Рішення № 88189259, 25.02.2020, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/19278/15-ц

Провадження № 2/638/2254/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2020 Дзержинський районний суд м. Харкова у складі

головуючого судді - Омельченко К. О.

при секретарі - Юрченко Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, ––

В С Т А Н О В И В:

16 листопада 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину квартири, розподіл майна (а.с. 1-4, том1).

Ухвалою Дзержинського районного суду від 21 грудня 2015 року після усунення недоліків позовної заяві у частині сплати судового збору, відкрите позовне провадженні за цією позовною заявою (а.с. 25, том 1).

В процесі попереднього розгляду справи 10 квітня 2017 року ОСОБА_2 уточнив свої позовні вимоги визнанням права власності на квартиру, розподілення майна подружжя (а.с. 47–81, том 2).

В обґрунтування позову Позивач зазначив, що 25 вересня 2010 року він, ОСОБА_2 , та Відповідачка ОСОБА_2 зареєстрували шлюб у Тернопільському міському відділі РАЦС. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 березня 2015 року цей шлюб розірвано. Від шлюбу мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У серпні 2014 року шлюбні відносини між ними та ведення спільного господарства припинилися.

За час шлюбу подружжям придбано наступне майно:

Однокімнатна ізольована квартира АДРЕСА_1 житловою площею 16,9 кв. м., загальною площею 33,1 кв.м., вартістю 324 000,00 грн., яка придбана на підставі договору купівлі – продажу від 04 листопада 2011 року, посвідченому приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Маслак Н.В. Покупцем квартири у договорі купівлі – продажу зазначений відповідач, ОСОБА_2 , за якою 04 листопада 2011 року в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» зареєстроване право власності на квартиру, про що свідчить витяг № 31925786 про державну реєстрацію прав.На час звернення до суду дійсна вартість квартири складала 510 000,00 грн.

Також подружжям за час шлюбних відносин було придбане рухоме майно на загальну суму на загальну суму 104 349,00 грн.

Позивач просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

–За особисті кошти Позивача, набуті ним задовго до знайомства з Відповідачкою, в сумі 3 845 євро(еквівалент 49 985,00 грн.), 700,00 доларів США ( еквівалент 5 600,00 грн.) та 12 845,00 грн.;

–За кошти батьків Позивача, подаровані Позивачу, в сумі 29 696,00 грн., що підтверджується договором позики на 20 000,00 грн. та переказом батьками коштів Позивачу на суму 9 696,00 грн.;

–На спільно зароблені кошти та акумульовані на депозитному рахунку Відповідачки під час перебування у цивільних шлюбних відносинах та в шлюбі з Позивачем, тобто за кошти, що були спільною сумісною власністю Позивача та Відповідача в сумі 225 874,00 грн.

Отже, 30% вартості квартири сплачено особистими коштами Позивача (49 985+5 600+12 845+29 696 = 98 126,00 грн.), а інші 70 % вартості квартири, тобто 225 874,00 грн. сплачена за рахунок коштів спільної сумісної власності Позивача та Відповідачки, які повинні бути поділені порівну.

Таким чином, частка коштів Позивача на придбання квартири складає 211 063,00 грн, тобто 65 %, а часка Відповідачки – 112 937,00 грн., тобто 35%.

Крім квартири, за період з листопада 2011 року по квітень 2012 року подружжям були придбані наступні речі:

?гардини та занавіски для квартири вартістю 8 000,00 грн.;

?холодильник Samsung No Frost вартістю 6 000,00 грн.;

?пральна машина Samsung вартістю 4 000,00 грн.;

?м`який меблевий куточок вартістю 6 000,00 грн.;

?музичний центр Samsung вартістю 1 500,00 грн.

Всього ними придбано рухоме майно, яке на час подання позову знаходилося в квартирі АДРЕСА_1 , на суму 25 500 грн.

З квітня 2012 року родина орендувала АДРЕСА_2 , де Відповідачка проживала на час подання позову, знаходяться речі, які ними також були придбані в період спільного проживання з квітня 2012 до липня 2014 року, а саме:

?СВЧ пічка Goreniе, вартістю 1 759,00 грн.;

?електром`ясорубка Bosch, вартістю 6 489,00 грн.;

?два зволожувачі повітря, вартістю 12 084,00 грн.;

?набір посуду, вартістю 11 574,00 грн,

?набір столових приладів BerenHoff, вартістю 8 572,00 грн.;

?набір каструль Zinger, вартістю 5 000,00 грн.;

?набір столових приладів, вартістю 1 600,00 грн.;

?чайник Zinger, вартістю 1 064,00 грн.;

?електрочайник Delonghi вартістю 4 999.00 грн.;

?2 комплекти постільної білизни вартістю по 7 193,00 грн., всього 14 386,00 грн.;

?дві ковдри вартістю по 596,00 грн. кожна, всього 1 192, 00 грн.;

?дві подушки вартістю по 249,00 грн. кожна, всього 498,00 грн.;

?ноутбук HP, вартістю 6 012,00 грн.;

?два жорстких дисководи вартістю по 1 000,00 грн. кожний, всього 2 000,00 грн;

?багатофункціональний пристрій HP (принтер, сканер, ксерокс), вартістю 4 494,00 грн.

Всього подружжям за період з квітня 2012 до липня 2014 року придбано рухоме майно, яке на час подання позову знаходилося в користуванні та володінні Відповідачки за місцем її проживання в м. Києві, дійсна вартість майна на час розгляду справи становить суму 78 852,00 грн.

Також протягом 2014 року подружжям спільно за рахунок заробітної плати були накопичені кошти в національній валюті та доларах США на загальну суму 38 590,00 грн. (станом на 02.12.2016 року курс НБУ 1 доларів США складав 26,88 грн.) Ці кошти були 19 серпня та 18 вересня 2014 року зняті Відповідачкоюз депозитних рахунків та привласненівідразу після припинення спільного проживання та ведення господарства, тобто після 15 серпня 2014 року.

Після припинення спільного проживання та ведення господарства Відповідачка продовжувала отримувати кошти від оренди спільної сумісної власності подружжя, тобто квартири АДРЕСА_1 , отримуючи їх на свої особисті рахунки. За період з 15 серпня 2014 року до грудня 2016 року Відповідачка отримала 125 200,00 грн. доходу від оренди спірної квартири, крім того, за три місяці оренди у 2017 році вона отримала щонайменше ще 12 000,00 грн. Всього з липня 2014 року до квітня 2017 року Відповідачка отримала 125 200,00 грн. чистого доходу з оренди майна, яка з спільною сумісною власністю подружжя.

Крім того, у володінні та користуванні батьків Відповідачки знаходиться позичена подружжям грошова сума 149 000,00 грн., яка повинна бути поділена між ними порівну, тобто по 74 500,00 грн. кожному порівну при поділі позичені їм.

Таким чином, за час шлюбу подружжям придбане рухоме майно на загальну суму 57 600,00 грн.

Позивач вважає, що справедливим є наступний розподіл майна подружжя:

–2/3 часту вартості квартири за адресою: АДРЕСА_3 вартістю 340 000, 00 грн. за дійсними цінами на теперішній час, підлягає розподілу на користь Позивача;

–1/3 частка вартості квартириза адресою: АДРЕСА_3 , вартістю 170 000,00 грн., за цінами на теперішній час, підлягає розподілу на користь Відповідачки;

–Вартість рухомого майна, що знаходиться в квартирі за адресою: АДРЕСА_3 дійсною вартістю 25 500,00 грн. підлягає поділу порівну, тобто по 12 250,00 грн. кожному;

–Спільно нажиті кошти і привласнені Відповідачкою на суму 2 438,00 та 1 345,00 доларів США ( станом на 02.12.2016 року 1 долар США дорівнював 26,88 грн.), що дорівнює 36 153,00 грн. підлягають розподілу між Позивачем та Відповідачкою порівну, тобто по 19 295,00 грн. кожному;

–Кошти, позичені батькам Відповідачки – родині ОСОБА_4 , підлягають рівному розподілу між подружжям, тобто по 74 500,00 грн.;

–Кошти від оренди квартири за адресою: АДРЕСА_3 за період з липня 2014 року до квітня 2017 року (34 місяці оренди), що надходили на особисті рахунки Відповідачки у Приватбанку в сумі 125 200,00 грн. підлягають рівному розподілу між Позивачем та Відповідачкою, тобто по 62 600,00 грн. кожному;

–Спільно нажите майно дійсною вартістю 78 852 грн., що на час подання позову знаходилося за місцем проживання Позивача в АДРЕСА_4 розподілити порівну, але оскільки все майно в даний час знаходиться у володінні і користуванні Відповідачки, зобов`язати її відшкодувати 39 426,00 грн. на користь Позивача або передати повністю у власність Відповідачки з відповідною компенсацією 50% вартості цього майна іншим майном для Позивача.

Оскільки квартира за адресою: АДРЕСА_3 є неподільною річчю, частка Відповідачки є незначною і не може бути виділена в натурі, спільне володіння та користування цим майном є неможливим, припинення права Відповідачки на частку в цьому майні не завдасть істотної шкоди її інтересам та інтересам дитини, оскільки протягом багатьох років вони в квартирі не проживають.

Тому, Позивач просить суд відповідно до ст. 365 ЦК України виділити у власність Позивача вся квартиру з відповідною компенсацією частини її вартості, що мала б належати Відповідачці, тобто 170 000,00 грн., та компенсації 50 % вартості майна, що знаходиться у цій квартирі, тобто 12 250,00 грн., в загальній сумі 182 250,00 грн. за рахунок:

–відмови Позивача на користь Відповідачки від 50 % коштів, отриманих протягом липня 2014 –квітня 2017 року за оренду квартири, що складає 62 600,00 грн.;

–відмови Позивача на користь Відповідачки від 50% вартості спільно нажитого рухомого майна, що знаходиться в володінні і користуванні ОСОБА_5 в АДРЕСА_4 на суму 39 426,00 грн.;

–відмови Позивача на користь Відповідачки від права власності та вимоги 50% суми позичених батьком Відповідачки коштів на суму 74 500,00 грн.;

–відмови Позивача на користь Відповідачки від 50% коштів, що привласнені Відповідачкою на суму 19 295,00 грн. з депозитних рахунків в Приватбанку, які були відкриті під час шлюбу з Позивачем та зняті Відповідачкою 19 серпня та 18 вересня 2014 року після припинення спільного проживання та ведення господарства.

Загальна вартість майна та майнових прав від яких відмовляється Позивач на користь Відповідачки складає: 62 600,00+74 500,00+19 295,00+39 426,00 = 195 821,00 грн.

Таким чином, Позивач за рахунок компенсації вартості частини квартири та майна в ній на загальну суму 182 250,00 грн., що більш як на 13 000,00 грн. перевищує вартість часки квартири, що мала б належати Відповідачці та половини вартості рухомого майна, яке знаходиться в цій квартирі.

Позивач просить суд розподілити спільне сумісне майно, набуте за час подружнього життя, таким чином:

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 ;

Визнати за ОСОБА_1 право власності на майно, на загальну суму 25 500,00 грн., що знаходиться вквартирі АДРЕСА_1 , а саме:

?гардини та занавіски для квартири вартістю 8 000,00 грн.;

?холодильник Samsung No Frost вартістю 6 000,00 грн.;

?пральна машина Samsung вартістю 4 000,00 грн.;

?м`який меблевий куточок вартістю 6 000,00 грн.;

?музичний центр Samsung вартістю 1 500,00 грн.

Визнати за ОСОБА_2 в рахунок погашення її частки у вартості квартири, тобто погашення 170 000,00 грн. та 50% вартості майна, що є в цій квартирі на суму 12 250,00 грн. право власності на:

?СВЧ пічка Goreniе, вартістю 1 759,00 грн.;

?електром`ясорубка Bosch, вартістю 6 489,00 грн.;

?два зволожувачі повітря, вартістю 12 084,00 грн.;

?набір посуду, вартістю 11 574,00 грн,

?набір столових приладів BerenHoff, вартістю 8 572,00 грн.;

?набір каструль Zinger, вартістю 5 000,00 грн.;

?набір столових приладів, вартістю 1 600,00 грн.;

?чайник Zinger, вартістю 1 064,00 грн.;

?електрочайник Delonghi вартістю 4 999.00 грн.;

?2 комплекти постільної білизни вартістю по 7 193,00 грн., всього 14 386,00 грн.;

?дві ковдри вартістю по 596,00 грн. кожна, всього 1 192, 00 грн.;

?дві подушки вартістю по 249,00 грн. кожна, всього 498,00 грн.;

?ноутбук HP, вартістю 6 012,00 грн.;

?два жорстких дисководи вартістю по 1 000,00 грн. кожний, всього 2 000,00 грн;

?багатофункціональний пристрій HP (принтер, сканер, ксерокс), вартістю 4 494,00 грн.;

Визнати за ОСОБА_2 право власності на всю суму коштів,

отриманих нею від оренди квартири АДРЕСА_1 протягом 34 місяців з липня 2014 року до квітня 2017 року в сумі 125 200, 00 грн.;

Визнати за ОСОБА_2 право власності на суму 38 590,00 грн., знятих нею з депозитних рахунків в Приватбанку 19 серпня та 18 вересня 2014 року після припинення спільного проживання та ведення господарства;

Визнати за ОСОБА_2 право власності та право вимоги на суму позичених її батькам коштів в сумі 149 000,00 грн.;

Судові витрати розподілити між сторонами відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України.

02 березня 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання квартири АДРЕСА_1 особистою приватною власністю, поділ майна та стягнення коштів (а.с. 49–53, том 1).

Ухвалою Дзержинського районного суду від 24.10.2017 року прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву Відповідачки та об`єднано в одне провадження із позовом ОСОБА_2 (а.с.100 том 2).

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2019 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_2 про визнання квартири АДРЕСА_1 особистою приватною власністю, поділ майна та стягнення коштів залишений без розгляду по причині систематичної неявки Відповідачки до суду.

Відповідачка та її представник ОСОБА_6 Соловцов 22 квітня 2016 року та 23 червня 2016 року надали до суду письмові заперечення проти позову ОСОБА_2 (а.с. 85–88, 198–200, том 1.)

За змістом цих заперечень Відповідачка та її представник вважають, що спірна квартира була придбана за власні кошти Відповідачки. Позивач не надав письмових доказів того, що квартира придбана за його особисті кошти та за кошти його батьків, що він укладав письмовий договір з батьками Відповідачки про позику грошей та про придбання ним особисто рухомого майна та доказу того, що рухоме майно після розлучення залишилися на зберіганні Відповідачки.

Позивач також не надав письмових доказів (договору між ним і Відповідачкою) того, що до реєстрації шлюбу він вносив на депозитні рахунки Відповідачки свої особисті кошти. Також Позивач не надав доказів того, що вона отримувала гроші від здачі в оренду спірної квартири (акти приймання – передачі коштів, розписки та інші документи).

У своїх особистих письмових поясненнях від 21 вересня 2016 року Відповідачка зазначила про порушення Позивачем її права особистої приватної власності на квартиру та змушеність заявити зустрічний позов про визнання спірної квартири її особистою приватною власністю (а.с. 186 –188, том 1).

У своїх особистих письмових поясненнях від 11 квітня 2017 рогку Відповідачка вказала на те, що Позивач не має ніякого відношення до спірної квартири, оскільки, на відміну від неї, там не був зареєстрований ( а.с.89–90, том. 2).

Про час розгляду справи сторони повідомлені належним чином, однак Відповідачка та її представник до суду не з*явилися, заяв про відкладення розгляду справи не подавали. Суд прийшов до висновку – розглянути справу без участі Відповідачки та іі представника.

При цьому суд бере до уваги висновки апеляційного суду Харківської області, які містяться в його Ухвалі від 02 квітня 2018 року, де, зокрема, вказано, що Відповідачка та її представник з метою затягування розгляду справи по суті не отримують рекомендаційні листи суду, направлені за адресами, зазначеними у матеріалах справи, тому судом встановлений факт зловживання представником Відповідачки ОСОБА_7 своїми процесуальними правами.

У судовому засіданні представник Позивача Сітаро В.Г. підтримав заяву про уточнення позовних вимог від 10.04.2017 року у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з*ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об"єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Пунктами 22, 23, 24 Постанови ПВС України від 21.12.2007 року №11 « Про судову правктику застосування судами законодавства при розгляді справ про шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69–72 СК України та ст. 372 ЦК України.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири та транспортні засоби тощо. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто, конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.

Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Таким чином, тягар доказування у справах даної категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Крім того, Верховний Суд України у справі № 6-843цс17 від 24 травня 2017 року вказує, що у сімейному праві діє презумпція права спільної сумісної власності майна подружжя, що не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. Таким чином, той з подружжя, хто оспорює презумпцію права спільної сумісної власності, повинен доводити в суді обставини, проти яких заперечує.

Згідно з ч.1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 статті 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності,

вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Згідно з ч.1 статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Спосіб та порядок поділу спільного сумісного майна подружжя зазначені в статті 71 СК України, відповідно до якої майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

У відповідності до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не передбачено законом або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Отже, майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, може бути поділене між сторонами. Загальна ідея поділу майна полягає у припиненні режиму спільності й виникненні на його основі режиму роздільності майна. Кожен із подружжя після поділу майна стає власником тієї чи іншої речі або сукупності речей і не пов`язує свої дії щодо володіння, користування та розпорядження майном з іншим із подружжя.

Поділ спільного майна подружжя може бути здійснено під час існування шлюбу, у процесі його розірвання, а також після розірвання шлюбу.

При поділі майна суд в першу чергу визначає майно подружжя, яке підлягає поділу. При поділі майна подружжя мають встановлюватися, зокрема: речі (окрема річ або сукупність речей), які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

Поділ майна здійснюється з урахуванням вартості речей, які належать подружжю на праві спільної власності.

Поділ майна подружжя здійснюється в два етапи: по-перше, суд визначає розмір часток чоловіка та жінки в праві на майно, і, по-друге, здійснює поділ майна відповідно до встановлених часток. При визначенні розміру часток кожного з подружжя суд виходить з того, що відповідно до законодавства частки майна дружини та чоловіка є рівними (ч. 1 ст. 70 СК України). Це правило не змінюється і в тому разі, якщо один із подружжя не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (ч. 1 статті 60 СК).

За правилами ч. 1 статті 82 ЦПК України, кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд у рішенні повинен вказати, якими доказами підтверджено, що в указаний період сторони мали спільний бюджет, вели спільне господарство, були пов`язані виконанням взаємних прав і обов`язків та спільним побутом, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в результаті перегляду справи №522/25049/16-ц у постанові від 27 лютого 2019 року (касаційне провадження №61-11607св18).

Судом встановлено і не заперечується сторонами, що Позивач і Відповідачка з 25 вересня 2010 року по 20 березня 2015 року перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 березня 2015 року та рішенням апеляційного суду м. Києва від 13 жовтня 2015 року. Шлюбні стосунки та ведення спільного господарства між сторонами припинилися 15 серпня 2014 року, що ними також не заперечується.

Як вбачається з п.1.1 Заперечень Позивача проти зустрічного позову Відповідачки від 17 серпня 2016 року сторони до реєстрації шлюбу, спільно проживали та вели господарство з листопада 2009 року, тобто за 10 місяців до реєстрації шлюбу, проти чого не заперечувала Відповідачка (а.с. 131–134, том 2).

Таким чином в період з листопада 2009 року по 15 серпня 2014 року сторони мали спільний бюджет, вели спільне господарство, були пов`язані виконанням взаємних прав і обов`язків та спільним побутом, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, встановлюючи обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовуючи джерело і час його придбання, судом встановлено наступне.

Зазначена квартира придбана на підставі договору купівлі – продажу, посвідченому приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Маслак Н.В. 04 листопада 2011 року за Відповідачкою в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» зареєстроване право власності на придбану квартиру, про що свідчить витяг № 31925786 від 04.11. 2011 року про державну реєстрацію прав (реестраційний номер: 35055232).

Згідно з п.1 договору купівлі-продажу квартири від 04 листопада 2011 року ОСОБА_8 передав у власність ОСОБА_2 , а остання прийняла у власність однокімнатну ізольовану квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 16,9 кв.м., загальною площею 33,1 кв.м., та сплатила обумовлену грошову суму. Як вказано у п. 3 договору, продаж здійснено за 324 000 гривен, що за згодою сторін складає еквівалент 40 500 доларів США, які ОСОБА_8 отримав від ОСОБА_2 повністю ще до підписання цього договору.

Як вказано в п. 12 цього договору купівлі – продажу, згода чоловіка набувача на придбання квартири підтверджується заявою – згодою ОСОБА_1 .

Як вказано в уточненій позовній заяві від 10.04.2017 року, спірна квартира була придбана на спільно зароблені кошти та акумульовані на депозитному рахунку Відповідачки під час перебування у цивільних шлюбних відносинах та в шлюбі з Позивачем, тобто за кошти, що були спільною сумісною власністю Позивача та Відповідача на суму 225 874,00 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з листопада 2009 року Позивачем та Відповідачкою спільно були накопичені з метою придбання житла для родини грошові кошти в сумі 225 874,00 грн. Отже, ці грошові кошти є спільною сумісною власністю сторін.

Реалізуючи свої плани по придбанню житла для сім*ї , 04 листопада 2011 року на ім`я Відповідачки, ОСОБА_2 , була придбана однокімнатна ізольована квартира АДРЕСА_1 житловою площею 16,9 кв. м., загальною площею 33,1 кв.м., вартістю 324 000,00 грн.

Таким чином, квартира була придбана за 324 000,00 грн, що на 98 126,00 грн. більше, чим сторони до цього накопичили ( 324 000 – 225 874 =98 126).

Враховуючи зміст позовних вимог, Позивач заперечує проти визнання частини спірної квартири на суму 98 126,00 грн. об`єктом спільної сумісної власності подружжя вважаючи, що її частина на суму 68 430,00 грн. (49 985+ 5 600 + 12 845 = 68 430) набута ним особисто задовго до знайомства з Відповідачкою, тобто до листопада 2009 року.

Однак така позиція не знайшла свого підтвердження у наданих Позивачем доказах.

Так, з наявних у справі доказів суд не може зробити висновок про те, що саме накопичені Позивачем конкретні кошти на суму 68 430,00 грн. до знайомства з Відповідачкою, тобто до листопада 2009 року, є складовою частиною вартості квартири. Адже, з листопада 2009 року до часу придбання квартири 04 листопада 2011 року минуло два роки, а спільне проживання сторін і ведення ними господарства за цей час не дає можливості визначити факт наявності у вартості квартири особистих грошей Позивача.

Суд також не може погодитися з тим, що гроші на суму 29 696, 00 грн. були подаровані Позивачу його батьками, що, на його думку, підтверджується договором позики на 20 000,00 грн. та переказом на суму 9 696,00 грн.

Як вбачається з Довідки від 09 грудня 2014 року з місця роботи матері позивача – ОСОБА_9 , їй була видана 26.04.2011 року та 29.04.2011 року поворотна споживча позика на загальну суму 20 000,00 грн. на придбання квартири для сина ОСОБА_1 (а.с. 144, том 1).

По – перше, суд критично ставиться до цієї Довідки, оскільки вона була видана після припинення у серпні 2014 року спільного проживання та шлюбних відносин між сторонами, тобто цей доказ не може бути визнаний об*єктивним.

По – друге, Позивач не довів, що сума 20 000,00 грн., одержана матір*ю у квітні 2011 року, як позика, була складовою частина вартості спірної квартири через 6 місяців, тобто 04.11.2011 року;

По – трете, Позивачем не доведено, що сума 20 000,00 грн. є дарунком для нього особисто.

Що стосується одержаного Позивачем грошового переказу на 9 696,00 грн. від 3 листопада 2011 року ( а.с. 146, том 1), то судом встановлено, що факт отримання Позивачем цих коштів коштів не може бути підставою для їх визнання його особистою власністю у зв*язу з тим, що не доведено факт передачі грошей за домовленістю на власні, не пов*язані з сімейними інтересами Позивача потреби.

Так, Позивач отримавши ці грошові кошти, прийняв участь у придбанні квартири, де в подальшому родина і проживала. Отже Позивач діяв в інтересах сім*ї, а тому отримані кошти є спільним майном подружжя, як і придбана за ці кошти частина спірної квартири.

Суд приходить до висновку, що Позивач не надав належних та допустимих доказів, які б безспірно свідчили про те, що він сплатив у рахунок вартості спірної квартири кошти, які належали йьому особисто, а тому не спростував презумпцію спільності майна, придбаного у період спільного проживання та шлюбу.

Сама по собі наявність у Позивача особистих коштів на час спільного проживання та реєстрації шлюбу, не може бути беззаперечним підтвердженням того, що спірна квартира була придбана саме за ці кошти.

Оскільки в судовому засіданні встановлено, що квартира АДРЕСА_1 була придбана сторонами під час їх перебування у шлюбі, відповідачем не наведено суду обставин на спростування презумпції права спільної сумісної власності цього майна, суд приходить до висновку, що вказана квартира підлягає поділу між Позивачем та ОСОБА_10 в рівних частинах, у зв`язку з чим, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Отже, суд визначив розмір часток сторін в праві на квартиру і здійснює поділ нерухомого майна відповідно до встановлених часток, які є рівними, змінивши при цьому правовий режим спільної сумісної власності подружжя на режим спільної часткової власності.

Що стосується вартості квартири, то вона визначена сторонами ще при придбанні квартири і складає 324 000,00 грн., в уточненій позовній заяві від 10.04.2017 року зазначено, що дійсна вартість квартири становить 510 000,00 грн.

Суд приходить до висновку, що незалежно від різної вказаної позивачем вартості нерухомого майна поділ квартири рівними частинами між сторонами не суперечить засадам рівності часток у спільному майні та є можливим.

Водночас, суд не приймає до уваги заперечення Відповідачки та її представника про те, що Позивач не має ніякого відношення до спірної квартири оскільки не приймав матеріальної участі в її придбанні та не був там зареєстрований. Така правова позиція суперечить вищезаначеним нормам матеріального права.

При цьому суд бере до уваги правову позицію Відповідачки, яка міститься у Заяві про збільшення позовних вимог з явою вона звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва 12 жовтня 2014 року (а.с. 141–143, том1).

Як вбачається з цієї заяви, Відповідачка, вважаючи квартиру спільним майном подружжя, просила відступити від рівності часток, виділивши їй, з урахуванням інтересів неповнолітньої дитини, 2/3 частини спірної квартири. На цей час Відповідачка вважає, що квартира належить лише їй особисто, що є зовсім протилежною і непослідовною позицією, спрямованою на ігнорування законних інтересів Позивача.

Що стосується поділу рухомого майна на загальну суму 104 349,00 грн. ( 25 500+ 78 852= 104 349), то суд зазначає наступне.

Позивач просить поділити рухоме майно на загальну суму 104 349,00 грн., визнавши за ним право власності на майно, яке знаходиться в кв. АДРЕСА_5 на суму 25 500,00 грн., а за Відповідачем – на майно, яке знаходиться в кв. АДРЕСА_2 , на суму 78 849,00 грн.

Таким чином, Позивач просить поділити майно з відступом від рівності часток подружжя.

У відповідності до частин 2,3 ст. 70СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від

засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Позивач не мотивував відступу від засади рівності часток подружжя, що суперечить вимогам ст. 70 СК України.

Водночас, суд позбавлений можливості поділити рухоме майно порівну з урахуванням наступного.

Вартість рухомого майна, включеного Позивачем до поділу, визначена ним на підставі цін на таке майно з мережі Інтернету, яка в ході судового розгляду сторонами узгоджена не була. Відповідачка, не заперечувала щодо заявленого Позивачем обсягу спільно придбаного майна, однак зазначала, що у Відповідача відсутні письмові докази придбання цього майна. Тому, вартість пред`явленого до поділу майна в тому розмірі, який Позивач визначив у позові, на час ухвалення даного рішення залишилася непогодженою з Відповідачкою.

За таких обставин, коли сторонами не досягнуто згоди щодо визначення вартості пред`явленого до поділу майна і останніми не заявлено клопотань про призначення судом експертизи для встановлення дійсної його вартості на час розгляду справи, суд, за відсутності визначеної (погодженої) сторонами оцінки спірного майна, фактично позбавлений можливості провести його поділ відповідно до часток сторін, які є рівними, з присудженням сторонам того чи іншого майна з урахуванням його вартості, тому вимоги Позивача про поділ рухомого майна, не можуть бути задоволеними.

Крім того, майно має бути поділене в натурі, однак Позивач не надав доказів наявності цього майна на час розгляду справи у конкретних осіб та місцях.

Так, наявність окремого майна, яке знаходилося в кв. АДРЕСА_6 на час укладення Договору оренди цієї квартири від 11 квітня 2012 року не свідчить про те, що це майно знаходиться там на час розгляду справи (а.с. 137–139, том1).

Наявність такого майна на суму 78 849,00 грн. в кв. АДРЕСА_2 також не підтверджена належними доказами наявності там цього майна на час розгляду справи.

Вказані обставини унеможливлюють виконання судового рішення навіть в разі проведення рівного розподілу речей, що не забезпечить по суті захист прав та інтересів жодної зі сторін у справі, а лише ускладнить їх реалізацію.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що сторонами не заперечується факт придбання під час спільного проживання сім`єю майна, яке Позивач просить поділити, що в підсумку, судом визнається як їх спільна власність.

Натомість, у зв`язку з неможливістю здійснити їх поділ, забезпечуючи рівність часток сторін, суд вважає, що в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Також не можуть бути задоволені позовні вимоги про визнання за ОСОБА_2 право власності на всю суму коштів, отриманих нею від оренди квартири АДРЕСА_1 протягом 34 місяців з липня 2014 року до квітня 2017 року в сумі 125 200, 00 грн.,про визнання за ОСОБА_2 право власності та право вимоги на суму позичених її батькам коштів в сумі 149 000,00 грн. та про визнання за ОСОБА_2 право власності на суму 38 590,00 грн., знятих нею з депозитних рахунків в Приватбанку 19 серпня та 18 вересня 2014 року після припинення спільного проживання та ведення господарства пов*язані з позицією Позивача, де він вважає, що квартира повинна належати йому у відповідності до вимог ст. 365 ЦК України.

При цьому суд зазначає наступне.

Частиною 4 ст. 71 СК України встановлено, що присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Приймаючи до уваги, що Відповідачка згоди на присудження їй грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на спірну квартиру не надала, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для відступлення від рівності часток подружжя у праві власності на квартиру, остання має бути поділена між сторонами порівну, за сторонами має бути визнано право спільної часткової власності на 1/2 частку квартири кожному.

У відповідності до ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною;3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Спірна однокімнатна квартира є неподільною, частка в ній не може бути виділена в натурі, однак при цьому частки Позивача і Відповідачки є рівними, тобто по 1/2 кожному. Отже частка Відповідачки у квартирі не є незначною, остання згоди на присудження їй грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на квартиру не надавала, отже вищезазначені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Окрім того, позивачем не надано жодного доказу стосовно отриманних відповідачкою коштів за аренду квартири, зняття готівки з депозитних

Відповідно до частин 1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судовий збір що підлягає стягненню з Відповідачки на користь Позивача, становить 1 620,00 грн.

Керуючись ст.ст. 60, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 328, 365 ЦК України ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 247 ч.2, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,–

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7 ) право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_5 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7 ) сплачений судовий збір в розмірі 1620 (одна тисяча шістсот двадцять) гривень 00коп.

В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення лише вступної та резолютивної частин судового рішення, а також у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Дзержинський районний суд м. Харкова.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 06.03.2020р.

Головуючий Суддя: