Рішення № 88185399, 13.03.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/4689/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Слободянюк Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом громадянина Бангладеш ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Громадянин Бангладеш ОСОБА_1 /далі - позивач, ОСОБА_1 / звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області /далі - відповідач, Управління ДМС України в Полтавській області/ про:

- скасування наказу Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області №322 від 19 листопада 2019 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Бангладеш ОСОБА_1 ;

- зобов`язання Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків суду /а.с. 29-35/.

Позов обґрунтований тим, що наказом Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області №322 від 19 листопада 2019 року позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. При винесенні вказаного наказу відповідачем не враховано всіх обставин, зокрема того, що позивач є членом опозиційної політичної партії та через його активну діяльність йому неодноразово погрожували представники діючої влади, його били та погрожували вбити, що змусило втікати від політичних переслідувань. Наявність загрози його життю підтверджує нестабільність політичної ситуації в Бангладеш, про що повідомляють засоби масової інформації.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21 січня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, а також витребувано від відповідача докази по справі.

06 лютого 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву /а.с. 21-32/, в якому представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що заява позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є необґрунтованою та що відсутні умови, визначені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту". Позивач мотивує свою заяву про набуття статусу біженця побоюваннями переслідування у рідній країні через відкриття проти нього сфальсифікованих кримінальних справ за обвинуваченнями рідного дядька, який має політичний вплив, проте жодних доказів на підтвердження цьому не надав. Крім того, наведені позивачем факти можуть кваліфікуватися як дискримінація за сімейними обставинами, а не як переслідування внаслідок расової, національної та релігійної належності, політичних поглядів тощо. З огляду на відсутність обставин, за яких позивачу загрожує переслідування, застосування смертної кари або вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, відсутні умови, визначені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту", для надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. А відтак, відповідачем правомірно винесений наказ №322 від 19 листопада 2019 року про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи відповідно до пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі приписів частини четвертої статті 229 КАС України.

Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Республіки Бангладеш, 30 жовтня 2019 року звернувся до УДМС України в Полтавській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №15 /а.с. 34-40/. Свою заяву мотивував посиланням на побоювання повертатись у країну своєї громадянської належності, оскільки його рідний дядько побив його та його матір та погрожував вбити з метою позбавлення майна (земель), у зв`язку з чим він залишив свою країну та втік до Російської Федерації, а потім - до України, його паспорт знищено.

19 листопада 2019 року завідувачем сектору з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції УДМС України в Полтавській області Харченко О.М. погоджено висновок щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту /а.с. 75-77/.

19 листопада 2019 року УДМС України в Полтавській області видано наказ №322 "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту", яким відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, громадянину Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту" /а.с. 75/.

Повідомленням про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту УДМС України в Полтавській області /а.с. 78/, яке вручено ОСОБА_1 16 грудня 2019 року згідно з відміткою на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення 3600314389865 /а.с.79/, ОСОБА_1 повідомлено про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погодившись з наказом УДМС України в Полтавській області №322 від 19 листопада 2019 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та аргументам учасників справи, вказаним у заявах по суті, суд виходить з такого.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту в Україні, визначений Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" №3671-VI від 08 липня 2011 року /далі - Закон №3671-VI/.

За визначенням, наведеним у статті 1 цього Закону, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Таке ж саме визначення терміну "біженець" містить і підпункт 2 пункту "А" статті 1 Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року, до якої Україна приєдналася згідно із Законом від 10 січня 2002 року №2942-III.

Так, згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженця 1967 року поняття "біженець" включає в себе 4 основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця: 1) особа повинна знаходиться за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) неможливість або побоювання користуватися захистом країни походження; 3) особа повинна мати цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань; 4) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расова належність; б) релігія; в) національність (громадянство); г) належність до певної соціальної групи; д) політичні погляди.

Тож при вирішенні питання щодо визнання або відмови у визнані біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, мають враховуватися усі чотири вищенаведені підстави.

Отже, особі може бути надано статус біженця у разі: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності, або за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявності обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) такі побоювання мають бути пов`язані з ознаками расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; 4) неможливості або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до визначення, наведеного у пункті 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з частиною другою статті 5 Закону №3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов`язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, УДМС України в Полтавській області 18 жовтня 2019 року виявлений факт порушення правил перебування в Україні громадянина ОСОБА_1 , про що складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МПТ №000100 /а.с. 51/.

18 жовтня 2019 року УДМС України в Полтавській області винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МПТ 000100 /а.с. 52/, якою на ОСОБА_1 відповідно до частини першої статті 203 КУпАП накладено штраф у розмірі 1700,00 грн за порушення частини третьої статті 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та частини другої статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Штраф сплачений ОСОБА_1 у повному розмірі, що підтверджено квитанцією від 18 жовтня 2019 року №0.0.1498306367.1 /а.с. 53/.

Із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ОСОБА_1 звернувся до компетентного органу 30 жовтня 2019 року, тобто після виявлення УДМС України в Полтавській області факту його незаконного перебування на території України.

Відповідно до абзацу п`ятого частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Приписами частин першої-другої, сьомої-дев`ятої та дванадцятої статті 7 вказаного Закону передбачено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, його прізвище, ім`я, по батькові та інші дані про нього попередньо, до встановлення особи, записуються за його вказівкою, про що зазначається в реєстраційному листку на особу та робиться відповідний запис на заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються також по чотири фотокартки заявника та членів його сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, відомості про яких внесено до заяви.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз`яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Матеріалами справи підтверджується, що УДМС України в Полтавській області під час прийняття заяви позивача від 30 жовтня 2019 року №15 дотримані вищенаведені вимоги Закону /а.с. 33-75/.

До того ж позивач не оспорює наказ УДМС України в Полтавській області №322 від 19 листопада 2019 року з підстав невиконання відповідачем вимог частини дванадцятої статті 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Порядок попереднього розгляду заяви визначено статтею 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Так, відповідно до абзацу першого частини першої цієї статті центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Частиною третьої зазначеної статті передбачено, що під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Заявник має право залучити перекладача за свій рахунок або за рахунок інших юридичних чи фізичних осіб. Перекладач повинен дотримуватися конфіденційності з обов`язковим оформленням центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, розписки про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника.

Судом встановлено, що під час проведення анкетування та співбесіди з позивачем останньому було забезпечено участь перекладача, яка надала розписку про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника /а.с. 34-42, 45-48/.

Згідно з частиною четвертою статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

А відповідно до частини шостої цієї статті рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Зі змісту наказу УДМС України в Полтавській області №322 від 19 листопада 2019 року судом встановлено, що позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, у зв`язку з тим, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні.

Надаючи оцінку підставам винесення оскаржуваного наказу, суд виходить з наступного.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Крім того, пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.

Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов`язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні.

Таким чином, обов`язок доказування наявності фактів переслідувань покладається на заявника. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

У заяві-анкеті від 30 жовтня 2019 року, а також під час проведення співбесіди в органі міграції /а.с.59-63/ позивач стверджував про наявність у нього побоювань повертатись у країну своєї громадянської належності з огляду на загрозу незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності за сфальсифікованими звинуваченнями його дядька та загрозу його життю внаслідок конфліктних відносин з таким дядьком, а у позовній заяві - про побоювання повертатись до Бангладеш з огляду на участь у діяльності опозиційних сил.

Згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року №8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Суд зауважує, що єдиним критерієм для набуття міжнародного захисту особою є наявність у неї обґрунтованих побоювань у разі повернення до країни громадянської належності: стати жертвою переслідувань за однією чи кількома ознаками, наведеними у Конвенції про статус біженців 1951 року та у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" або зазнати серйозної шкоди, пов`язаної з умовами, зазначеними у статті 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Кваліфікаційній Директиві ЄЄ 2011/95/ЕU, та пункті 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI.

Побоювання особи є власним оціночним (суб`єктивним) судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. В той же час ситуація у країні походження є об`єктивним доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним станом у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником. При цьому побоювання можуть ґрунтуватися не лише на власному досвіді біженця, а й на досвіді інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо). Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватися від біженця та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.

Подібні висновки наведено у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року у справі №440/134/19 та від 21 листопада 2019 року у справі №816/2279/17, які враховуються судом з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України.

Матеріали міграційної справи ОСОБА_1 не вказують на наявність обґрунтованих обставин того, що позивач під час перебування в країні походження чи перебуваючи поза межами країни своєї громадянської належності зазнає переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця, а саме: за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Під час анкетування та проведення співбесіди в органі міграції конкретних фактів політичного переслідування позивач не навів; про зміну віросповідання не заявляв; про побоювання повертатись в країну своєї громадянської належності саме з підстав переслідування за ознаками політичної та/або релігійної приналежності не зазначав; про неможливість судового оскарження вироків у кримінальних справах за законодавством Бангладеш не повідомляв, а посилався виключно на конфліктні відносини зі своїм дядьком, який має політичний вплив у країні походження.

Також повідомлені позивачем органу міграції обставини про те, що позивач безперешкодно здобув у Бангладеш вищу освіту /а.с.53-зворот-54/, вільно володіє англійською мовою та був працевлаштованим, свідчать про наявність належних умов для перебування у країні походження та відсутність загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини або дискримінації за ознакою належності до певної соціальної групи.

Оскільки позивачем не наведено конкретних фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, смертної кари та нелюдського поводження, надані позивачем відомості свідчать про те, що до міграційного органу позивач звернувся не з метою отримання міжнародного захисту, а виключно з метою легалізації свого статусу в Україні.

На користь цього висновку суду свідчать і ті факти, що Державний кордон України на території Харківської області позивач нелегально перетнув 13 липня 2018 року /а.с. 60-зворот/; під час переїзду до м.Суми був затриманий та направлений до пункту його утримання в м. Миколаєві, де він пробув до 23 вересня 2019 року; за інформацією Управлінь ДМС в областях /а.с.64-68-зворот/ у період з 13 липня 2018 року по 29 жовтня 2019 року позивач із заявою до компетентних органів не звертався та звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, лише 30 жовтня 2019 року після виявлення його співробітниками УДМС України у Полтавській області та притягнення до адміністративної відповідальності за перебування на території України без законних підстав.

Враховуючи викладене, суд приходить до переконання, що за результатами розгляду відомостей, наведених позивачем у заяві-анкеті, та співбесід останнього з посадовими особами відповідача не встановлено об`єктивного підтвердження наявності обґрунтованих побоювань позивача та реальної небезпеки для останнього стати в Народній Республіці Бангладеш жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань або жертвою застосування смертної кари, виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання, що у свою чергу свідчить про відсутність у заявника передумов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Пунктом 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року) визначено відмінність економічного мігранта від біженця, а саме якщо особа добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці. Така особа може керуватися в своїх діях бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи, зібрані докази та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд доходить висновків про відсутність підстав для надання громадянину Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, та про відмову у задоволенні позовних вимог.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 6-9, 72-77, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову громадянина Бангладеш ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (вул. Пушкіна, буд. 63, м. Полтава, Полтавська область, 36039, ідентифікаційний код 37829297) про скасування наказу Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області №322 від 19 листопада 2019 року та зобов`язання повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги у порядку, встановленому статтею 297 з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.І. Слободянюк