Рішення № 88149553, 10.03.2020, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2020 року м. Херсон Справа № 923/33/20

Господарський суд Херсонської області у складі судді Литвинової В.В. за участю секретаря судового засідання Горголь О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Дочірнього підприємства "ЕНЕРГІЯ-СЕРВІС" ТОВ "РАЙАГРОПРОМЕНЕРГО", м. Скадовськ Херсонської області

до: відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "ФІДЕС ПРО", м. Херсон

відповідача- 2- Приватного підприємства "Протеїн-Агро", м. Черкаси

про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 08/07 від 19.07.2018

за участю представників:

позивача: Голощапов В. М.;

відповідача-1: Гадупяк Ю. П., керівник підприємства, Дубовий І. В., адвокат представник, Мудролюбова Н. О., адвокат, представник;

відповідача-2: не прибув.

До Господарського суду Херсонської області надійшла позовна заява Дочірнього підприємства "ЕНЕРГІЯ-СЕРВІС" ТОВ "РАЙАГРОПРОМЕНЕРГО" (позивач) до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "ФІДЕС ПРО"Щ(відповідач-1), Приватного підприємства "Протеїн-Агро" (відповідач-2) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 08/07 від 19.07.2018.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.01.2020, справу розподілено судді Литвиновій В.В.

Ухвалою від 09.01.2020 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою від 18.02.2020 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 10.03.2020 р.

В судовому засіданні 10.03.2020 р. позивачем було надано пояснення до позовної заяви, які суд залишив без розгляду з огляду на приписи ст..118, 207 ГПК України.

Відповідачем-1 в судовому засіданні 10.03.2020 р. було подано клопотання про переведення справи на стадію підготовчого провадження, врегулювання спору за участю судді та зупинення провадження у справі.

Відповідно до ст..186 ГПК України врегулювання спору за участю судді проводиться за згодою сторін до початку розгляду справи по суті. Оскільки відповідної згоди від позивача не надійшло, суд відмовив Відповідачу-1 в задоволенні вищевказаного клопотання.

У судовому засіданні 10.03.2020 р. оголошувалась перерва до 14-30, після чого розгляд справи по суті було продовжено.

Суд відмовив відповідачу-1 в задоволенні клопотання про надання можливості ознайомитися з матеріалами справи та зробити перерву у розгляді справи, заявленого в судовому засіданні 10.03.2020 р., оскільки його задоволення призведе до порушення строків розгляду справи, передбачених ГПК України.

Відповідно до ст..74 ГПК України - суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

З урахуванням вищевикладеного, з метою повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, - під час розгляду справи по суті суд оголосив перерву та запропонував відповідачу-1 надати оригінал Договору про відступлення права вимоги (на огляд суду), належним чином завірену копію в матеріали справи та додатки до нього. Відповідачем-1 вищевказані докази було надано, суд залучив їх до матеріалів справи.

У судовому засіданні 10.03.2020 р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на положення ст.ст. 15, 203, 204, 215, 216, 321, 516, 526, 527, 530, 610, 629, 766, 785, 795 ЦК України, ст.ст. 27-30, 73, 80, 91, 162, 164, 171, 172, 232, 236 ГПК України.

Представник позивача під час судового розгляду справи по суті (у вступному та заключному слові) підтримав вимоги, викладені у позовній заяві та заперечував проти аргументів відповідача-1, викладених у відзиві. Позивач у позові стверджує, що Додаткова угода до договору оренди є підробною, в ній зазначено про те, що ремонт проводиться за згодою орендодавця у відповідності до п.5.8. договору оренди, але не вказав, що за рахунок орендаря. Також не вказав в акті майно, яке було викрадено, на суму 178683,27 грн. робітником орендаря Гурко Д.О. Позивач звертає увагу суду, що вся документація щодо проведення капітального ремонту та реконструкції, а саме: проект капітального ремонту та реконструкції, затверджений державною інспекцією архітектури, документація на виконання проектно-кошторисних робіт, акт приймання виконаних будівельних робіт, акт здачі об`єкта капітального ремонту та реконструкції будівель та споруд майнового комплексу в дію державною комісією. На думку позивача, договір про відступлення права вимоги було укладено між відповідачами за зловмисною домовленістю. У Відповідача-1 відсутнє право вимоги до позивача за договором оренди , оскільки відповідно до п.5.8. договору оренди - своєчасно за власний рахунок проводиться поточний ремонт орендованого майна. Капітальний ремонт, реконструкція, технічне переобладнання орендованого майна проводиться орендарем тільки з дозволу орендодавця. Договір підряду на виконання капітального ремонту і реконструкції з кошторисами між відповідачем-2 та позивачем не укладався. Ніякої відповідальності орендодавця перед орендарем, на думку позивача, немає. Посилаючись на ст.203 ЦК України, ст.215 ЦК України, позивач наполягає, що договір відступлення права вимоги №08/07 від 19.07.2019 р. є недійсним.

Відповідач-1 у відзиві на позовну заяву посилається на наступні обставини:

Заміна боржника у зобов`язанні відповідно до ч.1 ст.516 ЦК України здійснюється без згоди боржника. На думку відповідача-1, позивач не є стороною договору відступлення права вимоги та не має права оспорювати його з будь-яких підстав.

Відповідач-1 звертає увагу суду, що жодних належних та допустимих доказів щодо обману при укладенні договору про відступлення прав вимог позивачем не надано.

Відповідач-1 наполягає на тому, що судом порушено приписи п.2 ч.1 ст.164 ГПК України і відкрито провадження у справі, хоча судовий збір сплачено не юридичною особою - позивачем, а керівником позивача - Голощаповим В.М. На думку Відповідача-1, квитанція про сплату судового збору не є належним доказом підтвердження сплати судового збору у даній справі.

Відповідач-2 в судове засідання не прибув, відзив на позов не надав, причини неявки не повідомив, належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання, шляхом направлення ухвал суду на адресу, яка співпадає з адресою зазначеною у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; ухвала суду про відкриття провадження від 09.01.2020 р., направлена на адресу, зазначену у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 18000 , Черкаська область, м.Черкаси, Соснівський район, вул..Хрещатик, буд.180, - повернулась до суду за закінченням строку зберігання (а.с.31-35).

За вказаних обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача-2 про дату, час та місце судового слухання, але останній не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 5 статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Зважаючи на те, що неявка відповідача-2 не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, а також приймаючи до уваги, що відповідач-2 не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача-1 - суд

в с т а н о в и в:

5 серпня 2018 року між Приватним підприємством "Протеїн-Агро" (відповідач-2, орендар) та Дочірнім підприємством "Енергія - сервіс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Райагропроменерго" (позивач, орендодавець) було укладено договір оренди будівель та споруд майнового комплексу Дочірнього підприємства "Енергія - сервіс" ТОВ "Райагропроменерго" (а.с.10-13), за умовами якого орендодавець - Дочірнє підприємство "Енергія - сервіс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Райагропроменерго" передає, а орендар - Приватне підприємство "Протеїн-Агро" приймає в строкове платне користування будівлі та споруди майнового комплексу орендодавця, розташовані за адресою: Херсонська область, м.Скадовськ, вул..Робітнича, 4 (далі - договір оренди). Строк дії договору оренди - до 5 серпня 2019 року (п.10.1. договору оренди). За умовами п.10.6. договору оренди - термін дії договору пролонгується, якщо ні одна із сторін за місяць до закінчення строку договору не надіслала іншій стороні письмову заяву про те, що не має наміру продовжувати дію даного договору. Умовами договору оренди передбачено, що орендар зобов`язаний своєчасно за власний рахунок проводити поточний ремонт орендованого майна. Капітальний ремонт, реконструкція, технічне переобладнання орендованого майна проводяться орендарем тільки з дозволу орендодавця.

5 серпня 2018 року між Приватним підприємством "Протеїн-Агро" (відповідач-2, орендар) та Дочірнім підприємством "Енергія - сервіс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Райагропроменерго" (позивач, орендодавець) було укладено Додаткову угоду №1 до договору оренди - далі - Додаткова угода до договору оренди (а.с.14), за умовами якої орендодавець надав згоду орендарю на проведення капітального ремонту та реконструкцію будівель та споруд майнового комплексу.

19 липня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Протеїн-Агро" (відповідач-2, первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю юридична компанія "Фідес-Про" (відповідач-1, новий кредитор) укладено Договір про відступлення права вимоги №08/07 (далі - договір).

За умовами договору первісний кредитор відступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги з Дочірнього підприємства "Енергія - сервіс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Райагропроменерго" (боржник) щодо стягнення з боржника грошових коштів, які вкладено первісним кредитором на будівництво, реконструкцію бази будівель та споруд ДП "Енергія-сервіс" ТОВ "Райагропроменерго", яка розташована за адресою: Херсонська область, м.Скадовськ, вудРобітнича, 4, що здійснювались в 2018 році. Пунктом 1.1. договору визначено, що боргові зобов`язання підтверджуються актами виконання робіт, які є додатком до договору. За умовами п.1.2. договору новий кредитор отримує право замість первісного кредитора вимагати від боржника стягнення коштів за борговим документом.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1, які прибули в судове засідання, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом частини 1 статті 202 цього Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В частині 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Відповідно до ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ст. ст. 513, 514, 516 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 752/8842/14-ц та постанові Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 914/2567/17, згідно з якою відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.

В постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 31/160(29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Судом враховується правова позиція, наведена у постанові Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №905/635/18, відповідно до якої у разі заміни кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. При цьому такий спеціальний інструмент для заміни сторони у зобов`язанні, як відступлення права вимоги, може бути застосований лише відносно дійсного зобов`язання, тобто такого зобов`язання, яке існувало на момент переходу відповідного права від первісного кредитора.

При цьому не слід ототожнювати дійсність вимоги лише з розміром боргу по договору, відносно якого така вимога відступається.

Насамперед, при визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 916/1171/18, від 14.11.2018 у справі №910/8682/18, від 30.08.2018 у справі № 904/8978/17, від 04.03.2019 у справі № 5015/6070/11, від 10.09.2019 у справі № 9017/317/19, від 09.07.2019 у справі № 903/849/17.

Обов`язковим аспектом щодо дійсності вимоги є підставність виникнення вимоги (ст.11 ЦК), як елементу зобов`язального правовідношення (ст.502 ЦК) на момент відступлення та підтвердження вимоги відповідними доказами. Дійсною для передачі також є вимога, яка виникла, але строк виконання цієї вимоги ще не настав.

При укладенні договору оренди, позивач та відповідач-2 погодили його істотні умови, зокрема щодо предмету договору, умови передачі та повернення орендованого майна, орендної плати, обов`язків та прав орендаря та орендодавця. Суд звертає увагу сторін, що Додатковою угодою №1 до договору оренди надано орендарю згоду на проведення капітального ремонту, проте, не передбачено умови відшкодування грошових коштів за проведений капітальний ремонт. Ні в Договорі оренди, ні в Додатковій угоді до нього не пердбачено, за рахунок орендаря чи орендодавця проводиться капітальний ремонт. Судом встановлено, що Додаткова угода №1 до договору оренди від 05.08.2018 р. недійсною у встановленому порядку не визнавалась. Договір оренди та додаткова угода до нього не містять умов щодо заборони відступати право вимоги за ними без згоди будь-якої зі сторін цього договору.

Укладаючи оспорюваний позивачем Договір відступлення права вимоги, за яким було відступлено право вимоги по Договору оренди: сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов; визначили межі, обсяг і зміст прав, які перейшли до нового кредитора; первісний кредитор надав новому кредитору документи на підтвердження існування вимоги, що передається, перелік яких наведений у підписаному відповідачами Акті прийманні-передачі від 27.07.2019 до Договору відступлення права вимоги, що не спростовано позивачем.

Судом встановлено, що на виконання умов Додаткової угоди №1 до договору оренди між позивачем та відповідачем-2 були складені та підписані акти приймання виконаних будівельних робіт за період з серпня 2018р. по грудень 2018р. - підписані позивачем без зауважень та засвідчені печаткою.

Враховуючи, що позивачем не надано суду належних, допустимих і достовірних доказів, які б свідчили про недійсність переданої вимоги, в силу прямого припису ст. 204 ЦК України її правомірність презюмується.

Наведене у сукупності надає підстави для висновку про помилковість доводів позивача щодо недійсності переданої за Договором про відступлення права вимоги, оскільки визначення дійсності вимоги пов`язане з іншими критеріями, про що зазначалося вище.

В той же час необхідно зазначити, що заміна кредитора у зобов`язанні не впливає на зміст зобов`язального правовідношення, а відтак права боржника щодо нового кредитора залишаються такими, як і його права щодо первісного кредитора. У разі заміни кредитора законодавчо передбачено способи захисту інтересів як боржника (стаття 518 ЦК України), якому надається право висувати проти вимоги нового кредитора ті ж самі заперечення, які він мав проти первісного кредитора (наприклад зустрічні вимоги до первісного кредитора, заперечення, пов`язанні із простроченням первісного кредитора, наявністю обставин непереборної сили тощо), так і нового кредитора (стаття 519 ЦК України), перед яким старий кредитор буде відповідати у зобов`язанні за недійсність переданої йому вимоги. Тобто відповідальність старого кредитора може настати, якщо передана вимога є недійсною внаслідок припинення первісного зобов`язання (виконанням, неможливістю виконання тощо) або в разі визнання недійсним правочину, який був підставою виникнення первісного зобов`язання.

Сам по собі факт укладення Договору відступлення права вимоги не створює для позивача безумовного обов`язку сплатити грошові кошти саме у такому розмірі, який зазначено Новим кредитором. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, позивач не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів по основному зобов`язанню - договору оренди.

Виходячи зі змісту статей 4 ГПК України та 15, 16 ЦК України, підставою для захисту господарським судом цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання або оспорення. Відтак, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачами з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

За загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів (аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 3-43гс15, від 10.02.2016 у справі № 3-4гс16, постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 910/9828/17).

Доводи позивача, викладені у позовній заяві (про те, що Додаткова угода до договору оренди є підробною, про зловмисну домовленість відповідачів, про не підписання Додаткової угоди між позивачем та відповідачем-2) відхиляються судом, оскільки не підтверджуються належними та відповідними доказами. Позивач не позбавлений права висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора на підставі статті 518 ЦК України. Як уже зазначалося вище, укладення відповідачами Договору відступлення права вимоги не створює для позивача обов`язку сплатити грошові кошти у розмірі, визначеному Новим кредитором за наявності у нього обґрунтованих заперечень проти відповідної вимоги.

З`ясувавши викладені обставини, дослідивши в судовому засіданні подані докази, оцінивши аргументи учасників справи, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено допустимими і достовірними доказами порушення його суб`єктивних прав та законних інтересів внаслідок укладення відповідачами оспорюваного Договору відступлення права вимоги та відповідно наявності у нього правових підстав для звернення до суду із вимогою про визнання недійсним такого договору.

При цьому, факт та обставини порушення прав позивача при виконанні робіт з капітального ремонту орендованих будівель та споруд не були предметом дослідження під час судового розгляду справи, оскільки не стосуються предмета позову і не впливають на недійсність договору про відступлення права вимоги.

Щодо посилання відповідача-1 на те, що позивач не є стороною Договору про відступлення права вимоги, а тому не має права звертатися до суду з вимогою про визнання недійсним цього договору, - суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України - якщо недійсність правочину прямо не встановлено законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, особа, яка вважає, що її право порушено укладеним договором, має право звернутись до суду за захистом свого права.

Щодо посилання відповідача-1 на те, що провадження у даній справі відкрито з порушенням норм ГПК України, оскільки судовий збір сплачено не юридичною особою, а її керівником, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч.1, 2 статті 9 Закону України "Про судовий збір" судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі, в тому числі з використанням платіжних систем через мережу Інтернет у режимі реального часу (ч. 1 ст. 6 згаданого Закону).

Постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі - Інструкція), якою встановлено загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Положеннями Інструкції встановлено вимоги про заповнення розрахункових документів.

Відповідно до п. 3.1 Інструкції платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладено в додатку 8 до цієї Інструкції, та подається до банку, який обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.

Згідно з додатками 2, 8 до Інструкції одним із реквізитів платіжного доручення є "Призначення платежу", який заповнюється з урахуванням вимог, установлених главою 3 Інструкції.

Положеннями п. 3.8. Інструкції визначено, що реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, які зазначено в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".

01 вересня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22 травня 2015 року № 484-УІП, яким з урахуванням змін, поміж іншого, вилучено норму щодо обов`язкової сплати судового збору виключно через установи банків або відділення зв`язку, що дозволяє платнику судового збору використовувати більш зручний для нього спосіб сплати судового збору, у тому числі - через онлайн-системи, банкомати для приймання платежів, Інтернет-банкінг тощо.

Відтак сплата судового збору онлайн в кабінеті клієнта банку відповідає вимогам Закону України «Про судовий збір», а квитанція, що надходить на електронну адресу як підтвердження сплати судового збору, є єдиним можливим документом на підтвердження оплати судового збору онлайн та має доказову силу на виконання його вимог.

Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду (справа №752/4567/19 - 11.12.2019 р.) суд касаційної інстанції вважає, що висновок суду щодо неможливості прийняття квитанції як доказ сплати судового збору у зв`язку із зазначенням у ній платником іншої особи, а не учасника справи чи представника, є обмеженням особи в доступі до суду, передбаченим статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, відмовляє у задоволенні позовних вимог.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на позивача.

На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241, п.п. 17.5 п. 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

1. Відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 12.03.2020 р.

Суддя В.В.Литвинова