Ухвала суду № 88191400, 12.03.2020, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 12.03.2020

ЄУН № 937/1995/20

Провадження № 1-кс/937/1260/20

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2020 року м. Мелітополь

Слідчий суддя Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області Юрлагіна Т.В., за участю секретаря Бондаренко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі клопотання слідчого Першого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Мелітополі, Мирошниченка Юрія Борисовича про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.09.2019 за № 62019080000000432 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України,

за участю:

слідчого - Мирошниченка Ю.Б.,

підозрюваного - ОСОБА_1 ,

захисника підозрюваного - адвоката Скрипки О.В.,

В С Т А Н О В И В:

12 березня 2020 року до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області надійшло клопотання слідчого Першого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, Мирошниченка Юрія Борисовича, про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13 вересня 2019 року за № 62019080000000432, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Клопотання обґрунтовано тим, що Першим слідчим відділом слідчого управління Територіального управління ДБР, розташованого у м. Мелітополі, проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62019080000000432, відомості про яке внесено до ЄРДР 13.09.2019 за заявою ОСОБА_2 , щодо вимагання співробітником правоохоронного органу Запорізької області, тобто службовою особою, неправомірної вигоди за не притягнення заявника до адміністративної відповідальності, за попередньою правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що на початку 2019 року, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_1 , який займає посаду начальника прикордонного оперативно - розшукового відділу (з місцем дислокації н.п. Бердянськ) головного оперативно - розшукового відділу 8 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в силу свого службового становища стало відомо, що на підконтрольній йому території, в акваторії Азовського моря, неподалік від міста Бердянськ, ОСОБА_2 здійснюється вилов риби відповідно до дозвільних документів та встановлених норм на її вилов.

В подальшому ОСОБА_1 стало відомо, що незважаючи на наявність вищевказаних дозвільних документів, риболовний промисел здійснюється ОСОБА_2 з порушенням вимог чинного законодавства у сфері охорони державного кордону, так як плавзасіб останнього знаходиться поза місцем розташування об`єктів базування, а вихід в акваторію Азовського моря з метою вилову риби здійснюється ОСОБА_2 без відповідного інформування Державної прикордонної служби, за що передбачена адміністративна відповідальність відповідно до ст. 202 КУпАП.

Після отримання вищезазначеної інформації у ОСОБА_1 виник злочинний умисел на отримання від ОСОБА_2 грошових коштів у якості неправомірної вигоди за не притягнення останнього до адміністративної відповідальності у сфері порушення законодавства щодо охорони державного кордону, а також різного роду допомоги у вирішенні питань, пов`язаних з виловом риби в акваторії Азовського моря.

З метою реалізації свого злочинного умислу, ОСОБА_1 розробив злочинну схему, відповідно до якої він в силу свого службового становища надає можливість безперешкодно реалізовувати наміри ОСОБА_2 , направлені на зайняття рибним промислом, за що останній повинен щомісячно передавати ОСОБА_1 обумовлену суму грошових коштів у якості неправомірної вигоди за не притягнення його до адміністративної відповідальності, на що останній був змушений погодитися.

Достовірно знаючи, що вказаний вид діяльності є єдиним джерелом доходу ОСОБА_2 , погрожуючи, що його плавзасіб буде постійно затримуватися співробітниками Державної прикордонної служби для складання відповідних протоколів про адміністративні правопорушення, ОСОБА_2 10.01.2020, приблизно о 12 годині 00 хвилин, знаходячись біля будинку за адресою: АДРЕСА_1 , вимушено погодився задовольнити незаконні вимоги ОСОБА_1 та надав останньому частину обумовленої раніше неправомірної вигоди у сумі 3000 гривень.

У подальшому, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, ОСОБА_1 , 10.03.2020, приблизно о 19 годині 30 хвилин, перебуваючи біля свого будинку за адресою: АДРЕСА_1 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та бажаючи їх настання, діючи умисно, з корисливих мотивів, одержав від ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 7000 гривень у якості неправомірної вигоди для себе за не притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за порушення законодавства у сфері охорони державного кордону відповідно до ст. 202 КУпАП, а також різного роду допомоги у вирішенні питань, пов`язаних з виловом риби в акваторії Азовського моря.

Під час затримання на підставі п.2 ч.1 ст. 208 КПК України ОСОБА_1 було здійснено обшук затриманої особи адресою: АДРЕСА_1 . Під час обшуку виявлено та вилучено:

1) мобільний телефон чорного кольору SUMSUNG (ІМЕІ 1 - НОМЕР_1 , ІМЕІ 2 - НОМЕР_2 ) із сім-картою з номером телефону НОМЕР_3 ;

2) грошові кошти у сумі 7000 гривень, а саме: 14 купюр номіналом по 500 грн (ХД 3277582, ХБ 4269409, ХБ 5696186, ХД 3277577, ХД 3277581, ХД 3277578, ХБ 5696187, ХД 3277584, ХД 3277580, ХД 3277579, ХЕ 0938011, ХИ 2778695, ХГ 5157591, ХД 323277575);

3) картку ПриватБанку НОМЕР_4 ;

4) картку ПриватБанку НОМЕР_5 ;

5) службове посвідчення № П -005930 від 03.03.2020 на ім`я ОСОБА_1 ;

6) талон на транспортний засіб NISSAN PRIMERA, д.н.з. НОМЕР_7 , виданий на ім`я ОСОБА_1 ;

7) ключі від автомобіля NISSAN PRIMERA.

Слідчий вказує, що з метою забезпечення збереження вилучених під час затримання громадянина ОСОБА_1 вказаних предметів, речей та цінностей, які будуть використані як докази, запобігання можливості їх приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження, необхідно накласти арешт на вказане майно.

Слідчий у судовому засіданні відмовився від вимог щодо накладення арешту на грошові кошти в сумі 7000 гривень, які були предметом злочину. На задоволенні іншої частини вимог клопотання наполягав у повному обсязі.

Підозрюваний та його захисник у судовому засіданні клопотання про накладення арешту на майно визнали частково. Заперечували щодо накладення арешту на картки Приватбанку, талон транспортного засобу та ключі від автомобіля. Слідчий обґрунтовує клопотання про накладення арешту на вказане майно з метою запобігання можливості приховування, пошкодження, втрати, речових доказів, однак захисник підозрюваного зазначає, що вказане майно не може бути речовими доказами у даному кримінальному провадженні, оскільки не має відношення до вчиненого кримінального правопорушення.

Дослідивши клопотання, копії матеріалів, якими слідчий обґрунтовує доводи клопотання, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання слідчого є обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Правовою підставою арешту майна є кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13 вересня 2019 року за № 62019080000000432, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

ОСОБА_1 підозрюється у тому, що своїми умисними діями, які виразились в проханні надати та одержати службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе за невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду дії з використанням наданого їй службового становища, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України.

Згідно положень ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним його майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.

Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи як винагорода за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, пов`язаного з їх незаконним обігом; 4) набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від них, або на які було спрямоване кримінальне правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Відповідно до ч.2 вказаної статті арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно з ч.3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Згідно з ч. 11 ст. 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Слідчий в обґрунтування клопотання посилається саме на п. 1 ч.2 ст. 170 КПК України - вказує, що з метою забезпечення збереження вилучених під час затримання громадянина ОСОБА_1 вказаних предметів, речей та цінностей, які будуть використані як докази, запобігання можливості їх приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження, необхідно накласти арешт на зазначене у клопотанні майно.

Відповідно до ч.1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, зокрема, правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

З матеріалів клопотання вбачається, що вилучений у підозрюваного мобільний телефон відповідає критеріям ст. 98 КПК України, оскільки в ньому можливо міститься інформація, що є предметом розслідування у кримінальному провадженні, и бути використане як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Службове посвідчення вилучене під час затримання, відповідно до протоколу затримання слідчим визнано також речовим доказом та також відповідає відповідним критеріям.

Критерії розумності та співрозмірності обмеження права власності є оціночними поняттями та визначаються на розсуд слідчої судді. Відповідно до статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. При цьому, обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (Рішення ЄСПЛ від 05.01.2000 у справі «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, параграф 107). При цьому, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (Рішення ЄСПЛ у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, заява № 8793/79, параграф 50).

З урахування характеру кримінального правопорушення, що розслідується у межах цього кримінального провадження підстав сумніватися в співмірності такого обмеження права власності завданням кримінального провадження у слідчого судді не виникає. У цьому випадку арешт майна необхідний для забезпечення ефективності кримінального провадження та негативних наслідків для володільця майна не створює.

Однак вимоги слідчого щодо накладення арешту на картки Приватбанку, талон на транспортний засіб NISSAN PRIMERA, д.н.з. НОМЕР_7 , виданий на ім`я ОСОБА_1 та ключі від автомобіля NISSAN PRIMERA суд вважає необґрунтованими, оскільки вказане майно не відповідає критеріям ст. 98 КПК України, та не може бути використане як докази у даному кримінальному провадженні, оскільки клопотання про арешт майна слідчий обґрунтовував саме з цієї підстави. Сторона кримінального провадження, яка подає клопотання про арешт майна зобов`язана навести підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна (правову кваліфікацію правопорушення, яке передбачає покарання у вигляді конфіскації майна, докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди). У свою чергу, слідчий суддя, задовольняючи клопотання про накладення арешту на майно, зобов`язаний навести ці підстави у рішенні.

Оскільки слідчим у клопотанні не наведено інших підстав необхідності накладення арешту саме на вказане майно, не доведено, яке значення має вказане майно для досудового розслідування, тому слідчий суддя доходить висновку, що у цій частині клопотання слідчого не підлягає задоволенню.

Приймаючи до уваги те, що незастосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна може в подальшому перешкодити кримінальному провадженню та встановленню істини в ході досудового розслідування по ньому, з метою збереження речових доказів, суд вважає клопотання слідчого в частині накладення арешту на мобільний телефон та службове посвідчення підозрюваного законним та обґрунтованим, а відтак таким, що підлягає задоволенню.

При цьому, слідчий суддя роз`яснює, що згідно ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 61, 170-173, 309, 369, 370, 371, 372, 376 КПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання слідчого Першого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Мелітополі, Мирошниченка Юрія Борисовича про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.09.2019 за № 62019080000000432 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України - задовольнити частково.

Накласти арешт на майно, вилучене під час затримання ОСОБА_1 , а саме:

1) мобільний телефон чорного кольору SAMSUNG (ІМЕІ 1 - НОМЕР_1 , ІМЕІ 2 - НОМЕР_2 ) із сім-картою з номером телефону НОМЕР_3 ;

2) службове посвідчення № П-005930 від 03.03.2020 на ім`я ОСОБА_1 ;

У задоволенні інших вимог клопотання - відмовити.

Копію ухвали направити слідчому, прокурору та заінтересованим особам.

Виконання ухвали покласти на слідчого Першого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Мелітополі, Мирошниченка Ю.Б.

Ухвала підлягає негайному виконанню.

Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя: Т.В. Юрлагіна