Рішення № 88194091, 10.03.2020, Чернівецький районний суд міста Чернівців (до 25.04.2025 - Першотравневий районний суд м. Чернівців)

Єдиний унікальний номер 727/192/19

Номер провадження 2/725/359/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2020 року Першотравневий районний суд м.Чернівців в складі: головуючого судді Іщенко І. В. за участю секретаря судового засідання Пентелюк П.І., адвоката Лютікова Н.О., Мандзюк В.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на майно та зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на майно, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на майно. Посилалася в позові на те, що вона з померлим ОСОБА_3 проживали разом, вели спільне господарство з листопада 1997 року по день його смерті. 17 вересня 2001 року ОСОБА_1 разом із своїм чоловіком ОСОБА_3 за спільні кошти, які разом заробляли та відкладали, придбали квартиру за адресою АДРЕСА_1 . Право власності на дану квартиру було оформлено на ОСОБА_3 . 14.06.2006 року ОСОБА_1 взяли церковний шлюб з ОСОБА_3 . В листопаді 2015 року позивач та ОСОБА_3 одружились. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Позивач вважає вищевказану квартиру спільною сумісною власністю, оскілки вона придбана під час проживання однією сім`єю, на спільні кошти та на підставі договору купівлі-продажу, а також вважає, що має право на визнання за нею 1/2 ідеальної частки вищевказаної квартири. У зв`язку з вищевикладеним просить встановити факт постійного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з листопада 1997 року і по день смерті ОСОБА_3 ; визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , квартиру АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальної частини квартири АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 було подано відзив на позовну заяву, в якій вона вказала, що ОСОБА_1 умисно повідомляє суду недостовірну інформацію щодо обставин набуття квартири по АДРЕСА_1 . Стверджує, що інформація яка надана в позовній заяві не відповідає дійсності. Просила в позовній заяві ОСОБА_1 до неї в частині визнання квартири, розташованої в АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відмовити.

ОСОБА_2 було подано зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про визнання права власності на майно. В даній зустрічній позовній заяві посилається на те, що ОСОБА_3 є її сином, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, згідно якої ОСОБА_2 є спадкоємцем першої черги за законом та звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. 17.09.2001 року на ім`я ОСОБА_3 , за договором купівлі-продажу була оформлена квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Вказує, що під час того як була на заробітках за кордоном, в період з квітня 2000року по травень 2001 року нею було переказано в Україну на придбання квартири 3543дол.США. Стверджує, що на її переказані кошти померлий ОСОБА_3 , уклав договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Вказує, що дана квартира її, була придбана та оформлена не на її ім`я, оскільки в той час перебувала за кордоном та не мала можливості приїхати для належного оформлення вищевказаної квартири. Запевняє, що відповідач за зустрічною позовною заявою та її померлий син не мали джерел доходу для придбання нерухомого майна, оскільки вони являються інвалідами та їх єдиний дохід це пенсія по інвалідності. Вказує, що в січні 2004 року постійно проживає в квартирі по АДРЕСА_1 . у зв`язку з вищевикладеним просить визнати право особистої приватної власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 36,7 кв.м.

В судовому засіданні ОСОБА_4 , адвокат Волоховської Світлани Борисівни, просив позов про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на майно задовольнити в повному обсязі. В задоволенні зустрічної позовної вимоги просив відмовити.

В судовому засіданні Лютікова Н.О. , адвокат ОСОБА_3 Лідії Михайлівни, просила позов про визнання права власності на майно задовольнити в повному обсязі, зазначаючи, що визнають позов ОСОБА_1 до її довірителя про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на майно в частині встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_3 , в решті позовних вимог вважає необґрунтованими, безпідставними та просила в їх задоволенні відмовити.

Судом встановлено, що починаючи з листопада 1997 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали разом, вели спільне господарство. 14.06.2006 року ОСОБА_1 взяли церковний шлюб з ОСОБА_3 . 17 листопада 2015 року позивач за первісним позовом та ОСОБА_3 одружились /Т.1 а.с.14-15,72-88/.

17 вересня 2001 року ОСОБА_3 придбав квартиру за адресою АДРЕСА_1 . Право власності на дану квартиру було оформлено на ОСОБА_3 /Т.1 а.с.10-11/.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер /Т.1 а.с.16/.

Спадкоємцями за законом, які прийняли спадщину являються ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 . Інших спадкоємців за законом які прийняли спадщину не має /Т.1 а.с.190-193/.

Свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 в судовому засіданні стверджували, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали разом з 1997 року. Вказували, що не тільки вели спільно господарство, а й працювали разом, реставруючи старі меблі, після чого їх продавали, також за грошову винагороду ремонтували побутову техніку. Також зазначали, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 була придбана квартира, однак при оформленні договору чи передачі грошей не були присутні, деталі купівлі-продажу їм невідомі.

Так як спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана до набрання Сімейним Кодексом України чинності 01 січня 2004 року, тому положення статті 74 СК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України" (у редакції, яка була чинною на момент спірних правовідносин), спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім`єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України від 7 лютого 1991 року № 697-XII "Про власність" (далі - Закон України "Про власність"), відповідних норм Цивільного кодексу Української РСР(далі - ЦК УРСР) та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності". Правила статей 22, 28, 29 КпШС України в цих випадках не застосовуються.

Так, згідно зі статтею 17 Закону України "Про власність", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Частиною другою статті 112 ЦК УРСР визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток (аналогічне положення містить і частина перша статті 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 29 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону України "Про власність", статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункту 1 статті 17, статті 18, пункту 2 статті 17 Закону України "Про власність"), тощо.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо:

1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету);

2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ч. 1, 3 ст. 2 СК України встановлено, що Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання. Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та (або) майнові відносини між іншими членами сім`ї, визначеними у ньому.

Згідно до ст..3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Так, встановлюючи факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сімє`ю з листопада 1997 року по по день смерті ОСОБА_3 , а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд враховує те, що нормами Кодексу про шлюб та сім`ю України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) не передбачалося таке поняття, як «проживання однією сімє`ю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу».

Частиною 2. ст..6 Кодексу про шлюб та сім`ю України встановлено, що визнається тільки шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану.

Лише з набранням чинності 01 січня 2004 року Сімейним кодексом України, п.2ст.3 вказаного Кодексу було визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Пункт 4 даної статті зазначає, що сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до положень ст..74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто, при застосуванні ст.. 74 СК України слід виходити з того, що вказана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Враховуючи вищевикладене, оскільки позивачкою за первісним позовом надано належні та допустимі докази на підтвердження її спільного проживання разом з померлим ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з листопада 1997р. по день смерті ОСОБА_3 , а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 , зокрема на підтвердження ведення сторонами спільного господарства та бюджету, планування спільного відпочинку, виконання взаємних прав та обов`язків, що притаманні подружжю, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в даній частині є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 01.01.2004 року (дата набрання чинності Сімейним кодексом) по день смерті ОСОБА_3 , а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 . Доказів зворотнього суду не надано та визнано відповідачем по справі за первісним позовом.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає, оскільки спірна квартира набута внаслідок спільної праці ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , в період проживання однією сім`єю, тому належить ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності у рівних частках. Тому суд вважає, що в цій частині первісного позову, а саме визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , квартиру АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальної частини квартири АДРЕСА_1 слід задоволити.

Щодо зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на майно, дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до переконливого висновку, що позов не обґрунтований та не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 стверджує, що спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана її померлим сином ОСОБА_3 за її кошти, які вона заробила та висилала своєму синові на придбання даної квартири, посилаючись на копії квитанцій грошових переказів міжнародної системи термінових грошових переказів готівкою WesternUnion на суму 3 3543дол. США /а.с.113-117/.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 перераховувала кошти в Україну згідно квитанцій грошових переказів міжнародної системи термінових грошових переказів готівкою WesternUnion. Однак, суд не може залишити поза увагою, що «драхма» перестала бути національною валютою Греції з 1.01.2002 року, на сьогоднішній день в цій країні в обігу Євро. На усіх бланках зазначені подвійні валюти, тобто, бланки документів дійсно були використані у час переходу з драхми на євро. Однак на жодній квитанції не вказано курсу валют.

Відповідно до копії квитанції грошових переказів міжнародної системи термінових грошових переказів готівкою від 02.06.2000 року /Т.1 а.с.117/ зазначено, що був здійснений грошовий переказ у сумі 358.36992 Драхм /340дол.США. Порівнюючи даний документ з іншими документами системи WesternUnion наданими відповідачкою, помітно, що відсутня офіційна стандартизована «шапка», а саме логотип та слоган компанії « WesternUnion ». Відсутність офіційного бланку міжнародної системи термінових грошових переказів готівкоюWesternUnion вказує, що це не є квитанція даної грошової системи. Даний документ ймовірно є квитанцією з пункту обміну валюти, який не посвідчує особу, що здійснювала операцію, а тому доказів, що саме відповідач ОСОБА_2 робила будь-які фінансові операції на зазначену суму отримувачу відсутні. Тому суд вважає, що сума грошей, зазначена у цьому документі, не проходила через міжнародну систему термінових грошових переказів готівкою «WesternUnion».

Відповідно до копії квитанції грошових переказів міжнародної системи термінових грошових переказів готівкою від 17.10.2000 року /Т.1 а.с.113/ зазначено, що був здійснений грошовий переказ у сумі 429,5 Драхм. Судом встановлено, що в наданому документі є атрибути офіційної документації міжнародної системи термінових грошових переказів готівкою «WesternUnion», а саме логотип та слоган компанії, однак відсутня печатка банку, що посвідчує здійснення грошового переказу. Тобто, бланк заповнений, однак операція через систему не проходила, отже переказ не був здійснений. Дана копія не несе ніякої фінансової інформації окрім того, що є офіційним бланком міжнародної системи термінових грошових переказів готівкою «WesternUnion». Судом встановлено, що станом на день обміну, а саме 17.10.00, курс долару до драхми був встановлений в розмірі 390,82 драхм до 1,05 долару.

Відповідно до копії квитанції грошових переказів міжнародної системи термінових грошових переказів готівкою від 02.06.2000 року /Т.1 а.с.114/ зазначено, що був здійснений грошовий переказ у сумі 549,666 Драхм /1400дол.США. Судом встановлено, що сума у доларах наведена яскравим кольором, не притаманним банківським документам. Зазначена банком сума 528 драхм не є рівною сумі, яку зазначив відправник у лівій графі - 1400дол.США, оскільки 528 драхм, що фактично дорівнює близько 2 дол.США, а сума в 1400дол.США не є тотожною 2дол. США, а тому не може бути доказом грошового переказу. Судом встановлено, що станом на день обміну, а саме 02.06.2000 року, курс долару до драхми був встановлений в розмірі 356,81 драхм до 1,48 долару.

Відповідно до копії квитанції грошових переказів міжнародної системи термінових грошових переказів готівкою від 17.01.2001 року /Т.1 а.с.116/ зазначено, що був здійснений грошовий переказ у сумі 389,150 Драхм . Судом встановлено, що станом на день обміну, а саме 17.01.01 року, курс долару до драхми був встановлений в розмірі 360,7 драхм до 1,03 долару.

Відповідно до копії квитанції грошових переказів міжнародної системи термінових грошових переказів готівкою від 03.05.2001 року /Т.1 а.с.115/ зазначено, що був здійснений грошовий переказ у сумі 394,1 Драхм/1000дол.США. Судом встановлено, що станом на день обміну, а саме 03.05.2001, курс долару до драхми був встановлений в розмірі 380,68 драхм до 1,03 долару.

Суду не зрозуміло чому позивач за зустрічною позовною заявою вказує, що нею було перераховано суму грошових коштів в розмірі 3 543дол.США, посилаючись на вищезгадані квитанції, адже дана сума не відповідає дійсності та не відповідає даним співвідношенню курсу валют станом на той день. Оскільки, з урахуванням встановлених курсів долару до драхм, ОСОБА_2 було перераховано 1 489,01дол.США. /Усі дані про співвідношення курсу валют були взяті з архіву банківської історії «U.S. DollartoGreekDrachmaSpot Exchange Ratesfor 1975 to 2001»/

Також, суд не може залишити поза увагою те, що на чотирьох документах, які надала відповідач, у графі «Відправник» зазначено « ОСОБА_12 », незрозуміло, яке відношення він має до родини ОСОБА_3 , хоча відповідач стверджує, що вона в нього працювала, не додаючи жодних підтверджуючих про це документів.

В матеріалах справи також відсутні будь-які докази /письмова угода/ між ОСОБА_2 та померлим ОСОБА_3 про отримання коштів для придбання нерухомості.

Отже, суд вважає, що вищезгадані квитанції грошових переказів міжнародної системи термінових грошових переказів готівкою не є належними доказами які підтверджують факт пересилання коштів ОСОБА_2 померлому ОСОБА_3 .

В судовому засіданні свідки ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 стверджували, що позивач за первісним позовом ОСОБА_2 проживає з 2003 року за адресою: АДРЕСА_1 . Стверджують, що з її слів відомо, що дану квартиру вона придбала за власні зароблені нею кошти за кордоном. Щодо того хто являється власником даної квартири невідомо, під час здійснення купівлі-продажу спірної квартири жодний з них не був присутнім.

В матеріалах справи наявні копії квитанцій про сплату за комунальні послуги, які сплачувались померлим ОСОБА_3 /а.с.Т.1 а.с.219-231/, що також є підтвердженням того, що дана квартира перебувала на утриманні померлого ОСОБА_3 .

Судом встановлено, що 18.07.2003 року ОСОБА_2 , позивачем за зустрічною позовною заявою, було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_3 /Т.1 а.с.214/. Позивач, за зустрічною позовною заявою зазначає, що придбання даної квартири відбулося на її зароблені кошти за кордоном.

Суду не зрозумілий факт бездіяльності відповідачки ОСОБА_2 з 2004 роки, яка повернулася із за кордону по день смерті її сина ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме переоформлення спірної квартири, якщо вона була придбана за її кошти, померлий син не заперечував даного факту, як стверджує ОСОБА_2 .

Як вбачається з матеріалів справи, Лютікова Н.О. , адвокат ОСОБА_2., не надала суду докази на підтвердження своїх доводів щодо позовних вимог по зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на майно.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що у задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.4,76-81,258,259,264,265,268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на майно - задовольнити.

Встановити факт постійного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 01.01.2004 року і по день смерті ОСОБА_3 , а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , квартиру АДРЕСА_1 ;

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальної частини квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 6 875грн. 00коп.

В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на майно - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Чернівецького апеляційного суду з дня проголошення рішення.

Суддя Першотравневого

районного суду м.Чернівці І. В. Іщенко