Рішення № 88201074, 11.03.2020, Острозький районний суд Рівненської області

Справа № 567/178/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2020 рокум. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя Венгерчук А.О.

секретар Войтко А.Г.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Острог справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Рівненській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАА №744477 від 30.01.2020

встановив:

в Острозький районний суд звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Рівненській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, мотивуючи позов тим, що 30.01.2020 відносно нього поліцейським Острозького ВП було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАА №744477, за скоєння адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП, за що накладено адміністративне стягнення у виді штрафу розміром 425 грн. Однак, вказує, що дані правопорушення він не вчиняв.

Зазначив, що він заперечував свою вину і не вважав, що ним вчинені адміністративні правопорушення оскільки, 30.01.2020 о 10 год. 15 хв. він керуючи автомобілем марки Форд, реєстраційний номер НОМЕР_1 , діяв відповідно до ПДР, оскільки перед його транспортним засобом стояли інші автомобілі, проте відповідач не використав жодних засобів для вимірювання відстані між його автомобілем та краєм перехрещуваної частини, жодним чином не фіксував вказані обставини. Окрім того, поліс обов`язкового страхування був би наданий відповідачеві, однак останній не просив його надати, а сидячи у службовому автомобілі зробив припущення про його відсутність.

Ухвалою від 25.02.2020 відкрито провадження у справі за даною позовною заявою, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін.

Відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, відзив на позов не подави, жодних клопотань не заявляв.

Згідно положень, визначених у постанові Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних і справ про адміністративні правопорушення" № 11 від 17.10.2014, при здійсненні правосуддя судам слід брати до уваги те, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4. XI. 1950) кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку.

Окрім цього, у відповідності до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", частини 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

У відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається із постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії БАА №744477 від 30.01.2020, винесеної поліцейським СРПП Острозького ВП ГУНП в Рівненській області Ковальчуком Ю.О., Зуєнко В.О. 30.01.2020 о 10 год. 15 хв., керуючи автомобілем марки "Форд Фокус", реєстраційний номер НОМЕР_1 , в м.Острог по вул.Г.Острозької, порушив правила зупинки, здійснив зупинку до перехрестя ближче 10 метрів від краю проїзної частини, а також не мав при собі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних ТЗ, чим порушив п.2.1.ґ, 15.9.ґ ПДР, чим скоїв адміністративні правопорушення, передбачені ч.1 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП, за що до останнього застосовано адміністративне стягнення - штраф у розмірі 425 грн. У графі «до постанови додаються» відсутній будь-який запис.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 23 Закону України «Про Національну поліцію України» визначає, що основними повноваженнями патрульної поліції є, зокрема, виявлення та припинення адміністративних правопорушень, а також регулювання дорожнього руху та контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками.

Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративне правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення регулюється КУпАП, яким серед іншого визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням не інакше як на підставах і в порядку встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення в тому й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності (ч.ч.1,2 ст.7 КУпАП).

Відповідно до ст.222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, за чч.1-3, 5 ст.122, ст.126 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.258 КУпАП, протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

Згідно ч.5 ст.258 КУпАП, якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст.256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.185 цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі.

Як вбачається з ч.1 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 №1395 (далі - інструкція №1395 від 07.11.2015), ця Інструкція визначає процедуру оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов`язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція, матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі.

Відповідно до ч.4 розділу І Інструкції №1395 від 07.11.2015, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених, зокрема, ч.1 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП.

Як вбачається із вищевказаних норм, уповноважений поліцейський має право при виявленні адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП, скласти постанову про притягнення винної особи до адміністративної відповідальності без попереднього складання протоколу про дане правопорушення, не залежно від того, зафіксоване чи не зафіксоване воно в автоматичному режимі, чи оспорюється факт вчинення такого правопорушення та накладення адміністративного стягнення, так як, такі правопорушення відносяться до сфери забезпечення дорожнього руху, разом з тим, не обмежені лише зафіксованими в автоматичному режимі, а зафіксовані в автоматичному режимі правопорушення також входять у цей перелік, разом з тим, розгляд таких правопорушень віднесено до компетенції Національної поліції.

Відповідно до п.1 р.ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Пунктом 2 р.ІІІ наведеної Інструкції передбачено, що постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, ч.1 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.

З аналізу наведених норм чинного законодавства України вбачається, що постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачених ч.1 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення без складання відповідного протоколу.

Постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАА №744477 складена повноважною особою, за своєю формою і змістом відповідає нормам чинного законодавства, адміністративне стягнення накладено в межах санкції, передбаченої ч.1 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП.

Таким чином, приймаючи постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАА №744477, відповідач діяв обґрунтовано, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв`язку з чим відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови із підстав, які зазначає позивач.

Щодо факту правопорушення.

Як вбачається із п.1.1 ПДР, затверджених постановою КМ України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР), ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Підпунктом «ґ» пункту 15.9 Правил дорожнього руху України передбачено, що зупинка забороняється на перехрестях та ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга.

Згідно п.2.4. «а», на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.

Відповідно до ч.1 ст.122 КУпАП, адміністративна відповідальність за вказаною частиною статті настає за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, а ч.1 ст.126 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

За приписами статті 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, передбачених частинами 1, 2, 3 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.288 КУпАП, постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Згідно ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, що встановлюються протоколом, про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.2 ст.33 КУпАП, при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.

Згідно п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

У п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України», в п.48 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» та в п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України №2» наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, саме відповідач у справі зобов`язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема, довести факт вчинення позивачем порушення ПДР відповідними доказами.

Як вбачається з позовної заяви позивача, останній заперечує факт вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП. Разом з тим, відповідач не надав жодних доказів, які б підтверджували вчинення ОСОБА_1 вказаних у постанові від 30.01.2020 правопорушень.

З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, відповідач мав вжити заходів щодо встановлення незацікавлених та безсторонніх свідків виявленого порушення.

Жодних доказів, які підтверджували б вчинення позивачем адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП, зокрема належного зафіксованого моменту вчинення адміністративних правопорушень, рапортів, пояснень, клопотань відповідачем не надано, як і не надано будь-яких доказів, на основі яких відповідачем було винесено оскаржувану постанову.

Таким чином, факт вчинення позивачем правопорушення поліцейським Острозького ВП зафіксовано лише візуально під час здійснення контролю за дотриманням учасниками дорожнього руху ПДР України, поліцейський при винесенні оскаржуваної постанови керувався виключно власними припущеннями щодо вчинення позивачем вказаного правопорушення, що є неприпустимим та свідчить про протиправність спірної постанови відповідача, а тому суд зазначає, що вказаний спосіб не є належним та допустимим доказом вчинення особою адміністративного правопорушення в розумінні ст.251 КУпАП, а відтак не може бути використаний відповідачем як засіб доказування у суді.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що постанова по справі про адміністративне правопорушення є необґрунтованою та такою, що не відповідає нормам КУпАП. При розгляді справи не були з`ясовані і доведені обставини, які б свідчили, що в діях позивача є ознаки проступку, за який законом встановлено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що слід скасувати постанову про накладення адміністративного правопорушення серії БАА №744477 від 30.01.2020, враховуючи, що у випадку скасування постанови вимоги позивача задовольняються у повному обсязі, тому вимога про визнання протиправною спірної постанови є зайвою.

Згідно з ч. 1 ст.139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 288 КУпАП, то підстави для стягнення з відповідача судового збору відсутні.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч. 2-5 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 у справі № 814/698/16.

Пунктами 4, 6 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.07.2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору; інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Статтею 19 Закону № 5076-VI передбачено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

У ст. 30 Закону № 5076-VI визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Для вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Так, між позивачем та адвокатським бюро "Юлії Хмарук" укладено договір від 07.02.2020 про надання професійної правничої допомоги.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивачем для підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано: ордер серія ВК №1003936 на надання правової допомоги адвокатом Хмарук Ю.М., акт наданих послуг від 02.03.2020, розрахунок суми гонорару за договором про надання професійної правничої допомоги від 07.02.2020 ОСОБА_1 , квитанцію №0.0.1636127851.1 від 02.03.2020.

Відповідно до розрахунку суми гонорару за договором про надання професійної правничої допомоги від 07.02.2020, професійна правова правнича допомога, що надана позивачу, включала:

- підготовка заяви по суті справи - 700 грн.;

- ознайомлення з матеріалами справи - 300 грн.;

- участь у судовому засіданні - 600 грн. за 1 судове засідання.

З акту наданих послуг до договору про надання правничої допомоги від 07.02.2020 встановлено, що вартість наданої правничої допомоги становить 700 грн. за підготовку позовної заяви від 07.02.2020 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАА №744477 від 30.01.2020.

Також, слід вказати, що предметом даної справи є оскарження постанови серії БАА №744477 від 30.01.2020 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, що за визначенням Кодексу адміністративного судочинства України є справою незначної складності.

Рішенням Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо.

Європейський суд з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначив, що відшкодовуються тільки витрати, які мають розумний розмір.

Розмір витрат, понесених позивачем у зв`язку із оскарженням у судовому порядку постанови про накладення адміністративного стягнення в суді першої інстанції склав 700 грн., що є співмірним зі складністю даної справи.

Крім того, Верховний Суд у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17 зазначив, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

З огляду на вищевикладене, враховуючи складність даної справи та ймовірно фактично витрачений час для складання документів, зазначених в договорі та акті виконаних робіт, суд приходить до висновку про необхідність стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 700 грн.

Керуючись ст.ст.132, 134, 139, 243-246, 286 КАС України, суд

ухвалив

адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Національної поліції в Рівненській області (місцезнаходження: м.Рівне, вул.Хвильового, буд.2, код ЄДРПОУ 40108761) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАА №744477 від 30.01.2020 задовольнити частково.

Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАА №744477 винесену 30 січня 2020 року, якою до ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 425 грн., за скоєння адміністративних правопорушень передбачених ч.1 ст.122, ч.1 ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушення - скасувати.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 700 (сімсот) грн. за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Національної поліції в Рівненській області.

Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Острозький районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Острозького районного судуВенгерчук А.О.