Рішення № 88202522, 13.03.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2020 року м. Житомир справа № 240/159/20

категорія 106020000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Лавренчук О.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Житомирський обласний військовий комісаріат, Військова частина А1937 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у якому просить:

- визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства Оборони України про відмову мені у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням мені з 05 грудня 2018 року інвалідності 3 групи, внаслідок травм, пов`язаних із захистом Батьківщини, з урахуванням раніше виплачених сум страхування, оформлене протоколом засідання №40 від 29 березня 2019 року комісії МОУ з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум;

- зобов`язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити мені одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням мені інвалідності війни 3 групи, внаслідок поранення і захворювань, пов`язаних з захистом Батьківщини, під час виконанням мною обов`язків військової служби, в розмірі 250 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови КМУ від 25.12.2013 № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позову вказує, що 10 лютого 2015 року, під час виконання бойового завдання в ході проведення АТО, отримав травму. Після проведених лікувань, за результатами висновку МСЕК від 16 березня 2015 року серія ЖИЛ № 004186 мені було встановлено 10 % втрати працездатності. В квітні 2015 року було нарахована та виплачена одноразова грошова допомога по втраті працездатності 10 % в сумі 9646,00 гривні, що підтверджується витягом з протоколу №40 від 29 березня 2019 року. Вказує, що із 05 грудня 2018 року була вперше встановлена 3 група інвалідності, що настала в результаті травми, пов`язаної з захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісії серії серії 12 ААБ № 101803 від 07.12.2018. Вказує, що звернувся до командування військової частини А 1937 з заявою про виплату (доплату) одноразової грошової допомоги та надав копії необхідних документів, для направлення їх до МО України для вирішення питання про виплату мені одноразової грошової допомоги МОУ згідно ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», як інваліду війни третьої групи та додані необхідні документи встановлені п.11 Порядку 975. Однак, 03 грудня 2019 року позивачу стало відомо, що згідно витягу з протоколу № 40 від 29 березня 2019 року засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат мені було відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, з урахуванням виплачених раніше сум, оскільки встановлення мені 3 групи інвалідності та причини інвалідності відбулись у понад 2 річний термін з первинного встановлення ступеня втрати працездатності, а тому не має права на отримання одноразової грошової допомоги при зміні групи та причин інвалідності. Позивач вважає таку відмову протиправною.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 13.01.2020 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою суду від 13.01.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спру на стороні відповідача - Житомирський обласний військовий комісаріат.

Копії ухвал направлено на адреси сторін та третьої особи рекомендованою поштовою кореспонденцією.

До суду 23.01.2020 надійшли письмову пояснення Житомирського обласного військового комісаріату.

Відділом документального забезпечення суду 24.01.2020 зареєстровано заяву позивача у якій вказує, що документи про виплату допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності до Міністерства оборони направлялись військовою частиною А1937.

Ухвалою суду від 27.01.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спру на стороні відповідача - Військову частину А1937.

Міністерство оборони України надіслало до суду відзив (вх. №3092/20 від 07.02.2020) в якому вказує, що з норм Закону №2011-XII та Порядку № 975 вбачається, що законодавство допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності (ступеню втрати працездатності), проте при зміні групи інвалідності (ступеню втрати працездатності) протягом двох років з моменту її первинного встановлення. Зазначає, що позивачу група інвалідності встановлена понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності, а тому відсутні підстави для виплати одноразової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності. Просить відмовити у задоволенні позову.

До суду 02.03.2020 надійшли письмові пояснення військової частини А1937 у яких вказано, що військова частина А19 7 є розпорядником коштів, після надходження звернення позивача, командуванням військової частини А1937 було надано відповідь до Департаменту фінансів Міністерства оборони України. Зазначає, що 03.12.2019 до військової частини А1937 надійшов витяг з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №40 від 29 березня 2019 року про відмову позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги, який встановленим законом порядком був направлений начальнику Кадрового центру Сухопутних військ ЗСУ з метою доведення до позивача. Зазначає, що виплата одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням інвалідності, здійснюється на підставі наказу Кадрового центру Сухопутних військ ЗСУ, військова частина А1937 не здійснила нарахування та виплату даної грошової допомоги, оскільки відповідного наказу не було видано.

Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з таких підстав.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Встановлено, що під час проходження військової служби ОСОБА_1 , 10.02.2015 перебував в складі сил та засобів, в зоні АТО та виконав обов`язки на посаді заступника начальника адміністративного відділення штабу АТО, під час виконання яких і одержав закриту черепно-мозкову травму та струс головного мозку (а.с.17, 15).

Житомирською обласною МСЕК №2, 16 березня 2015 року був проведений огляд ОСОБА_1 , за наслідками якого позивачу, починаючи з 26.02.2015 було встановлено ступінь втрати професійної працездатності в розмірі 10%, внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби.

Вказана інформація підтверджується підтверджується наявною у матеріалах адміністративної справи копією довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 10 ЖИА №004186 (а.с.18).

Сторонами визнається, що у зв`язку з встановленням ступеня втрати професійної працездатності в розмірі 10% позивачу була виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 9646 гривень.

Встановлено, що Житомирською обласною МСЕК №2 був проведений первинний огляд ОСОБА_1 за наслідками якого позивачу, починаючи зі 05.12.2018 встановлена третю групу інвалідності внаслідок травми, захворювання, так, пов`язаних із захистом Батьківщини, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААБ №101803 (а.с.19).

У зв`язку із встановленням третьої групи інвалідності, позивач звернувся до Міністерства оборони України через військову частину А1937 із заявою про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Розглянувши подані ОСОБА_1 заяву та документи, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийняла рішення, оформлене протоколом від 29 березня №40 про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги.

У п. 21 Протоколу вказано, що підставою для прийняття такого рішення стало те, що групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення втрати працездатності (а.с.14).

Вважаючи таку відмову необґрунтованою та протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах визначені в Законі України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII).

У відповідності до ч. 1 ст. 3 Закону № 2011-XII останній поширюється, зокрема, на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісті.

Відповідно до ст. 12 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з ст. 2 Закону № 2011-XII ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спірних правовідносин у даному випадку є вимога призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, як інваліду ІІІ групи внаслідок травми, захворювання, пов`язаних із захистом Батьківщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктом 7 ч. 2 ст. 16 Закону України №2011-XII (в редакції чинній на момент встановлення позивачу 15 % втрати працездатності) встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності.

Під час розгляду справи судом безспірно встановлено та не заперечувалось сторонами, що у зв`язку з встановленням ОСОБА_1 ступеня втрати професійної працездатності в розмірі 10%, йому була виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 9646 гривень.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 16 Закону №2011-XII (в редакції чинній на момент встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

У разі встановлення військовослужбовцю інвалідності IІI групи одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року (п. "б" ч. 1 ст.16-2 Закону №2011-XII).

Відповідно до ч. 6, 9 статті 16-3 Закону України №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерв визначений в Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975).

Пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності; а у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Матеріалами адміністративної справи підтверджується, що позивачу ступінь втрати працездатності у розмірі 10% без встановлення інвалідності, внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, що надавало йому право на отримання одноразової грошової допомоги, було встановлено у лютому 2015 року (а.с.18). Натомість, встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності внаслідок травми, захворювання, пов`язаних із захистом Батьківщини, відбулося 05 грудня 2018 року (а.с.19).

Суд зазначає, що Закон України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" був доповнений статтями 16-1, 16-2, 16-3 та 16-4 на підставі Закону України від 04.07.2012 № 5040-VI "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців", який набрав чинності з 1 січня 2014 року.

Частиною 2 статті 16-2 Закону № 2011-XII (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу 10 % втрати працездатності) визначено, що одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.

При цьому, пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-XII (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу 10 % втрати працездатності) передбачено, що у разі, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що військовослужбовець, якому первинно встановлено ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності, у разі якщо в подальшому під час повторного огляду йому встановлять вищу групи інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, набуває право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, у випадку, якщо така зміна відбулася протягом двох років з моменту первинного встановлення ступеню втрати працездатності без встановлення інвалідності.

Наведені норми узгоджуються зі змістом пункту 8 Порядку №975 (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу 10 % втрати працездатності), відповідно до якого, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

В контексті спірних правовідносин суд зазначає, що положення пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII застосовується до усіх правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01 січня 2014 року.

Отже, законодавство, чинне на момент виникнення у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ступеня втрати працездатності в розмірі 10 %, обмежувало дворічним строком можливість отримання такої допомоги у більшому розмірі у разі подальшого встановлення більшого відсотку втрати працездатності або подальшої зміни групи інвалідності.

Згодом Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-XII було доповнено абзацом другим такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".

Обидві ці норми пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII (абз. 1 і 2) передбачають обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги, дворічним строком. Дворічний строк обчислюється з часу первинного встановлення інвалідності чи ступеня втрати працездатності.

Правовідносини щодо первинного встановлення втрати працездатності виникли після набрання чинності зазначеним Законом, тому пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII застосовується до позивача.

Суд звертає увагу, що на час визначення ступеня втрати професійної працездатності позивачеві (2015 рік) правова норма, яка обмежує право на перегляд розміру одноразової грошової допомоги дворічним строком, вже діяла.

З часу первинного встановлення ступеню втрати працездатності (березень 2015 року) до дня встановлення III групи інвалідності (грудень 2018 року) минуло понад два роки. Відтак, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі.

Судом встановлено, що 16 березня 2015 року за результатами огляду МСЕК позивачу встановлено 10% втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, про що свідчить копія довідки МСЕК серії ЖИА №004186 від 16.03.2015. У зв`язку з цим позивачу нарахована та виплачена одноразова грошова допомога по втраті працездатності в сумі 9646 грн.

Відповідно до п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. При цьому причина інвалідності (ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має.

Верховний Суд висловлював аналогічну правову позицію щодо застосування зазначених норм права у схожих справах (постанови Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №806/2187/18 та від 20.02.2020 у справі №806/714/18) та у справі №240/5765/18 від 04.03.2020)

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що з 05.12.2018 ОСОБА_1 за наслідками огляду МСЕК, було первинно встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, тобто після спливу дворічного терміну, з моменту встановлення йому з 16.03.2015 ступеню втрати працездатності.

Вказане свідчить про те, що позивачу встановлено групу інвалідності у понад дворічний термін після встановлення йому ступеню втрати працездатності, що виключає його право на отримання одноразової грошової допомоги у збільшеному розмірі.

Отже, Рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийняла рішення, оформлене протоколом від 29 березня №40 про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 з підстав, що групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення втрати працездатності, є правомірним, та таким, що прийняте у порядку та у відповідності до вимог законодавства України

Враховуючи викладене, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача.

Щодо посилання позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 20.03.2018 у справі №295/3091/17, відповідно до якої в силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", що набрала чинності 01 січня 2017 року та якою статтю 16-3 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" було доповнено пунктом 4 про відсутність права на отримання одноразової грошової допомоги у разі зміни групи інвалідності понад дворічний термін, на може розповсюджуватися на спірні правовідносини, тому що на момент первинного встановлення групи інвалідності, вказані положення ще не були прийнятті, суд зазначає наступне.

Вказана позиція не може бути врахована при вирішенні даної справи, оскільки зазначена постанова ухвалена за інших фактичних обставин. Зокрема, у справі №295/3091/17, що розглядалась Верховним Судом на момент первинного встановлення позивачу інвалідності (2012 рік) стаття 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції чинній до 01 січня 2014 року) не містила норм щодо обмежень виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення вищої групи інвалідності. До 01 січня 2014 року, законодавчі положення про одноразову грошову допомогу не обмежували право на її виплату дворічним строком з моменту первинного встановлення інвалідності, що підтверджується правовою позицією Верховного Суду в постанові від 23 жовтня 2018 року у справі № 806/774/16. Отже постанова від 20.03.2018 у справі №295/3091/17 прийнята Верховним Судом за наслідками інших фактичних обставин справи щодо часу первинного встановлення інвалідності та її подальшої зміни, а відтак і за іншого законодавчого регулювання спірних правовідносин, а тому викладена у ній правова позиція не підлягає врахуванню при розгляді судом даної справи.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Міністерства оборони України (проспект Повітрофлотський, 6,Київ 168,03168), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Житомирський обласний військовий комісаріат, Військова частина А1937 про визнання протиправним та скасування п. 21 рішення №40 від 29.03.2019, зобов`язання вчинити дії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Лавренчук