Рішення № 88164835, 10.03.2020, Кремінський районний суд Луганської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2020 року Справа № 428/631/20

Провадження № 2-а/414/15/2020

Кремінський районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді Панчука М.В.,

за участі секретаря судового засідання Водолазської Т.Ю.,

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кремінна адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Луганській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення і закриття провадження у справі,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся у Кремінський районний суд Луганської області з позовом до Управління патрульної поліції в Луганській області, в якому просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕАК № 1971951 від 13.01.2020 року, а справу - закрити. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 посилається на те, що його притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП є безпідставним, а оскаржувана постанова є незаконною та винесена з істотним порушенням прав позивача, не відповідає обставинам справи та вимогам закону, тому що у оскаржуваній постанові зазначене місце події не відповідає дійсності, зйомка вимірювання швидкості велася в ручному режимі, постанова винесене на місці зупинки транспортного засобу, що унеможливило користування правами, зокрема щодо надання пояснень, заявлення клопотань, користування правовою допомогою, не було здійснено підготовки до розгляду справи та не було складено протоколу про адміністративне правопорушення, не додано доказів вчинення правопорушення, а з`ясування чи було вчинено правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, з`ясування наявності пом`якшуючих та обтяжуючих обставин віднесено до функцій правосуддя, при цьому постанова винесена поліцейським, а здійснення функцій правосуддя іншими особами, а ніж судами, не допустимо. З приводу вказаного звернувся у суд.

Ухвалою від 27 січня 2020 року справа передана за підсудністю Кремінському районному суду Луганської області. Ухвалою суду від 20.02.2020 р., позов був залишений без руху та надано строк для усунення недоліків. Ухвалою суду від 28.02.2020 р. позов прийнято до розгляду та відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Окремо, витребувано в Управління патрульної поліції в Луганській області (93100, Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Штейгерська, 8) матеріали, які стали підставою винесення постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматизованому режимі серії ЕАК № 1971951 від 13.01.2020 р. відносно ОСОБА_1 . Інших процесуальних дій не вчинялося.

У відкритому судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та вказав, що прилад вимірювання швидкості, яким користувався відповідач не дозволений для використання поліцейськими, так як у ЗУ «Про Національну поліцію» дозволяється використовувати лише прилади з автоматичним режимом роботи ПКД, а вказаний відповідачем TruCam не відноситься до таких у відповідності до ДСТУ 8809:2018, при цьому позивачу не відомо як велася вказана зйомка і чи дотримані вимоги до процедури такої зйомки відповідачем. Зазначив, що рухався по об`їздні м. Сєвєродонецьк із допустимою швидкістю десь до 50 км/год, однак, враховуючи, що він не є фахівцем у галузі права, не знав, що відбувається і чи був взагалі розгляд справи.

Відповідач у відкрите судове засідання не з`явився, подав письмове клопотання про розгляд справи за його відсутності, проти вимог заперечував, про що подав відзив на позов. На вимогу суду надав відеозаписи події (а.с. 49).

Як вбачається із ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею, а відтак суд вважає за можливе розглянути справу по суті за відсутності відповідача.

Суд, заслухавши вступне слово позивача, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається із постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕАК № 1971951 від 13.01.2020 р. (а.с. 7), винесеної поліцейським 1 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції в Луганській області рядовим поліції Загорським Ю.В., ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Audi A6», днз НОМЕР_1 , у м. Сєвєродонецьк по вул. Об`їздній парк Фієста, 13.01.2020 о 15:19:12, рухався зі швидкістю 86 км/год в межах населеного пункту, позначеного дорожнім знаком 5.45 «початок населеного пункту», при дозволеній – 50 км/год. Швидкість вимірювалася за допомогою технічного приладу TruCam ТС000670, похибка ± 2 км/год, чим порушив п. 12.4 ПДР України – порушення швидкісного режиму в населених пунктах (дозволена швидкість – 50 км/год) та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, за що до останнього застосовано адміністративне стягнення - штраф у розмірі 255 грн.

З дослідженого у судовому засіданні відеозапису (а.с. 50), що наданий відповідачем на виконання ухвали суду від 28.02.2020 р. встановлено, що водій автомобіля "Audi A6", номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_1 здійснював рух по дорозі у м. Сєвєродонецьк та був зупинений працівниками поліції за перевищення швидкісного режиму руху, зазначена швидкість – 86 км/год. Після зупинки позивача, працівником поліції було роз`яснено причину зупинки, вказано на ведення відеозапису, під час чого позивач відразу почав з`ясовувати яким пристроєм здійснювалося вимірювання швидкості, вказав на необхідність перевірки документів на останній та наявність пломб, звернув увагу поліцейському про здійснення такого вимірювання в автоматичному режимі,а не в ручному, про який повідомлено було працівником поліції, заперечив позивач щодо достовірності встановленого пристроєм показнику швидкості, та наводив аргументи із посиланням на законодавство щодо неможливості застосування саме такого виду вимірювальних приладів, однак на пояснення поліцейських щодо здійснення такого виду вимірювання, вказав, що «без питань». Після роз`яснення прав відповідачем, позивач ствердно вказав, що перекладача не потребує, при цьому, на вимогу позивача, йому було показано відеозапис порушення, однак після того позивач будь-яких клопотань, зокрема щодо ненадання можливості користуватися послугами захисника, недолучення доказів, чи ненадання можливості заявляти інші клопотання не вказав та не заявляв. Звернув увагу щодо опису місця зупинки, на що працівник поліції пояснив, що дана подія відбувається на вулиці Об`їздній де парк Фієста, а заправка на вулиці Селікатна. Ознайомлено із документами на вказаний пристрій вимірювання TruCam та показано пломбу.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Як вбачається із п. 12.4 ПДР України, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Дорожнім знаком 5.45 "Початок населеного пункту"зазначається найменування і початок забудови населеного пункту, в якому діють вимоги цих Правил, що визначають порядок руху в населених пунктах.

Згідно ч. 1 ст. 122 КУпАП, до адміністративної відповідальності притягаються водії транспортних засобів за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, за що наявна відповідальність у виді штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У відповідності до ст. 251 КУпАП, доказами по справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 252 КУпАП, встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, саме на відповідача покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення і такі докази суду були надані.

Твердження позивача, що технічний прилад TruCam ТС000670 не може бути застосовані для фіксації адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього рух не в автоматичному режимі не знайшли свого підтвердження в нормативній базі.

Стосовно правових підстав застосування лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки.

На підставі позитивних результатів державних приймальних випробувань Міністерством економічного розвитку і торгівлі України затверджений тип засобу вимірювальної техніки «Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCam», який було зареєстровано в державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером УЗ 197-12.

Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02 листопада 2015 року № 1362 пристрій TruCam був виключений з Державного реєстру засобів вимірювальної техніки. Проте, чинним законодавством не передбачено повторного проходження даної процедури (сертифікації) для приладів, які вже були завезені на територію України та введені в експлуатацію. Тобто, вказана процедура проводилась виключно відносно тих засобів вимірювальної техніки, які планувалося серійно виробляти в Україні або ввозити на територію України відповідними партіями.

Суд звертає увагу, що така процедура як «сертифікація» взагалі не міститься в нормах чинного законодавства України.

Всі прилади, що використовуються працівниками Департаменту патрульної поліції, пройшли повірку.

Міжповірочний інтервал для TruCam визначено Переліком засобів вимірювальної техніки, типи яких затверджені на підставі результатів державних приймальних та контрольних випробувань і міжнародних договорів України, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 05 квітня 2012 року № 437 і становить 1 рік.

Проведення повірки передбачено Порядком проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, та оформлення іі результатів, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 08 лютого 2016 року № 193.

Відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/17465, виданого ДП «Укрметртестстандарт» від 27 листопада 2019 року, лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCam LTІ 20/20 за номером ТС000670, яким було зафіксовано перевищення позивачем швидкість руху та сертифікату затвердження типу засобів вимірювальної техніки № UA-MI/1-2903-2012, виданого 29.08.2012 р. - є придатним до застосування до 27 листопада 2020 року (а.с. 48, 49).

Лазерний вимірювач швидкості TruCam LT1 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів.

Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому враховується похибка приладу ±2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м.

Правильність реалізації у приладі TruCam зазначеного алгоритму підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації.

Застосування алгоритму шифрування AES забезпечує контроль цілісності інформації не тільки в самому приладі TruCam, але також в зашифрованих файлах, що скопійовані на будь-які інші електронні носії.

Зазначені властивості алгоритму унеможливлюють підробку змісту інформації про порушення правил дорожнього руху від моменту її фіксації приладом TruCam.

Отже, впровадження додаткових заходів для забезпечення достовірності інформації про порушення правил дорожнього руху та проведення їх експертиз не є обов`язковим.

Використання лазерного вимірювача швидкості TruCam органами Національної поліції України, а саме працівниками управління патрульної поліції Департаменту патрульної поліції започатковано листом першого заступника начальника ДПП Білошицького О.Г. від 04 жовтня 2018 року (а.с. 47). Місце для роботи з приладом позначено відповідними дорожніми знаками з метою інформування учасників дорожнього руху про проведення вимірювання швидкісного режиму (а.с. 44).

Таким чином, лазерні вимірювачі швидкості TruCam, які були введені в експлуатацію до моменту виключення їх з Державного реєстру, дозволяється застосовувати за умови позитивних результатів їх повірки.

Наявним свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/17465 підтверджено придатність лазерного вимірювача швидкості TruCam LT1 20/20 № ТС000670 до застосування.

Окрім того, позивач посилається на ст. 40 ЗУ «Про Національну поліцію» щодо застосування технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Однак, суд звертає увагу на регулювання даною нормою права службових осіб Національної поліції на використання зазначених засобів, разом з тим, у вказаному випадку є прилад, який вимірює швидкість руху транспортних засобів не в автоматичному режимі.

При цьому суд зазначає, що посилання позивачем на ДСТУ 8809:2018 щодо понять: 1- автоматичного режиму роботи ПКД, як режиму роботи, за якого без участі оператора забезпечується циклічне виконання послідовності дій, вибір цільового ТЗ, вимірювання швидкості руху та/або просторово-часових параметрів місцеположення ТЗ, документування результатів вимірювання та фото- і відео фіксації належної до цих результатів дорожньої ситуації (п.3.4 розділу 3 ДСТУ 8809:2018 «Прилади контролю за дотриманням правил дрожнього руху з функціями фото- і відео фіксації») та 2- ручні ПКД, як ПКД, конструктивно створені для утримання в рукахі мають у своєму мкладі пристрої прицілювання, органи ручного керування,, дисплеї тощо і призначені для роботи за безпосередньої участі оператора (п. 3.7 розділу 3 ДСТУ 8809:2018 «Прилади контролю за дотриманням правил дрожнього руху з функціями фото- і відео фіксації») розділяють вказані пристрої за автоматичним чи неавтоматичним режимом.

Разом з тим, використовуваний відповідачем TruCam є неавтоматичним, а саме ручним пристроєм, який дозволений для використання і відповідає нормативно-правовим вимогам в Україні та застосовується з метою встановлення швидкісного режиму транспортних засобів, шляхом направлення на такі, а відповідною позначкою – "хрестиком" вказується, який саме транспортний засіб перевіряється, що дає можливість виокремлювати транспортні засоби із автомобільного трафіку та фіксувати їх швидкість із точністю за врахуванням похибки.

З огляду на що, суд не приймає до уваги тези позивача про відсутність підтвердження, що вказана швидкість належить саме його автомобілю та щодо неможливості використання TruCam, як неналежні, та такі що спростовані вищевказаним, зокрема і підтвердженням самим позивачем наявності фіксації показником - "хрестиком" на дисплеї TruCam саме на його автомомобілі. При цьому доводи позивача про невідповідність використання такого приладу, а саме із припущенням, що відповідач міг їхати назустріч його автомобілю, бігти тощо, не знайшли свого підтвердження та не доведені будь-якими належними і допустимими доказами, які б спростовували правильність здійснених технічним засобом вимірювань швидкості, та такі скаржником надано суду не було.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

З ст. 33 КУпАП вбачається, що стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису).

Як вбачається із матеріалів справи та не оспорюється позивачем, останній рухався по вулиці Об`їздній у м. Сєвєродонецьк, при цьому вид покарання застосовано у межах санкції ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Згідно з ч. 2 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

Як встановлено ч. 4 ст. 258 цього кодексу у випадках, передбачених частиною другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності у вказаному випадку фактично відбувається у скороченому провадженні, передбачає, зокрема фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення із винесенням постанови, без складання протоколу про адміністративне правопорушення. А відтак тези позивача щодо неправомірності розгляду справи безпосередньо на дорозі, як місці вчинення правопорушення, без складання протоколу про адміністративне правопорушення є неналежними та помилковими, а позиція, КС України, викладена у рішенні № 5-рп/2015 від 26.05.2016 р. дотримана відповідачем. При цьому суд зазначає, що відповідач здійснив розгляд справи у визначеному законом місці, а тези про невідповідність ідентифікації такого місця події не знайшли свого підтвердження, а позивачем його заперечення не доведені будь-якими належними доказами. Разом з тим, суд приймає до уваги, як такі, що не суперечать іншим доказам, пояснення позивача, що справа розглянута на місці його зупинки.

Відповідачем було роз`яснено права позивачу та останній ними не скористався, що вбачається із дослідженого відеозапису, а відтак тези позивача щодо незабезпечення можливості надання пояснень, долучення доказів, користування послугами фахівця в галузі права, не заслуговують на увагу, а суд розцінює їх як спосіб уникнення відповідальності. При цьому судом зазначається про доручення відповідачем до оскаржуваної постанови доказів – відеозапису, який досліджувався у судовому засіданні, що спростовує тезу позивача про недолучення доказів події. Окрім того, суд зазначає, що тези позивача, що останній не є фахівцем у галузі права не спростовують факту незаявлення таких клопотань при розгляді справи відповідачем, про що йому було роз`яснено.

Щодо можливості розгляду справи відповідачем, суд зазначає наступне.

Процедуру провадження у справі про адміністративне правопорушення визначає Кодекс України про адміністративні правопорушення, відповідно до статті 222 якого органи Національної поліції розглядають, зокрема, справи про адміністративні правопорушення про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, до яких відносяться правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 122 КУпАП.

При цьому позивач притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП, розгляд якої підвідомчий саме органам Національної поліції, а відтак теза позивача про перебирання функцій суду відповідачем не знайшла свого підтвердження, та є неспроможною.

Стосовно відеозапису, на якому зафіксовано факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, суд враховує наступне.

Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України № 580-VIII від 02.07.2015р. «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Згідно з ст. 31 цього Закону поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.

З огляду на те, що відповідачем було здійснено відеозапис події, який відповідно до ст. 251 КУпАП, є доказом у справі, а належність, достовірність, достатність та допустимість якого позивач не оспорював, суд приймає такий та оцінює на рівні з іншими поданими доказами.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, заслухавши пояснення позивача, дані у судовому засіданні, дослідивши відзив, поданий відповідачем та відеозапис, приходить до висновку про те, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Audi A6», днз НОМЕР_1 , у м. Сєвєродонецьк по вул. Об`їздній парк Фієста, 13.01.2020 о 15:19:12, рухався зі швидкістю 86 км/год в межах населеного пункту, позначеного дорожнім знаком 5.45 «початок населеного пункту», при дозволеній – 50 км/год. Швидкість вимірювалася за допомогою технічного приладу TruCam ТС000670, похибка ± 2 км/год, чим порушив п. 12.4 ПДР України – порушення швидкісного режиму в населених пунктах (дозволена швидкість – 50 км/год) та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, за що до останнього правомірно застосовано адміністративне стягнення - штраф у розмірі 255 грн. При цьому пояснення позивача судом розцінюються як обраний ним спосіб обґрунтування позовних вимог з метою скасування оскаржуваної постанови, які не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

З огляду на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку про вчинення позивачем інкримінованого адміністративного правопорушення, здійснення належного розгляду справи та законного притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , а відтак у позові слід відмовити.

Про наявність судових витрат у даній справі сторонами не заявлялося.

На підставі ст. 55 Конституції України, керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 77, 205, 242-246, 268-269, 271-272, 286 КАС України, суд

вирішив:

в позові ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Управління патрульної поліції в Луганській області (код ЄДРПОУ: 40108646, місце знаходження: 93100, м. Лисичанськ, вул. Штейгреська, 8) про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення і закриття провадження у справі - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду через Кремінський районний суд Луганської області протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного рішення суду - 12.03.2020 р.

Суддя М.В. Панчук