Рішення № 88189978, 11.03.2020, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/8520/19

Провадження № 2/643/680/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2020 року Московський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді – Довготько Т.М.

за участю секретаря судового засідання – Хотян К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Харківська міська рада про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 звернулася до суду з вище вказаним позовом, в якому просить визнати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування жилим примушенням, квартирою АДРЕСА_1 та зняти їх з реєстрації у квартирі.

В обґрунтування позову позивач ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 зазначила, що вона на підставі рішення Московського районного суду м.Харкова від 06.08.2015р., призначена опікуном неповнолітнього онука ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 її дочки ОСОБА_1 неповнолітній ОСОБА_2 проживає у квартирі АДРЕСА_1 , яка відноситься до державного житлового фонду Територіальної громадим Харківської міської ради. У квартирі онук був зареєстрований 27.06.2003року з дозволу батька ОСОБА_3 та бабусі ОСОБА_4 , які були наймачами цієї неприватизованої квартири. Відповідач ОСОБА_4 на початку 2005 року виїхала з Харкова у м.Чернівці до своєї матері, яка проживала у квартирі АДРЕСА_2 . На підставі рішення Московського районного суду м.Харкова від 13.04.2007року з відповідача ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_2 було стягнуто аліменти, які він систематично не сплачує. З метою несплати аліментів в 2009 році відповідач ОСОБА_3 переїхав жити до матері в м.Чернівці, де проживає по наступний час. Після смерті дочки, вона забрала онука до себе і на підставі рішення Московського районного суду м.Харкова від 06.08.2015року за її позовом ОСОБА_3 був позбавлений батьківських прав відносно сина, а вона була визнана його опікуном. Того ж року вони з онуком проживають у спірній квартирі та сплачують комунальні послуги. Таким чином, відповідачі без поважних причин, квартирою не користуються, комунальні послуги не сплачують, добровільно знятися з реєстрації у квартирі не бажають.

Ухвалою суду від 03.06.2019 року було відкрито провадження по справі.

Розпорядженням №01-08/477 від 07.10.2019 року призначено повторний автоматичний розподіл справ судді Московського районного суду м.Харкова Ференчук О.В. у зв`язку з рішенням Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30.08.2019року №2294/1ДП/15-19, наказ Московського районного суду м.Харкова №02-03/99 від 02.09.2019 «Про відсторонення від здійснення правосуддя судді Московського районного суду м. Харкова Ференчук О.В.».

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2019 року справа розподілена судді Московського районного суду м. Харкова Довготько Т.М.

Ухвалою від 08.10.2019року цивільну справу було прийнято до провадження.

Ухвалою від 23.12.2019року було закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 через канцелярію суду, подала заяву, в якій просить розглядати справу у її відсутність, позов задовольнити, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилися, про дату та час розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку.

Представник третьої особи Харківської міської ради в судове засідання не з`явився, надав до суду письмові пояснення, в яких просить відмовити у задоволені позову, з тих підстав, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог на підтвердження факту не проживання особи за місцем мешкання протягом певного часу, а також на підтвердження права користування спірною квартирою, зокрема не надано договору найму чи ордера на жиле приміщення.

Зі згоди позивача, суд розглянув справу в порядку заочного провадження, на підставі наявних доказів, відповідно до вимог ст.280 ЦПК України.

Суд, допитавши свідка ОСОБА_5 в порядку ч.4 ст.240 ЦПК України, дослідивши матеріали справи, вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , на підставі рішення Московського районного суду м.Харкова від 06.08.2015року, призначена опікуном ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Крім того, вищевказаним рішенням було позбавлена відповідача ОСОБА_3 батьківських прав відносно сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Закріплено право проживання та користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_3 за неповнолітнім ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як вбачається з повідомлення Харківської міської ради №1638/9-20 від 03.03.2020року, відповідно до обмінного ордеру №7057 від 16.09.1988 року виданого на підставі рішення виконавчого комітету Московської районної в м.Харкові ради від 19.08.1988 №37 до квартири АДРЕСА_1 заселені ОСОБА_4 – наймач, ОСОБА_3 – син.

Квартира за адресою: АДРЕСА_3 не приватизована та належить територіальній громаді м.Харкова.

Відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 27.05.2019року за адресою: АДРЕСА_3 зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 /а.с.13/.

Як вбачається з повідомлень Московського ВП ГУНП в Харківській області від 03.06.2019 року та 17.01.2020року, згідно наявних облікових даних Московського ВП ГУНП в Харківській області, інформація щодо перешкоджання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , у праві на користування ними житлом за адресою: АДРЕСА_3 , у період часу з 01.01.2018року по 03.06.2019року, та з 01.01.2019р. по 15.01.2020р. в Московський ВП не находила /а.с.109, 113/.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідач ОСОБА_4 на праві приватної власності має квартиру, що знаходиться за адерсою: АДРЕСА_4 /а.с.108/.

З акту, складеного ОСОБА_8 , ОСОБА_5 та ОСОБА_9 вбачається, що в квартирі АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не проживають з 2009 року /а. с. 17/.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснила, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у спірній квартирі не проживають з 2009року, речей їх у квартирі немає.

Як вбачається з положень статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Як зазначено у статті 9 ЖК УРСР, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, які передбачено законом.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Кожній особі, окрім інших прав, гарантовано право на повагу до її житла, яке охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (пункт 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод).

Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у це право (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. theUnitedKingdom), заява № 19009/04, п. 50; рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitsky v.Ukraine») заява № 30856/03, п. 41.

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів.

Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року, справа № 490/12384/16-ц, провадження № 61-37646св18; Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2018 року, справа № 760/13113/14-ц, провадження № 61-30912св18.

Вказане відповідає роз`ясненням, наданим судам у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», відповідно до якого у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Матеріали справи свідчать про те, що спірна квартира належить до комунальної власності територіальної громади міста Харкова, не приватизована, на теперішній час у ній зареєстровані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Поштова кореспонденція, направлена судом на адресу реєстрації відповідача, повернута без вручення за відміткою «адресат відсутній».

Відомості про те, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 цікавляться спірним житлом відсутні.

Також, не встановлено, що спірну квартиру відповідачі залишили вимушено, що їм чинилися перешкоди в користуванні зазначеною квартирою, що протягом строку не проживання на зазначеній житловій площі ними вживалися будь-які заходи щодо реалізації свого права на користування спірною квартирою, зокрема, фактів їх звернення до правоохоронних органів щодо захисту своїх прав чи інтересів або з позовом про усунення перешкод у користуванні спірним приміщенням (вселення) до суду.

Наявність поважних причин, з якими чинне законодавство України пов`язує можливість збереження житлового приміщення за відповідачами, судом також не встановлено.

Посилання Харківської міської ради щодо того, що факт не проживання відповідача понад встановлені строки у спірному житловому приміщенні не доведено належними та достатніми доказами, та що акти про не проживання відповідача у спірній квартирі більше ніж шість місяців, не посвідчені належним чином балансоутримувачем будинку, що є незаінтересованим суб`єктом у даних правовідносинах, не можуть бути прийняті до уваги, виходячи з наступного.

За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення по справі.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У нормах матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини, не встановлено обмежень щодо засобів доказування, якими можуть бути підтверджені факти, що входять до предмета доказування у справі.

За таких умов, відсутні підстави вважати показання свідків неналежним доказом у справі.

Відсутність посвідчення актів не проживання відповідачів у квартирі балансоутримувачем будинку не свідчить про неналежність таких актів як доказів, оскільки законом не встановлено вимог до форми зазначених актів.

Крім того, такі акти оцінюються у сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами.

Таким чином, суд вважає, що акти та показання свідка щодо не проживання відповідачів у спірній квартирі більш шести місяців, відсутність даних про перешкоджання відповідачам у праві користування квартирою є належною правовою підставою для задоволення позову частково та приходить до висновку про наявність підстав для визнання відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням.

Водночас, не підлягають задоволенню вимоги про зняття відповідачів з реєстраційного обліку, оскільки відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», таке, що набрало законної сили судове рішення про позбавлення особи права користування житловим приміщенням само по собі є підставою для зняття її з реєстрації місця проживання.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 80, 81, 141, 263, 265, 280 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 / АДРЕСА_3 /, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 / АДРЕСА_3 /, ОСОБА_4 / АДРЕСА_3 /, третя особа: Харківська міська рада /м.Харків, пл. Конституції, 7/ про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 такими, що втратили право користування жилим примушенням у квартирі АДРЕСА_1 .

В іншій частині позову відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду, протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Т.М. Довготько