Рішення № 88170373, 03.03.2020, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.03.2020м. ДніпроСправа № 904/5028/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., за участю секретаря судового засідання Товстоп`ятки В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", м. Київ

до Приватного акціонерного товариства "Український акціонерний проектний і конструкторсько-технологічний інститут "Укрстальпроект", м. Дніпро

про визнання права власності та скасування державної реєстрації

Представники:

від позивача: Малєєва О.М., довіреність від 11.01.2019, адвокат;

від відповідача: Новотоцьких А.В., довіреність від 07.11.2019, адвокат.

СУТЬ СПОРУ:

Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Український акціонерний проектний і конструкторсько-технологічний інститут "Укрстальпроект", в якому просить:

- скасувати державну реєстрацію права власності за Приватним акціонерним товариством "Український акціонерний проектний і конструкторсько-технологічний інститут "Укрстальпроект" на об`єкт нерухомого майна, будівлю інженерно-лабораторного корпусу загальною площею 3969,71 кв.м літера А-9, розташовану за адресою: м. Дніпро, вул. Князя Ярослава Мудрого, буд. 5 за Приватним акціонерним товариством "Український акціонерний проектний і конструкторсько-технологічний інститут "Укрстальпроект" від 28.09.2017, номер запису про право власності 22635491;

- визнати право власності на нерухоме майно згідно опису: в інженерно-лабораторному корпусі "А-9" на 7-му поверху приміщення, яке складається з позицій 1-15 загальною площею 350, 2 кв.м, та знаходиться за адресою: м. Дніпро вул. Князя Ярослава Мудрого, 5 за Акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке міститься в договорі застави нерухомого майна від 10.04.2001, а також на підставі акту приймання-передачі предмету іпотеки від 10.12.2004 набув право власності на спірне майно. Однак, під час розгляду справи № 904/10693/17 позивач дізнався, що 28.09.2017 право власності на об”єкт нерухомого майна, з урахуванням спірного майна, зареєстровано за відповідачем, не зважаючи на те, що відповідач у 2004 році передав позивачу у власність спірний об”єкт. Тобто, на момент реєстрації права власності на об”єкт нерухомого майна за відповідачем законним власником спірного майна був позивач. Позивач вважає, що має місце порушення і невизнання за ним права власності відповідачем.

Ухвалою господарського суду від 05.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 05.12.2019.

27.11.2019 на адресу суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що:

- станом на час розгляду справи зареєстрованим (титульним) власником приміщень на 7-му поверсі будівлі №5 по вул. Князя Ярослава Мудрого у м. Дніпро є відповідач, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру;

- доказів реєстрації права власності на вказане приміщення за позивачем матеріали справи не містять;

- вимога позивача про скасування державної реєстрації права власності не відповідає вимогам належного судового захисту з огляду на те, що відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" скасування державної реєстрації є реєстраційною дією, що може здійснити лише державний реєстратор;

- спірне майно ніколи не було і не є виділеним окремо в натурі об`єктом нерухомого майна, що підтверджується технічними інвентаризаціями, результати яких були оформлені технічними паспортами від 04.04.2001 та від 25.10.2017; в обох технічних інвентаризаціях, які проводились до та після 2004 (коли, на думку позивача, нібито до нього перейшло право власності на зазначений об`єкт нерухомого майна) не зазначено про те, що сьомий поверх об`єкт нерухомості, розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Князя Ярослава Мудрого, 5 є окремим об`єктом нерухомості, а чітко зазначено, що сьомий поверх є невідокремленою частиною загального об`єкта нерухомості, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Князя Ярослава Мудрого, 5;

- позивачем не доведено своє право власності на зазначений об`єкт нерухомості та не наведено юридичні обґрунтування задоволення цієї позовної вимоги взагалі;

- акт приймання-передачі іпотеки від 10.12.2004, за яким нібито перейшло право власності від відповідача до позивача на 350, 2 кв.м, не може бути належним доказом на підтвердження позовних вимог, оскільки він складений у простій письмовій формі, що свідчить про його нікчемність в силу ст. 657 ЦК України (у редакції, що діяла на 10.12.2004); за змістом акту відповідач є іпотекодавцем, а позивач іпотекодержателем, між якими було здійснено передавання в іпотеку предмета іпотеки, даний акт взагалі може свідчити про домовленість сторін щодо припинення іпотеки;

- виписка по рахунку і меморіальний ордер № 1 від 10.12.2014 не підтверджує жодним чином перехід права власності до позивача; не зрозуміло, яким чином та чи взагалі пов`язані з договором застави нерухомого майна від 10.04.2001 виписка по рахунку № НОМЕР_1 , а також меморіальні ордери щодо руху коштів по зазначеному рахунку; крім того, на зазначених документах, наданих позивачем, відсутні будь-які підписи та штампи АТ КБ “Приватбанк”;

- внутрішнє листування банку не має жодного юридичного значення і не є ні письмовим, ні електронним доказом у справі.

У підготовчому засіданні 05.12.2019 представником відповідача подана заява про застосування строку позовної давності, відповідно до якої вважає помилковим твердження позивача, що він дізнався про порушення свого права з позовної заяви ПрАТ "УАПКТІ "Укрстальпроект" до ПАТ КБ "Приватбанк" про розірвання договору оренди та зобов`язання вчинити дії, яка 02.01.2018 надійшла на адресу банку, та відраховує своє порушене право з 2017 - з моменту реєстрації права власності відповідача, оскільки у 2017 державний реєстратор Повєткіна Н.М. фактично лише перенесла відповідні відомості з паперового реєстру БТІ до Реєстру речових прав, адже на момент звернення до реєстратора за відповідач вже був єдиним та законним власником майна, що підтверджувалось наданими ним документами для реєстрації права власності. З 1996 по 2017 позивач достеменно знав про те, що відповідач є власником всього об`єкту нерухомого майна. Крім того, протягом всього цього часу позивач орендував весь об`єкт нерухомого майна, у тому числі й 7 поверх, що є незрозумілим та нелогічним в контексті того, що, на думку позивача, позивач з 2004 був власником 7 поверху спірного об`єкту нерухомого майна. За вказаних обставин, відповідач вважає, що позивачем порушено строки позовної давності на звернення до суду за захистом своїх прав, що є підставою для відмови у позові.

Ухвалою господарського суду від 05.12.2019 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду, оголошено перерву у підготовчому засіданні до 14.01.2020.

02.01.2020 позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій він заперечував проти доводів відповідача, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Того ж дня позивачем до суду надані заперечення проти задоволення заяви відповідача про застосування строку позовної давності.

14.01.2020 відповідач подав до суду заперечення проти доводів позивача.

У підготовчому засіданні 14.01.2020 оголошено перерву до 28.01.2020.

У підготовчому засіданні 28.01.2020 оголошено перерву до 06.02.2020.

30.01.2020 відповідачем на виконання вимог суду подані письмові пояснення.

Судове засідання, призначене на 06.02.2020, не відбулося, у зв`язку із складними погодними умовами, про що сторін повідомлено листом від 06.02.2020.

Після усунення вказаних обставин, ухвалою господарського суду від 07.02.2020 підготовче засідання призначене на 11.02.2020.

06.02.2020 відповідач подав до суду пояснення по суті спору.

07.02.2020 позивач подав до суду пояснення по суті спору.

У підготовчому засіданні 11.02.2020 позивачем подано клопотання про витребування доказів.

Ухвалою господарського суду від 11.02.2020 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні на 12.02.2020.

19.02.2020 позивач подав до суду пояснення щодо доводів відповідача.

Ухвалою господарського суду від 12.02.2020 відкладено розгляд справи по суті на 19.02.2020.

У судовому засіданні 19.02.2020 оголошено перерву до 03.03.2020.

У судовому засіданні 03.03.2020 представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити; представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини набуття позивачем права власності на спірне майно.

На підтвердження обставин, які є предметом доказування у даній справі, позивач надав до матеріалів справи такі докази:

- копію дублікату договору купівлі-продажу державного майна від 14.12.1993;

- Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об”єктів нерухомого майна щодо спірного об”єкта нерухомого майна від 15.08.2019;

- копію договору застави нерухомого майна від 10.04.2001;

- копію договору про внесення змін № 1 до договору застави від 24.09.2004;

- копію акту приймання-передачі іпотеки від 10.12.2004;

- копію відповіді на відзив від 13.02.2018 у справі № 904/10693/17;

- копію повідомлення від 20.09.2017 № Е.DD.0.0.0.0/2-1608;

- копію листа від 14.04.2017 за № 4805;

- копію листа від 19.09.2017 за № 174/01-21;

- копію реєстраційного посвідчення;

- копію свідоцтва про власність;

- копію договору купівлі-продажу державного майна від 10.12.1993 № 2-11510;

- копію угоди про внесення змін до договору купівлі-продажу;

- копію технічного паспорту;

- запит про надання інформації по угодам № Е.30.0.0.0/4-713 від 21.02.2018;

- службова записка №Е.30.0.0.0/4-713(1) від 28.02.2018;

- витяг зі службової записки від 09.12.2004 № Э.DD.0.0.0.0/2-19667;

- копії виписок по кредитному рахунку з платіжними дорученнями, меморіальними ордерами;

- копію позовної заяви за № 29-12/17 від 29.12.2017 у справі № 904/10693/17 з доказами отримання;

- копію рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.05.2018 у справі № 904/10693/17;

- копію постанови Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 804/4212/18;

- копію Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об”єктів нерухомого майна щодо спірного об”єкта нерухомого майна від 29.01.2020.

На спростування обставин, які є предметом доказування у даній справі, відповідач надав до матеріалів справи такі докази:

- копію договору застави нерухомого майна від 10.04.2001;

- копію повідомлення від 20.09.2017 № Е.DD.0.0.0.0/2-1608;

- копію листа від 14.04.2017 за № 4805;

- копію листа від 19.09.2017 за № 174/01-21;

- копію технічного паспорту на спірний об”єкт;

- копію дублікату технічного паспорту від 04.04.2001 за реєстраційним номером Р-10-30 на спірний об”єкт;

- копію інформаційної довідки за № 189675704 від 21.11.2019;

- копію договору оренди не житлового приміщення № 2-041 від 03.10.1996;

- копію рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.05.2018 у справі № 904/10693/17;

- копію постанови Центрального апеляційного господарського суду від 25.07.2018 у справі № 904/10693/17;

- копію постанови Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 904/10693/17.

Так, судом встановлено, що 10.04.2001 між Акціонерним товариством закритого типу Український акціонерний проектний конструкторсько-технологічний інститут "Укрстальпроект", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Український акціонерний проектний і конструкторсько-технологічний інститут "Укрстальпроект", (заставодавець) та Закритим акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк", (заставодержатель) укладено договір застави нерухомого майна, відповідно до п. 2 якого заставодавець надав у заставу: в інженерно-лабораторному корпусі "А-9" на VII поверху приміщення, яке складається з позицій 1-15 загальною площею 350,2 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 5 (нова назва - Князя Ярослава Мудрого), що належить заставодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу державного майна, посвідченого П”ятою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою 14.12.1993 за реєстром № 2-11512 та зареєстрованого у Дніпропетровському БТІ 04.09.1993 у реєстровій книзі № Р-10 під реєстровим № 30.

Договір застави нерухомого майна був зареєстрований приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н.М., реєстровий номер 975.

Передача у заставу приміщення, яке складається з позицій 1-15 загальною площею 350,2 кв. м в інженерно-лабораторному корпусі «А-9» на VII поверху, за змістом пунктів 1, 2 договору застави, забезпечує вчасне повернення отриманого кредиту, сплату відсотків, пені, штрафних санкцій, передбачених умовами кредитного договору № 545 від 28.03.2001, укладеного між Державним проектно-розвідницьким і конструкторсько-технологічним інститутом "Цивільпроектбудіндустрія" (позичальник) та ПАТ КБ "Приватбанк".

24.09.2004 сторони уклали договір про внесення змін № 1 до договору застави нерухомого майна без номеру від 10.04.2001, згідно якого договір застави викладено в новій редакції. Зокрема, предметом цього договору є надання іпотекодавцем в іпотеку майна в забезпечення виконання зобов”язань позичальника (Державний проектно-розвідницький і конструкторсько-технологічний інститут "Цивільпроектбудіндустрія") перед іпотекодержателем, в силу чого іпотекодержатель має право, в разі невиконання позичальником зобов”язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами.

Згідно з п. 7 договору про внесення змін № 1 у забезпечення виконання позичальником зобов”язань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності, що підтверджується договором купівлі-продажу державного майна, посвідченого П”ятою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою 14.12.1993 за реєстром № 2-11512 та зареєстрованого у Дніпропетровському БТІ 04.09.1993 у реєстровій книзі № Р-10 під реєстровим № 30, нерухоме майно. В інженерно-лабораторному корпусі "А-9" на VII поверху приміщення, яке складається з позицій 1-15 загальною площею 350,2 кв. м. Майно зареєстровано у встановленому законом порядку як окремий виділений в натурі об”єкт права власності. Майно передається в іпотеку разом з усіма його приладдям. Майно знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 5 (нова назва - Князя Ярослава Мудрого).

Пунктом 25 договору про внесення змін № 1 передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених п.п.19.8.1, 19.8.2, 19.8.3 цього договору, відповідно до розділу V Закону України "Про іпотеку" на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі.

У договорі про внесення змін № 1 міститься застереження про задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмету іпотеки, у випадку неналежного виконання зобов”язань позичальником за кредитним договором.

Так, відповідно до п. 29 договору про внесення змін № 1 звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом, зокрема переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов”язаний письмово повідомити іпотекодавця.

За умовами вказаного договору про внесення змін № 1 від 24.09.2004 у Державний реєстр іпотек було внесено відповідний запис про іпотеку та встановлена заборона відчуження об`єктів нерухомого майна.

Позивач вважає, що є власником приміщення VII поверху будівлі за адресою: м. Дніпро, вул. Князя Ярослава Мудрого (колишня назва – вул. Ленінградська), 5, оскільки за актом приймання-передачі від 10.12.2004 відповідачем було передано йому у власність нерухоме майно на VII поверсі приміщення, яке складається з позицій 1-15, загальною площею 350,2 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Князя Ярослава Мудрого (колишня назва – вул. Ленінградська), 5, на виконання договору застави нерухомого майна від 10.04.2001.

На думку позивача, вказаний перехід права власності до нього на предмет іпотеки відбувся з огляду на те, що договір застави нерухомого майна від 10.04.2001 був нотаріально посвідчений та зареєстрований у встановленому законодавством порядку, тобто, право власності у позивача виникло на підставі ст. 334 Цивільного кодексу України.

За доводами позивача, зазначене майно перейшло у його власність у позасудовому порядку шляхом підписання сторонами акта приймання-передачі цього майна.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Станом на час розгляду справи зареєстрованим власником всієї будівлі інженерно-лабораторного корпусу загальною площею 3969, 71 кв.м, у тому числі приміщень на 7-му поверсі будівлі № 5 по вул. Князя Ярослава Мудрого у м. Дніпро, є відповідач.

Право власності за відповідачем зареєстровано на підставі дублікату договору купівлі-продажу державного майна, серія та номер: реєстровий номер 1-3317, виданий 26.05.2006 (видавник Ужва Т.М., державний нотаріус П`ятої Дніпропетровської державної нотаріальної контори) державним реєстратором - приватним нотаріусом Повєткіною Н.М., Дніпровський міський нотаріальний округ Дніпропетровської області за відповідачем: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 37379938 від 03.10.2017 (згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна).

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

За приписами ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Такими правочинами є у тому числі договори, які передбачають передачу до набувача майна права власності (наприклад, договір купівлі-продажу, договір дарування тощо).

Згідно зі ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

З наведених норм законодавства вбачається, що укладення договору застави не є безумовною підставою для набуття права власності, оскільки перехід права власності за договором застави відбувається за процедурою, передбаченою законодавством.

Позивач зазначає, що у зв"язку з невиконанням Державним проектно-розвідницьким і конструкторсько-технологічним інститутом "Цивільпроєктбудіндустрія" умов кредитного договору, у нього постало питання щодо наявності правових підстав для визнання права власності на заставлене майно.

Проте, основним правом кредитора у такому випадку є право на звернення стягнення на заставлене майно.

Так, враховуючи вимоги ст. ст. 572, 589, 590, 591 Цивільного кодексу України, порушення зобов`язання за кредитним договором (яке повинно бути доведено певними засобами доказування) тягне за собою наслідки, передбачені статтею 589 Цивільного кодексу України (звернення стягнення на заставлене майно), а не визнання права власності, яке регулюються іншими нормами Цивільного кодексу України.

Процедура звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки передбачена ст. ст. 35-37 Закону України "Про іпотеку".

Процедура переходу права власності від боржника (іпотекодавця) до кредитора (іпотекодержателя) передбачає декілька етапів, а саме: порушення зобов`язання, що стало підставою для звернення стягнення; направлення вимоги із встановленням строку для її виконання та реєстрація права власності, після проведення якої право власності однієї особи припиняється, а у іншої особи – виникає.

Згідно з ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Позивач, в порушення ст.ст. 73, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України, не довів належними доказами порушення зобов`язання боржником – Державним проектно-розвідницьким і конструкторсько-технологічним інститутом "Цивільпроектбудіндустрія" за кредитним договором № 545 від 28.03.2001 перед ПАТ КБ "Приватбанк", що могло стати підставою для процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, позивачем не було надано ані копії кредитного договору № 545 від 28.03.2001, ані доказів надання кредиту Державному проектно-розвідницькому і конструкторсько-технологічному інституту "Цивільпроектбудіндустрія", ані доказів порушення зобов`язання боржником за кредитним договором № 545 від 28.03.2001.

Крім того, доказів звернення позивача із вимогою, яка б відповідала умовам ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку", отримання її відповідачем та основним боржником у зобов`язанні, а також невиконання ними вимоги у тридцятиденний строк з моменту отримання, позивачем суду не надано.

Також, станом на дату - 10.12.2004, яку позивач вважає датою набуття права власності на об`єкт нерухомого майна - приміщення у інженерно - лабораторному корпусі "А-9" на VII поверсі, яке складається з позицій 1-15, загальною площею 350,2 кв.м, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Князя Ярослава Мудрого, 5, момент виникнення права власності законодавець вже пов`язував з державною реєстрацію речового права на нерухоме майно.

Зокрема, Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" набрав чинності з 03.08.2004.

Відповідно до ст.ст. 3, 4 зазначеного Закону, в редакції станом на 10.12.2004, речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов`язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 182 Цивільного кодексу України, в редакції станом на 10.12.2004, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Доказів здійснення державної реєстрації за позивачем до суду не надано.

Акт приймання-передачі іпотеки від 10.12.2004, виписки по рахунку № НОМЕР_1 , меморіальні ордери щодо руху коштів по зазначеному рахунку, внутрішнє листування банку не є належними доказами переходу права власності від відповідача до позивача.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 37 зазначеного Закону (в редакції, яка діяла на час укладання договору іпотеки) саме договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Таким чином, набуття права власності на предмет іпотеки могло відбуватися тільки на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у такий спосіб.

Зміни до ч. 1 ст. 37 Закону, якими законодавець передбачив, що підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, були внесені Законом України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" від 25.12.2008 № 800-VI.

У п. 26 договору застави, у редакції договору про внесення змін № 1 від 24.09.2004, сторони передбачили, що реалізація предмета іпотеки здійснюється відповідно до умов цього договору та чинного законодавства.

Такий порядок визначався серед іншого статтею 37 Закону "Про іпотеку", яка в редакції на час укладання договору, передбачала необхідність укладання договору про задоволення вимог іпотекодержателя у такий спосіб.

У даному випадку, у договорі застави, у редакції договору про внесення змін № 1 від 24.09.2004, зазначено про можливість вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на нього в позасудовому порядку. У той же час, окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя зі всіма умовами переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя матеріали справи не містять. Проте, відповідно до діючого на той час законодавства, укладання такого окремого договору є обов`язковим для перереєстрації права власності на предмет іпотеки.

У пункті 1 Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об`єкти нерухомого майна, викладеному у Додатку 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 N 7/5, в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки, зазначено, що договори, за якими відповідно до законодавства передбачається перехід права власності є, серед іншого, договори про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, на час укладання договору іпотеки для реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна були передбачені лише договори про задоволення вимог іпотекодержателя.

Зміни у вказаний перелік, якими передбачено, що підставою для реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна є договір іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, були внесені Наказом Міністерства юстиції України від 28.07.2010 № 1692/5 "Про внесення змін до наказу Міністерства юстиції України від 07.02.2002 N 7/5 "Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно", який набрав чинності з 01.10.2010, тобто після укладання сторонами договору іпотеки.

У порядку, визначеному статтею 37 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час укладання договору іпотеки), сторони не уклали договір про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі права власності на предмет іпотеки, у зв”язку з чим позивач не міг звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за собою.

Таким чином, згідно норм Закону України "Про іпотеку" (у редакції станом на 10.12.2004), позивач не набув права власності на предмет іпотеки у 2004 році шляхом реалізації досудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 Цивільного кодексу України у контексті статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем (зазначеної позиції дотримується Верховний Суд (Велика Палата - постанови від 21.03.2018 у справі № 760/14438/15-ц, від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, Касаційний господарський суд - постанови від 23.05.2018 у справі № 917/2001/16, від 30.05.2018 у справі № 903/1/16, від 15.08.2019 № 705/5047/16-ц, Касаційний цивільний суд - постанови від 21.08.2018 у справі № 755/16773/15-ц, № 711/12512/14-ц, № 473/3548/15-ц, № 753/21870/15-ц, № 635/7678/15-ц, № 640/14168/15-ц, № 300/712/15-ц, № 569/12016/15-ц, № 464/1977/16-ц, від 16.05.2018 у справі № 362/4892/15-ц, № 372/3713/15-ц).

Крім того, Верховний Суд у своїх рішеннях (постанова Великої палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, Постанова Верховного Суду України від 28.09.2016 (провадження № 6-1243цс16)) неодноразово звертав увагу на те, що можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статях 335 та 376 ЦК України. В усіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах. Звернутися з позовом про захист права власності шляхом його визнання може саме власник цього майна, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, і це право повинно підтверджуватися відповідними правовстановлювальними документами.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач не набув у встановленому законом порядку права власності на спірне майно. Відтак, його власником залишився відповідач.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Однак, у зв`язку із недоведеністю наявності передбачених законом підстав для набуття позивачем права власності на спірне майно, у позові в цій частині слід відмовити.

Позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності за відповідачем на спірний об`єкт не підлягає задоволенню, як похідна.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності до вимог позивача суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

З огляду на вказані норми Цивільного кодексу України, обставини щодо пропуску строку позовної давності не досліджуються судом, оскільки позов не підлягає задоволенню з підстав його необгрунтованості.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За встановлених обставин, суд вважає позовні вимоги необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на останнього.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.

Повне рішення складено 13.03.2020

Суддя І.А. Рудь