
Справа № 420/258/20
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 березня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Подільського прикордонного загіну Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 2196) (вул.Армійська,21, м.Подільськ, 66300) про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
З позовом до суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Подільського прикордонного загіну Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 2196) (вул.Армійська,21, м.Подільськ, 66300) про визнання протиправною бездіяльність Подільського прикордонного загіну Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 2196) ЄДРПОУ 14321825 щодо не нарахування та несплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсації за невикористану додаткову відпустку строком 56 діб, за чотири роки (2015-2018 рік включно), зобов`язати Подільський прикордонний загін Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 2196) ЄДРПОУ 14321825 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за невикористану додаткову відпустку строком 56 діб, за чотири роки (2015-2018 рік включно) в сумі 16835,84 грн.
Ухвалою суду від 16.01.2020 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу за контрактом у військовій частині 2196 (Подільський прикордонний загін). За період з 2015 року по 2018 рік йому не було виплачено грошової компенсації за не використані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Позивач вважає дії Військової частини 2196 протиправними, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Представник відповідача 03.02.2020 року за (вхід.№4725/20) надав до суду відзив щодо відмови позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі пославшись на те, що відповідно до абзацу 3 ч.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, в році звільнення з військової служби, у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у т.ч. військовослужбовцям - жінкам, які мають дітей. Водночас, ч.19 ст.10-1 цього ж Закону визначено, що з настанням особливого періоду припиняється надання військовослужбовцям додаткових відпусток, крім відпусток військовослужбовцям - жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії. Відповідач у відзиві також вказує, що під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки та деякі додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено. У зв`язку з цим додаткові відпустки, в т.ч. й додаткова відпустка, що не надавалася учасникам бойових дій, в особливий період не вважається такою, що є не використаною. Відповідно до частин 17-19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припинено, виплата грошової компенсації не передбачена. Крім того, кошторисними призначеннями Державної прикордонної служби України у 2015 - 2018 роках не передбачено виплату військовослужбовцям грошової компенсації за відпустку, як учасникам бойових дій.
Дослідивши наявні в справі письмові докази, суд встановив наступні факти та обставини:
Позивач - ОСОБА_1 , проходив військову службу за контрактом у військовій частині 2196. Рішенням міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій від 26.02.2015 року №9/III/1/781, позивачу було надано статус учасника бойових дій. 29.05.2018 року позивач звільнився з в/ч 2196, у зв`язку із закінченням контракту. Позивач вважає, що йому зобов`язані були надати щорічну додаткову оплачувану відпустку строком на 14 днів, а у разі ненадання такої відпустки, нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану додаткову відпустку.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІI «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності на територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавленню волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного помішення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позао дового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інні додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними збставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших: поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець,
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ «Про оборону України» (далі - Закони №3543-ХІІ та №1932-ХІІ відповідно).
За визначенням статті 1 Закону №3543-ХІІ особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядув іння, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону №1932-ХІІ визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону №3543-ХІІ надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Суд вважає, що аналіз зазначених норм свідчить про те, ще в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-ХІІ не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 стані 2 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
Таким чином, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженого наказом Міністрі оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
К такому висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18 в постанові від 21 серпня 2019 року.
Крім того, колегія суддів врахувала висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Щодо строків виплати грошової компенсації, то Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.
Також, Велика Палата Верховного Суду відхилила твердження скаржників щодо пропуску строку звернення до суду, оскільки стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов`язана з виконанням службових обов`язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.
Таким чином, ОСОБА_1 при звільненні з військової служби у запас, мав право на отримання грошової компенсації за невикористану у 2015-2018 роках додаткову відпустку, як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII, у зв`язку з чим військова частина 2196 (Подільський прикордонний загін) повинна нарахувати та виплатити позивачу відповідну грошову компенсацію, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.05.2018 року.
Згідно зі ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Таким чином, оцінюючи у сукупності надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Подільського прикордонного загіну Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 2196) (вул.Армійська,21, м.Подільськ, 66300) про визнання протиправною бездіяльність Подільського прикордонного загіну Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 2196) ЄДРПОУ 14321825 щодо не нарахування та несплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсації за невикористану додаткову відпустку строком 56 діб, за чотири роки (2015-2018 рік включно), зобов`язати Подільський прикордонний загін Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 2196) ЄДРПОУ 14321825 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за невикористану додаткову відпустку строком 56 діб, за чотири роки (2015-2018 рік включно) в сумі 16835,84 грн., підлягають задоволенню відповідно до положень ч.1 ст.245 КАС України.
Судові витрати розподілити за правилами ст.139 КАС України.
Керуючись ст.ст.139,241-246,263 КАС України, суд, -
В И Р І Ш И В:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2.Визнати протиправною бездіяльність Подільського прикордонного загіну Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 2196) ЄДРПОУ 14321825 щодо не нарахування та несплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсації за невикористану додаткову відпустку строком 56 діб, за чотири роки (2015-2018 рік включно).
3.Зобов`язати Подільський прикордонний загін Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 2196) ЄДРПОУ 14321825 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за невикористану додаткову відпустку строком 56 діб, за чотири роки (2015-2018 рік включно) в сумі 16835,84 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст. 291, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Пунктом 15.15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Суддя К.С.Єфіменко
.
Судове рішення № 88203645, Одеський окружний адміністративний суд було прийнято 16.03.2020. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 420/258/20. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: