Рішення № 88208360, 19.09.2019, Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/534/18

2/368/52/19

Рішення

Іменем України

"19" вересня 2019 р. Кагарлицький районний суд Київської області

в складі:

Головуючий суддя – Закаблук О.В.

При секретарі судового засідання – Салій Я.С.

За участі:

Позивач - ОСОБА_1

Представник позивача - ОСОБА_2

адвокат Клапчук Ф.П.

Відповідач - ОСОБА_3

Представник відповідача - адвокат Токовенко С.А.

- розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Кагарлик Київської області в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суд, -

В С Т А Н О В И В :

16.04.2018 року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, ( а.с., 1 – 6), в якій позивач просив суд винести рішення, на підставі якого:

1. Звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РОКПП НОМЕР_1 від сплати судового збору.

2. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РОКПП НОМЕР_1 , 73263 гривень матеріальної шкоди заподіяної злочином в результаті нанесення тілесних ушкоджень.

3. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РОКПП НОМЕР_1 , 500000 гривень моральної шкоди заподіяної злочином в результаті нанесення тілесних ушкоджень.

4. Стягнути з ОСОБА_3 судові витрати.

Свої позовні вимоги позивач ОСОБА_1 в мотивувальній частині позовної заяви обгрунтовує наступними обставинами та нормами права:

01.12.2017 p., близько 19 години 10 хвилин, ОСОБА_3 (далі- Відповідач) керуючи автомобілем «Пежо Експерт», реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухався автодорогою по вул. Шевченка в с. Переселення Кагарлицького району Київської області в бік м. Кагарлик, порушив п. 12.2. та п. 12.3 Правил дорожнього руху України та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_1 (далі-Позивач), внаслідок чого останній отримав тілесні ушкодження.

В результаті вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди 01.12.2017 р. ОСОБА_1 , тобто Позивачу, було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження.

За фактом ДТП та заподіяння Позивачу тілесних ушкоджень було порушено кримінальне провадження та здійснено розслідування кримінального провадження, однак постановою Старшого слідчого в ОВС ВРЗуТ СУ ЕУ НП в Київській області ОСОБА_4 від 30.03.2018 р. кримінальне провадження було закрито у зв`язку з відсутністю складу злочину.

Підставою звернення Позивача з даною позовною заявою стало те, що в результаті незаконних дій Відповідача, як власника джерела підвищеної небезпеки, Позивачу було заподіяно матеріальної та моральної шкоди.

Відповідно до наданих до позовної заяви чеків та квитанцій розмір шкоди заподіяний Позивачу становить 69763 гривень, які Позивач та його батьки витратили на лікування заподіяних тілесних ушкоджень.

Також, під час дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено одяг Позивача, загальною вартістю 3500 гривень. Крім цього, у зв`язку з нанесенням тілесних ушкоджень, Позивачу та його батькам було витрачено значну частину коштів на лікування без документального підтвердження, а саме на оплату роботи лікарів, проведення операцій та інше. Отже, фактично Позивачем було витрачено на лікування значно більше коштів. Просто Позивач отримав підтверджуючі лише на невелику частину витрат. Всі інші витрати були сплачені без чеків та квитанцій.

Таким чином, Відповідачем було заподіяно Позивачу матеріальної шкоди на загальну суму 73263 гривень.

Відповідач добровільно відмовляється відшкодувати заподіяну Позивачу матеріальну шкоду, посилаючись на відсутність у нього необхідних коштів.

Згідно ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв 'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Виходячи з вказаних норм Цивільного кодексу України у зв`язку з неправомірними діями Відповідача, як власника джерела підвищеної небезпеки, завдана Позивачу матеріальна шкода має бути відшкодована Відповідачем незалежно від вини. При цьому, матеріальна шкода повинна бути відшкодована саме в сумі 73263 гривень, оскільки така сума є реальними збитками Позивача.

Крім цього, Позивачу також було заподіяно моральну шкоду.

Через отримання тілесних ушкоджень Позивач зазнав сильних моральних переживань та фізичних страждань в результаті того, що відчував сильний фізичний біль під час заподіяння йому тілесних ушкоджень. Крім цього, лікування проходило досить болюче та тривало. Позивач тривалий час перебував у комі та переніс декілька складних операцій. Під час лікування Позивач змушений був знаходитись на лікуванні в лікарні, приймати медичні препарати за призначенням лікарів. Протягом усього лікування Позивач відчував сильний біль, тривалий час не міг та і на даний час не може вести нормальний спосіб життя.

Моральні та фізичні страждання спричинили погіршення емоційного та психологічного стану Позивачу, оскільки загоєння завданих ушкоджень проходило досить тривало та болюче. У зв`язку з нанесенням тілесних ушкоджень та їх лікуванням були порушені нормальні життєві зв`язки Позивача, який протягом загоєння ушкоджень нічого не міг робити, працювати. Заподіяні тілесні ушкодження створювали для Позивача додаткові незручності та складності, які при повсякденному житті в нього були відсутні, йому доводилось докладати додаткових зусиль кожного дня. В результаті дорожньо-транспортної пригоди Позивач не зміг вийти на роботу та втратив можливість отримати прогнозований дохід. Крім того, в перспективі та на даний час Позивач навіть не має можливості працювати, а також закінчити вищий навчальний заклад та отримати вищу освіту, оскільки продовжує лікування, термін якого не визначений. У зв`язку з тим, що Позивач не може закінчити навчання, він не має надії на те, що буде працювати за фахом та отримувати прогнозований дохід.

Також, були порушенні нормальні життєві зв`язки сім`ї Позивача, а саме батьки повинні були знаходитись в лікарні з сином, нести додаткові витрати на лікування сина. Мати Позивача в результаті нервового стресу також потрапила в лікарню у зв`язку із значним погіршенням здоров`я, що спричинило втрату основного заробітку, а в подальшому і роботи.

Відповідач після заподіяння тілесних ушкоджень допомоги Позивачу на відшкодування заподіяної шкоди не надає. Тому, Позивач у зв`язку із злочинними діями Відповідача змушений звертатись з даним позовом про відшкодування шкоди, оскільки Відповідач в добровільному порядку відшкодувати шкоду не бажає. Для чого Позивач також повинен докладати зусиль.

Крім того, у зв`язку з заподіяними під час ДТП тілесними ушкодження Позивач став інвалідом та йому було встановлено II групу інвалідності, що свідчить про неможливість повноцінного відновлення здоров`я Позивача.

Таким чином, злочинними діями Відповідача Позивачу була заподіяна моральна шкода, яку він, виходячи з обсягу та характеру моральних, психологічних та фізичних страждань оцінює, в розмірі 500000 гривень.

Згідно ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Отже, у зв`язку з нанесенням тяжких тілесних ушкоджень Позивачу було завдано моральну шкоди в розмірі 500000 гривень, та яка відповідно до ст. 23, ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України підлягає відшкодуванню Відповідачем.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №4 від 01.03.2013 р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Таким чином, відповідно до норм ст. 1187 Цивільного кодексу України та роз`яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ Відповідач, як власник джерела підвищеної небезпеки, зобов`язаний відшкодувати Позивачу заподіну матеріальну та моральну шкоду, незалежно від наявності його вини.

Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов ’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується вииною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

З огляду на зазначені положення ЦК України факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов`язане з виконанням цими особами обов`язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання.

Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов`язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов 'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов ’язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961 -IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961 -IV).

Метою здійснення обов ’язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961- IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров ’ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на його отримання, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на зазначене сторонами договору обов`язкового страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов ’язком боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов ’язанні ним є страховик.

Разом з тим зазначені зобов`язання не виключають одне одного. Деліктне зобов`язання - первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.

Неодержання потерпілим страхового відшкодування за договором (або його одержання, якщо страхового відшкодування недостатньо для повного покриття шкоди) не обов`язково припиняє деліктне зобов`язання, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов`язаною.

При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов`язаний виконати обов`язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частина друга статті 14 цього Кодексу).

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов ’язаний виконати свій обов ’язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на зазначене право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов`язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов ’язанні.

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань - деліктному та договірному.

Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права: а) шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди; б) шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування; в) шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1192 ЦК України підстав.

Потерпілий має право відмовитись від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в межах деліктного зобов`язання незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. У такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов`язками страховика як сторони договору обов ’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Якщо потерпілий звернувся до страховика та одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов`язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі статтею 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.

Такий правовий висновок Верховний Суд України висловив у постанові від 20 січня 2016 року, наданій заявником для порівняння.

Виходячи із вищезазначених правових висновків Верховного суду України Позивач має право вимоги в обох видах зобов`язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права, зокрема шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди.

Отже, є всі правові підстави для пред`явлення Позивачем вимог про відшкодування шкоди з Відповідача без звернення вимог до страховика, тобто страхової компанії, якщо навіть цивільна відповідальність Відповідача як власника наземного транспортного засобу була застрахована.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи.

Виходячи з вказаної норми закону Позивач звільняється від сплати судового збору, оскільки предметом позову Позивача є відшкодування шкоди, заподіяної іншим ушкодженням здоров`я.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 22, 23, 1166, 1167, 1187 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 174 - 175 Цивільного процесуального кодексу України, - позивач просив задовольнити вимоги, викладені в прохальній частині позовної заяви.

16.04.2018 року автоматизованою системою документообуг суду для слухання даної справи був визначсений суддя Кагарлицького районного суду Київської області Закаблук О.В., ( а.с., 45).

12.06.2018 року Кагарлицьким районним судом на підставі ст.ст. 175, 177, 185, 187, 258, 260 ЦПК України винесено ухвалу про відкриття провадження у справі, прийнято процесуальне рішення про слухання даної справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 16 год. 00 хв. 02.07.2018 року, ( а.с., 46 – 47).

02.07.2018 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшов письмовий відзви на позовну заяву, який подано відповідачем ОСОБА_3 , ( а.с., 56 – 62), наступного змісту:

провадженні Кагарлицького районного суду Київської області знаходиться цивільна справа №368/534 18 за позовом ОСОБА_1 (надалі Позивач) до нього ( ОСОБА_3 (надалі Відповідач) про відшкодування матеріальної га моральної шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у розмірі 573263грн. 00 коп.

Відповідно до ст. 43 ЦПК України Відповідач має право подавати докази, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судовою розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження відповідач, як учасник справи, викладає письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справиє: позовна заява, відзив на позовну заяву (відзив): відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Відповідно до ст. 178 ЦПК України у відзиві Відповідач викладає заперечення проти позову.

Відзив повинен містити повідомлення Відповідача які саме обставини справи визнаються Відповідачем, а також правову оцінку обставин, надану позивачем, з якою Відповідач погоджується: заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими Відповідач не погоджується, із посинінням на відповідні докази та норми права; перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву, та зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання.

Відповідно до 4.5 даної статті до відзиву додаються докази, що підтверджують обставини, на яких грунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем;

Відповідно до ч. 1 ст. 191 ЦПК України у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: суду - відзив на позовну заяву; всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; позивачу, іншим відповідачам, а також третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів.

Крім того, відповідно до ч. 7 даної статті відзив подається в строк, встановлений судом. Відповідно до ухвали суду від 12.06.2018 року такий строк встановлено у кількості 15-ти днів з дня отримання даної ухвали.

Тому, спочатку він хоча пояснити суду про дотримання ним строків подання даного відзиву.

Оскільки, він отримав даний позов лише 20.06.2018 року, який йому вручили дома, але за який він не підписувався у поштовому повідомленні, він вважає, що він не порушує закон, подаючи відзив на позовну заяву сьогодні 02.07.2018 року.

Крім того, ознайомившись із позивними вимогами Позивача в даному відзиві він хоче висловити свої заперечення та міркування з приводу висунутих йому позовних вимог та повідомити суд, що зазначені вимоги є частково необгрунтованими, а отже і незаконними, тому не можуть бути задоволені в повному обсязі.

Так, дійсно, 01.12.2017 року він, ОСОБА_3 , тобто Відповідач близько 19 год. 10 хвилин, у темну пору доби, за несприятливих умов, у мряку, при мокрому асфальтному покритті, керуючи власним технічно справним автомобілем "PEUGEOT EXPERT», реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухався автодорогою по вул. Шевченка в с. Переселення Кагарлицького району Київської області в бік м. Кагарлика.

Проїзджаючи відрізок вказаної автодороги, поблизу ЛЕП № 49, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який рухався по краю проїзної частини попутьо руху автомобіля "PEUGEOT EXPERT».

У наслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди, пішохід ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у вигляді перелому основи черепа, забою головного мозку, з якими був доставлений до лікарні та лікувався стаціонарно в різних лікувальних закладах по 09.01.2018 року.

За даним фактом було відкрите кримінальне провадження №12017110000000869 в 02.12.2017 року за ознаками вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

В ході проведення досудового розслідування вданому кримінальному провадженні було встановлено, що в діях водія ОСОБА_3 , тобто його, відсутній склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України і не його дії стали причиною даної ДТП, він не мав технічної можливості попередити наїзд на пішохода та в його діях немає прямого причинно-наслідкового зв`язку з даною пригодою та отриманням пішоходом ОСОБА_1 тяжких тілесних ушкоджень. Також в його діях, тобто водія ОСОБА_3 не виявлено невідповідностей та порушень Правил дорожнього руху України.

Разом із тим, встановлено, що пішохід ОСОБА_1 також повинен був обов`язково виконувати вимоги розділу 4 ПДР України «Обов`язки і права пішоходів» для безпечною руху, як для себе так і для інших учасників руху, а в даному випадку пішохід, не виділивши себе ніяким чином, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе, в темний час доби на погано освітлюваній ділянці дороги, в темному одязі рухався по краю проїзної частини попутно руху автомобіля "PEUGEOT EXPERT», реєстраційний номер НОМЕР_2 , не виконавши вимоги ПДР України, а саме: п.4.1.. п.4.4. п.4.14, в яких йдеться відповідно про те, що пішоходи повинні рухатися (враховуючи дану ситуацію) по краю проїзної частини назустріч руху транспортних засобів, не заважати іншим учасникам дорожнього руху, а також зобов`язують пішохода в темну пору доби та в умовах недостатньої видимості, який рухається проїзною частиною чи узбіччям виділити себе для своєчасного його виявлення іншими учасниками дорожнього руху, а також забороняється виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху, раптово виходити, вибігати на проїзну частину...

Разом з тим, хоче доповнити, що в постанові не зазначено той факт, що Позивач під час руху по дорозі слухав музику з телефона через навушники, які були вилучені з місця події, але чомусь не включено до переліку його неправомірних дій.

Однак, Позивач створив таку дорожню обстановку, в якій він, - водій ОСОБА_3 своїми односторонніми діями ніяк не міг уникнути даної пригоди, і саме порушення Правил дорожнього руху України пішоходом, стали причиною даної дорожньо-транспортної пригоди, і саме його дії знаходяться в причинно-наслідковому зв`язку з ДТП та отриманням ним же самим тяжких тілесних ушкоджень.

В даній постанові також зазначено, що орган досудового розслідування приходить до об`єктивного та законного висновку, що дана ДТП відбулась по причині порушення учасником дорожнього руху пішоходом ОСОБА_1 вище описаних пунктів Правил дорожнього руху України, а також про те, що інший учасник дорожнього руху водій ОСОБА_3 в даній ситуації не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода та його дії у обстановці, що склалась, відповідають вимогам законодавства України та Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року та введених в дію з 01.01.2002 року.

В результаті проведеного досудового розслідування в даному кримінальному провадженні 30.03.2018 року було прийнято рішення про закриття кримінального провадження за відсутністю в діянні водія ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення на підставі п 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Однак, частиною 2 статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка володіє транспортним засобом, використання, зберігання, або у тримання якого створює підвищену небезпеку.

На підтвердження завданої шкоди, Позивачем надано суду чеки на придбання ліків на аркушах пронумерованих Позивачем 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15.

Однак, листка лікарських призначень не надано, тому навіть ті чеки, де видно назви придбаних ліків, не можна вважати належними доказами.

Також, з наданих чеків частину неможливо прочитати, а частина взагалі не містить переліку медпрепаратів, тому неможливо перевірити, які саме ліки придбані та чи витрачені вони на лікування Позивача, це, зокрема, чеки: на cтop. 3 на суму 11553,24 гри., на cтop. 4 чек на суму 223,50 грн., на cтop. 5 - 229.79 грн., 177,01 грн., 1253.55 грн., на cтop. 6 - 240.56 грн., 222.92 грн., на cтop. 8 - 301.97 грн., 185.75 грн., 123.09 грн., на cтop. 10 - 1884 грн., 300.24 грн., 224.45 грн., на cтop. 11 - 85.40 грн., 158.81 грн., 3123.85 грн., на стор. 12 - 1868.73 грн., на стор. 13 - 4075.82 грн., на стор. 14 - 2595.47 грн., 2229.13 грн.

На cтop.15 - 36.75 грн., 411.70 грн., 63.58 грн. - ліки придбані 31 та 24 січня 2018 року, в той час як лікування, згідно наданих Позивачем документів, тривало з 01.12.2018 року по 09.01.2018 року.

На cтop. під № 1 чеки на загальну суму 627.25 грн. про придбання продуктів харчування, два з яких оплачені банківською карною і немає підтвердження, що ці продукти використані на харчування Позивача.

Крім того, у виграти включені добровільні внески на загальну суму 11500грн.. які не можуть бути включені до матеріальної шкоди, а також на cтop. 16 та 2 надано чеки на придбання бензину на загальну суму 3828.76 грн., який не зрозуміло навіщо був придбаний, оскільки Позивач в цей час перебував у реанімації, а для його перевезення було найнято спецавтомобіль та оплачено за ці послуги 4540 грн., копію чеку та акт про виконання замовлення від 04.12.2017 року надано Позивачем (арк..7).

Підсумовмочи, звертає увагу суду на те, що значна частина ліків оплачувалася банківськими картками, до того ж різними, а це чеки на суму ; 1131.57 + 3129.13+ 223.5 + 222.79 + 197.62 + 477.04 + 1253.55 + 240.56 + 222.92 + 37.45 +514.43 + 301.97 + 185.75 + 570.94 + 123.09 + 441.66 + 650.73 +720.52 +300.24 +1030.49 +439.47 + 85.40 +158.81 +3123.85.+362,64 + 1868.73 + 4075.82 + 931.87 + 647.88 + 610.78 + 2595.47 + 2229.13 + 5 99.90 = 29705.70 грн.

Тому виникає питання, чи дійсно всі ці витрати оплачені членами сім »ї Позивача, адже доказів того, що всі ці кошти є особистими коштами Позивача чи його батьків, він не надав. В деяких чеках зазначено, що картка належить ОСОБА_5 .

Це зрозуміло чому. Адже, в своєму позові він стверджує, що я Відповідач відмовляюсь відшкодовувати йому матеріальну шкоду, тобто витрати на лікування, яке повністю було оплачено ним та його батьками. В той же час, Позивач не бере до уваги і вважає особистими кошти, які зібрали на його лікування жителі с. Переселення, працівники лікарні, а також його двоюрідна сестра ОСОБА_6 через соціальні мережі «В контакті» та « ОСОБА_7 » . Безпосередньо, через соцмережу «В контакті» його родичі з Житомира перерахували на лікування ОСОБА_1 4000 грн..

Таким чином, Позивач надав суду неправдиву інформацію щодо розміру матеріальної шкоди, якої він зазнав в результаті даного ДТП.

Тому з огляду на суми, зазначені в чеках, доданих до позову та враховуючи, що його батьки є непрацюючими пенсіонерами, які на час аварії не мали коштів на лікування Позивача, про що безпосередньо було написано в інтернеті його сестрою, буде правильним, якщо Позивач надасть виписки із банківських карток, якими робились виплати та пояснить які ж особисті кошти витратив він на лікування.

Особисто він вважає, що сума особистих коштів, яка витрачена Позивачем на його лікування, не перевищує 700 доларів США, які він надав на лікування Позивача його батьку ОСОБА_2 02.12.2017року. В гривневому еквіваленті згідно курсу валют НБУ на 02.12.2017 року це складає 700 X 2.715580 = 19000 грн.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим, укладеним на основі повно і всебічно з`ясованих обставин. Суд оцінює незалежність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, він вважає, що Позивачем надано суду належних та допустимих доказів на ндгвердження понесених ним витрат на своє лікування в результаті ДТП лише на суму 4540 грн.00 коп., всі решта витрат документально не підтверджені, а тому не є доказами щодо понесених Позивачем матеріальних витрат.

Що стосується заперечення проти відшкодування ним моральної шкоди, то відповідач зазначає наступне.

Згідно частини 2 статті 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відсутність складу злочину, наприклад, - у разі закриття кримінального провадження не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, сулу про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК.

Виходячи з обставин справи та наведених норм закону, на відповідача, як володільця джерела підвищеної небезпеки покладено обов`язок про відшкодування завданої ним шкоди, в тому числі моральної шкоди.

Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди дуло завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

У Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року "Про деякі низання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" роз`яснено, з огляду на презумпцію вини завдавана шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої коди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Під "умислом потерпілого" в даній нормі розуміється умисел потерпілого на завдання шкоди, якщо ж особа навмисно порушила ПДР і свідомо допускала завдання їй шкоди джерелом підвищеної небезпеки, підстав для звільнення особи відповідальної за шкоду, від обов`язку відшкодувати шкоду немає, оскільки відсутній умисел на завдання шкоди.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (але не може бути повністю відмовлено у відшкодуванні шкоди).

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 193 ЦК), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Враховуючи вищевикладене та те, що Позивач має водійські права та керує втомобілем, навчається на юриста, його поведінка та нехтування ПДР України безспірно є грубою необережністю, яка межує з умислом.

Відповідно до ст. 1193 ЦК України:

1. Шкода, завдана потерпілому внаслідок його у мислу, не відшкодовується.

2. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого розмір відшкодування зменшується.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування також враховуються вимоги розумності і справедливості.

За змістом п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спорів про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, суд повинен з"ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.

Отже, визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з нього на користь Позивача, суд повинен враховувати, що ДТП відбулося з вини самою потерпілого внаслідок грубого порушення ним Правил дорожнього руху України, про які зазначено у постанові про закриття кримінального провадження, а також те, що він зовсім не порушив жодного пункту ПДР, ще йому за свій рахунок довелося відновлювати свій автомобіль та лікуватися в Обухівській ЦРЛ (довідку надав пізніше).

Крім того, зазначає, що на момент скоєння даного ДТП його цивільно-правова відповідальність була застрахована відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що дає право Позивачу, як потерпілому, на отримання страхового відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я.

Враховуючи вищевикладене, а також вимоги ст.ст. 22, 23., 1166, 1187, 1193 ЦК України, та науково-практичні коментарі до них, приходить до висновку, що «відповідальність» водія за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки за своєю сутністю є не відповідальністю, а специфічним засобом захисту цивільних прав потерпілого.

Тому, приймаючи до уваги та враховуючи положення зазначених норм закону, надані суду докази, він вважає, що він, як пенсіонер, надавши Позивачу посильну матеріальну допомогу 02.12.2017 року, вже сплатив йому матеріальну і моральну шкоду.

А тому, керуючись ст.ст. 49, 64, 178, 191 ЦПІК України, - відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

02.07.2018 року в підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до 11 год. 00 хв. 16.07.2018 року за клопотанням представника позивача, ( а.с., 80 – 81).

16.07.2018 року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшла письмова відповідь на відзив, ( а.с., 86 – 88), яка подана представником позивача, - адвокатом Клапчуком Ф.П., наступного змісту:

- ОСОБА_1 (далі-Позивач) звернувся до Кагарлицького районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 (далі-Відповідач) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Відповідач в свою чергу звернуся до суду з відзивом на позовну заяву, в якій просить відмовити у задоволенні позову Позивача посилаючись на необгрунтованість та безпідставність позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 179 Цивільного процесуального кодексу України у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень і мотиви їх визнання або відхилення.

Користуючись своїм правом, передбаченим ч. 1 ст. 179 Цивільного процесуального кодексу України Позивач звертається до суду із відповіддю на відзив, де висловлює свої міркування і аргументи щодо доводів Відповідача.

Обґрунтовуючи свій відзив, Відповідач посилається на постанову старшого слідчого в ОВС ВРЗуТ СУ ГУ НП в Київській області ОСОБА_4 від 30.03.2018 р. про закриття кримінального провадження за ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України щодо Відповідача та вказує на те, що з боку Позивача були порушені вимог ПДР.

Проте, Позивач не може погодитись з такими доводами Відповідача виходячи з наступного.

Висновком експерта №12-1/242 від 23.03.2018 р. у кримінальному провадженні було встановлено, що обрана водієм автомобіля «Пежо Експерт» швидкість руху не відповідала видимості елементів дороги в напрямку руху; за даних дорожніх обставин, з технічної точки зору, водій автомобіля «Пежо Експерт» повинен був діяти згідно п. 12.3 ПДР. Також, водій автомобіля «Пежо Експерт» не мав технічної можливості запобігти зіткненню з пішоходом шляхом застосування термінового гальмування.

Згідно п. 12.3 ПДР у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.

Відповідачу нічого не заважало, як водію автомобіля «Пежо Експерт», зменшити швидкість (без екстреного гальмування) та об`їхати перешкоду, яку він об`єктивно мав можливість виявити (встановлено експертизою).

Отже, при умові виконання Відповідачем п. 12.3 ПДР наїзду на пішохода можна було б уникнути, а тому саме в між діями (чи бездіяльністю), що виразилась у невиконання вимог ПДР та наслідками у вигляді наїзду на пішохода існує причинно-наслідковий зв`язок.

Крім цього, слід зазначити, що постанова старшого слідчого в ОВС ВРЗуТ СУ ГУ НП в Київській області ОСОБА_4 від 30.03.2018 р. про закриття кримінального провадження була скасовано ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04.05.2018 р. як незаконна.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №4 від 01.03.2013 р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, и/о відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Таким чином, відповідно до норм ст. 1187 Цивільного кодексу України та роз`яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ Відповідач як власник джерела підвищеної небезпеки, зобов`язаний відшкодувати Позивачу заподіну матеріальну та моральну шкоду, незалежно від наявності його вини.

Тобто, шкода завдана Позивачу в будь-якому разі відшкодовується Відповідачем, як власником джерела підвищеної небезпеки незалежно від наявності в його діях вини.

Також, в своєму відзиві Відповідач посилається на те, що виникає питання чи всі витрати понесені Відповідачем на лікування дійсно були понесені, оскільки відсутні листки призначень, ліки купувались в період коли лікування не тривало, замість ліків купувались продукти харчування.

З цього приводу слід зазначити, що представником Позивача адвокатом Клапчуком Ф.П. було направлено адвокатські запити щодо отримання із медичних закладів охорони здоров`я листків призначені, з яких суд зможе переконатись про призначення Позивачу ліків, які були придбані згідно доданих до позовної заяви чеків.

Ліки, які купувались в період не перебування Позивача в лікарні купувались також за рекомендацією лікарів, оскільки лікування та застосування ліків Позивачем також проводилось під час перебування вдома.

Також, під час лікування Позивачу необхідно було харчуватись, а тому згідно доданих чеків також купувались продукти харчування.

Згідно ч. 1 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 5 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ч. 2 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, відповідно до вказаних норм Цивільного процесуального кодексу України Позивачем належними та допустимими доказами було доведено понесені ним витрати на лікування ушкоджень здоров`я, які були заподіяні Відповідачем як власником джерела підвищеної небезпеки в результаті ДТП.

Крім того, в своєму відзиві Відповідач стверджує, що його родичі з Житомира перераховували на лікування Позивача 4000 гривень. Проте, будь-яких доказів цьому Відповідачем не надано, а тому такі твердження є безпідставними.

Роздруківки з Інтренету не підтверджують факт перерахування коштів на картковий рахунок. Також, всі кошти, які перераховувались, були перераховані як благодійна допомога, тобто допомога, яка не сплачувалася як відшкодування Відповідачем шкоди. Тим більше, що вказані кошти сплачувались не Відповідачем.

Що стосується розписки від 02.12.2017 р., то слід зазначити, що згідно вказаної розписки кошти сплачувались не Позивачу, а ОСОБА_2 , тобто не тій особі, якій було заподіяно шкоди. Також, в розписці не можливо визначити, яку саме суму було сплачено ОСОБА_2 , оскільки в ній вказано «700 (сімсот) доларів». Проте, не вказано яких саме доларів.

А отже, посилання Відповідача на вказану розписку як на відшкодування шкоди саме Позивачу не безпідставним.

Відносно посилання Позивача на те, що його цивільно-правова відповідальність була застрахована, то цього приводу Позивачем наводились доводи в позовній заяві.

Зокрема, з огляду на зазначене право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений па користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов`язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов ’язанні.

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права: а) шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди; б) шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування; в) шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1192 ЦК України підстав.

Такого правового висновку дійшов Верховний суд України в своїх постановах.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 179 Цивільного процесуального кодексу України позовні вимоги Позивача є доведеними, обгрунтованими, такими що ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права, а тому підлягають до повного задоволення.

16.07.2018 року Кагарлицьким районним судом на підставі п. 3 ч. 2 ст. 200 ЦПК України винесено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, ( а.с., 89).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, обгрунтовував свою позицію обставинами, які викладені в мотивувальній частині позовної заяви, та які судом наведені вище.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 , - адвокат Клапчук Ф.П. позовнуі вимоги уточнив, - в сторону зменьшення, та просив стягнути з відповідача на користь позивача 500000 (п`ятьсот тисяч) грн. моральної шкоди.

Свою позицію представник позивача обгрунтовував обставинами, які зазначені в мотивувальній частині позовної заяви та письмовому поясненні, які судом неведено вище.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 , - ОСОБА_2 уточнений позов підтримав в повному обсязі.

Свою позицію представник позивача обгрунтовував обставинами, які зазначені в мотивувальній частині позовної заяви та письмовому поясненні, які судом неведено вище.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 заперечував проти задоволення уточненого позову, обгрунтовував свою позицію обставинами, які зазначені у мотивувальній частині відзиву на позовну заяву, та які судом наведено вище.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 , - адвокат Токовенко С.А. заперечував проти задоволення уточненого позову, обгрунтовував свою позицію обставинами, які зазначені у мотивувальній частині відзиву на позовну заяву, та які судом наведено вище.

Суд, вислухавши сторони, інших учасників процесу, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку щодо часткового задоволення позову, шлязхом винесення судового рішення, обгрунтовуючи своє рішення наступним.

Підсудність.

Згідно ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленим законом порялдку місцем їїх проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Так, відповідачем в даній справі є фізична особа, - ОСОБА_3 .

Як вбачається з довідки, яка видана 20.04.2018 року відділом обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області, (а.с., 44), відповідач по справі, - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 09.08.2011 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно, враховуючи місце реєстрації та проживання відповідача, та враховуючи положення ч. 1 ст. 27 ЦПК України, дана справа підсудна Кагарлицькому районному суду Київської області, - як суду загальної юрисдикції першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судом в судовому засіданні, та застосування до них права.

Сторони:

Позивачем по даній справі є фізична особа ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець село Переселення Кагарлицького району Київської області, громадянин України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий 19 листопада 2016 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований зха адресою: АДРЕСА_2 , ( а.с., 7 – 8).

Відповідачем по даній справі є фізична особа ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженець село В`юки Червоноармійського району Житомирської області, громадянин України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий 29 червня 2000 року Обухівським РВ ГУ МВС України в Київській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , ( а.с., 50, 71).

Перш за все, суд зазначає, що спір між сторонами виник щодо відшкодування шкоди, що врегульовано, зокрема, Главою 82 ЦК України.

Зокрема, спір між сторонами виник за наступних обставин.

01 грудня 2017 року, близько 19 години 10 хвилин, водій ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у темну пору доби, за несприятливих погодних умов, у мряку, при мокрому асфальтному покритті, керуючи власним, технічно справним, автомобілем «PEUGEOT EXPERT», реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухався автодорогою по вул. Шевченка в с. Переселення Кагарлицького району, Київської області в бік м. Кагарлика.

Проїжджаючи відрізок вказаної автодороги, поблизу ЛЕП №49, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який рухався по краю проїзної частини попутно руху автомобіля «PEUGEOT EXPERT».

У наслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди, пішохід ОСОБА_1 , отримав тілесні ушкодження, у вигляді перелому основи черепу, забою головного мозку, з якими був доставлений до Кагарлицької ЦРЛ.

По даному факту органом досудового слідства було внесено відомості до ЄРДР за № 12017110000000869 від 02.12.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

В подальшому кримінальне провадження неодноразово закривалося на підставі постанов слідчого, зокрема, на підставі постанови від 30.11.2018 року, ( а.с., 33, 34 – 40, 177 – 184), в зв`язку з відсутністю в діях відповідача по даній справі, - ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, проте, позивач ОСОБА_1 подавав в установленому порядку скарги на постанови слідчого про закриття кримінального провадження.

Скарги позивача на закриття кримінального провадження неодноразово задовольнялися, та постанови слідчого про закриття кримінального провадження скасовувалися а саме, - ухвалою слідчого судді Шевченківського району м. Києва від 04 травня 2018 року, ( а.с., 75 – 76), постановою прокурора, ( а.с., 186).

Проте, суд вважає, що на даному етапі факт закриття чи продовження провадження по кримінальному провадженні де – юре не має значення для вирішення даного спору у даній цивільній справі з огляду на положення ст. 1187 ЦК України, - відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, так як суд вважає, що відповідач ОСОБА_3 , в даному випадку, повинен відшкодувати моральну шкоду, заподіяну злочином.

Отже, суд зазначає, що в зв`язку з тим, що сторона позивача в судовому засіданні уточнила позов в сторону його зменшення, а саме, - виключила з об`єму позовних вимог стягнення матеріальної шкоди, то суд буде надавати юридичну оцінку обставинам справи, що стосуються відшкодування моральної шкоди, та, відповідно, буде оцінювати докази з точки зору їх належності та допустимості, - в частині, що стосується відшкодування моральної шкоди.

Перш за все суд зазначає, що відповідач по справі ОСОБА_3 є суб`єктом цивільно – правових відносин, які врегульовує положення ст. 1187 ЦК України.

Суд, виходячи з вимог розумності, логічності, позитивно сприймає позицію позивача, яка полягає в тому, що через отримання тілесних ушкоджень Позивач зазнав сильних моральних переживань та фізичних страждань в результаті того, що відчував сильний фізичний біль під час заподіяння йому тілесних ушкоджень. Крім цього, лікування проходило досить болюче та тривало.

Факт лікування підтверджується належними та допустимими доказами, а саме, - довідкою від 07.12.2017 року, яка видана відділенням політравми Київській міській клінічною лікарнею № 17, ( а.с., 10), зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_1 (позивач по справі) переведений із м. Кагарлика у відділення політравми 04.12.2017 року з тяжкими травмами, виписним епікризом із медичної картки № НОМЕР_6 / НОМЕР_7 , ( а.с., 12), з якої вбачається, що ОСОБА_1 надійшов до відділення політравми 04.12.2017 року, виписаний був 26.12.2017 року.

Під час лікування Позивач змушений був знаходитись на лікуванні в лікарні, приймати медичні препарати за призначенням лікарів. Протягом усього лікування Позивач відчував сильний біль, тривалий час не міг та і на даний час не може вести нормальний спосіб життя.

Моральні та фізичні страждання спричинили погіршення емоційного та психологічного стану Позивачу, оскільки загоєння завданих ушкоджень проходило досить тривало та болюче. У зв`язку з нанесенням тілесних ушкоджень та їх лікуванням були порушені нормальні життєві зв`язки Позивача, який протягом загоєння ушкоджень нічого не міг робити, працювати. Заподіяні тілесні ушкодження створювали для Позивача додаткові незручності та складності, які при повсякденному житті в нього були відсутні, йому доводилось докладати додаткових зусиль кожного дня. В результаті дорожньо-транспортної пригоди Позивач не зміг вийти на роботу та втратив можливість отримати прогнозований дохід. Крім того, в перспективі та на даний час Позивач навіть не має можливості працювати, а також закінчити вищий навчальний заклад та отримати вищу освіту, оскільки продовжує лікування, термін якого не визначений. У зв`язку з тим, що Позивач не може закінчити навчання, він не має надії на те, що буде працювати за фахом та отримувати прогнозований дохід.

Також, були порушенні нормальні життєві зв`язки сім`ї Позивача, а саме батьки повинні були знаходитись в лікарні з сином, нести додаткові витрати на лікування сина. Мати Позивача в результаті нервового стресу також потрапила в лікарню у зв`язку із значним погіршенням здоров`я, що спричинило втрату основного заробітку, а в подальшому і роботи.

Відповідач після заподіяння тілесних ушкоджень допомоги Позивачу на відшкодування заподіяної шкоди не надає. Тому, Позивач у зв`язку із злочинними діями Відповідача змушений звертатись з даним позовом про відшкодування шкоди, оскільки Відповідач в добровільному порядку відшкодувати шкоду не бажає. Для чого Позивач також повинен докладати зусиль.

Крім того, у зв`язку з заподіяними під час ДТП тілесними ушкодження Позивач став інвалідом та йому було встановлено II групу інвалідності, що свідчить про неможливість повноцінного відновлення здоров`я Позивача.

Факт отримання інвалідності підтверджується належним та допустимим доказом, - довідкою до акта огляду медико – соціальною експертною комісією серії АВ № 0528848, яка видана 27.03.2018 року, ( а.с., 32).

Проте, суд при винесенні даного рішення також враховував і обставини, які свідчать про поведінку відповідача, яка безпосередньо передувала ДТП.

Так, згідно висновку експерта № 12 – 1/242 від 23.03.2018 року, ( а.с., 126 – 129), який суд сприймає як належний та допустимий доказ на підтвердження дій відповідача безпосередньо перед настанням ДТП:

1. В заданій дорожній ситуації швидкість руху обрана водієм автомобіля «Peugeot Expert» реєстраційний номер НОМЕР_2 не відповідала видимості дороги в напрямку руху.

2. В даній дорожній ситуації водій автомобіля «Peugeot Expert» реєстраційний номер НОМЕР_2 повинен був діяти відповідно до вимог п. 12.2., п. 12.3. Правил дорожнього руху України.

3. В заданій дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля «Peugeot Expert» реєстраційний номер НОМЕР_2 не мав технічної можливості попередити наїзд на пішохода шляхом застосування термінового гальмування в момент виникнення небезпеки для руху, рухаючись, як з допустимою по видимості дороги, так і обраною водієм швидкістю руху.

4. Розрахунки, що до наявності у водія автомобіля «Peugeot Expert» реєстраційний номер НОМЕР_2 технічної можливості запобігти наїзду на пішохода шляхом безпечного об`їзду не проводилися, по причині вказаній в дослідницькій частині.

5. Для оцінки дій пішохода вимогам Правил дорожнього руху України не потрібно спеціальних знань в галузі автотехніки. Дане питання може бути вирішено слідством самостійно, згідно вимог розділу 4. Правил дорожнього руху України.

6. Для встановлення причинного зв`язку між діями пішохода та виникненням дорожньо-транспортної пригоди не потрібно спеціальних знань в галузі автотехніки. Причинний зв`язок між діями пішохода та виникненням дорожньо-транспортної пригоди може бути встановлено слідством самостійно, виходячи вимог розділу 4. Правил дорожнього руху України.

З технічної точки зору, в діях водія автомобіля «Peugeot Expert» реєстраційний номер НОМЕР_2 вбачаються невідповідності вимог п. 12.2. Правил дорожнього руху України. Встановити відповідність дій водія автомобіля «Peugeot Expert» реєстраційний номер НОМЕР_2 вимогам п. 12.3. Правил дорожнього руху України, не уявляється можливим. Однак, виходячи з проведених розрахунків, навіть при своєчасному виконанні вимог п. 12.3. Правил дорожнього руху України, водій автомобіля «Peugeot Expert» реєстраційний номер НОМЕР_2 не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода в заданий момент виникнення небезпеки, рухаючись, як з допустимою по видимості дороги, так і обраноюводієм швидкістю руху.

Згідно мотивувальної частини вищевказаного висновку експерта:

П. 4, - Відповідно до пункту 1.10. Правил дорожнього руху України небезпека для руху — зміна дорожньої обстановки (у тому числі поява рухомого об`єкта, який наближається до смуги руху транспортного засобу чи перетинає її) або технічного стану транспортного засобу, яка загрожує безпеці дорожнього руху і змушує водія негайно зменшити швидкість або зупинитися. Окремим випадком небезпеки для руху є рух у межах смуги транспортного засобу іншого транспортного засобу назустріч загальному потоку. Відповідно до пункту 1.10. Правил дорожнього руху України перешкода для руху — нерухомий об`єкт у межах смуги руху транспортного засобу або об`єкт, що рухається попутно в межах цієї смуги (за винятком транспортного засобу, що рухається назустріч загальному потоку транспортних засобів) і змушує водія маневрувати або зменшувати швидкість аж до зупинки транспортного засобу. Згідно заданого комплексу вихідних даних автомобіль «Peugeot Expert» рухався в напрямку до м. Кагарлик. Дорога не освітлена Під час руху при роз`їзді з зустрічним транспортним засобом виявив в своїй смузі руху пішохода, який рухався попутно. Тобто в заданій дорожньо-транспортній ситуації пішохід являється для водія автомобіля «Peugeot Expert» реєстраційний номер НОМЕР_2 перешкодою для руху.

Відповідно п. 12.3. Правил дорожнього руху України — у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди. Тобто в заданій дорожньо-транспортній ситуації маневр об`їзду не є безпечним так, як в момент виявлення пішохода по зустрічній смузі руху рухався транспортний засіб, якому могла бути створена небезпека для руху.

Враховуючи вищевикладене, розрахунки, що до наявності у водія автомобіля «Peugeot Expert» реєстраційний номер НОМЕР_2 технічної можливості запобігти наїзду на пішохода шляхом безпечного об`їзду не проводилися.

П. 6, - Для встановлення причинного зв`язку між діями пішохода та виникненням дорожньо-транспортної пригоди не потрібно спеціальних знань в галузі автотехніки. Причинний зв`язок між діями пішохода та виникненням дорожньо-транспортної пригоди може бути встановлено слідством самостійно, виходячи вимог розділу 4. Правил дорожнього руху України.

Проведеними розрахунками встановлено, що швидкості руху 50 км/год обрана водієм автомобіля «Peugeot Expert» реєстраційний номер НОМЕР_2 не відповідала видимості дороги в напрямку руху. Тому з технічної точки зору, вдіях водія автомобіля «Peugeot Expert» реєстраційний номер НОМЕР_2 вбачаються невідповідності вимог п. 12.2. Правил дорожнього руху України. Відповідно заданого у постанові про призначення судової експертизи комплексу вихідних даних, на місці пригоди сліди гальмування відсутні. Так, як в матеріалах кримінального провадження відсутні дані, щодо того чи застосовував водій автомобіля марки «Peugeot Expert» реєстраційний номер НОМЕР_2 термінове гальмування в момент виникнення небезпеки чи ні, то встановити відповідність дій водія автомобіля «Peugeot Expert» реєстраційний номер НОМЕР_2 вимогам п. 12.3. Правил дорожнього руху України, не уявляється можливим. Однак, виходячи з проведених розрахунків, навіть при своєчасному виконанні вимог п. 12.3. Правил дорожнього руху України, водій автомобіля «Peugeot Expert» реєстраційний номер НОМЕР_2 не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода в заданий момент виникнення небезпеки, рухаючись, як з допустимою по видимості дороги, так і обраною водієм швидкістю руху.

Суд зазначає, що винуватість чи невинуватість відповідача ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, яке передбачене ч. 2 ст. 286 КК України може доводитися єдиним належним та допустимим доказом, - вироком суду, який обов`язково повинен набрати законної сили, проте, на час винесення даного рішення кримінальне провадження навіть не направлено до суду.

Відповідно, при винесенні рішення судом було надано юридичну оцінку діям як позивача, так і відповідача, які передували виникненню ДТП.

Отже, як вказано було судом вище, органом досудового слідства під час проведення досудового слідства встановлено, що в діях водія ОСОБА_3 відсутній склад злочину, передбачений ч.2 ст. 286 КК України, (відсутній вирок, який набрав законної сили, окрім того, по кримінальному провадженню не пред`явлене обвинувачення, відповідно, не складено обвинувальний акт, та не направлено обвинувальний акт до суду), і не його дії стали причиною даної ДТП, він не мав технічної можливості попередити наїзд на пішохода, та в його діях немає прямого причинно-наслідкового зв`язку з даною пригодою та отриманням пішоходом ОСОБА_1 тяжких тілесних ушкоджень.

Таким чином стає очевидно, що в діях водія ОСОБА_3 не вбачається невідповідностей та порушень Правил дорожнього руху затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306 , а саме:

- п. 12.1.ПДР України, де вказано, що під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.

- п.12.3. ПДР України, де вказано, що у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу \і або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.

Разом з тим, відповідно до п. 1.10. ПДР, учасником дорожнього руху є - особа, яка бере безпосередню участь у процесі руху на дорозі як пішохід, водій, пасажир, погонич тварин;

- «пішохід», це - особа, яка бере участь у дорожньому русі поза транспортними засобами і не виконує на дорозі будь-яку роботу. До пішоходів прирівнюються також особи, які рухаються в інвалідній колясках без двигуна, ведуть велосипед, мопед, мотоцикл, везуть санки, візок, дитячу чи інвалідну коляску;

- водій це - особа, яка керує транспортним засобом і має при собі посвідчення водія відповідної категорії. Вершник, візник, погонич тварин, який веде їх за повід, прирівнюється до водія. Водієм є також особа, яка навчає керуванню, знаходячись безпосередньо у транспортному засобі.

Відповідно до пунктів:

- 1.3. Правил дорожнього руху учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

- 1.4. Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.

- 1.5. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Безпека дорожнього руху — це комплекс та система правил, заходів і засобів, що забезпечують умови безпечного дорожнього руху, які спрямовані на захист і збереження життя і здоров`я активним та пасивним учасникам Оорожнього руху, а також, захист і збереження довкілля та майна.

дорожня обстановка - сукупність факторів, що характеризуються дорожніми умовами, наявністю перешкод на певній ділянці дороги, інтенсивністю і рівнем організації дорожнього руху (наявність дорожньої розмітки, дорожніх знаків, дорожнього обладнання, світлофорів та їх стан), які повинен ураховувати водій під час вибору швидкості, смуги руху та прийомів керування транспортним засобом;.

Тому, і ОСОБА_1 також, повинен був обов`язково виконувати вимоги розділу 4 ПДР України «Обов`язки і права пішоходів», для безпечного руху, як для себе так і для інших учасників руху, а в даному випадку пішохід, не не виділивши себе ніяким чином, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе, в темний час доби на погано освітлювальній ділянці дороги, в темному одязі рухався по краю проїзної частини попутно руху автомобіля «Peugeot Expert» реєстраційний номер НОМЕР_2 не виконавши вимоги ПДР України, а саме :

- п.4.1. Пішоходи повинні рухатися по тротуарах і пішохідних доріжках, тримаючись правого боку. Якщо немає тротуарів, пішохідних доріжок або пересуватися по них неможливо, пішоходи можуть рухатися велосипедними доріжками, тримаючись правого боку і не утруднюючи рух на велосипедах, або в один ряд узбіччям, тримаючись якомога правіше, а у разі його відсутності або неможливості рухатися по ньому — по краю проїзної частини назустріч руху транспортних засобів. При цьому треба бути обережним і не заважати іншим учасникам дорожнього руху;

-п.4.4. ПДР, який зобов`язує, що у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості пішоходи, які рухаються проїзною частиною чи узбіччям, повинні виділити себе для своєчасного їх виявлення іншими учасниками дорожнього руху;

-п.4.14. ПДР де зазначено, що пішоходам забороняється:

-а) виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху,

б) раптово виходити, вибігати на проїзну частину, в тому числі на пішохідний перехід.

Однак ОСОБА_1 (позивач по справі) створив таку дорожню обстановку, в якій водій ОСОБА_3 своїми односторонніми діями ніяк не міг уникнути даної пригоди, (що підтверджується висновком експерта, зміст якого судом наведено вище), і саме порушення Правил дорожнього руху України з боку пішохода, стали причиною дорожньо-транспортної пригоди, і саме його дії знаходяться в причинно- наслідковому зв`язку з ДТП та отриманням ним же самим тяжких тілесних ушкоджень.

Норми права, використані судом при вирішенні спору.

Згідно ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Отже, у зв`язку з нанесенням тяжких тілесних ушкоджень Позивачу було завдано моральну шкоду, яка, на думку суду, з урахуванням вимог логічності, розумності та справедливості, та з урахуванням ролі в ДТП як позивача, так і відповідача, становить 100000 гривень, та яка відповідно до ст. 23, ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України підлягає відшкодуванню Відповідачем на користь Позивача.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Так, в даному випадку джерелом підвищеної небезпеки є автомобіль «Peugeot Expert», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який на праві приватної власності належить ОСОБА_3 (відповідач по справі), що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_8 , ( а.с., 79).

Також сторонами не оспорюється той факт, що на час вчинення ДТП за участю вищевказаного транспортного засобу за кермом перебував саме відповідач, - ОСОБА_3 .

Згідно п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №4 від 01.03.2013 р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Таким чином, відповідно до норм ст. 1187 Цивільного кодексу України та роз`яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ Відповідач, як власник джерела підвищеної небезпеки, зобов`язаний відшкодувати Позивачу заподіну матеріальну та моральну шкоду, незалежно від наявності його вини.

Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов ’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується вииною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

З огляду на зазначені положення ЦК України факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов`язане з виконанням цими особами обов`язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання.

Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов`язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов 'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов ’язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Що стосується правомірності звернення позивача до відповідача безпосередньо з вимогою про відшкодування шкоди, а не до страхувальника, то суд зазначає наступне.

До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961 -IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961 -IV).

Метою здійснення обов ’язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961- IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров ’ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на його отримання, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на зазначене сторонами договору обов`язкового страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов ’язком боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов ’язанні ним є страховик.

Разом з тим зазначені зобов`язання не виключають одне одного. Деліктне зобов`язання - первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.

Неодержання потерпілим страхового відшкодування за договором (або його одержання, якщо страхового відшкодування недостатньо для повного покриття шкоди) не обов`язково припиняє деліктне зобов`язання, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов`язаною.

При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов`язаний виконати обов`язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частина друга статті 14 цього Кодексу).

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов ’язаний виконати свій обов ’язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на зазначене право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов`язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов ’язанні.

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань - деліктному та договірному.

Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права:

а) шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди;

б) шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування;

в) шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1192 ЦК України підстав.

Потерпілий має право відмовитись від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в межах деліктного зобов`язання незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. У такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов`язками страховика як сторони договору обов ’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Якщо потерпілий звернувся до страховика та одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов`язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі статтею 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.

Отже, є всі правові підстави для пред`явлення Позивачем вимог про відшкодування шкоди з Відповідача без звернення вимог до страховика, тобто страхової компанії, якщо навіть цивільна відповідальність Відповідача як власника наземного транспортного засобу була застрахована.

Що ж стосується позиції відповідача ОСОБА_3 щодо повної відмови в задоволенні позовних вимог, то до такої позиції суд відноситься критично, з огляду на наступне:

Як вбачається з відзиву на позовну заяву та з позиції сторони відповідача в судовому засіданні, стороною відповідача не заперечується той факт, що 01.12.2017 року відповідач ОСОБА_3 , близько 19 год. 10 хвилин, у темну пору доби, за несприятливих умов, у мряку, при мокрому асфальтному покритті, керуючи власним технічно справним автомобілем "PEUGEOT EXPERT», реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухався автодорогою по вул. Шевченка в с. Переселення Кагарлицького району Київської області в бік м. Кагарлика.

Проїзджаючи відрізок вказаної автодороги, поблизу ЛЕП № 49, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який рухався по краю проїзної частини попутьо руху автомобіля "PEUGEOT EXPERT».

У наслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди, пішохід ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у вигляді перелому основи черепа, забою головного мозку, з якими був доставлений до лікарні та лікувався стаціонарно в різних лікувальних закладах по 09.01.2018 року.

За даним фактом було відкрите кримінальне провадження №12017110000000869 в 02.12.2017 року за ознаками вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Суд позитивно сприймає твердження відповідача, що в ході проведення досудового розслідування в даному кримінальному провадженні було встановлено, що в діях водія ОСОБА_3 , тобто відповідача, відсутній склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України і не його дії стали причиною даної ДТП, він не мав технічної можливості попередити наїзд на пішохода та в його діях немає прямого причинно-наслідкового зв`язку з даною пригодою та отриманням пішоходом ОСОБА_1 тяжких тілесних ушкоджень.

Проте, суд критично відноситься до твердження відповідача, що в його діях не виявлено невідповідностей та порушень Правил дорожнього руху України.

Дане твердження відповідача однозначно спростовується висновком експерта № 12 – 1/242 від 23.03.2018 року, ( а.с., 126 – 129), в резолютивній частині якого зазначено, що відповідач ОСОБА_3 порушив п.п. 12.2 ПДР України, а саме, в дорожній ситуації, що склалася безпосередньо перед ДТП, швидкість руху, обрана водієм автомобіля "PEUGEOT EXPERT», - ОСОБА_8 , - не відповідала видимості дороги в напрямку руху.

Проте, суд наголошує на тій обставині, щол органами досудового слідства встановлено, що пішохід ОСОБА_1 також повинен був обов`язково виконувати вимоги розділу 4 ПДР України «Обов`язки і права пішоходів» для безпечною руху, як для себе так і для інших учасників руху, а в даному випадку пішохід, не виділивши себе ніяким чином, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе, в темний час доби на погано освітлюваній ділянці дороги, в темному одязі рухався по краю проїзної частини попутно руху автомобіля "PEUGEOT EXPERT», реєстраційний номер НОМЕР_2 , не виконавши вимоги ПДР України, а саме: п.4.1.. п.4.4. п.4.14, в яких йдеться відповідно про те, що пішоходи повинні рухатися (враховуючи дану ситуацію) по краю проїзної частини назустріч руху транспортних засобів, не заважати іншим учасникам дорожнього руху, а також зобов`язують пішохода в темну пору доби та в умовах недостатньої видимості, який рухається проїзною частиною чи узбіччям виділити себе для своєчасного його виявлення іншими учасниками дорожнього руху, а також забороняється виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху, раптово виходити, вибігати на проїзну частину.

Відповідно, судом встановлено, що в діях пішохода, - ОСОБА_1 містяться ознаки порушення ним вимог п.4.1.. п.4.4. п.4.14 ПДР України, що і є в прямому причинно – гнаслідковому зв`язку з ДТП, що сталася.

Однак, частиною 2 статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка володіє транспортним засобом, використання, зберігання, або у тримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно, з огляду на вищевказану норму матеріального права, відповідач ОСОБА_3 повинен відшкодувати позивачеві ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду, хзоча і не в тому розмірі, в якому вимагає позивач (500000 тисяч) грн, але, з урахуванням ролі кожного в ДТП, все ж таки повинен відшкодувати, причому, враховуючи вимоги логічності, розумності, справедливості, такий розмір повинен становити 100000 (сто тисяч) грн., з огляду на норми права, на які і посилається відповідач у своєму відзиві.

Згідно частини 2 статті 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Проте, суд наголошує на тій обставині, що відсутність складу злочину, наприклад, - у разі закриття кримінального провадження не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, сулу про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК.

Виходячи з обставин справи та наведених норм закону, на відповідача, як володільця джерела підвищеної небезпеки покладено обов`язок про відшкодування завданої ним шкоди, в тому числі моральної шкоди.

Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди дуло завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

У Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" роз`яснено, з огляду на презумпцію вини завдавана шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої коди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Під "умислом потерпілого" в даній нормі розуміється умисел потерпілого на завдання шкоди, якщо ж особа навмисно порушила ПДР і свідомо допускала завдання їй шкоди джерелом підвищеної небезпеки, підстав для звільнення особи відповідальної за шкоду, від обов`язку відшкодувати шкоду немає, оскільки відсутній умисел на завдання шкоди.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (але не може бути повністю відмовлено у відшкодуванні шкоди).

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 193 ЦК), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Суд критично відноситься до позиції відповідача, яка полягає в тому, що позивач має водійські права та керує втомобілем, навчається на юриста, його поведінка та нехтування ПДР України безспірно є грубою необережністю, яка межує з умислом.

Так, в діях позивача ОСОБА_1 є ознаки необережності, проте, щодо межування з умислом, то до такого твердженння суд відноситься критично, адже абсурдним виглядає твердження, що позивач фактично умисно здійснив дії, направлені на забезпечення умов до створення ДТП, внаслідок якого позивач отримав тілесні ушкодження, які на момент спричинення межували з тілесними ушкодженнями, які були небезпечні для життя позивача.

Далі, відповідно до ст. 1193 ЦК України:

1. Шкода, завдана потерпілому внаслідок його у мислу, не відшкодовується.

2. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого розмір відшкодування зменшується.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування також враховуються вимоги розумності і справедливості.

За змістом п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спорів про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, суд повинен з"ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.

Отже, визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь Позивача ОСОБА_1 , суд враховував, що ДТП, відбулося, зокрема, внасдлідок порушення позивачем ОСОБА_1 . Правил дорожнього руху України, а також те, що відповідачем ОСОБА_3 , навіть при дотриманні ПДР в частині вибраної швидкості руху, - не вдалося б уникнути зіткнення з позивачем, внаслідок необережності самого ж позивача.

Що стосується тієї обставини, що на момент скоєння даного ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_3 була застрахована відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, то дане питання (звернення до винуватця ДТП безпосередньо, а не до страхувальника), то дане питання судом обгрунтовано вище.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 22, 23, 1166, 1167, 1187 ЦК України, ППВСУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", п. 2 ч. 1 ст. 258, 259, 263 – 265, 268 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Уточнений позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця село В`юнки Червоноармійського району Житомирської області, громадянина України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий 29 червня 2000 року Обухівським РВ ГУ МВС України в Київській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця с. Переселення Кагарлицького району Київської області, громадянина України, паспорт громадянина України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий 19 листопада 2016 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , кошти в сумі 100000 (сто тисяч) грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку на підставі ч. 1 ст. 352 ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду на підставі ч. 1 ст. 354 ЦПК України подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Згідно ч. 1 ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Згідно п. 15.5) Перехідних Положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно – телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються на надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У разі порушення порядку подання апеляційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з моменту проголошення до Київського Апеляційного суду через Кагарлицький районний суд Київської області, а учасниками процесу, які не були присутні під час проголошення рішення, - протягом тридцяти днів з моменту отримання копії рішення.

Суддя: Закаблук О.В.