Рішення № 88158961, 11.03.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№201/3003/17

провадження 2/201/193/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2020 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем – Плевако О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів фінансових послуг і визнання недійсним договору про надання банківських послуг,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 24 лютого 2017 року звернувся до суду з позовом до відповідача ПАТ «Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів фінансових послуг і визнання недійсним договору про надання банківських послуг, позовні вимоги не змінювалися, але доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своєму позові, а його представник в ході судового засідання посилаються на те, що у позивача в цьому банку (відповідач) було укладено договір про відкриття карткового рахунку та його обслуговування, на виконання якого було відкрито основний картковий рахунок в національній валюті, банк оформив позивачу платіжну картку і пін код до неї і здійснював розрахунково-касове обслуговування платіжних операцій позивача із використанням платіжної картки. 17 січня 2017 року позивачу на телефон зателефонували невідомі люди начеб то з служби безпеки банку з метою перевірки і попросили повідомити пін код картки, позивач сказав, але перетелефонувавши в банк, дізнався, що йому не телефонували, був перевипуск його картки і з його нової картки сторонні особи зняли кошти і використовували картку певний час. Позивач звернувся до банку по телефону і просив заблокувати дію його картки, чого зроблено не було. Картка заблокована не була, кошти з неї зняті, банк нічого не відповів, йому завдана шкода. Позивач з такою позицією банку був не згоден, звернувся з заявою до банку про блокування операцій по його картці і подав письмову заяву про незгоду з транзакцією і просив повернути вказані кошти, але нічого зроблено не було банком і кошти не повернуті. Позивач звернулася до райвідділу поліції з питанням про незаконні злочинні дії по вказаному списання її коштів, відкрита кримінальна справа, яка до цих пір не розслідувана. Він не давав нікому доручення списувати кошти з його карти та перевипускати нову картку і ця операція проведена без його участі і згоди, він повідомив про це банк і картка банком потім була заблокована. На письмову вимогу до банку про повернення вказаних коштів отримав відповідь з відмовою. Позивач вважає вказане неправомірним, оскільки порушує його права як споживача послуг банку. На подальші неодноразові звернення позивача до відповідача з питанням повернення йому вказаних коштів отримано відмову і розірвання договору. Виник спір, який в добровільному порядку не вирішено. Позивач вважає вказані дії банку протиправними і просив розірвати договір про надання банківських послуг від 17 січня 2017 року, задовольнивши уточнений позов у повному обсязі.

Представник відповідача АТ КБ «ПриватБанк» в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, вважають, що саме з вини позивача було здійснено начебто неналежне зняття коштів і використання картки позивача, транзакції і використання картки проведені з відома позивача правильно, оскільки він сам повідомив невідомим особам свій секретний пін код картки. На письмові звернення позивача вони відповідали в передбаченому законом порядку і терміни. Все ним зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов`язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували, матеріальної чи моральної шкоди не завдавали. Позовні вимоги не доведені і безпідставні, оспорюваного договору не існує і скасовувати нічого, просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Вислухавши пояснення представників позивача і відповідача, з`ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що, як стверджує позивач, ОСОБА_1 і ПАТ КБ «ПриватБанк» в 2012 році уклали договір про відкриття карткового рахунку та його обслуговування, на виконання якого було на ім`я позивача відкрито основний картковий рахунок № НОМЕР_1 в національній валюті, банк оформив позивачу платіжну картку і пін коди до неї і здійснював розрахунково-касове обслуговування платіжних операцій позивача із використанням платіжної картки.

17 січня 2017 року о 18-37 год на його, ОСОБА_1 , мобільний телефон зателефонував незнайомий та представився працівником служби безпеки ПАТ КБ «ПриватБанк», під час розмови йому повідомили, що начебто з його карти намагаються зняти грошові кошти, тому потрібно змінити пін код карти. Для встановлення нового пін коду його попросили повідомити діючий пін код, на що він погодився і надав їм цей пін код. Після розмови позивач почав сумніватися у достовірності наданої йому інформації та чи правильно він вчинив, сказавши по телефону пін код картки, тому одразу ж перетелефонував до служби безпеки відповідача. Під час розмови з працівником ПАТ КБ «ПриватБанк» йому стало зрозуміло, що зі служби безпеки ПАТ КБ «ПриватБанк» раніше йому не телефонували, тому він повідомив в телефонному режимі, що невідомі йому люди володіють інформацією щодо діючого пін коду картки та можуть нею скористатися.

18 січня 2017 року позивач усно звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з повідомленням про події 17 січня 2017 року, на що йому надали виписку з інформацією про проведені операції за його карткою № НОМЕР_1 починаючи з 11 листопада 2016 року. Як йому стало відомо з виписки та пояснень працівників ПАТ КБ «ПриватБанк» - 17 січня 2017 року на його ім`я у м. Кривий Ріг близько 18:40 було перевидано картку на іншу кредитну картку № НОМЕР_2 , по якій почалися подальші грошові операції згідно виписки, а саме: зняття готівки, перекази коштів, крім того було взято два кредити на смартфони, що підтверджується випискою за рахунком № НОМЕР_2 виданою ПАТ КБ «ПриватБанк» від 18 січня 2017 року.

На усне звернення позивача заблокувати картку № НОМЕР_2 , за якою від його імені здійснюються транзакції, банк не знайшов правових підстав та запропонував звернутися до правоохоронних органів для вирішення даного питання. Після цього позивач ще неодноразово звертався до відповідача з проханням провести службове розслідування щодо незаконної видачі картки на його ім`я та списання з неї коштів. Відповідач же зі свого боку діяв пасивно, навіть не дивлячись на те, то транзакції за даною карткою продовжували відбуватися і потім, що підтверджується виписками по рахунку НОМЕР_2 від 22 лютого 2017 року, 20 березня 2017 року, 18 квітня 2017 року та 21 серпня 2017 року.

Таким чином, 17 січня 2017 року близько 18:40 у м. Кривий Ріг було замінено картку позивача на кредитну № НОМЕР_2 , з лімітом більше ніж 30 000 гри. при цьому не переукладаючи угоди про надання банківських послуг, знято грошові кошти з даної карти у розмірі 16 0000 грн., що з комісією склало 16639.62 грн. та здійснено два перші платежі за кредитами на смартфони у розмірах 1354.50 грн. та 1643.60 грн., загальна вартість смартфонів складає 10500 грн. та 8400 грн. Тобто кошти будуть списуватися щомісяця до погашення повної заборгованості за кожним та придбання двох товарів вартістю 1408.68 грн. та 1709.34 грн. Хоча насправді, картки позивач не змінював, грошей з неї не знімав, ніякого кредиту не брав та не мав на меті, а про існування вже існуючої заборгованості за кредитною карткою дізнався лише з пояснень працівників ПАТ КБ «ПриватБанк» та виписки.

Позивач працює в Ілларіонівській колійній машинній станції Регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» на посаді майстра, 17 січня 2017 року знаходився на роботі з 07 години 30 хвилин до 17 години 00 хвилин, то підтверджується довідкою від 24 січня 2017 № 281. Після роботи він знаходився удома і фізично не міг бути у м. Кривий Ріг приблизно о 18:40, отримати кредитну картку та здійснювати інші операції за карткою. 18 січня 2017 року позивачнем було подано заяву до Синельниківського ВП ГУНП в Дніпропетровській області за фактом шахрайства, що підтверджується талоном-повідомленням №78.

Не дивлячись на вищевказані обставини, між відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» та невідомою мені особою (особами), на думку позивача, склалися кредитні правовідносини, оскільки між сторонами, на підставі кредитної картки № НОМЕР_2 , яка була видана на ім`я ОСОБА_1 та з використанням його персональних даних було укладено кредитний договір, за яким відповідач виконав своє зобов`язання надати грошові кошти на умовах та в сумі зазначеній у договорі, а невідома позивачу особа (особи) даними коштами скористалася. Оскільки кредиті правовідносини все ж виникли з використанням його персональних даних та без його відома, позивача було обтяжено зобов`язанням, тому він вимушений звернутися до суду з проханням про визнання таких правовідносин недійсними з тих підстав, що на момент укладення договору було відсутнє його волевиявлення. З умовами використання ніби то виданої йому електронної кредитної картки він ознайомлений не був, та й взагалі договору щодо порядку та умов використання електронного платіжного засобу не підписував, оскільки картку не отримував.

Позивач не погодився і відмовою банку, на його подальші звернення до відповідача з питанням розірвання договору отримано відмову, виник спір, який в добровільному порядку не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до п. 14.8 ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», банк і користувач укладають договір щодо порядку та умов використання електронного платіжного засобу. Банк перед укладенням договору зобов`язаний ознайомити користувача з умовами договору про використання електронного платіжного засобу (далі у цій статті - договір), ознайомити з тарифами на обслуговування електронного платіжного засобу та правилами користування електронним платіжним засобом. Банк зобов`язаний забезпечити викладення цієї інформації в доступній формі й розмістити її в доступному для користувача місці, а також надати на його вимогу в письмовій або електронній формі.

Відповідно до умов п. 14.9 цього Закону, банк зобов`язаний під час видачі електронного платіжного засобу надати користувачеві примірник договору, правил користування електронним платіжним засобом та тарифів банку на обслуговування електронного платіжного засобу.

Стаття 638 ЦК України передбачає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі га на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. З ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідає його внутрішній волі. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на

підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Позивач безпідставно дійшов висновку, що перевипуск його картки, транзакції щодо переказу коштів його кредитної карти та інш. було проведено з порушеннями, не відповідає загальним вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що між сторонами було укладено кредитний договір, відповідно умов до якого ПАТ КБ «ПриватБанк» надав позивачу кредитні кошти шляхом встановлення кредитного ліміту на платіжну кредитну карту, котра імітована на ім`я позивача, кредитний ліміт для вказаної картки було встановлено. Підписанням анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» позивач погодилася виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПАТ КБ «ПриватБанк». Отже, ОСОБА_1 і ПАТ КБ «ПриватБанк» в 2012 році уклали договір про відкриття карткового рахунку та його обслуговування, на виконання якого було на ім`я позивача відкрито основний картковий рахунок № НОМЕР_1 в національній валюті, банк оформив позивачу платіжну картку і пін коди до неї і здійснював розрахунково-касове обслуговування платіжних операцій позивача із використанням платіжної картки.

17 січня 2017 року о 18-37 год на телефонний номер позивача ОСОБА_1 , мобільний телефон зателефонував начебто незнайомий та представився працівником служби безпеки ПАТ КБ «ПриватБанк», під час розмови, як стверджує позивач, йому повідомили, що начебто з його карти намагаються зняти грошові кошти, тому потрібно змінити пін код карти, для встановлення нового пін коду його попросили повідомити діючий пін код, на що він погодився і надав їм цей пін код.

Після цього17 січня 2017 року на його ім`я у м. Кривий Ріг близько 18:40 було перевидано картку на іншу кредитну картку № НОМЕР_2 , по якій почалися подальші грошові операції згідно виписки, а саме: зняття готівки, перекази коштів, крім того було взято два кредити на смартфони, що підтверджується випискою за рахунком № НОМЕР_2 виданою ПАТ КБ «ПриватБанк» від 18 січня 2017 року.

На усне звернення позивача заблокувати картку № НОМЕР_2 , за якою від його імені здійснюються транзакції, транзакції за даною карткою продовжували відбуватися і потім, що підтверджується виписками по рахунку НОМЕР_2 від 22 лютого 2017 року, 20 березня 2017 року, 18 квітня 2017 року та 21 серпня 2017 року. Таким чином, 17 січня 2017 року близько 18:40 у м. Кривий Ріг було замінено картку позивача на кредитну № НОМЕР_2 , з лімітом більше ніж 30 000 гри. при цьому не переукладаючи угоди про надання банківських послуг, знято грошові кошти з даної карти у розмірі 16 0000 грн., що з комісією склало 16639.62 грн. та здійснено два перші платежі за кредитами на смартфони у розмірах 1354.50 грн. та 1643.60 грн., загальна вартість смартфонів складає 10500 грн. та 8400 грн. Тобто кошти будуть списуватися щомісяця до погашення повної заборгованості за кожним та придбання двох товарів вартістю 1408.68 грн. та 1709.34 грн. Хоча насправді, картки позивач не змінював, грошей з неї не знімав, ніякого кредиту не брав та не мав на меті, а про існування вже існуючої заборгованості за кредитною карткою дізнався лише з пояснень працівників ПАТ КБ «ПриватБанк» та виписки.

Кожна з вищезазначених транзакцій супроводжувалась авторизацією та підтвердженням шляхом введення пін коду картки і направленням смс-повідомлення відповідно п. 1.1.2.21 Умов, а також введення паролю входу в систему он-лайн платежів (Приват 24), котрий відомий лише позивачу, що відображено в інформації про зміст смс-повідомлень та підтвердження надходження смс-повідомлень саме на номер позивача, й в разі розголошення вказаної інформації, котра авторизує власника рахунку, відповідальність за незаконні операції по картці, котрі через деякий час підтверджувались ініціатором платежу, несе саме власник картки відповідно п. п. 1.1.2.21 Умов.

В даному випадку банк здійснив 17 січня 2017 року року авторизацію позивача (введено пароль входу, номер картки, смс-паролі) та після підтвердження кожного з переказу коштів (введення паролів з смс-повідомлення з фінансового телефону) здійснено перевипуск картки і транзакції з переказу коштів, котрі знаходились на картковому кредитному рахунку позивача відповідно Умов та Правил надання банківських послуг.

Пунктом 2.1.4.18 Умов та Правил передбачено, що відповідальність за усі операції, зроблені в мережі інтернет по картках, прив`язаних до карткового рахунку клієнта, покладається на клієнта. У разі виявлення факту несанкціонованого доступу до карткового рахунку через інтернет клієнт повинен подати заяву до банку з цього питання. Банк, у свою чергу, представляє інтереси клієнта у міжнародній платіжній системі з питання повернення санкціоновано списаної суми. Заперечування операції по кредитній-картці можливе не більше 3-х разів, після чого картка підлягає переоформленню відповідно до тарифів банку (п. 2.1.4.21).

Клієнт несе відповідальність у повному обсязі за всі операції, які супроводжуються авторизацією, до моменту письмової заяви клієнта про блокування картки (рахунку) на рух коштів, номера мобільного телефону на надання банківських послуг.

Крім того, порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використання, передбачений Положенням Про здійснення операцій з використанням: спеціальних платіжних засобів, затвердженим постановою правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року № 223 (далі - Положення) (чинного на день виникнення спірного списання коштів), в розділі 6 якого викладені загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками. Користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції які не виконувалися користувачем (п. 6.3). Емітент у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були "виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції (6.7). Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, (п. 6.8).

З матеріалів справи вбачається, що 17 січня 2017 року з 18:40 години після повідомлення позивачем невідомим особам пін коду своєї картки здійснено перевипуск картки і з рахунку здійснено переказ коштів. Проведення операцій з переказу коштів за допомогою Приват24 здійснюється за умови введення логіну відповідача (номер фінансового телефону), паролю входу – пін код та разових паролів, отриманих на мобільний номер фінансового телефону позивача. Отже, списання коштів відбувалось з рахунку платника за електронною ідентифікацією електронного платіжного засобу і його користувача та будь-яких порушень зі сторони банку допущено не було.

Пункт 6.7 Положення передбачає обов`язок емітента (банку) відновити залишок на рахунку клієнта у випадку здійснення помилкового або неналежного переказу. Визначення поняття «помилковий переказ» та «неналежний переказ» міститься у п. 1.24 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» , а саме, помилковий переказ це рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб`єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі. Неналежний переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі, тобто у випадках наявності вини банку або ініціатора переказу у здійсненні платежу.

В даному випадку списання коштів відбувалось з рахунку платника за електронною ідентифікацією електронного платіжного засобу і його користувача, що в розумінні п. 1.24 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», не є неналежним переказом, а тому й п. 6.7 Положення, як підстава для негайного відновлення банком залишку коштів на рахунку користувача, в даному випадку застосовано бути не може, оскільки доказами, наданими відповідачем спростовується припущення позивача про несанкціонованість списання коштів з рахунку позивача.

Водночас п. 6.3 Положення передбачено обов`язок користувача контролювати рух коштів за свої рахунком, а п. 6.8 розмежовує ризики та відповідальність користувача за збитки від здійснення операцій моментом повідомлення користувача банку про втрату електронного платіжного засобу або втрату чи розповсюдження стороннім особам інформації про ідентифікацію.

Оскільки спірні операції здійснювалась з електронною ідентифікацією електронного платіжного засобу і його користувача о 18:40 годині, а про несанкціоновані електронні платежі позивач повідомив банк значно пізніше (на наступний день) і не в письмовій формі, то відповідальність за ризик збитків від здійснення операцій несе користувач, а не банк. До того ж, з урахуванням проведеної банком належної ідентифікації відповідача, банк не несе відповідальності за шахрайські дії зроблені в мережі інтернет.

Позивачем не доведено взагалі наявності оспорюваного кредитного договору чи договору про надання банківських послуг за 17 січня 2017 року, з пояснень сторони відповідача такий договір не укладався, його не має, а отже він не можу бути і розірваний (відсутній предмет спору).

Вимоги до письмових доказів встановлені ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи; суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. За загальним принципом доказування та подання доказів, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

В судовому засіданні встановлено, що позивачем не надано доказів неправомірності чи незаконності дій відповідача стосовно начебто незаконного списання коштів, використання вказаних коштів позивача без згоди останнього.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які позивач посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими.

Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню повністю.

Суду не надано доказів того, що неправомірними, злочинними діями віджповідача, пов`язаними з неналежним виконанням взятих на себе обов`язків позивачу було завдано ушкодження здоров`я, майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв`язку зі вказаними діями відповідача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно позивача по незаконним (з точки зору позивача) діям відносно нього, предмета спору, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов`язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги наполягання на позовних вимогах, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до АТ комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів фінансових послуг і визнання недійсним договору про надання банківських послуг відмовити.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про захист прав споживачів фінансових послуг і визнання недійсним договору про надання банківських послуг в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 18, 22, 203, 215, 216, 525, 526, 626, 627, 1166 ЦК України, Умовами і правилами надання банківських послуг, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів фінансових послуг і визнання недійсним договору про надання банківських послуг відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено 11 березня 2020 року.

Суддя –