Рішення № 88202953, 05.03.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

05 березня 2020 рокум. Ужгород№ 260/1824/19

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гебеш С.А.

при секретарі судових засідань - Жирош С.Ю.

та осіб, що беруть участь у справі:

позивач - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - не з`явився;

представник третьої особи - Яблонський О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, третя особа - Ліквідаційна комісія Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, -

В С Т А Н О В И В:

13.12.2019 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства внутрішніх справ України (вул. Академіка Богомольця, буд.10,м. Київ, Центральна Частина Києва, Київ, 01601; далі - відповідач МВС України), третя особа Ліквідаційна комісія Управління Міністерства внутрішніх справ в Закарпатській області (вул. Ф.Ракоці, буд. 13, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000; далі - третя особа ЛК УМВС Закарпатській області) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неналежного розгляду заяви про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 та зобов`язання Відповідача повторно розглянути таку заяву та прийняття відповідного рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850 (далі Порядок № 850 від 21.10.2015).

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що він звільнений з органів МВС України на підставі п. 63 "б" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через хворобу). Крім того, відповідно до висновку ВЛК УМВС України в Закарпатській області № 590 від 27.12.2005 року, на час звільнення позивач страждає захворюванням, яке пов`язано з проходженням служби в органах ОВС.

У січні 2006 року позивач пройшов первинне обстеження в Закарпатській обласній медико - соціальній експертній комісії (далі - МСЕК), за висновками якої, 24 січня 2006 року встановлена третя група інвалідності, причиною інвалідності є захворювання, так, пов`язане з проходженням служби в органах ОВС.

17 січня 2017 року позивач пройшов повторне обстеження в Закарпатській МСЕК, за висновками якої, встановлена друга група інвалідності, причиною інвалідності є захворювання, так, пов`язане з проходженням служби в органах ОВС.

11.02.2019 року на підставі акту огляду № 110, відповідною комісією встановлено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках 70 %.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про міліцію» № 565-XII від 20.12.90 в березні 2019 року позивач звернувся із відповідною заявою до ЛК УМВС в Закарпатській області, як до органу внутрішніх справ, в якому проходив службу з метою отримання одноразової грошової допомоги, оскільки під час проходження служби в органах ОВС отримав захворювання, яке спричинило встановлення другої групи інвалідності.

За висновком ЛК УМВС України в Закарпатській області, складеним на підставі п. 3.2 Порядку № 850 від 21.10.2015, позивачу рекомендовано призначити одноразову грошову допомогу (з урахуванням раніше виплаченої суми) в розмірі 315750,00 грн.

Зазначений висновок ЛК УМВС України в Закарпатській області було подано для затвердження Департаменту фінансово-облікової політики МВС України.

Листом № 15/2-3300 від 16 серпня 2019 року, Департаментом фінансово-облікової політики МВС України вказаний висновок та документи належним чином не розглянуті, повернуті без прийняття рішення на підставі п. 4 Порядку № 850 від 21.10.2015.

Вказані обставини, з тверджень позивача, стали відомо останньому з листа третьої особи № 56.2/106/5-1-2019 від 24 вересня 2019 року.

Позивач вважає його права та інтереси порушені внаслідок такої правової поведінки відповідача, а саме в частині неналежного виконання відповідачем правових приписів Порядку № 850 від 21.10.2015, що перешкоджає позивачу у отриманні одноразової грошової допомоги.

Позивач та його представник позовні вимоги підтримали з підстав викладених у позовній заяві та просили суд даний адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся судом про дату, час та місце судового розгляду даної адміністративної справи.

Однак, відповідачем наданий письмовий відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає, просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. У відзиві відповідач стверджує, що відмова у виплаті одноразової грошової допомоги, яка ним здійснена, є законною та обґрунтованою. Також відповідач у відзиві наводить що питання виплати одноразової грошової допомоги вже вирішувалося на користь позивача раніше, з того моменту збіг двох річний строк, що дозволяє говорити про відсутність підстав для призначення такої допомоги. При цьому, відповідач наводить доводи, що питання призначення або відмови у призначенні одноразової грошової допомоги є дискреційними повноваженнями Міністерства внутрішніх справ України, в свою чергу, суд не вправі втручатися в таку компетенцію, що виключає можливість задоволення позовних вимог щодо визнання протиправної бездіяльності відповідача, а також зобов`язання його вчинити будь-які дії.

Представник третьої особи в судовому засіданні заперечив щодо задоволення позовних вимог позивача, вважає заявлений позов безпідставним, таким що не підлягає задоволенню, а правову поведінку відповідача такою, що відповідає положенням законодавства України. У вказаних поясненнях третя особа також стверджує, що питання виплати одноразової грошової допомоги вже вирішувалося на користь позивача раніше, з того моменту збіг двох річний строк, що дозволяє говорити про відсутність підстав для призначення такої допомоги. Третя особа у вказаних поясненнях також наводить, що питання призначення або відмови у призначенні одноразової грошової допомоги є дискреційними повноваженнями Міністерства внутрішніх справ України, в свою чергу, суд не вправі втручатися в таку компетенцію, що виключає можливість задоволення позовних вимог щодо визнання протиправної бездіяльності відповідача, а також зобов`язання його вчинити будь-які дії.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом в ході судового розгляду та вбачається із матеріалів даної адміністративної справи, у січні 2006 року позивач пройшов первинне обстеження в Закарпатській обласній медико - соціальній експертній комісії (далі - МСЕК), за висновками якої, 24 січня 2006 року встановлена третя група інвалідності, причиною інвалідності є захворювання, так, пов`язане з проходженням служби в органах ОВС.

17 січня 2017 року позивач пройшов повторне обстеження в Закарпатській МСЕК, за висновками якої, встановлена друга група інвалідності, причиною інвалідності є захворювання, так, пов`язане з проходженням служби в органах ОВС.

11.02.2019 року на підставі акту огляду № 110, відповідною комісією встановлено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках 70 %.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про міліцію» № 565-XII від 20.12.90 в березні 2019 року позивач звернувся із відповідною заявою до ЛК УМВС в Закарпатській області, як до органу внутрішніх справ, в якому проходив службу з метою отримання одноразової грошової допомоги, оскільки під час проходження служби в органах ОВС отримав захворювання, яке спричинило встановлення другої групи інвалідності.

За висновком ЛК УМВС України в Закарпатській області, складеним на підставі п. 3.2 Порядку № 850 від 21.10.2015, позивачу рекомендовано призначити одноразову грошову допомогу (з урахуванням раніше виплаченої суми) в розмірі 315750,00 грн.

Зазначений висновок ЛК УМВС України в Закарпатській області було подано для затвердження Департаменту фінансово-облікової політики МВС України.

Листом № 15/2-3300 від 16 серпня 2019 року, Департаментом фінансово-облікової політики МВС України вказаний висновок та документи належним чином не розглянуті, повернуті без прийняття рішення як це прямо передбачено п. 4 Порядку № 850 від 21.10.2015.

Вказані обставини, з тверджень позивача, стали відомо останньому з листа третьої особи № 56.2/106/5-1-2019 від 24 вересня 2019 року.

Позивач вважає його права та інтереси порушені внаслідок такої правової поведінки відповідача, а саме в частині неналежного виконання відповідачем правових приписів Порядку № 850 від 21.10.2015, що перешкоджає позивачу у отриманні одноразової грошової допомоги.

Отримання одноразової грошової допомоги передбачено ст. 23 Закону України "Про міліцію".

Згідно довідки Закарпатської обласної медико-соціальної експертної комісії серії МСЕ № 0389968 від 24.01.2006р., позивачу призначена третя група інвалідності, а від 17 січня 2017 року довідкою серії НОМЕР_1 встановлена друга група інвалідності, причиною якої є захворювання пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Таким чином, згідно вищевказаної довідки, з моменту її отримання, - позивач відноситься до категорії осіб яким передбачена виплата одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 23 Закону України "Про міліцію".

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням групи інвалідності внаслідок захворювання, що пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ визначає Порядок № 850 від 21.10.2015р.

Пунктом 7 Порядку № 850 від 21.10.2015р. визначений перелік документів, із якими працівник міліції звертається за місцем проходження служби для отримання одноразової грошової допомоги.

Пунктом 8 Порядку № 850 від 21.10.2015р. передбачено, що керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 Порядку № 850 від 21.10.2015р. та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції: витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу; витяг з особової справи про склад сім`ї загиблого (померлого) працівника міліції.

Згідно пункту 9 Порядку № 850 від 21.10.2015р., МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 Порядку № 850 від 21.10.2015р. та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 Порядку № 850 від 21.10.2015р. та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

В пункті 14 Порядку № 850 від 21.10.2015р. окреслено, що призначення і виплата грошової допомоги не здійснюється, якщо загибель (смерть), порання (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком:

- учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступки;

- учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння;

- навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом);

- подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги.

В свою чергу, згідно тверджень позивача, третя особа належним чином дотрималася положень пункту 8 Порядку № 850 від 21.10.2015р.

Разом з тим, відповідач, всупереч пункту 9 Порядку № 850 від 21.10.2015р., не розглянув таке подання третьої особи у встановленому законодавством порядку, не прийняв відповідне рішення, що, на думку позивача, свідчить про бездіяльність відповідача та порушення ним положення та правових механізмів Порядку № 850 від 21.10.2015р.

Позивач додатково зазначає, що пункт 4 Порядку № 850 від 21.10.2015р. не є підставою для відмови у виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки вичерпний перелік підстав для відмови окреслений у пункті 14 Порядку № 850 від 21.10.2015р.

Частиною 6 ст. 23 Закону України «Про міліцію» N 565-XII від 20.12.90 встановлено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про міліцію" Кабінет Міністрів України постановою № 850 від 21.10.2015 затвердив «Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції».

Згідно п. 1 Порядку № 850 від 21.10.2015 цей Порядок та умови визначають механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції.

Згідно п. п. 2 п. 2 Порядку № 850 від 21.10.2015 днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Як вбачається з матеріалів справи, висновком МСЕК № 1 (довідка серії МСЕ № 0389968 від 24.01.2006р.) про встановлення третьої групи інвалідності, з причиною захворювання - «захворювання, так, пов`язане з проходженням служби» та відповідно до Постанови КМ України № 707 від 12.05.2007 «Про затвердження та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції» ОСОБА_3 нараховано та виплачено у 2006р. у розмірі 4250,00 грн. за державним обов`язковим особистим страхуванням (а.с.16).

В січні 2017 року позивач повторно пройшов обстеження в Закарпатській обласній медико-соціальній експертній комісії, за висновками якої 17 січня 2017 року встановлена друга група інвалідності, з причиною захворювання - «захворювання, так, пов`язане з проходженням служби» (довідка серії АВ № 0733942).

11.02.2019 року на підставі акту огляду № 110, відповідною комісією встановлено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках 70 % (довідка серії АГ № 0019198 від 11.02.2019р.)

Відповідно до п. п. 2 п. 3 Порядку № 850 від 21.10.2015 грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Так як з 17.01.2017 у позивача виникло право на отримання грошової допомоги в зв`язку з встановленням йому як працівнику міліції другої групи інвалідності, під час повторного огляду позивача, пов`язаної із проходженням служби в ОВС України. Так, позивач в березні 2019 року звернувся із заявою до ЛК УМВС України в Закарпатській області з проханням виплати належної йому одноразову грошову допомогу.

За висновком ЛК УМВС України в Закарпатській області, складеним на підставі п. 3.2 Порядку № 850 від 21.10.2015, позивачу запропоновано призначити одноразову грошову допомогу (з урахуванням раніше виплаченої суми) в розмірі 315 750,00 грн.

Зазначений висновок ЛК УМВС України в Закарпатській області було подано для затвердження Департаменту фінансово-облікової політики МВС України.

Згідно п. 9 Порядку № 850 від 21.10.2015 МВС в місячний строк після надходження зазначених у п. 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених п. 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

У відповідності до поданої заяви із доданої до неї відповідних документів, листом ЛК УМВС України № 56.2/106/5-1-2019 від 24.09.2019р. позивача повідомлено, що на підставі листа ДФОП МВС України № 15/2-3300 від 16.08.2019р., вказаний висновок ЛК УМВС України в Закарпатській області та подані позивачем документи, були повернуті відповідачем без розгляду з посиланням на п. 4 Порядку № 850 від 21.10.2015.

Згідно п. 4 Порядку N 850 від 21.10.2015 якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Вказані обставини мотивують відповідачем та третьою особою тим, що виплата одноразової грошової допомоги при повторних оглядах МСЕК обмежено законодавцем терміном 2 роки. Оскільки після первинного огляду МСЕК пройшло більше ніж 2 роки, тому правових підстав для призначення одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку № 850 від 21.10.2015 немає.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Стаття 19 Конституції України окреслює, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, п. 3 Порядку № 850 від 21.10.2015 встановлює підстави для призначення та виплати одноразової грошової допомоги:

- загибель (смерть) працівника міліції, який перебував на службі в органах внутрішніх справ, під час виконання ним службових обов`язків;

- установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ;

- часткова втрата працездатності працівником міліції без установлення йому інвалідності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків.

Зазначені підстави визначені як самостійні та надають право на отримання одноразової грошової допомоги при настанні хоча б однієї з них.

При цьому, право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з установленням працівникові міліції інвалідності не обмежено у часі, вирішальним є лише наявність причинно-наслідкового зв`язку між інвалідністю та службою в органах внутрішніх справ.

Таким чином, при первинному установленні працівникові міліції інвалідності, зв`язок якої зі службою в органах внутрішніх справ встановлений компетентним органом, такий працівник має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку № 850 від 21.10.2015 не залежно від того, чи була встановлена часткова втрата працездатності такого працівника міліції без установлення йому інвалідності у попередніх періодах.

Згідно п. 9 Порядку № 850 від 21.10.2015р., що окреслює порядок дій Відповідача, МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Так, у відповідності до зазначеного вище, Відповідач шляхом бездіяльності не дотримався відповідної процедури, що передбачена Порядком № 850 від 21.10.2015р. та всупереч законодавства не прийняв одне із визначених п. 9 Порядку № 850 від 21.10.2015р., хоча повинен був або призначити або відмовити у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги.

Наведення відповідачем у листі ДФОП МВС України № 15/2-3300 від 16.08.2019р. пункту 4 Порядку № 850 від 21.10.2015р., не може трактуватися відповідачем та третьою особою як підстава для відмови у виплаті одноразової грошової допомоги.

Вказана відмова повинна бути оформлена саме у вигляді рішення, у спосіб визначений, зокрема, пунктом 9 Порядку № 850 від 21.10.2015р., із зазначенням підстав окреслених в п. 14 Порядку № 850 від 21.10.2015, як мотивів відмови.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що право позивача на отримання одноразової грошової допомоги було порушено неналежним виконанням відповідачем положень п. 9 Порядку № 850 від 21.10.2015р., тобто відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо неналежного розгляду документів позивача та неприйняття визначеного таким пунктом Порядку № 850 від 21.10.2015р. рішення.

Надаючи правову оцінку діям та рішенню відповідача суд виходить з приписів ч. 3 ст. 2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В свою чергу, враховуючи загальні засади адміністративного судочинства, найбільш ефективним способом відновлення порушених прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути підготовлений третьою особою висновок та заяву позивача щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку з втратою працездатності під час проходження служби в органах внутрішніх справ.

Щодо позовної вимоги про стягнення судових витрат та витрат на правничу допомогу адвоката, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Учасники справи, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі можуть оскаржити судове рішення щодо судових витрат, якщо це стосується їхніх інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

За правилами ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно із ч. 9 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинились.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.

Також, суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI ).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що представник позивача просив суд розподілити судові витрати на професійну правничу допомогу загальний розмір попередньо понесених витрат позивачем, складає 7684 гривні.

Дослідивши зазначені документи судом встановлено, що вони містять детальний опис робіт (послуг), наданих адвокатом.

Суд в даному випадку враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 826/7806/17, щодо застосування ст. 134 КАС України. У вказаному судовому рішенні зазначено, що аналіз положень ст. 134 КАС України дає підстави для висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, а саме: у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, дійшов висновку, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В інших справах «Ботацці проти Італії», «Іатрідіс проти Греції», у текстах своїх рішень у даних справах Європейський суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Судом було встановлено, що відповідно договору №32 про надання правничої допомоги від 22.10.2019 року (а.с.51-59), зазначений опис робіт (наданих послу), виконаних адвокатом про надання правничої допомоги.

Дослідивши та проаналізувавши надані позивачем копії документів на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що розмір витрат на оплату гонорару представника позивача у заявленому розмірі 7684 є не співмірною із складністю справи, фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним у звіті переліком, а тому суд вважає її доведеною на суму 4300 грн. і в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

З огляду на вищевикладене, суд враховує, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката пов`язаною з складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) - справа відноситься до категорії незначної складності, враховує час витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих адвокатом позивачу послуг та виконаних робіт, ціну позову та значенням справи для сторони, в тому числі вплив вирішення справи на репутацію сторони.

З урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку, про часткове задоволення позовної вимоги позивача про стягнення із бюджетних асигнувань відповідача судових витрат за сплату витрат на оплату правничої допомоги адвоката, і таку слід стянути у розмірі 4300,00 грн. судових витрат.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 2, 139, 241, 243, 244, 245, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_3 ) до Міністерства внутрішніх справ України (вул.Академіка Богомольця, буд.10,м. Київ,Центральна Частина Києва, Київ,01601, код ЄДРПОУ - 00032684) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, третя особа - Ліквідаційна комісія Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області (вул.Ф.Ракоці,буд.13,м.Ужгород,Закарпатська область,88000, код ЄДРПОУ - 08592170) - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України (вул.Академіка Богомольця, буд.10, м. Київ, Центральна Частина Києва, Київ,01601, код ЄДРПОУ - 00032684) щодо неналежного розгляду заяви та документів ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_3 ) щодо нарахування, призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з втратою працездатності під час проходження служби в органах внутрішніх справ України.

Зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України (вул.Академіка Богомольця, буд.10, м. Київ, Центральна Частина Києва, Київ,01601, код ЄДРПОУ - 00032684) з врахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення повторно розглянути заяву та документи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_3 ) щодо нарахування, призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з втратою працездатності під час проходження служби в органах внутрішніх справ України.

Стягнути з Міністерства внутрішніх справ України (вул.Академіка Богомольця, буд.10, м. Київ, Центральна Частина Києва, Київ,01601, код ЄДРПОУ - 00032684) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_3 ) 4 300 грн. (чотири тисячі триста гривень) витрат на професійну правничу допомогу.

В задоволені іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

В разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлено та підписано 16.03.2020 року.

Суддя С.А. Гебеш