований розподіл товарів, який призводить до монопольного становища на ринку; встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону України в інший; надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших суб`єктів господарювання, що призводить до монополізації ринку певного товару; обмеження прав суб`єктів господарювання щодо придбання та реалізації товарів; встановлення заборон чи обмежень стосовно окремих суб`єктів господарювання або груп підприємців (ч. 1 ст. 31 Господарського кодексу України).

Дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні").

Непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні").

Дискримінація суб`єктів господарювання не допускається. Законом можуть бути встановлені винятки з положень цієї статті з метою забезпечення національної безпеки, оборони, загальносуспільних інтересів (ч. 2 ст. 31 Господарського кодексу України).

Допускаючи занадто широке й довільне розуміння (тлумачення) дискреції у питанні визначення ставки орендної плати під час прийняття оскаржуваного рішення, Нікопольська міська рада не врахувала допустимих законних меж своїх повноважень та об`єктивних й розумних критеріїв для убезпечення позивача від несправедливості, непрогнозованості свого рішення.

Загальних правил у вигляді нормативно-правового акту щодо порядку визначення розміру орендної плати в межах, визначених Податковим кодексом України, за користування землею у м. Нікополі місцевою радою не приймалось. Відповідач не надав будь-яких правил, положення чи методики визначення ставок орендної плати у спірному питанні.

Наведене поставило позивача у залежність не від верховенства права, а від випадку, волі міської ради, яка з огляду на викладене не може бути абсолютною.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пунктах 127, 128 рішення Європейського суду з прав людини від 14.06.2007 у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» Суд нагадав, що "закон" має бути сформульовано з достатнім ступенем передбачуваності, щоб надати громадянину можливість в розумній, залежно від обставин, мірі передбачити наслідки певної дії (див., наприклад, Rekvenyi v. Hungary [GC], no. 25390/94, paragraphs 34, ECHR 1999-III; and Ukrainian Media Group v. Ukraine, no. 72713/01, paragraph 48, 29 March 2005). Ступінь передбачуваності в значній мірі залежить від змісту акту, який розглядається, сфери, яку він має охопити, та кількості та статусу тих, кому його адресовано (див., Groppera Radio AG and Others v. Switzerlend, judgment of 28 March 1990, Series A no. 173, p. 26 paragraph 68). До того ж, в національному праві має бути засіб юридичного захисту від свавільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Визначення дискреційних повноважень, якими наділені органи державної влади в сфері основоположних прав, у спосіб, що фактично робить ці повноваження необмеженими, суперечило б принципу верховенства права. Відповідно, закон має чітко визначати межі повноважень компетентних органів та чітко визначати спосіб їх здійснення, беручи до уваги легітимну мету засобу, який розглядається, щоб гарантувати особі адекватний захист від свавільного втручання (див., серед інших рішень, Amann v. Switzerland [GC], no. 27798/95, ECHR 2000-II, paragraphs 55 and 56; Rotari v. Romania [GC], no 28341/95, ECHR 2000-V, paragraphs 55-63).

Головним нормативним актом в сучасній європейській системі захисту прав є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, стаття 14 якої забороняє дискримінацію.

Дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (див. пункт 48 рішення ЄСПЛ від 7 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України»).

За змістом статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном».

Основна мета статті 1 Першого Протоколу - це захист особи від свавільного втручання з боку держави в її право на мирне володіння своїм майном. Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в Конвенції.

Дотримання цього загального обов`язку може включати виконання позитивних зобов`язань, що випливають з необхідності забезпечення ефективного здійснення прав, гарантованих Конвенцією. У контексті статті 1 Першого Протоколу ці позитивні зобов`язання можуть вимагати від держави вжити заходів, необхідних для захисту права власності.

Аналіз статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод дозволяє визначити критерії втручання у право на мирне володіння майном: держава гарантує кожному право на мирне володіння своїм майном, а будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним; втручання у право власності на мирне володіння майном повинно обґрунтовуватися суспільним інтересом (тобто, переслідувати легітимну мету); держава має право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів"; при втручанні у право на мирне володіння майном держава має забезпечувати справедливий баланс між необхідністю забезпечення безпеки та необхідністю захисту основоположних прав заявника.

Приймаючи до уваги непорушне право власності, у процесі розгляду численних справ, пов`язаних із застосуванням статті 14 Конвенції, Європейський суд з прав людини систематизував елементи, що утворюють дискримінацію, а саме:

1) мають бути встановлені факти, що свідчать про різне ставлення;

2) ця відмінність у ставленні не виправдана легітимною метою (суспільним інтересом), тобто відсутнє об`єктивне й розумне обґрунтування мети і результатів відповідного заходу;

3) відсутня розумна співмірність між засобами, що використовуються, і метою, що досягається (баланс інтересів).

У контексті викладеного під час розгляду справи відповідачем не надано суду належних, допустимих, достатніх та переконливих доказів на підтвердження того, що прийняте ним рішення від 26.04.2013 № 16-30/VI в частині встановлення ним для позивача на земельну ділянку на вул. Херсонській, 367/1 в м. Нікополі орендної плати у розмірі 12% від діючої нормативної грошової оцінки земель відповідає легітимній меті, а також балансу суспільного інтересу й приватного інтересу позивача.

Відповідачем не доведена об`єктивність та розумність підходу у визначенні позивачу ставки орендної плати за користування земельною ділянкою на рівні 12% від нормативної грошової оцінки.

Різний підхід до вирішення цього питання, яке торкнулося безпосередньо позивача, за встановлених судом обставин свідчить про допущену по відношенню до позивача дискримінацію.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є законними та обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідач подав до суду клопотання про застосування строку позовної давності.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 3, 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до абз.1,2 п.2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 Про деякі питання практики застосування позовної давнвості у вирішення господарських спорів за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу (ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 Цивільного кодексу України).

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 1, 5 ст. 254 Цивільного кодексу України).

Позивач зазначає, що довідався про порушення свого права з дати оприлюднення рішення Адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Ангимонопольного комітету України від 30.01.2018 № 3/01-14/04-18 у справі № 44/04-03-3/17, а саме 12.02.2018. Протилежне відповідачем належними, достовірними та достатніми доказами не доведено.

Як вбачається із матеріалів справи: позивач з позовом до суду звернувся 11.02.2019, про що свідчить відбиток штемпеля канцелярії господарського суду в правому нижньому куті першої сторінки позовної заяви (а.с. 3), тобто в межах строку позовної давності.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно із ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За приписами ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Так, позивачем долучено до матеріалів справи договір про надання правової (правничої) допомоги від 01.04.2019, укладений між Адвокатським об`єднанням «Альянс» та позивачем, акт здавання-приймання наданих послуг від 11.06.2019, платіжне доручення № 2711 від 12.06.2019 про сплату позивачем Адвокатському об`єднанню «Альянс» грошових коштів у розмірі 15 000,00 грн., детальний опис робіт (наданих послуг) від 11.06.2019.

Згідно із ч. 4, 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем подав до суду заперечення на клопотання позивача про приєднання документів до матеріалів справи, в якому зазначив, що не погоджується із вказаним розміром витрат на оплату послуг адвоката.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача (п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи вищевикладене, відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу покладаються на відповідача у розмірі 15000,00грн. і підлягають стягненню на користь позивача.

Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача витрати по сплаті: судового збору у розмірі 1 921,00 грн., а також судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2881,50 грн., судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 3842,00грн.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним та скасувати пункт 2 рішення Нікопольської міської ради від 26.04.2013 № 16-30/VI «Про поновлення договору оренди землі на новий строк Товариству з обмеженою відповідальністю «АТБ-Торгстрой» та Товариству з обмеженою відповідальністю «Славута-Плюс» на вул. Херсонська,367/1 за фактичним розміщенням нежитлової будівлі».

Стягнути з Нікопольської міської ради (53213, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Електрометалургів, буд. 3, ідентифікаційний код 37338501) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-торгстрой" (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Січових Стрільців, буд. 21А, ідентифікаційний код 32010549) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921,00 грн., судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2881,50 грн., судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 3842,00грн., а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн., про що видати наказ.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.

Повне рішення складено 16.03.2020

Суддя І.В. Мілєва