Рішення № 88201778, 16.03.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

16 березня 2020 р. Справа № 120/156/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до військової частини 3028 Національної гвардії України про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулися ОСОБА_1 , ОСОБА_2 із адміністративним позовом до військової частини 3028 Національної гвардії України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій з 23 квітня 2015 року. Наказом командира військової частини 3028 №268 від 31 жовтня 2019 року позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

ОСОБА_2 є учасником бойових дій з 23 квітня 2015 року. Наказом командира військової частини 3028 №215 від 04 вересня 2019 року позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Звернувшись до Міністерства внутрішніх справ України із заявами щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, листами від 20 грудня 2019 року їх повідомлено про відсутність підстав для нарахування та виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Позивачі вважають, що невиплата компенсації за невикористані ними дні додаткової відпустки вказує на протиправну бездіяльність відповідача та порушує їх права і законні інтереси, оскільки компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки передбачена статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відтак, за захистом своїх прав та інтересів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із адміністративним позовом.

Ухвалою від 21 січня 2020 року відкрито провадження у адміністративний справі та вирішено її розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали суду для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не надав, тому суд відповідно до положень частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України України вирішує справу за наявними матеріалами.

26 лютого 2020 року представником позивачів подано до суду заяву про компенсацію витрат на правничу допомогу в розмірі по 5000 гривень кожному з позивачів.

Водночас, 13 березня 2020 року відповідачем подано до суду клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу у зв`язку із тим, що такі не є співмірними з витратами за виконану роботу.

При ухваленні даного рішення суд зважає на положення частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Разом із тим, суд звертає увагу на частину 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якою датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відтак, аналіз приписів статтей 243 та 250 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновків, що у разі постановлення рішення у письмовому провадженні воно має бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення строку розгляду відповідної справи; при цьому, дата ухвалення рішення в порядку письмового провадження має співпадати із датою складення повного рішення.

Зважаючи на те, що ухвалою від 21 січня 2020 року вирішено розгляд цієї справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (тобто в письмовому провадженні), тому повний текст рішення складено до закінчення строку, встановленого частиною 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши наявні у справі докази, суд встановив наступне.

23 квітня 2015 року ОСОБА_1 видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 .

Також судом встановлено, що ОСОБА_1 в період служби в Національній гвардії України з 07 квітня 2014 року по 18 грудня 2018 року неодноразово брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на сході України, про що свідчить довідка військової частини 3028 вих. №1465 від 05 листопада 2019 року, а в період з 07 листопада 2018 року по 06 лютого 2019 року та з 05 липня 2019 року по 06 серпня 2019 року приймав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської федерації в Донецькій і Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, що підтверджується довідкою військової частини 3028 вих. №1466 від 05 листопада 2019 року.

Наказом командира військової частини 3028 Національної гвардії України (по строковій частині) №268 від 31 жовтня 2019 року старшого сержанта ОСОБА_1 , звільненого відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з військової служби наказом командира військової частини 3028 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України від 31 жовтня 2019 року №49 по особовому складу в запас Збройних Сил України у зв`язку із закінченням строку контракту без права носіння військової форми одягу, з 04 листопада 2019 року виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Окрім того, 23 квітня 2015 року іншому позивачеві ОСОБА_2 видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 .

Довідкою військової частини 3028 вих. №1210 від 06 вересня 2019 року підтверджується те, що ОСОБА_2 в період служби в Національній гвардії України з 20 травня 2014 року по 28 квітня 2017 року неодноразово брав участь у антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на сході України.

Наказом командира військової частини 3028 Національної гвардії України (по строковій частині) №215 від 04 вересня 2019 року сержанта ОСОБА_2 , звільненого відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з військової служби наказом командира військової частини 3028 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України від 04 вересня 2019 року №37 по особовому складу в запас Збройних Сил України у зв`язку із закінченням строку контракту без права носіння військової форми одягу, з 06 вересня 2019 року виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Звернувшись до Міністерства внутрішніх справ України із заявами щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, позивачів листами від 20 грудня 2019 року вих. №М-1179/39 та №19391/39 повідомлено, що під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки не надаються, їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено. Разом з тим, після ухвалення рішення Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18 Міністерство внутрішніх справ України задля розроблення єдиного державного підходу щодо забезпечення соціального захисту військовослужбовців Національної гвардії України, виключення випадків диспропорції в компенсаційних виплатах, а також виключення випадків понаднормового витрачання бюджетних коштів звернулося до Міністерства соціальної політики для висловлення позиції в частині застосування норм законодавства стосовно виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, у тому числі за минулі роки, що передбачені для учасників бойових дій.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на те, що адміністративна справа №120/156/20-а є типовою справою, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18.

При ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).

Визначаючись з приводу заявлених позовних вимог, суд керується наступним.

Так, статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 №504/96-ВР (надалі Закон №504/96-ВР) установлені такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до вимог статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (надалі Закон №3551-XII) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Отже, виходячи із норм Закону №3551-XII, додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.

Статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (надалі Закон №2011-XII) визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.

Згідно з пунктом 19 статті 10-1 Закону №2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

З наведеного слідує, що надання військовослужбовцю - учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії "особливого періоду".

Водночас, визначення поняття "особливий період" надано у статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ, відповідно до якої особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій".

Суд зазначає, що принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Разом з тим, суд зазначає, що будь-який необґрунтований та неоднаковий підхід законом заборонений і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивачі мали таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Відтак, наведене вище дає підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивачів виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.

Відповідно до частини 8 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Відтак, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом №2011-XII.

Згідно з частиною 14 статті 10-1 Закону №2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Водночас, суд зазначає, що приписи Закону №3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Отже, на час прийняття наказів про виключення позивачів зі списків особового складу військових частин відповідач протиправно не провів з ними розрахунки щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №2011-XII, за 2015- 2019 роки.

При цьому, суд вважає, що припинення додаткової відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на таку відпустку вцілому, яке може бути реалізоване в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Наведені висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду, що викладені у рішенні від 16 травня 2019 року за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18.

Вказане рішення набрало чинності, оскільки залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року. Серед іншого, у цій постанові суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Підсумовуючи, слід зауважити, що в силу вимог чинного законодавства, якими врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що, однак, не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки при звільненні зі служби.

Судом встановлено, що позивачі як учасники бойових дій не використали додаткові відпустки у 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роках, а отже набули право на отримання грошової компенсації взамін них у зв`язку із звільненням зі служби.

Відтак, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить переконання, що відповідач не довів правомірності своєї бездіяльності, тому позов належить задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема, й розподіл судових витрат.

Згідно з частинами 1, 2 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зважає на положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 1 якої визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що позивачі мають статус учасників бойових дій, а тому відповідно до приписів пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнені від сплати судового збору за подання до суду адміністративного позову.

Водночас, 26 лютого 2020 року представником позивачів подано до суду заяву про компенсацію витрат на правничу допомогу, в якій просив стягнути з відповідача на користь позивачів по 5000 гривень витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги адвоката. До заяви надано належним чином засвідчені копії договорів про надання правничої допомоги №LE-68 від 26 листопада 2019 року, №LE-70 від 27 грудня 2019 року, додаткових угод до вказаних договорів від 01 грудня 2019 року та від 03 січня 2020 року, актів здачі-приймання робіт (надання послуг) від 25 січня 2020 року та від 17 січня 2020 року, а також меморіальних ордерів від 27 листопада 2019 року, від 22 січня 2020 року, від 27 грудня 2019 року, від 20 січня 2020 року.

При вирішенні питання щодо підтвердження понесення позивачами витрат на професійну правничу допомогу суд зважає на положення статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, частиною 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частинами 5, 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору.

Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Водночас, як свідчать належним чином засвідчені акти здачі-приймання робіт (надання послуг) від 21 січня 2020 року та від 17 січня 2020 року, представником позивачів надавались послуги позивачам однакового характеру, а саме: юридична консультація, юридичний аналіз документів, аналіз судової практики, підготовка позовної заяви.

При цьому, слід звернути увагу на тому, що позовна заява підписана та подана до суду представником позивачів в інтересах обох позивачів, що свідчить про необгрунтованість посилань у згаданих вище актах здачі-приймання робіт на те, що представником позивачів витрачено однакову кількість часу на виконання відповідних робіт (надання послуг) в частині, що стосується аналізу судової практики та підготовки позовної заяви.

Наведене свідчить про те, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі, що визначений представником позивача, є досить завищеними.

Також при визначенні співмірності наданих послуг позивачам із сумою, заявленою до відшкодування, суд зауважує, що дана адміністративна справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, що свідчить про те, що така справа належить до справ незначної складності.

Більше того, адміністративна справа №120/156/20-а є типовою справою, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18, що також вказує на необгрунтовано завищений розмір витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката.

Окрім наведеного, надані адвокатом послуги щодо юридичної консультації та юридичного аналізу документів, аналізу судової практики є подібними за своїм змістом та охоплюються єдиною метою, якою є підготовка до складання позовної заяви, а тому кількість витраченого часу та обсяг виконаної роботи в межах наведених послуг свідчить про обгрунтованість понесених витрат на такі в загальному розмірі 3000 гривень (тобто, по 1500 гривень кожному з позивачів).

На думку суду, клопотання представника відповідача щодо зменшення витрат на правничу допомогу адвоката є обгрунтованим, а тому витрат в загальному розмірі 3000 гривень є співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 134, 139, 241, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 3028 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасникам бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки.

Зобов`язати військову частину 3028 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасникам бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини 3028 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, в розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини 3028 Національної гвардії України на користь ОСОБА_2 витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, в розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 )

Позивач: ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 )

Відповідач: Військова частина 3028 Національної гвардії України (місцезнаходження: 22400, Вінницька обл., м. Калинівка, вул. І. Мазепи, 46; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 08803655)

Повний текст рішення складено 16.03.2020

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович