Рішення № 88203101, 16.03.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2020 р. справа № 300/50/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Могили А.Б.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1349 про визнання протиправною бездіяльність, стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою до Військової частини А1349 про визнання протиправною бездіяльність, стягнення коштів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Військовою частиною непроведено повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , зокрема йому невиплачено на день виключення із списків військової частини грошової компенсації за неотримане речове майно, а тому вказана бездіяльність є протиправною. Як наслідок позивач має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.07.2019 по 10.12.2019 в розмірі 48566,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 24.07.2019 його виключено зі списків особового складу військової частини А1349 та всіх видів забезпечення. Проте, тільки 11.12.2019 Військовою частиною А1349 виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно. Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Позивач вважає, що оскільки станом на день виключення з списків особового складу військової частини з ним не проведено розрахунку у повному обсязі, а саме невиплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно, він має право на одержання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день проведення фактичного розрахунку відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України. З урахуванням приписів Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року до стягненню з відповідача на його користь підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 48566,60 грн.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що грошова компенсація за неотримане речове майно не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, а її виплата здійснюється особі, звільненій з військової служби. Несвоєчасно виплачена грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу не підпадає під дію ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що відповідальність передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказана норма не встановлює конкретних видів виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.01.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи, дослідивши письмові докази, зазначає наступне.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.5 ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 зі змінами та доповненнями (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону).

Згідно ч. 1 ст. 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Пунктами 2,3 Порядку № 178 встановлено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до п. 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (пункт 5 Порядку № 178).

Згідно ч. 3 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до наказу командира Військової частини А1349 від 23.07.2019 № 156 старшого солдата ОСОБА_1 , бухгалтера фінансово - економічної служби, наказом командира Військової частини А1349 від 23.07.2019 № 20-РС звільнено у запас за підпунктом "б" (за станом здоров`я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". З 24.07.2019 виключено зі списків особового складу військової частини А1349 та всіх видів забезпечення. Вислуга років у Збройних Силах України станом на 24.07.2019 становила: календарна - 1 рік 07 місяців (копія витягу з наказу) (а.с. 7).

Згідно довідки № 68 від 23.07.2019 вартість речового майна, що належить до видачі старшому солдату ОСОБА_1 складає 13 422, 31 грн. (а.с. 8).

Позивачу 11.12.2019 виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 13 220, 98 грн. (військовий збір 1,5% - 201, 33 грн.) (а.с. 9, 10).

Пунктом 7 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно чітко встановлено, що виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв`язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік.

Суд зазначає, що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Таким чином, суд зазначає, що Військовою частиною А1349 не було допущено бездіяльності щодо невиплати на день виключення позивача з списків військової частини грошової компенсації за неотримане речове майно, оскільки такі кошти виплачується в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, як це передбачено п. 7 Порядку № 178, та 11.12.2019 були перераховані на банківський рахунок ОСОБА_1 , а тому позов в цій частині до задоволення не підлягає.

Щодо позову в іншій частині то позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 25.07.2019 по 10.12.2019, оскільки відповідачем компенсацію за неотримане речове майно виплачено тільки 11.12.2019, а не в день виключення із списків особового складу Військової частини А1349.

З цього приводу суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 10.03.2011 у справі «Сук проти України» вказав, що держава може ввести, призупинити або припинити виплати працівникам з державного бюджету, внісши відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні виплати є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України. Тому за аналогією закону до спірних відносин застосуються норми ст.ст.116, 117 Кодексу законів про працю України.

Частиною 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

При цьому, ст. 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд зазначає, що у даному випадку спірним є питання наявності у позивача права на стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, право на стягнення якого, як вважає позивач, виникло у зв`язку з невиплатою грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні з військової служби.

Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.

Стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.01.2020 по справі № 620/1982/19 (провадження № К/9901/33237/19).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Таким чином, компенсація за неотримане речове майно не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, оскільки, закупівля речового майна здійснюється незалежно від виплати грошового забезпечення і лише при незабезпеченні військовослужбовця речовим майном, відповідно до п. 7 Порядку № 178, здійснюється виплата грошової компенсації. Тобто, компенсація за речове майно не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.

Таким чином, позов ОСОБА_1 до Військової частини А1349 про визнання протиправною бездіяльність, стягнення коштів до задоволення не підлягає.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини А1349 (код ЄДРПОУ 08174283, вул. Чорновола, 119А, м. Івано-Франківськ) про визнання протиправною бездіяльність, стягнення коштів відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Могила А.Б.