Рішення № 88203831, 11.03.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/85/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сич С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Солтис О.О.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представників відповідачів - Панасенка Б.А., Чемериса В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), Головного територіального управління юстиції у Полтавській області про стягнення вихідної допомоги при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

03 січня 2020 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), третя особа - Головне територіальне управління юстиції у Полтавській області, про стягнення з Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у сумі 11044 грн. 32 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що при звільненні ОСОБА_1 з Головного територіального управління юстиції на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України відповідачем у порушення приписів статті 44 Кодексу законів про працю України не виплачено вихідну допомогу в розмірі не менше середнього місячного заробітку в сумі 11044 грн. 32 коп.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 08 січня 2020 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/85/20, клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження задоволено, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 09:30 год. 18 лютого 2020 року.

06 лютого 2020 року до суду надійшов відзив Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) на позовну заяву /а.с. 64-69/, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що Законом України "Про державну службу" врегульовано випадки та розмір виплати вихідної допомоги, тому норми Кодексу законів про працю України на спірні правовідносини не розповсюджуються та позивач не має права на отримання вихідної допомоги. Вказує, що позивач не перебувала у трудових відносинах з Північно-Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Суми), а отже, останнє не є належним відповідачем, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Ухвалами Полтавського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року клопотання представника третьої особи Головного територіального управління юстиції у Полтавській області про розгляд справи за правилами загального позовного провадження у справі № 440/85/20 залишено без задоволення; залучено до участі у справі №440/85/20 в якості другого відповідача Головне територіальне управління юстиції у Полтавській області (ідентифікаційний код 34874347, вул. Соборності. 45, м. Полтава, 36014); оголошено перерву у судовому засіданні до 15:30 11 березня 2020 року.

27 лютого 2020 року до суду надійшов відзив Головного територіального управління юстиції у Полтавській області на позовну заяву /а.с. 120-126/, у якому представник другого відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що спір, що розглядається, стосується припинення державної служби (стаття 87 Закону України "Про державну службу"), Законом України "Про державну службу" врегульовано випадки та розмір виплати вихідної допомоги, тому норми Кодексу законів про працю України на спірні правовідносини не розповсюджуються та позивач не має права на отримання вихідної допомоги.

06 березня 2020 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, у якій ОСОБА_1 зазначено, що позивач була звільнена з посади на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, тому на підставі статті 44 Кодексу законів про працю України відповідач був зобов`язаний вилатати позивачу вихідну допомогу в розмірі не менше середнього місячного заробітку в сумі 11044 грн. 32 коп. /а.с. 143-144/.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідачів у судовому засіданні проти позову заперечували та просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 працювала на посадах державної служби (01.03.2017 прийнято присягу державного службовця) у Головному територіальному управлінні юстиції у Полтавській області у період з 01.03.2017 по 26.12.2019, що підтверджується трудовою книжкою ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 /а.с. 13-21/, а саме:

- з 01.03.2017 по 03.04.2017 - на посаді головного спеціаліста зв`язків з громадськістю;

- з 04.04.2017 по 15.01.2018 - на посаді провідного спеціаліста відділу організаційної роботи, документування та контролю;

- з 16.01.2018 по 17.01.2018 - на посаді головного спеціаліста відділу взаємодії з суб`єктами державної реєстрації та підвищення кваліфікації державних реєстраторів Управління державної реєстрації;

з 18.01.2018 по 26.12.2019 - на посаді головного спеціаліста відділу організаційної роботи, документування та контролю.

24.10.2019 позивачу вручено попередження про вивільнення, копія якого міститься у матеріалах справи /а.с. 35/.

Наказом Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 23.12.2019 №1785/к "Про звільнення працівників" у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", наказу Міністерства юстиції України від 16.10.2019 №3173/5 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України", пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 4 частини 1 статті 83 та пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" звільнено ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу організаційної роботи, документування та контролю Головного територіального управління юстиції у Полтавській області 26 грудня 2019 року у зв`язку з ліквідацією, з припиненням державної служби. Відповідно до статті 24 Закону України "Про відпустки" наказано виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані відпустки /а.с. 36/.

Головним територіальним управлінням юстиції у Полтавській області не виплачено ОСОБА_1 вихідної допомоги в розмірі не менше середнього місячного заробітку /а.с. 37/, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10 грудня 2015 року №889-VIII "Про державну службу" (надалі - Закон №889-VIII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За приписами ст. 1 Закону №889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону №889-VIII дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Статтею 5 Закону №889-VIII встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Підстави для припинення державної служби визначені у статті 83 Закону №889-VIII, відповідно до пункту 4 частини 1 якої державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Частиною 3 ст. 83 Закону №889-VIII передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 6 і 7 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, ліквідація державного органу.

Частиною 4 ст. 87 Закону №889-VIII (у редакції, чинній на час винесення наказу про звільнення позивача) передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Таким чином, Законом №889-VIII (у редакції, чинній на час винесення наказу про звільнення позивача) не було передбачено виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1-1 частини 1 ст. 87 Закону №889-VIII.

Як встановлено судом, наказом Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 23.12.2019 №1785/к "Про звільнення працівників" у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", наказу Міністерства юстиції України від 16.10.2019 №3173/5 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України" пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 4 частини 1 статті 83 та пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" звільнено ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу організаційної роботи, документування та контролю Головного територіального управління юстиції у Полтавській області 26 грудня 2019 року у зв`язку з ліквідацією, з припиненням державної служби /а.с. 36/.

Таким чином, ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу організаційної роботи, документування та контролю Головного територіального управління юстиції у Полтавській області 26 грудня 2019 року, зокрема, на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Вказаний наказ є чинним та позивач не оскаржує наказ Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 23.12.2019 №1785/к "Про звільнення працівників" у даній справі, а підставою для звернення позивача до суду з даним позовом стала не виплата ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з ч. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Статтею 44 Кодексу законів про працю України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Таким чином, пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, на підставі якого позивача було звільнено з займаної посади, гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини 1 статті 44 Кодексу законів про працю України, а частина 4 статті 40 Кодексу законів про працю України не встановлює особливостей застосування положень статті 44 Кодексу законів про працю України до звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Правова позиція, наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №333/298/16-ц, на яку посилаються відповідачі у відзиві на позовну заяву, не підлягає застосуванню у даній справі, оскільки у справі №333/298/16-ц предметом позову було стягнення з ГУ МВС України в Запорізькій області на користь позивача: компенсації за невикористані відпустки за період з 2002 по 2007 роки у сумі 6 119,85 грн, середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні за період до 1 січня 2016 року в сумі 65 395,80 грн, 3 % річних від простроченої суми компенсації за невикористані відпустки у сумі 550,78 грн, інфляційних втрат від суми компенсації за невикористані відпустки в сумі 4 167,61 грн, моральної шкоди у сумі 5 000 грн. та позивача у справі №333/298/16-ц було звільнено з посади дільничного інспектора міліції за власним бажанням, а отже, обставини та норми права, якими урегульовані відносини у справі №333/298/16-ц, не співпадають з обставинами та нормами права, якими урегульовано відносини у даній справі №440/85/20.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Як випливає з практики ЄСПЛ, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на їх конвенційні права (рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2008 року у справі "C. Дж. та інші проти Болгарії", заява № 1365/07, пункт 39, від 9 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", заява № 21722/11, пункт 170).

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Суханов та Ільченко проти України" ЄСПЛ зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (заява № 68385/10 п. 35 та № 71378/10).

Таким чином, приймаючи наказ від 23.12.2019 №1785/к "Про звільнення працівників" в частині звільнення з посади ОСОБА_1 , Головне територіальне управління юстиції у Полтавській області вказало на пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, звільнення на підставі якого гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини 1 статті 44 Кодексу законів про працю України, а отже, ОСОБА_1 має законні сподівання на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини 1 статті 44 Кодексу законів про працю України, зважаючи на те, що пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, на підставі якого позивача було звільнено з займаної посади, гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини 1 статті 44 Кодексу законів про працю України, а частина 4 статті 40 Кодексу законів про працю України не встановлює особливостей застосування положень статті 44 Кодексу законів про працю України до звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до приписів п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (надалі - Порядок №100), цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, виплати вихідної допомоги.

Пунктом 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої

заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього

пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

ОСОБА_1 звільнена з посади головного спеціаліста відділу організаційної роботи, документування та контролю Головного територіального управління юстиції у Полтавській області 26 грудня 2019 року, тому календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата - це жовтень та листопад 2019 року.

Довідкою про заробітну плату ОСОБА_1 , видану Головним територіальним управлінням юстиції у Полтавській області 21.12.2019 за №08-29/8302 підтверджено, що заробітна плата ОСОБА_1 у жовтні 2019 року становила 12577 грн. 32 коп., а у листопаді 2019 року склала 9511 грн. 32 коп. /а.с. 38/.

Таким чином, вихідна допомога ОСОБА_1 розраховується наступним чином: ((12577 грн. 32 коп.+9511 грн. 32 коп./43 робочих днів за жовтень та листопад 2019 року) * (43 відпрацьованих робочих днів за жовтень та листопад 2019 року/2 місці)) = 11044 грн. 32 коп.

При прийнятті рішення у даній справі суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29), а також враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Враховуючи вищевикладене, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України з метою ефективного захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог та стягнути з Головного територіального управління юстиції у Полтавській області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 11044 грн. 32 коп. (одинадцять тисяч сорок чотири гривні тридцять дві копійки).

Стосовно позовних вимог, звернутих до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебувала у відносинах публічної служби у період з 01.03.2017 по 26.12.2019 із Головним територіальним управлінням юстиції у Полтавській області, що підтверджується трудовою книжкою ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 /а.с. 13-21/, станом на день розгляду даної справи запис про припинення юридичної особи Головного територіального управління юстиції у Полтавській області до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесено, а отже, Головне територіальне управління юстиції у Полтавській області не припинено, у зв`язку з чим в частині позовних вимог до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) слід відмовити.

Таким чином, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 6-10, 241-245, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (ідентифікаційний код 43316700, вул. Герасима Кондратьєва, 28, м. Суми, 40003), Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (ідентифікаційний код 34874347, вул. Соборності. 45, м. Полтава, 36014) про стягнення вихідної допомоги при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Полтавській області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 11044 грн. 32 коп. (одинадцять тисяч сорок чотири гривні тридцять дві копійки).

В іншій частині позовних вимог до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Повне рішення складено 16 березня 2020 року.

Суддя С.С. Сич