Рішення № 88160007, 05.03.2020, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/542/19

Провадження № 2/591/185/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2020 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого в особі судді - КЛИМЕНКО А.Я.

при секретарі - Устименко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Суми цивільну справу за позовомОСОБА_1 до Товариства реалізації інженерних задач «ТРІЗ» ЛТД (Товариства з обмеженою відповідальністю) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу -

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства реалізації інженерних задач «ТРІЗ» ЛТД (Товариства з обмеженою відповідальністю) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та свої позовні вимоги мотивує тим, що з 02.11.2015 року позивач був працевлаштований на посаді завідувача верстатів з ЧПК на вищезазначеному підприємстві. 07.12.2018 року позивач вирішив звільнитися за власним бажанням та подав відповідну заяву на ім`я керівника відповідача - Товариства реалізації інженерних задач «ТРІЗ» ЛТД (Товариства з обмеженою відповідальністю). Наступного робочого дня, 10.12.2018 року, працівники відповідача та охорона підприємства чинили йому перешкоди у здійсненні його професійних обов`язків та у доступі до його робочого місця, яке він згодом покинув, викликавши поліцію та забравши свої особисті речі, оскільки вважав себе звільненим того ж дня за його заявою. Натомість як позивачу стало відомо пізніше він був звільнений за прогул 10.12.2018 року наказом № 234-к від 28.12.2018 року, копію якого він отримав 02.01.2019 року поштою. Оскільки звільнення на думку позивача було незаконним, просив суд поновити його на посаді та стягнути з Відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу на день ухвалення рішення по справі, а також понесені ним судові витрати.

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Коломієць Д.С. в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі, просив позов його задоволити.

Представник відповідача Товариства реалізації інженерних задач «ТРІЗ» ЛТД (Товариства з обмеженою відповідальністю) – адвокат Лук`яненко О.В. в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив повністю та просив суд відмовити у їх задоволенні у зв`язку з їх необґрунтованістю. У наданому відзиві та додаткових поясненнях сторона Відповідача зазначає, що дійсно Позивач працював у Відповідача на посаді завідувача бюро верстатів з ЧПК, куди його було призначено з 02.11.2015 року. Позивач дійсно 07.12.2018 року подав заяву про звільнення за власним бажанням на ім`я директора Відповідача ОСОБА_2 .. Наступного робочого дня, 10.12.2018 року, Позивач з`явився на своє робоче місце розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , але порушував трудову дисципліну, не виконував вказівки свого керівництва, всупереч вимогам свого безпосереднього керівника ОСОБА_3 пішов на територію виробничого цеху Відповідача, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 з, звідки його вивела спеціалізована охорона, про що стало відомо керівництву Відповідача. Оскільки робоче місце директора, його заступників та працівників юридичного відділу Відповідача розташоване у м. Суми, а вказані події 10.12.2018 року відбувалися у с. Боромля, Тростянецького району, з м. Суми до м. Боромля виїхали директор ОСОБА_2 , його перший заступник Марцинковська Н.І., старший юрист Шимко А.П., юрист Васькіна В.В., з метою врегулювання конфлікту на підприємстві та ознайомити Позивача з наказом №219-к про звільнення позивача за власним бажанням з 21 грудня 2018 року на підставі його заяви від 07.12.2018 рокупро звільнення, де зазначалося, що він має відпрацювати передбачені законодавством два тижні. На момент їхнього прибуття, Позивача на робочому місці вже не було, а на місці перебували працівники поліції, яким представником Відповідача були надані пояснення. Після чого комісія у складі працівників відповідача: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , були складені акти від 10.12.2018 року про відсутність позивача на робочому місці, та про неможливість ознайомлення позивача з наказом про його звільнення за власним бажанням. Оскільки Позивач не надав пояснень про причини своєї неявки та самовільно, без відпрацювання встановленого законодавством строку, покинув робоче місце наступного робочого дня після написання заяви про звільнення за власним бажанням, керівництво Відповідача звільнило його з займаної посади за прогул.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, свідків, дослідивши надані сторонами письмові докази, приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає у зв`язку з його необґрунтованістю, з наступних підстав:

Судом встановлено, що 02.11.2015 року позивача прийнято на роботу до відповідача на посаду завідувача бюро верстатів з ЧПК, за його заявою (а.с. 108 т.1). Відповідно до зазначеної заяви Позивач був ознайомлений та погоджувався з Колективним договором та діючими на підприємстві внутрішнім розпорядком.

Між сторонами 02.11.2015 року було укладено трудовий договір (а.с. 7-9 т.1), згідно якого позивач приймається на роботу за вказаною посадою та зобов`язується виконувати роботу відповідно до отриманих кваліфікаційних вимог, що пред`являються до посади, яку він обіймає, з підляганням правилам внутрішнього трудового розпорядку, внутрішньо-об`єктовому та пропускному режиму, а у випадку невиконання або неналежного виконання обов`язків, передбачених договором, несе відповідальність згідно чинного законодавства.

07.12.2018 року Позивач подав заяву про звільнення за власним бажанням на ім`я директора Відповідача ОСОБА_2 (а.с. 13 т.1).

За клопотанням представника позивача в судове засідання були викликані та допитані в якості свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ..

Свідок ОСОБА_4 суду пояснила, що працює на підприємстві Відповідача на посаді заступника директора, а тому під час звільнення Позивача у грудні 2018 році пропонувала ОСОБА_1 продовжити працювати на підприємстві на кращих умовах або хоча б не звільнятися, поки не буде знайдено заміну йому та його двом колегам, які також звільнялися в той самий час, на що ОСОБА_1 в категоричній формі відмовився та вимагав негайного звільнення. Пояснила, що в с. Боромля розташовані дві окремі будівлі підприємства – адміністративна будівля за адресою АДРЕСА_1 , де працював позивач, та виробничий цех – вул. Харківська, 13з, де розташоване виробництво з особливими умовами праці, пропускним режимом та спеціальною охороною, обидва приміщення обладнанні системою відеоспостереження з дистанційним доступом через мережу інтернет. За її словами, 10.12.2018 року ОСОБА_1 самовільно покинув своє робоче місце в адміністративній будівлі та пішов у виробничий цех, де розташований участок термообробки, де в той час проходила планова перевірка Служби охорони праці, після чого охорона цеху вивела його на подвір`я. Також пояснила суду, що підприємство працює 30 років, є власником об`єктів інтелектуальної власності, має зареєстрованих 300 патентів, відтак коли ОСОБА_1 написав заяву на звільнення за власним бажанням, йому було обмежено електронний доступ до електронної пошти та об`єктів власності підприємства, з метою запобігання можливого витоку інформації. Жодних перешкод в доступі на територію підприємства йому та іншим співробітникам не вчинялося, навпаки підприємство було зацікавлено в продовженні їхньої праці, інші співробітники з відділу ОСОБА_1 , які звільнялися з ним в той самий проміжок часу, відпрацювали два тижні та були звільнені за власним бажанням.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що працює на підприємстві Відповідача на посаді інспектора по кадрам з січня 2017 року по даний час, коли і які саме акти стосовно ОСОБА_1 підписувала точно не пам`ятає, але ті, що були нею підписані вона підписувала на підставі інформації з системи відеоспостереження, табелями обліку використання робочого часу та електронної прохідної, до с. Боромля не виїжджала.

Свідок ОСОБА_9 суду пояснив, що працював раніше на підприємстві Відповідача разом з ОСОБА_1 в одному кабінеті та також звільнявся в грудні 2018 року. 10.12.2018 року він бачив ОСОБА_1 з поліцією біля будівлі підприємства, який йому повідомив, що його вивела охорона та йому обмежили доступ до робочої адреси електронної пошти. Згодом ОСОБА_1 прийшов з поліцейським до кабінету, де зібрав свої речі та пішов. Пояснив суду, що він та ще один співробітник їхнього відділу звільнялися майже одночасно з ОСОБА_1 та всі вони відпрацьовували два тижні з моменту подання заяви про звільнення.

Свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що працює на підприємстві Відповідача на посаді головного технолога, а ОСОБА_1 перебував у його безпосередньому підпорядкуванні на підприємстві. 10.12.2018 року ОСОБА_1 не послухав його і пішов до виробничого цеху, де розташований участок термообробки, під час планової перевірки, пішов у цех, з якого його вивела охорона підприємства. Після чого ОСОБА_1 разом з поліцейським зібрав свої речі та пішов зі свого місця роботи. Викладене у своїх доповідних керівництву відповідача, щодо відсутності на робочому місці ОСОБА_1 підтверджує. Основне місце роботи ОСОБА_11 був кабінет, але вони мали доступ і до виробництва в цеху.

Свідок ОСОБА_6 пояснила суду, що вона працює юристом на підприємстві відповідача, і її робоче місце розташоване у м. Суми. 10.12.2018 року їй повідомив директор підприємства, що у с. Боромля працівник підприємства викликав поліцію під час планової перевірки на підприємстві, а тому їй необхідно виїхати туди на місце разом з директором, заступником директора, а також ще одним співробітником юридичного відділу ОСОБА_5 для врегулювання цієї ситуації. Приїхавши на місце, ОСОБА_1 вже не було, проте були представники поліції, яких він викликав. В подальшому вони надали пояснення поліції, зафіксували актом відсутність ОСОБА_1 на робочому місці та повернулися назад до м. Суми.

Свідок ОСОБА_5 пояснив суду, що він працює на підприємстві відповідача начальником юридичного відділу, а на момент звільнення ОСОБА_1 працював на посаді провідного спеціаліста юридичного відділу. На початку робочого дня 10.12.2018 року від керівництва підприємства йому стало відомо, що у с. Боромля працівник підприємства викликав поліцію під час планової перевірки на підприємстві, а тому йому необхідно виїхати туди на місце разом з директором, заступником директора, а також юристкою ОСОБА_12 В.В., для врегулювання конфліктної ситуації, дотримання законодавства під час звільнення зазначеного працівника ОСОБА_1 та отримання від нього підпису про ознайомлення з наказом про звільнення. Після прибуття на місце, виявилося, що ОСОБА_1 вже був відсутній на робочому місці, але були присутні працівники поліції, яких він викликав. Оскільки до його посадових обов`язків входить спілкування з правоохоронними органами, він надав пояснення поліції, які саме точно не пам`ятає вже. Після чого разом з іншими працівниками підприємства ними було складено акт про відсутність позивача на робочому місці та про неможливість ознайомлення позивача з наказом про його звільнення за власним бажанням. Щодо наказів стосовно ОСОБА_1 , то всього було видано чотири накази – 10.12.2018 року наказ про звільнення за власним бажанням з 21.12.2020 року, 11.12.2020 року наказ про надання пояснень про причини відсутності на робочому місці, 21.12.2020 року наказ про скасування наказу про звільнення за власним бажанням, а також наказ від 28.12.2020 року, за яким ОСОБА_1 був звільнений за прогул 10.12.2020 року.

Судом встановлено, що 10.12.2020 року було видано наказ №219-К про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача бюро верстатів з ЧПК 21.12.2018 року за власним бажанням на підставі його заяви від 07.12.2020 року (а. с. 145 т.1).

10.12.2020 року комісією у складі працівників «ТРІЗ» ЛТД ТОВ заступника директора Марцинковської Н.І., начальника цеху Дачка В.П., старшого юриста Шимка А.П., юриста Васькіної В.В. було складено акт про те, що станом на 11 год. 30 хв. 10.12.2018 року завідуючий бюро верстатів з ЧПК ОСОБА_1 був відсутній на своєму робочому місці (а.с. 111 т.1).

10.12.2020 року комісією у складі працівників «ТРІЗ» ЛТД ТОВ заступника директора Марцинковської Н.І., інспектора з кадрів Бровенко Н.В., старшого юриста Шимка А.П., юриста Васькіної В.В. було складено акт про неможливість ознайомлення з наказом про звільнення завідуючого бюро верстатів з ЧПК ОСОБА_1 з наказом про звільнення за власним бажанням у зв`язку з його відсутністю на робочому місці. (а.с. 146 т.1).

11.12.2018 року відповідачем було видано наказ №222-к «Про надання працівником письмових пояснень щодо причин відсутності на роботі», за яким ОСОБА_1 зобов`язували надати пояснення про причини його відсутності на робочому місці 10.12.2018 року з 11 год. 30 хв., та попереджали, що в разі відсутності без поважних причин, його дії буде кваліфіковано як прогул (а. с.132 т.1).

Зазначений наказ №222-к було направлено Позивачу поштою з описом вкладення 11.12.2018 року (а.с. 133 т.1), а отримано Позивачем зазначене відправлення, відповідно до Рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, 22.12.2018 року (а.с. 134 т.1).

21.12.2018 року відповідачем було видано наказ №226-к «Про скасування наказу від 10.12.2018 року №219-К про звільнення з роботи ОСОБА_1 », за яким скасовувався наказ про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням, оскільки він самовільно покинув своє робоче місце 10.12.2018 року та не відпрацював встановлений законодавством строк. (а.с. 148 т.1).

28.12.2018 року відповідачем на підставі доповідної записки головного технолога Нежибецького В.М., керівника IT- відділу Сударенка ОСОБА_13 , актів про відсутність працівника на робочому місці 10.12.2018 року, доповідної записки заступника директора Марцинковської Н.І., відповідачем видано наказ № 234-к про звільнення позивача згідно з п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України за прогул без поважних причин з 10 грудня 2018 року. (а.с. 140 т.1).

10-11 січня 2019 року проведено інспекційне відвідування відповідача інспектором праці Управління Держпраці у Чернігівській області, під час якого перевірено в числі інших питання законності звільнення позивача та за результатами перевірки складено відповідний Акт, за яким порушень діючого законодавства не виявлено. (а.с. 150-156 т.1).

Надаючи оцінку фактичним обставинам справи, суд враховує, що згідно ст.3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За приписами п.4 ст.36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи працівника або з ініціативи власника чи уповноваженого ним органу.

На підставі ч.1 ст.38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, однією з підстав розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (звільнення працівника) є прогул (у тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Суд досліджуючи вищенаведені письмові докази та покази свідків, приходить до висновку, що позивачем не надано достатніх та переконливих доказів, які б давали підстави йому вважати, що його було звільнено саме за власним бажанням 10.12.2018 року.

Натомість Відповідачем надано належні докази того, що позивача було повідомлено про можливі наслідки відсутності на робочому місці без поважних причин та було зобов`язано надати пояснення, щодо причин відсутності на робочому місці 10.12.2018 року з 11 год. 30 хв., на що Позивач ніяк не відреагував.

Також судом враховано, що Позивач звертався до Управління Держпраці у Сумській області, де зазначав про порушення своїх прав, яке було направлене до Управління Держпраці у Чернігівській області за підвідомчістю та 10-11 січня 2019 року проведено інспекційне відвідування відповідача інспектором праці Управління Держпраці у Чернігівській області, під час якого перевірено в числі інших питання законності звільнення позивача та за результатами перевірки складено відповідний Акт, за яким порушень діючого законодавства не виявлено. (а.с. 150-156 т.1).

Враховуючи наведене, в задоволенні позову належить відмовити у зв`язку з його необґрунтованістю.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства реалізації інженерних задач «ТРІЗ» ЛТД (Товариства з обмеженою відповідальністю), код ЄДРПОУ 21103448, місце знаходження: 14000, м. Чернігів, вул. Пушкіна, 34-в) - 9438 грн.92 коп. в рахунок відшкодування судових витрат.

Крім того, у відповідності зі ст. 141 ЦПК України з позивача ОСОБА_1 необхідно стягнути на користь відповідача Товариства реалізації інженерних задач «ТРІЗ» ЛТД (Товариства з обмеженою відповідальністю) понесені судові витрати, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані з викликом свідків в сумі 9438 грн.92 коп..

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 21, 36, 38, 40 КЗпП України, ст.ст. 10, 11, 12, 13, 81, 141, 76-81, 263-265 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Товариства реалізації інженерних задач «ТРІЗ» ЛТД (Товариства з обмеженою відповідальністю), код ЄДРПОУ 21103448, місце знаходження: 14000, м. Чернігів, вул. Пушкіна, 34-в) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити в зв`язку з необґрунтованістю.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства реалізації інженерних задач «ТРІЗ» ЛТД (Товариства з обмеженою відповідальністю), код ЄДРПОУ 21103448, місце знаходження: 14000, м. Чернігів, вул. Пушкіна, 34-в) - 9438 грн.92 коп. в рахунок відшкодування судових витрат.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарги подаються учасниками справи через Зарічний районний суд м. Суми. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст судового рішення виготовлено 12 березня 2020 року.

СУДДЯ А.Я. КЛИМЕНКО