Рішення № 88184860, 03.03.2020, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 03.03.2020 Справа № 554/10860/19

Провадження № 2/554/529/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2020 року Октябрський районний суд м.Полтави у складі:

головуючого судді – Троцької А.І.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з вищевказаним позовом. В обґрунтування пред`явлених позовних вимог посилається на те, що 23.04.2014 року вона зареєструвала шлюб з відповідачем ОСОБА_2 . Від шлюбу мають спільну доньку ОСОБА_3 , яка мешкає з нею та знаходиться на її утриманні. Сімейне життя не склалось, шлюбні стосунки припинені, примирення не бажає. Відповідач не надає матеріальну допомогу на утримання дочки. Просить розірвати шлюб та стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини в розмірі 4000 грн. щомісячно, починаючи із дня звернення до суду і до повноліття дитини. Також просила стягнути з відповідача судові витрати та державне мито при реєстрації розірвання шлюбу.

Позивач у позовній заяві просила проводити розгляд справи у її відсутність.

Від представника позивача до суду надійшла заява, у якій вона прохала суд розглядати справу у її відсутність, позов підтримує та прохає його задовольнити.

Від відповідача до суду надійшла заява, у якій він прохав суд розглядати справу у його відсутність, позов визнав повністю.

Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до ст. 200 ЦПК України, у разі визнання позову відповідачем, суд ухвалює рішення в підготовчому судовому засіданні.

Суд, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 23.04.2014 року Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції вбачається, що сторони 23.04.2014 року зареєстрували шлюб, актовий запис №305 (а.с.3).

Згідно копії свідоцтва про народження, виданого 17.11.2018 року Шевченківським районним у м.Полтаві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача та відповідача народилася спільна донька ОСОБА_4 (а.с.9).

Як встановлено із позовної заяви, подружжя припинило шлюбні відносини та проживає окремо, спір про майно між сторонами відсутній, суперечок про місце проживання дитини немає.

Відповідно до ст. 112 ч.2 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Відповідно до ч. 2 ст.114 Сімейного кодексу України - у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу.

Згідно зі ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України). Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

Відповідно до ст. 113 Сімейного кодексу України, особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Згідно з ч. 3 ст. 115 Сімейного кодексу України - документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Враховуючи, що фактично шлюб між подружжям розпався, сімейні стосунки припинені, подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечило б їхнім інтересам, суд вважає, що позов обґрунтовано, та підтверджено доказами, тому він підлягає задоволенню.

Окрім того, позивач просила стягнути з відповідача аліменти на утримання доньки.

Згідно зі ст.180 СК України, батьки повинні утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст. 181 СК України у разі відсутності домовленості між сторонами щодо обрання способу виконання обов`язку утримувати дитину, питання щодо стягнення аліментів і визначення їх розміру вирішується судом.

Аналогічна правова позиція викладена у п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів » , відповідно до якого, за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. ч. 7, 8 ст. 7 СК України при вирішення будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

Відповідно до частин 1 і 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789 Х11 (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого сімейного життя. При цьому, органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до ст. 5 протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Зі змісту ч.1 ст.184 СК України вбачається, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Встановлено, що суду не надано жодного доказу наявності у відповідача інших утриманців, проблем зі здоров`ям чи матеріальним становищем.

Відповідачем надано суду заяву в якій останній зазначав, що позовні вимоги визнав повністю.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про задоволення вимог в частині стягнення аліментів в розмірі 4000 грн. щомісячно.

Статтею 191 СК України визначено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Згідно ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень, зокрема у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

Окрім того, позивач просила стягнути з відповідача на її користь судові витрати, зокрема витрати на правничу допомогу в розмірі 2250 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження вказано вимоги суду було надано попередній орієнтовний розрахунок судових витрат, ордер і копію свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю ОСОБА_5 , квитанцію на 2250 грн.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно положень ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно положень частин 1-4 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Верховний Суд у своїй постанові від 03 травня 2018 року в справі №372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат, стороні на користь якої ухвалено судове рішення.

Варто зазначити, що для цілей компенсації судових витрат немає значення, чи адвокат здійснював представництво інтересів клієнта на підставі довіреності, чи ордера, як передбачено ч. 4 ст. 6 ЦПК України. Проте відсутність повноцінного договору на надання правової допомоги унеможливить визначення розміру та подальшу компенсацію гонорару адвоката.

Разом з тим відповідачем або його представником не надано договору на правничу допомогу.

За урахуванням вище викладеного, та відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України, якою встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а тому суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Також не підлягає задоволенню вимога про стягнення з відповідача державного мита при реєстрації розірвання шлюбу в органах реєстрації актів цивільного стану.

Так, згідно пункту 3 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні (у чинній редакції), рішення суду про розірвання шлюбу, постановлене судом після набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", надсилається судом до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Пунктом 6 глави 3 розділу III Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, встановлено, що державна реєстрація розірвання шлюбу на підставі рішення суду, постановленого до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", проводиться за письмовою заявою про державну реєстрацію розірвання шлюбу на підставі рішення суду (додаток 11), яка подається подружжям або одним з них, по пред`явленні копії рішення суду (витягу з рішення суду) про розірвання шлюбу, що набрало законної сили, а також паспорта або паспортного документа, квитанції про сплату встановленої судом суми державного мита.

Враховуючи, що на час постановлення даного рішення ЗУ "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" набрав чинності, підстави сплачувати державне мито відсутні, а тому і вимога про його стягнення з відповідача безпідставна.

Позивач від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви про стягнення аліментів звільнена на підставі п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», тому, відповідно до положень частини 6 статті 141 ЦПК України судовий збір в сумі 768 грн. 40 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Разом з тим, оскільки відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ч.1 ст. 142 ЦПК України та вважає за необхідне повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Решта 50 відсотків сплаченого позивачем судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, 105, 112-114, 180, 182, 184, 192 СК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів – задовольнити частково.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 23.04.2014 року Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції, актовий запис №305.

Після розірвання шлюбу позивачу залишити прізвище – ОСОБА_7 .

Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу, є рішення суду, яке набрало законної сили.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП – НОМЕР_3 , аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі по 4000 грн. щомісячно, починаючи з 03.12.2019 року і до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 384 грн. 20 коп.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору, тобто 384 грн. 20 коп., сплаченого нею при подачі позовної заяви згідно квитанції №0.0.1538425436.1 від 29.11.2019 року, банк платника АТ БК «ПриватБанк», отримувач УК в м. Полтаві (22030101), код отримувача 38019510.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції на протязі тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції - до Полтавського апеляційного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя Октябрського

районного суду м.Полтави Троцька А.І.