Рішення № 88201813, 10.03.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

10 березня 2020 р. Справа № 120/4042/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича,

за участі секретаря судового засідання Ніконової Тетяни Василівни,

позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідача Сокотнюк Тетяни Степанівни, Маняка Сергія Андрійовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Теплицької районної ради Вінницької області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

05 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Теплицької районної ради Вінницької області, у якому просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Теплицької районної ради на його користь невиплачену заробітну плату за період з 29 листопада 2018 року по 12 серпня 2019 року включно в сумі 149832 гривні 65 копійок; визнати протиправною бездіяльність Теплицької районної ради Вінницької області при проведенні розрахунку з виплати заробітної плати голові Теплицької районної ради ОСОБА_1 за наслідками прийнятого радою рішення від 12 серпня 2019 року №563 «Про звільнення з посади голови Теплицької районної ради ОСОБА_1 » та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Теплицької районної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати з 12 серпня 2019 року по день прийняття рішення суду.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 24 листопада 2015 року його обрано головою Теплицької районної ради Вінницької області 7 скликання.

Однак, вже 14 березня 2017 року Теплицькою районною радою прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади.

Не погодившись із рішенням про звільнення з посади, позивач оскаржив його в судовому порядку.

21 червня 2018 року рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області в адміністративній справі №144/307/17 визнано протиправним та скасовано рішення Теплицької районної ради 7 скликання від 14 березня 2017 року «Про звільнення голови районної ради ОСОБА_1 з займаної посади», поновлено ОСОБА_1 на посаді голови Теплицької районної ради Вінницької області з 14 березня 2017 року, а також стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 березня 2017 року по 21 червня 2018 року з урахуванням виплачених сум.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 21 червня 2018 року змінено в частині мотивів прийнятого рішення, в іншій частині рішення Гайсинського районного суду Вінницької області залишено без змін.

Іншою постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2019 року у справі №120/717/19-а скасовано рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 травня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Теплицької районної ради Вінницької області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії та задоволено позовні вимоги частково. Зокрема, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Теплицької районної ради Вінницької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 червня 2018 року по 29 листопада 2018 року включно в сумі 51272,48 гривень, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції встановив, що «рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 21 червня 2018 року у справі №144/307/17 в частині негайного поновлення позивача на посаді голови Теплицької районної ради Вінницької області з 14 березня 2017 року було виконано відповідачем лише 30 листопада 2018 року шляхом винесення заступником голови Теплицької районної ради Вінницької області розпорядження №17-К про поновлення ОСОБА_1 на посаді з внесенням відповідного запису до трудової книжки позивача. Незважаючи на те, що вказане розпорядження було в подальшому скасовано розпорядженням голови ради №22 від 22.12.2018 року, позивач саме з 30.11.2018 року вважається таким, що допущений до виконання обов`язків голови районної ради».

В подальшому, рішенням Теплицької районної ради №563 від 12 серпня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади голови Теплицької районної ради 7 скликання.

Однак, відповідачем при звільненні ОСОБА_1 із займаної посади не проведено розрахунок як того вимагає трудове законодавство.

Позивач вважає таку бездіяльність протиправною, тому й звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою від 09 грудня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з тих підстав, що позивачем не долучено документа, що підтверджує сплату судового збору.

На виконання вимог ухвали від 09 грудня 2019 року позивачем 18 грудня 2019 року подано до суду квитанцію, якою підтверджується оплата судового збору.

Ухвалою від 20 грудня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено справу до судового розгляду на 21 січня 2020 року.

15 січня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Теплицька районна рада Вінницької області заперечує проти задоволення позовних вимог та вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Зокрема, відзив аргументований тим, що відповідно до статті 3 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» посадами в органах місцевого самоврядування є виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою. Разом із тим, пунктом 1 частини 1 статті 43 України «Про місцеве самоврядування» визначено, що виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання, зокрема й щодо обрання на посаду та звільнення з посади голови ради. Відповідач вказує на те, що приписами статті 46 регламенту Теплицької районної ради Вінницької області визначено порядок обрання голови районної ради, відповідно до якого рішення щодо кандидатур на посаду голови районної ради приймається таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів. Крім того, відповідач зазначив, що оскільки саме рішення районної ради про обрання (поновлення) головою ради депутата є виключно тим актом, який підтверджує набуття депутатом у встановлений законом спосіб повноважень голови районної ради, тому видання розпорядження заступником голови Теплицької районної ради від 30 листопада 2018 року № 17-К, яким ОСОБА_1 наказано приступити до виконання посадових обов`язків голови Теплицької районної ради Вінницької області з 30 листопада 2018 року, є грубим порушенням норм чинного законодавства, що регламентує порядок обрання (поновлення) особи, яка обіймає виборну посаду. Відтак, оскільки позивач на посаді не поновлювався та до виконання обов`язків не приступав, тому вимога щодо стягнення невиплаченої заробітної плати за спірний період є безпідставною. Також щодо вимоги сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, то відповідач зазначив, що обов`язок їх сплати виникає одразу після припинення трудових відносин, які фактично були припинені із позивачем 14 березня 2017 року, а на дату звільнення усі належні йому розрахунки були проведені.

20 січня 2020 року на адресу суду надійшло клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.

В ході судового засідання, що відбулося 21 січня 2020 року, представником відповідача заявлено клопотання про зупинення провадження у справі, за результатом розгляду якого суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, якою оголосив перерву у судовому засіданні до 04 лютого 2020 року у зв`язку з необхідністю надання доказів в підтвердження доводів, якими обгрунтовано клопотання.

04 лютого 2020 року позивачем подано клопотання, яким конкретизовано зміст однієї із позовних вимог. Зокрема, позивач просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Теплицької районної ради на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 листопада 2018 року по 12 серпня 2019 року включно в розмірі 236625,14 гривень.

Ухвалою суду від 04 лютого 2020 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, в задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі відмовлено. Також іншою ухвалою суду, що постановлена без виходу до нарадчої кімнати, витребувано у Теплицької районної ради належним чином засвідчені копії табелів обліку використаного робочого часу працівників Теплицької районної ради за період з листопада 2018 року по серпень 2019 року, у зв`язку із чим оголошено перерву у судовому засіданні до 25 лютого 2020 року.

24 лютого 2020 року на виконання вимог ухвали суду від 04 лютого 2020 року до суду від Теплицької районної ради надійшли витребувані матеріали.

25 лютого 2020 року позивачем подано до суду клопотання про долучення до справи копії постанови (вступної та резолютивної частини) Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року у справі №120/2911/19-а, що стосується предмету спірних правовідносин.

У ході судового засідання, що відбулося 25 лютого 2020 року, суд постановив ухвалу без виходу до нарадчої кімнати, якою витребував у відповідача інформацію щодо розрахунку середньоденного заробітку позивача, у зв`язку із чим оголошено перерву у судовому засіданні до 10 березня 2020 року.

28 лютого 2020 року позивачем подано до суду додаткові пояснення, в яких наведено додаткові аргументи щодо необхідності стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 236625 гривень.

10 березня 2020 року позивачем подано до суду клопотання про долучення до матеріалів справи копії постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року у справі № 120/2911/19-а, що стосується предмету спірних правовідносин.

10 березня 2020 року відповідачем подано до суду витребувані ухвалою від 25 лютого 2020 року докази.

У судовому засіданні, яке відбулося 10 березня 2020 року, позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, що наведені у позовній заяві та письмових поясненнях.

Натомість, представники відповідача заперечували щодо задоволення позовних вимог, посилаючись при цьому на аргументи, наведені у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши позивача та представників відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.

24 листопада 2015 року ОСОБА_1 обрано головою Теплицької районної ради Вінницької області 7 скликання.

14 березня 2017 року Теплицькою районною радою прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади.

Рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 21 червня 2018 року, ухваленого в адміністративній справі №144/307/17, визнано протиправним та скасовано рішення Теплицької районної ради 7 скликання від 14 березня 2017 року «Про звільнення голови районної ради ОСОБА_1 з займаної посади», поновлено ОСОБА_1 на посаді голови Теплицької районної ради Вінницької області з 14 березня 2017 року, а також стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 березня 2017 року по 21 червня 2018 року з урахуванням виплачених сум.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 21 червня 2018 року змінено в частині мотивів прийнятого рішення, в іншій частині рішення Гайсинського районного суду Вінницької області залишено без змін.

На виконання рішення Гайсинського районного суду 30 листопада 2018 року заступником голови Теплицької районної ради Вінницької області Скалієм В.В. було винесено розпорядження №17-К, відповідно до якого вирішено вважати період з 14 березня 2017 року по 29 листопада 2018 року для голови Теплицької районної ради 7 скликання ОСОБА_1 вимушеним прогулом, спричиненим незаконним звільненням та визначено приступити ОСОБА_1 з 30 листопада 2018 року до виконання обов`язків голови Теплицької районної ради.

На підставі розпорядженням №17-к від 30 листопада 2018 року внесено відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_1

08 серпня 2019 року заступник голови Теплицької районної ради Барановський В.В. видав розпорядження №32 про скликання 51 позачергової сесії 7 скликання 12 серпня 2019 року, на розгляд якої вирішено винести питання «Про звільнення з посади голови Теплицької районної ради ОСОБА_1 ».

Рішенням Теплицької районної ради №563 від 12 серпня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади голови Теплицької районної ради 7 скликання.

Прийнявши рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади голови Теплицької районної ради 7 скликання 12 серпня 2019 року, відповідачем не проведено розрахунку при звільненні позивача.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Конституція України та Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Водночас, правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування врегульовано Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Відповідно до частини 3 статті 7 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Крім того, за приписами частини 1 статті 21 цього Закону посадові особи одержують заробітну плату, розмір якої має забезпечувати достатній життєвий рівень.

Статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати №95, що ратифікована Україною 30 червня 1961 року, передбачено, що термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Наведений зміст поняття «заробітної плати» узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України), положення якої кореспондуються із частиною 1 статті 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до частини 1 статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відтак, наведені приписи свідчать про те, що за виконану працівником роботу йому належить виплатити заробітну плату.

Судом встановлено, що відповідно до розпорядження заступника голови Теплицької районної ради Вінницької області Скалія В.В. від 30 листопада 2018 року №17-К ОСОБА_1 з 30 листопада 2018 року поновлено на посаді голови Теплицької районної ради.

Як свідчить запис (порядковий номер 41), занесений до трудової книжки серії НОМЕР_1 , з 30 листопада 2018 року на виконання рішення Гайсинського районного суду від 21 червня 2018 року та згідно із розпорядженням заступника Теплицької районної ради №17-к від 30 листопада 2018 року ОСОБА_1 поновлений на посаді голови Теплицької районної ради.

Разом з тим, про поновлення ОСОБА_1 на посаді голови Теплицької районної ради Вінницької області свідчать судові рішення Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2019 року у справі №120/717/19-а, від 07 серпня 2019 року у справі №120/838/19-а та від 25 лютого 2020 року у справі №120/2911/19-а, у яких йдеться про встановлений факт поновлення ОСОБА_1 на посаді 30 листопада 2018 року на підставі розпорядження заступника голови Теплицької районної ради Вінницької області Скалія В.В. від 30 листопада 2018 року №17-К.

Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України бставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, в зв`язку із тим, що наявними у матеріалах справи доказами, а також встановленими Сьомим апеляційним адміністративним судом обставинами підтверджується факт поновлення позивача на посаді голови Теплицької районної ради Вінницької області саме 30 листопада 2018 року, тому з цього моменту у роботодавця виник обов`язок виплачувати поновленому працівникові заробітну плату.

Однак, відповідачем не виплачувалась позивачу заробітна плата протягом періоду з 30 листопада 2018 року по 12 серпня 2019 року, що не заперечується районною радою.

Посилання відповідача як на підставу для відмови у задоволенні позовної вимоги щодо виплати ОСОБА_1 заробітної плати за вказаний вище період на те, що позивач помилково вважає, що його поновлено на посаді, то такі оцінюються судом критично, адже такі спростовуються розпорядженням заступника голови Теплицької районної ради Вінницької області Скалія В.В. від 30 листопада 2018 року №17-К, занесеним до трудової книжки позивача записом, а також судовими рішеннями Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Водночас, відсутність у табелях обліку використаного робочого часу працівників виконавчого апарату Теплицької районної ради інформації щодо виходу позивача на роботу не спростовує ту обставину, що ОСОБА_1 був поновлений на посаді з 30 листопада 2018 року.

Відтак, на переконання суду, відповідачем безпідставно не виплачувалась позивачу заробітна плата за період з 30 листопада 2018 року по 12 серпня 2019 року включно.

Разом із тим, слід звернути увагу на тому, що позивач помилково вказує на необхідності виплати йому заробітної плати з 29 листопада 2018 року, адже встановленими обставинами підтверджено факт поновлення його на посаді саме з 30 листопада 2018 року. Окрім того, в ході судового розгляду позивач вказав на помилковість своїх вимог щодо необхідності виплати йому заробітної плати, починаючи із 29 листопада 2018 року.

Що ж стосується суми невиплаченої позивачу заробітної плати за період з 30 листопада 2018 року по 12 серпня 2019 року, то варто врахувати те, що сторони не надали доказів, які б підтверджували обґрунтований розмір невиплаченої суми заробітної плати. Водночас, суд позбавлений можливості самостійно визначати розмір заробітної плати, яку Теплицька районна рада повинна була виплатити позивачу протягом періоду з 30 листопада 2018 року по 12 серпня 2019 року.

На переконання суду, посилання позивача на те, що період з 30 листопада 2018 року по 12 серпня 2019 року є вимушеним прогулом, а тому з відповідача належить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, розрахувавши його відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», є помилковими з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Водночас, під вимушеним прогулом розуміється період (час), протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу позбавлений можливості працювати.

Однак, як свідчать наявні в матеріалах справи докази, що також не заперечується позивачем, останній поновлений на посаді голови Теплицької районної ради Вінницької області з 30 листопада 2018 року і мав отримувати заробітну плату за виконану ним роботу з моменту його поновлення.

Отже, доводи позивача щодо необхідності застосування постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» під час здійснення розрахунку належної до стягнення суми є безпідставними та суперечать іншим аргументам позивача, згідно із якими він вважає, що 30 листопада 2018 року його все ж поновлено на відповідній посаді.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити останньому невиплачену заробітну плату за період з 30 листопада 2018 року по 12 серпня 2019 року включно.

З приводу позовної вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача в частині непроведення розрахунку при звільненні 12 серпня 2019 року та, як наслідок, стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати з 12 серпня 2019 року, то суд зважає на таке.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в сатті 116 цього Кодексу.

Приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Водночас, разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (стаття 117 КЗпП України).

Відтак, аналіз наведених вище положень свідчить, що для виплати середнього заробітку за весь час затримки повинен мати місце факт звільнення працівника.

Однак, судом встановлено, що рішення Теплицької районної ради №563 від 12 серпня 2019 року, яким позивача звільнено з посади голови Теплицької районної ради, скасовано рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року у справі №120/2911/19-а, що в цій частині залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року.

Таким чином, підстав стверджувати, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні немає, адже відсутній факт звільнення позивача із займаної посади.

Більше того, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року, ухваленою в адміністративній справі №120/2911/19-а, на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 серпня 2019 року по 25 лютого 2020 року в сумі 224705 гривень, що також унеможливлює стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за аналогічний період.

На безпідставність вимог позивача в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вказує й пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», відповідного до якого оскільки згідно зі ст. 235 КЗпП оплаті підлягає вимушений прогул, вимоги працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню в тому разі і за той період, коли з вини власника або уповноваженого ним органу була затримана видача трудової книжки або неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

Відтак, за наведених підстав позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача в частині непроведення розрахунку при звільненні 12 серпня 2019 року та, як наслідок, стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати з 12 серпня 2019 року є необгрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи зазначене вище, а також те, що відповідачем в повній мірі не спростовано доводи позивача, суд доходить висновку, що позовна заява підлягає задоволенню в частині зобов`язання Теплицької районної ради Вінницької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за період з 30 листопада 2018 року по 12 серпня 2019 року включно.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги підлягають задоволенню лише в частині.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що позивачем при зверненні до суду з адміністративним позовом сплачено судовий збір в розмірі 768,40 гривень, що підтверджується квитанцією №10 від 17 грудня 2019 року.

Відповідно до частини 1 татті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Водночас, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відтак, з огляду на те, що позивачем при зверненні до суду з адміністративним позовом сплачено судовий збір в розмірі 768,40 гривень у зв`язку із зверненням до суду з позовною вимогою щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачеві сплаченого ним при зверненні до суду судового збору, адже в цій частині позовні вимоги судом не задоволено.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зобов`язати Теплицьку районну раду Вінницької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за період з 30 листопада 2018 року по 12 серпня 2019 року включно.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 )

Відповідач: Теплицька районна рада Вінницької області (місцезнаходження: 23800, Вінницька обл., смт. Теплик, вул. Незалежності, 25; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 21728622).

Повний текст рішення складено 16.03.2020

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович