Рішення № 88191201, 26.12.2019, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/7132/15-ц

Пр. № 2/336/90/2019

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2019 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого – судді Щасливої О.В.,

розглянувши цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягненні заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є позивач, 1 жовтня 2015 року звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором.

В заяві вказує, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір без номеру від 18.01.2011 року, на підставі якого відповідач отримала кредит в сумі 35100 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

У порушення умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала. Станом на 15 вересня 2015 року у неї виникла заборгованість в сумі 65745 грн. 49 коп., яка складається з таких доданків: 31908 грн. 30 коп. - заборгованість за кредитом; 28980 грн. 26 коп. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 1250 грн. – заборгованість по комісії за користування кредитом, а також 500 грн. – штраф (фіксована частина); 3106 грн. 93 коп. – штраф (процентна складова).

Крім зазначеної суми позивач просить стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1218 грн.

З метою забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором між публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 01/AZ від 20.07.2015 року, на підставі якого другий відповідач зобов`язався частково нести відповідальність за виконання обов`язків згідно з кредитним договором. Відповідальність поручителя перед кредитором обмежується сумою в 1000 грн., які позивач просить стягнути з поручителя на свою користь.

Ухвалою суду від 26.01.2018 року заочне судове рішення в справі від 18.12.2015 року скасовано, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

В судове засідання представник позивача не з`явився, надавши письмове звернення, яке містить прохання про задоволення позову, розгляд справи без його участі, а також згоду на ухвалення рішення при заочному розгляді справи.

З аналогічною заявою звернулась до суду відповідач ОСОБА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 , належним чином повідомлений про дату, час та місце вирішення спору, до суду не з`явився, відзиву на позов, клопотання про вирішення справи у його відсутність не надав.

За вказаних обставин суд у відповідності до ст. ст. 211, 223 ЦПК України провів судовий розгляд у відсутність учасників справи, на підставі наданих ними фактичних даних.

З відзиву на позов відповідача ОСОБА_1 випливає, що 18 січня 2011 року вона не укладала з позивачем договору кредитування, а лише звернулася до цієї фінансової установи з заявою про отримання карти для соціальних виплат, на яку їй нараховувалася допомога по догляду за дитиною. Саме тому позивач надає не анкету-заяву позичальника, яка містила б підпис ОСОБА_1 , а анкету-заяву про приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг». Лише одного разу ОСОБА_1 скористалася правом отримання кредиту в означеній фінансовій установі, але це відбувалося ще в квітні 2008 року.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості не є розрахунком в юридичному сенсі, оскільки не містить посилань на бухгалтерські рахунки.

Хоча відповідач і не укладала договору з позивачем, лише оформивши карту для соціальних виплат в інтересах отримання допомоги від держави, але й позивачем не надано жодних фактичних даних на користь того, що цей договір був укладений. Про це свідчить ненадання позивачем «Умов та Правил надання банківських послуг», які були б підписані відповідачем, заяви ж позичальника, що утворює невід`ємний елемент договору, як зазначено, ОСОБА_1 не подавала. Про нікчемність правочину свідчить недотримання кредитором вимог законодавства про захист прав споживачів щодо обов`язкового інформування позичальника про умови кредитування, графік погашення платежів, наявні ризики, інші істотні умови договору і т. і. Не надано суду і заяви позивальника, яка містила б волевиявлення відповідача про отримання кредиту з використанням пластикової карти або без неї.

На користь доводів про відмову у задоволенні позову відповідач зазначає про ненадання позивачем доказів отримання нею від фінансової установи грошових коштів, а також доказів сплати нею грошей на виконання зобов`язань за договором. Сам по собі розрахунок заборгованості не лише не є джерелом достеменної інформації щодо вчинення цих дій, а й не містить відомостей про те, як і на підставі яких фактичних даних обчислювались наведені в ньому суми.

Фактичне неукладення банком договору поруки, який не є втіленням волевиявлення його учасників на вчинення цього правочину, а призваний обґрунтувати наявність підстав для вибору позивачем зручної для нього територіальної підсудності, також не дає підстав для вирішення спору на користь позивача.

З`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд знаходить позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з таких міркувань.

Суду надано інформацію про те, що відповідач ОСОБА_1 18 січня 2011 року звернулась до позивача з анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а. с. 10, зворотній бік).

Саме з поданням цієї заяви позивач пов`язує укладення сторонами договору кредитування.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст. 208 ЦК України за загальним правилом у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною і юридичною особою, а договір між сторонами не становить виключення з цього правила.

Відповідно до частин першої, другої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Кредитний договір, яким є і договір між сторонами, укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

З системного аналізу наведених положень цивільного законодавства випливає, що законом до договору кредитування встановлено обов`язковість письмової форми, про дотримання якої свідчить підпис сторін.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У зв`язку з викладеним є очевидним, що у разі укладення договору у письмовій формі усі його умови повинні бути викладеними в договорі та підписаними сторонами.

Зобов`язання, що витікають з окремих видів правочинів внормовані Підрозділом І Розділу Ш ЦК України.

Особливості зобов`язань, встановлених договором кредитування регламентовані параграфом 2 глави 71 Підрозділу І Розділу Ш ЦК України.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 ЦК України).

З наведених положень законодавства випливає, що істотними умовами договору кредитування є отримання однією стороною (позичальником) від іншої сторони (кредитодавця) грошових коштів в розмірі, обумовленому договором між сторонами, та повернення позичальником означених коштів і сплата процентів за користування ними на умовах, що також встановлюються сторонами.

В силу ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").

Так як договір між сторонами за своїм змістом є договором приєднання, на нього розповсюджуються правила, встановлені законодавством про захист прав споживачів.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Як зазначено позивачем, договір приєднання складають заява-анкета позичальника і «Умови та правила надання банківських послуг», зауваження про ознайомлення і згоду з якими відповідача ОСОБА_1 наявне в її заяві-анкеті.

Виходячи із поняття договору, наведеного в положеннях цивільного законодавства, саме заява позичальника та доведені до її відома положення «Умов та правил надання банківських послуг», що стосуються особливостей певного виду кредитування, повинні містити умови договору між сторонами.

Аналізуючи зміст двох складових, що утворюють договір між сторонами, суд доходить висновку, що означені доданки не містять посилання на жодну з суттєвих умов договору.

За змістом наведених в пункті 1.1.1. «Умов та правил…» термінів і понять, заява-анкета про надання послуг – це звернення клієнта до банку про відкриття йому банківського рахунку та (або) надання йому інших банківських послуг, а картковий рахунок – це банківський поточний рахунок, на якому враховуються операції з використанням платіжних карт (п. п. 1.1.1.36).

Кредит (кредитна лінія, кредитний ліміт) – розмір грошових коштів, наданих банком клієнту на строк, обумовлений в договорі, на умовах оплатності та зворотності (п. п. 1.1.1.45).

Кредитна карта – платіжна карта з встановленим кредитним лімітом.

Що стосується заяви-анкети, з підписанням якої позивач пов`язує укладення договору між сторонами, ця заява не містить ані посилання на розмір кредитного ліміту, ані строк дії картки, ані вид картки, хоча в формулярі цієї заяви передбачено шість видів карт, таких як: зарплатна, платіжна карта кредитка «Універсальна», карта GOLD, пенсійна карта, ощадкнижка (депозит), дебетова особиста карта (а. с. 9).

Таким чином зауваження особи, що заповнила заяву-анкету, про те, що, ознайомившись з умовами та правилами, а також тарифами, вона бажає оформити на своє ім`я платіжну карту, в даному випадку не вінчаються будь-якою інформацією про волевиявлення особи на отримання певної платіжної карти та, тим більш, не містять інформації про волевиявлення особи на отримання кредиту (а. с. 9).

У зв`язку з викладеним суд доходить висновку про відсутність в матеріалах справи не лише підтвердження фактичного отримання відповідачем певної суми кредиту, а навіть посилання на цю суму, якого, як вже зазначено судом, немає в заяві-анкеті позичальника.

Твердження позивача про видачу відповідачці кредиту у сумі 35100 грн. наведене переконання суду не спростовують, оскільки посилання на цю суму наявне лише в довідці про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти на ім`я відповідача (а. с. 212, зворотній бік), проте ця інформація є одностороннім документом банку, не підкріпленим жодними фактичними даними.

Між тим в силу уст. 1049 ЦК України, яка підлягає застосуванню до відносин, що виникають з кредитування, договір кредиту є укладеним лише з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Надана суду інформація про отримані ОСОБА_1 банківські картки (а. с. 209-212) є непослідовною та суперечливою; такою, що не узгоджується з доводами заяви про дату укладення договору між сторонами, яка є суттєвою умовою договору.

У зв`язку з наведеним умовиводом суд вважає за необхідне зазначити, що у довідці без дати (а. с. 209) наявна інформація про те, що сторонами був підписаний договір (без посилання на дату, хоча позивач стверджує, що ця подія мала місце 18 січня 2011 року) без номеру, за яким отримано кредитну картку з номером НОМЕР_1 з датою відкриття 10.11.2013 року, строком дії до травня 2019 року.

Оскільки, за інформацією фінансової установи, отримання ОСОБА_1 єдиної кредитної картки співпало з 10 листопада 2013 року, є таким, що не підтверджується жодними фактичними даними твердження про укладення договору саме 18 січня 2011 року (як зазначено судом, єдине посилання на цю дату наявне в заяві позичальника, проте ця заява не містить жодної інформації не лише про умови договору між сторонами, а навіть і про факт укладення цього договору).

Звертає на себе увагу і той факт, що надаючи виписку по карті з номером НОМЕР_1 , яка за інформацією банку була видана банком в листопаді 2013 року і є єдиною отриманою ОСОБА_1 картою, позивач фактично надає виписку по рахунку № НОМЕР_2 за період з 7 квітня 2008 року; при цьому не повідомляє, за яких обставин було видано карту № НОМЕР_1 ; в графі «деталі операції» з датою, коли, за версією банку, був укладений договір, тобто з 18 січня 2011 року, не пов`язує жодних дій (а. с. 210).

Разом з тим посилання у цій виписці по рахунку № НОМЕР_2 на встановлення кредитного ліміту 7 квітня 2008 року відповідає поясненням відповідача про єдиний випадок отримання кредиту, який, зі слів відповідачки, нею погашений і мав місце саме в квітні 2008 року.

Звертає на себе увагу і інформація про те, що старт єдиної отримуваної відповідачем картки за довідкою на а. с. 212 (зворотний бік) починається з 10.11.2013 року і в цей же день відбувається зміна кредитного ліміту, проте відсутня інформація, з якої на яку суму змінюється ліміт.

На користь висновків про недоведеність позовних вимог свідчить і наданий позивачем розрахунок заборгованості, який починає своє обчислення саме з дати оформлення карти № НОМЕР_1 , тобто з 13 листопада 2013 року, тоді як за умови виникнення кредитних правовідносин ще 18 січня 2011 року було б логічним розпочинати цей розрахунок саме з вказаної дати, тим більш, що на дату початку розрахунку його автор вже констатує наявність у відповідача заборгованості в сумі 8160 грн., не демонструючи при цьому історію її утворення з початку існування договору (а. с. 6).

Що стосується іншої складової договору - «Умов та правил надання банківських послуг», про ознайомлення з якими, як зазначає позивач, свідчить підпис відповідача, в матеріалах справи наявний витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» в реакції Наказу голови правління публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» № СП-2010-256 від 06.03.2010 року, який містить роз`яснення термінів та понять, права обов`язки клієнта, права та обов`язки банку (а. с. 12-34).

Разом з тим суду не надано підтвердження того, що відповідач ознайомлена з їхнім змістом і саме їх розуміла, скріплюючи своїм підписом зауваження в заяві-анкеті про це, а також не надано підтвердження того, яку саме банківську послугу бажала отримати ОСОБА_1 , заповнюючи цю заяву.

Твердження представника позивача у відповіді на відзив про те, що з моменту підписання відповідачем заяви-анкети всі умови кредитування, що передбачені «Умовами та правилами…», є узгодженими, суд до уваги не приймає, оскільки суду не надано фактичних даних:

по-перше, на підтвердження того, що сторонами був укладений договір кредиту, оскільки в заяві-анкеті відсутня інформація про будь-які його умови та ознаки, а є лише волевиявлення на приєднання до умов та правил надання будь-яких банківських послуг;

по-друге, на підтвердження того, що на момент підписання заяви-анкети відповідач була обізнана про права та обов`язки позичальника, опис яких наявний у вказаному витягу з «Правил…».

За таких обставин та у відсутність підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування грошовими коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з «Умов…» не може розцінюватися як невід`ємна частина саме кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

В Постанові Верховного Суду від 03.07.2019 року в справі № 342/180/17З зазначено, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Що стосується певного виду кредитного договору, інформація про те, який саме договір укладений і чи укладений він сторонами, в наданих позивачем фактичних даних відсутня, як вже зазначав суд.

Правовий висновок про те, що банки на підтвердження тих чи інших умов кредитування повинні надавати судам підписані позичальником Умови та Правила або докази, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, наприклад, підписану заяву позичальника, яка містить посилання на конкретну редакцію таких Умов, наявний в ухвалі Верховного Суду від 12.09.2018 року в справі № 754/13763/15-ц.

Підсумовуючи наведені міркування, суд доходить переконання про відсутність достовірних, належних та допустимих доказів на користь укладення сторонами 18 січня 2011 року договору кредитування та доказів про ціну цього договору, а також доказів про наявність і розмір заборгованості за вказаним договором.

Як вказано, правовідносини з кредитування характеризуються сплатою процентів за користування кредитними коштами, на заборгованість по процентам в сумі 28980 грн. 26 коп. посилається позивач, але заява-анкета, яка є єдиним джерелом доказів про звернення відповідача до позивача, не містить жодної інформації про домовленість сторін про сплату процентів та їхній розмір.

Складовими заборгованості відповідача, як зазначено позивачем, є два види неустойки (штраф як фіксована частина в сумі 500 грн. та штраф як питома вага від розміру заборгованості в сумі 3106 грн. 93 коп.), а також комісія в сумі 1250 грн., вирішуючи вимоги про стягнення яких суд також не вбачає підстав для ухвалення рішення на користь позивача через відсутність доказів наявності у відповідача грошового зобов`язання перед позивачем.

Вимоги до поручителя також не підлягають задоволенню, оскільки порука є видом забезпечення виконання зобов`язання, тому у відсутність доказів існування основного зобов`язання суд не вбачає підстав для покладення обов`язку його виконання на поручителя.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК України), а в силу ст. 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Виходячи з наведених положень цивільного і цивільного процесуального законодавства, об`єктом судового захисту кожного учасника цивільних правовідносин, наділеного цивільною процесуальною правоздатністю, є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, які і можуть бути підставою для звернення особи за судовим захистом.

До основних засад (принципів) цивільного судочинства в силу ст. ст. 2, 12 ЦПК України відноситься змагальність, відповідно до якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З наведених положень цивільного процесуального законодавства випливає, що тягар доведення обґрунтованості вимог законом покладений на сторону, яка висуває відповідні вимоги.

Повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, суд доходить переконання, що позивач не довів факту порушення свого права, тому не вбачає підстав для застосування знаряддя судового захисту.

Керуючись ст. ст. 1054, 526, 611, 651 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 56, 77-81, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Повне рішення суду складено 11 березня 2020 року.

Суддя О.В. Щаслива