Вирок № 88183536, 13.03.2020, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 712/3200/12

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2020 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд в складі:

Головуючого судді - Малюк В.М.

при секретарі судового засідання - Матіко Я.Ю.

з участю прокурора - Левкулич О.І.

обвинуваченого ОСОБА_1 та його адвоката - Орос В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Ужгороді кримінальну справу про обвинувачення:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, не одруженого, з середньою освітою, тимчасово не працюючого, раніше судимого:

вироками Білокуракинського районного суду: 16.01.1996 року за ч.4 ст.81, ст. 44 КК України (в ред. 1960 р.) до 3 років позбавлення волі, звільнений 24.09.1998 року на підставі ст.6 Закону України «Про амністію» від 24.07.1998 року; 23.03.1999 року за ч.1 ст.141 КК України (в ред. 1960 р.) до 1 року позбавленням волі, звільнений 23.12.1999 року, згідно постанови Перевальського районного суду від 17.12.1999 року, умовно-достроково терміном на 2 місяці 6 днів; 09.01.2003 року за ч.2 ст.185, ч.3 ст. 185, ст. 70 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі, звільнений 02.07.2005 року, згідно постанови Перевальського районного суду від 25.06.2005 року, умовно-достроково терміном на 1 рік 14 днів; 30.10.2006 року за ч.1 ст. 296 КК України на 1 рік обмеження волі, на підставі ст.75 КК України, звільнений від відбування покарання з випробувальним терміном на 1 рік; 04.02.2008 року за ч.2 ст.186 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі із застосуванням ст.ст.75, 76 КК України, звільнений від відбування покарання з випробувальним терміном на 2 роки, на підставі постанови Білокуракинського районного суду від 21.03.2008 року із заміною іспитового строку на позбавлення волі терміном на 4 роки 6 місяців, умовно-достроково звільнений від відбування покарання на підставі постанови Перевальського районного суду Луганської області від 02.08.2011 року на не відбутий термін покарання 1 рік 01 місяць 19 діб, вироком від 10.06.2016 року за ч.2 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі, звільнений умовно-достроково на 7 місяців 20 днів,

в скоєнні злочинів передбачених ч.2 ст. 185, ч.3 ст. 187 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 , в кінці листопада 2011 року, перебуваючи за місцем тимчасового проживання, в будинку АДРЕСА_2 , умисно, повторно, з корисливих спонукань, з метою заволодіння чужим майном, із шафи, у спальній кімнаті, таємно викрав грошові кошти в сумі 3000 гривень, які належали ОСОБА_2 , спричинивши останній матеріальної шкоди на вищевказану суму.

Крім цього, на початку грудня 2011 року, ОСОБА_1 перебуваючи один за місцем тимчасового проживання, у будинку АДРЕСА_2 , в якому проживав з ОСОБА_2 умисно, повторно, з корисливих спонукань, шляхом вільного доступу, таємно, викрав з серванту ювелірні вироби, виготовлені із золота, які знаходились у сувенірній шкатулці, а саме: одну обручку, 585 проби, вагою біля 3-х грам, вартістю 1008 гривень, одну каблучку із зеленим камінцем 585 проби, вагою біля 2-х грам, вартістю 756 гривень, одну каблучку із трьома білими камінцями 585 проби, вагою біля 1-го грама, вартістю 336 гривень, наручний браслет 585 проби, вагою біля 4-х грам, вартістю 1512 гривень та пару сережок із трьома червоними камінцями на кожній, 585 проби, вагою біля 3-х грам, вартістю 1008 гривень, які в подальшому забрав з собою, чим спричинив потерпілій ОСОБА_2 матеріальної шкоди на загальну суму 4620 грн.

Крім цього, 18 грудня 2011 року, приблизно о 21.00 годині, ОСОБА_1 перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, проник в будинок АДРЕСА_3 , який належить ОСОБА_3 і, з метою заволодіння грошовими коштами власника будинку, шляхом вільного доступу через незамкнені вхідні двері, проник в середину будинку та виламавши ногою зачинені на врізний замок міжкімнатні двері, зайшов до спальної кімнати, де умисно, відкрито, з корисливих спонукань, демонструючи ОСОБА_3 кухонний ніж, принесений із собою, став погрожувати власнику будинку його застосуванням, шляхом нанесення потерпілому тілесних ушкоджень, при цьому заявив вимогу про передачу йому всіх наявних в будинку коштів. Отримавши від ОСОБА_3 відмову, ОСОБА_1 наніс потерпілому декілька ударів по обличчю рукою затиснутою в кулак та один удар руків`ям ножа по голові, чим спричинив ОСОБА_3 , згідно висновку експерта № 1071 від 19.12.2011 року легкі тілесні ушкодження, що не спричинили короткочасного розладу здоров`я та незначної стійкості втрати працездатності. Усвідомлюючи реальну загрозу для свого життя та здоров`я, ОСОБА_3 віддав ОСОБА_1 під впливом його погрозливих вимог, грошові кошти в сумі 1370 гривень, заволодівши якими, ОСОБА_1 задовольнив свій злочинний намір і покинув місце події, спричинивши потерпілому матеріальної шкоди на вищевказану суму.

Своїми діями обвинувачений ОСОБА_1 учинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.185 КК України - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно та ч.3 ст. 187 КК України - напад з метою заволодіння чужим майном (розбій), з погрозою застосування насильства, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, поєднаний з проникненням у житло.

В судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у вчинених злочинах визнав повністю, покаявся у вчиненому та показав, що злочини вчинив за вищевказаних обставин. Так, у листопаді - грудні 2011 року, перебуваючи за місцем тимчасового проживання, в будинку АДРЕСА_2 , викрав належні ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 3000 гривень та золоті прикраси, а 18 грудня 2011 року, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, проник в належний ОСОБА_3 будинок, що в с. Минай, де погрожуючи останньому ножем та спричинивши потерпілому декілька ударів по голові, заволодів належними ОСОБА_3 грошовими коштами. На даний час усвідомлює вчинені ним злочини, щиро розкаюється та в подальшому зобов`язується не вчиняти нових злочинів.

Потерпіла ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялася своєчасно і належним чином, однак в матеріалах справи міститься заява потерпілої, згідно якої остання просить її в судові засідання не викликати, покази дані на досудовому розслідуванні підтримує повністю. (Т. 4 а.с. 57).

З оголошених в судовому засіданні показань ОСОБА_2 слідує, що з громадянином ОСОБА_1 вона познайомилася в 2010 році на весні по телефону. Він їй прислав смс, звідки він дізнався про її номер телефону їй не відомо. Під час спілкування з ним вона дізналася, що ОСОБА_1 знаходиться у місцях позбавлення волі в Луганській області, за що саме, їй не було відомо. Після чого, вона - ОСОБА_2 не хотіла з ним спілкуватися, але він наполегливо телефонував і таким чином спілкування по телефону продовжувалось, аж до серпня місяця 2011 року, коли той звільнився і приїхав до неї в с. Минай. У них зав`язалися деякі відносини і вони почали проживати разом. На той момент вона - ОСОБА_2 працювала на заводі ТОВ «Ядзакі», але в серпні місяці 2011 року вона звільнилася з роботи, так як ОСОБА_1 хотів, щоб вона, разом із дочкою ОСОБА_4 , переїхали на постійне місце проживати в Луганську область, де проживають його рідні. Там він обіцяв їй знайти роботу. Під час проживання з ОСОБА_1 , ніяких сварок у них не було, поводив себе досить пристойно. Пізніше, ОСОБА_1 влаштувався на роботу, а саме на будівництво і саме тоді він почав зловживати алкогольними напоями і вчиняти вдома сварки. Через зловживання спиртними напоями, ОСОБА_1 звільнили з роботи і під час чергової сварки, а саме 23.11.2011 року вона -- ОСОБА_2 забрала свою доньку ОСОБА_4 та удвох вони пішли з будинку тимчасово проживати до її знайомої, де пробули близько двох тижнів, оскільки боялися залишатися з ОСОБА_1 вдома. За той час, що вона не проживала вдома, ОСОБА_1 увесь час проживав там разом з її батьком - ОСОБА_6 . Приблизно в перших числах грудня 2011 року її двоюрідна сестра ОСОБА_7 пішла до її батька, щоб віднести йому дещо поїсти і подивитись як справи. Прийшовши до будинку її батька, ОСОБА_8 зателефонувала їй - ОСОБА_2 і запитала чи потрібно їй деякі речі з будинку, на що вона - ОСОБА_2 їй відповіла, щоб ОСОБА_8 їй принесла ДВД-плеєр, ноут-бук та золоті вироби, які знаходились у неї в серванті, а саме в шкатулці у формі яйця. Тоді забравши ДВД та ноут-бук, ОСОБА_8 їй повідомила, що золотих виробів у серванті немає, і що дане яйце порожнє. В даній шкатулці знаходились: одна золота обручка, 585 проби, яку вона отримала у подарунок від батька в 1997 році, вагою 3 грами і оцінює її у 1050 гривень, одна золота обручка із зеленим камінцем по середині, яким саме, їй не відомо, 585 проби, яку вона отримала у подарунок на 16 років, вагою 2 грами і оцінює її у 750 гривень, одна золота обручка із двома білими камінцями, якими саме, їй не відомо, які знаходились на поверхні обручки, виріб 585 проби, вагою 1 грам, його вона - ОСОБА_2 купила на ринку з рук у невідомої їй особи у 1998 році за 100 гривень, золотий браслет у формі плетіння у вигляді закручення, який їй подарували у 1997 році, 585 проби, вагою 4 грами і оцінює його у 1400 гривень, золоті сережки із червоними трьома камінцями у вигляді квіточки, 585 проби, вагою по 1,5 грам кожна, в сукупності 3 грами і оцінює їх у 1050 гривень. Дані сережки були її із самого дитинства, але їх носила її дочка - ОСОБА_4 . Після чого, від батька вона - ОСОБА_2 дізналась, що крім ОСОБА_1 в будинку нікого не було. Також, приблизно в кінці листопада 2011 року, точної дати вона - ОСОБА_2 не пригадує, коли проживала у своєї знайомої, на її мобільний зателефонував її батько ОСОБА_6 . Він повідомив їй, що виявив відсутність грошових коштів у сумі 3000 грн., які належали їй - ОСОБА_2 і зберігалися в його кімнаті, у шафі. На його думку, гроші викрав ОСОБА_1 . Дані грошові кошти вона там переховувала від ОСОБА_1 , так як він міг їх знайти та пропити, оскільки зловживав алкогольними напоями. Почувши таку неприємну звістку, вона - ОСОБА_2 зрозуміла, що гроші викрав ОСОБА_1 , оскільки тільки він проживав у ними у будинку. В подальшому, при телефонній розмові з ОСОБА_1 , їй стало відомо, що той перебуває у Дніпропетровській області у своєї тітки. Вона - ОСОБА_2 спитала ОСОБА_1 куди він подів її золоті вироби та гроші в сумі 3000 гривень, які він у неї викрав, на що у відповідь вона - ОСОБА_2 почула від нього, що він їй усе поверне, що у неї вкрав, після того, як вона забере заяву та його документи з Ужгородського РВ, на що вона - ОСОБА_2 відповіла, що цього робити не буде. Після цієї розмови, ОСОБА_1 неодноразово їй телефонував, проте вона трубки не піднімала. З даного приводу вона - ОСОБА_2 звернулася в Ужгородський РВ. (Т.1 а.с. 95-97,98-99,109-110).

Потерпілий ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся своєчасно і належним чином, однак в матеріалах справи міститься заява потерпілого, згідно якої останній просить його в судові засідання не викликати, покази дані на досудовому розслідуванні підтримує повністю. (Т. 3 а.с. 70).

З оголошених в судовому засіданні показань ОСОБА_3 слідує, що18.12.2011 року, близько 21.00 години, він знаходився вдома і виключивши радіо, яке слухав, приліг спати, коли несподівано він - ОСОБА_3 почув сильний глухий удар у міжкімнатні двері та звук розбитого скла. Світла в кімнаті вже не було, так як він його вимкнув. Тоді він - ОСОБА_3 одразу встав із дивана і, ввімкнувши світло, побачив перед собою незнайомого чоловіка, на даний час йому відомо, що це ОСОБА_1 , віком біля 30-35 років, на зріст 180-185 см., худорлявої тіло будови, одягнений в чорну матерчату куртку із капюшоном на голові, в чорних штанах та чорних туфлях, в руках якого він - ОСОБА_3 побачив досить великий кухонний ніж. ОСОБА_1 був п`яний, що було видно по його зовнішньому вигляді, кричав, що поріже мене ножем , який тримав у руках і приніс із собою, якщо я не віддам йому всі наявні в будинку кошти. Даним ножем ОСОБА_1 розмахував перед моїм обличчям та грубо висловлювався на мою адресу. Спочатку той сказав, щоб він - ОСОБА_3 дав йому 20 гривень, при цьому завдав йому - ОСОБА_3 кілька ударів кулаком та руків`ям ножа по голові. Він - ОСОБА_3 перелякавшись, дістав із кишені гроші в сумі 70 грн. купюрами 20 та 50 гривень. Тоді чоловік наказав йому - ОСОБА_9 покласти їх на стіл та попросив у нього їсти, при цьому ОСОБА_1 пояснив, що його вигнали із дому і він голодний. Тоді, він - ОСОБА_3 дав ОСОБА_1 , на його вимогу, сало, хліб та капусту і думав, що той піде з його будинку, проте ОСОБА_1 продовжив вимагати віддати йому всі грошові кошти, які є в будинку. Він - ОСОБА_3 спочатку сказав, що більше не має ніяких грошей та оскільки він - ОСОБА_3 боявся ОСОБА_1 , реально сприймав загрозу своєму життю та здоров`ю, вирішив віддати ОСОБА_1 гроші. В протиріч своїй волі, під впливом погроз, він - ОСОБА_3 підійшов до шафи, де в нього було ще 1300 гривень, а саме 1 купюра номіналом 200 грн. та 11 купюр по 100 грн. і думав, що дасть йому якусь частину і ОСОБА_1 відчепиться та й піде. Але ОСОБА_1 , побачивши гроші, наказав йому - ОСОБА_3 віддати їх усі, що він і зробив, так як боявся, що той його заріже. Потім, коли ОСОБА_1 забрав гроші, то повалив його - ОСОБА_3 на землю і почав зв`язувати подовжувачем, що в нього був у кімнаті. Коли той його зв`язав то сказав, що його - ОСОБА_3 зараз хтось забере, після чого пішов у невідомому йому напрямку. Тоді, він - ОСОБА_3 звільнивши руки, відчинив вікно і вистрибнувши через нього, пішов до сусіда ОСОБА_10 , який працює в міліції, і той викликав слідчо-оперативну групу. (Т.1 а.с. 101-102,103-104).

Заслухавши думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити та про порядок їх дослідження, суд в порядку ч.3 ст. 299 КПК України визнає недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин справи, які ніким не оспорюються, оскільки проти цього не заперечують учасники судового провадження, які правильно зрозуміли зміст цих обставин і сумнівів у добровільності і істинності їх позицій не має, розуміючи при цьому, що вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Відповідно до вимог ст. 323 КПК України, суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. При цьому суд виходить з вимог ст. 62 Конституції України, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинність у вчинені злочинів, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, і що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.

Судом також врахована позиція ЄСПЛ, викладена у рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978, «Коробов проти України» від 21.10.2011 - «…що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків».

У справах "Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії" від 06.12.1998 (пункт 253), "Козинець проти України" від 06.12.2007 (пункт 54), "Нечипорук і Йонкало проти України" від 21.04.2011 (пункт 150), "Зякун проти України" від 25.02.2016 (пункт 40) Європейський Суд неодноразово наголошує про те, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи поза будь-яким сумнівом і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи, свій професійний обов`язок, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Отже, заслухавши сторін судового провадження, суд приходить, поза розумним сумнівом, до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним злочинів та кваліфікує його дії за ч.2 ст.185 КК України - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно та ч.3 ст. 187 КК України - напад з метою заволодіння чужим майном (розбій), з погрозою застосування насильства, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, поєднаний з проникненням у житло.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 суд, згідно з вимогами ст.ст. 65 - 67 КК України та роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особливості конкретного кримінального правопорушення й обставини його вчинення, особу винного, поведінку до вчинення кримінального правопорушення і після його вчинення, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання та вимоги ч.2 ст.50 КК України, відповідно до якої, покарання має на меті не тільки кару, а і виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень засудженими. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.

Обставиною, визначеною ст.66 КК України, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_1 є те, що останній щиро покаявся у вчиненому.

Відповідно до ч.2 ст. 66 КК України, суд визнає обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_1 те, що останній свою вину визнав повністю, має постійне місце проживання, на обліку в лікарів нарколога, психіатра не перебуває.

Крім вказаних обставини, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, суд ураховує ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, один із яких, відповідно до вимог ст.12 КК України, є особливо тяжким злочином.

Обставинами, які обтяжують покарання підсудного ОСОБА_1 суд визнає рецидив злочинів, вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп`яніння та щодо особи похилого віку по епізоду нападу на ОСОБА_3 .

Обираючи обвинуваченому ОСОБА_1 міру покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, його особу, який будучи раніше судимим за вчинення умисних, корисливих злочинів, протягом невідбутої частини покарання вчинив новий умисний злочин, що свідчить про його стійку кримінальну поведінку, фактичні обставини справи, зокрема наявність декількох обставин, які обтяжують покарання, а тому суд доходить висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, оскільки на думку суду саме таке покарання буде достатнім, справедливим і необхідним для виправлення обвинуваченого та для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 слід рахувати з моменту його фактичного затримання, а саме з 19.12.2011 року. (Т.2 а.с. 85).

У пункті 104 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року (справа № 663/537/17) зазначено, що якщо особа вчинила злочин в період до 23 грудня 2015 року (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII від 24.12.2015.

У пункті 106 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року (справа № 663/537/17) зазначено, що якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно) і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув`язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом № 2046-VIII від 18.05.2017, то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону № 838-VIII від 24.12.2015. У такому разі Закон № 838-VIII має переживаючу (ультраактивну) дію. Застосування до таких випадків Закону № 2046-VIII є неправильним, оскільки зворотна дія Закону № 2046-VIII як такого, що «іншим чином погіршує становище особи», відповідно до ч.2 ст.5 КК України не допускається.

З огляду на вказане, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 слід зарахувати у строк покарання тримання його під вартою на досудовому розслідуванні та судовому розгляді, а саме з 19.12.2011 року по 28.12.2015 року, та з 22.02.2020 року по 13.03.2020 року, згідно з ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону № 838-VIII від 24.12.2015 з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Обраний відносно ОСОБА_1 запобіжний захід, до набрання вироком законної сили, змінити з тримання під вартою на підписку про невиїзд, звільнивши його з-під варти негайно в залі суду.

Цивільний позов по справі не заявлено. Судові витрати по справі покласти на ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 321,323, 324,327 КПК України суд, -

З А С У Д И В :

ОСОБА_1 визнати винним, у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 185, ч.3 ст. 187 КК України, призначивши йому покарання:

- за ч.2 ст. 185 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 2 (два) роки;

- за ч. 3 ст. 187 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 7 (сім) років із конфіскацією майна.

На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_1 покарання 7 (сім) років позбавлення волі, із конфіскацією майна.

На підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання, призначеного за вироком Білокуракінського районного суду Луганської області від 04 лютого 2008 року і за сукупністю вироків визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років і 6 (шість) місяць, із конфіскацією майна.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом часткового складання даного покарання з покаранням призначеним за вироком Білокуракинського районного суду від 10.06.2016 року, призначити остаточно ОСОБА_1 покарання у вигляді позбавлення волі строком на 7 (сім) років і 1 (один) місяць.

Строк відбування покарання засудженому ОСОБА_1 рахувати з моменту його фактичного затримання 19.12.2011 року.

Зарахувати ОСОБА_1 у строк покарання, тримання його під вартою на досудовому розслідуванні та судовому розгляді, а саме з 19.12.2011 року по 28.12.2015 року, та з 22.02.2020 року по 13.03.2020 року, згідно з ч.5 ст.72 КК України (в редакції Закону № 838-VIII від 24.12.2015) з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Обраний відносно ОСОБА_1 запобіжний захід, до набрання вироком законної сили, змінити з тримання під вартою на підписку про невиїзд, звільнивши його з-під варти негайно в залі суду.

Стягнути ОСОБА_1 1632 грн. 88 коп. судових витрат на рахунок НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області, банк ГУДК у Вінницькій області КОД 24525055, МФО 802015, р/р 31250272210172 за одорологічне дослідження середньої складності.

Цивільного позову не заявлено.

Речові докази по справі, а саме: грошові кошти в сумі 829 грн., які передані потерпілому ОСОБА_3 під розписку залишити йому як власнику; які знаходяться в камері речових доказів Ужгородського РВ УМВС України в Закарпатській області: кухонний ніж та продовжувач повернути ОСОБА_3 як володільцю, куртку повернути засудженому ОСОБА_1 .

Вирок може бути оскаржений до Закарпатського апеляційного суду протягом 15 діб з часу його оголошення.

Головуючий В.М. Малюк