Рішення № 88149461, 03.03.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/3927/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

при секретарі судового засідання Саєнко А.А.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6) до Комунального підприємства Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі" (64200, Харківська область, м. Балаклія, вул. Алієва, 72) про стягнення коштів за участю представників:

позивача - Єфременко О.О., дов. № 14-92 від 17.05.2019р.;

відповідача -Войтов Ю.М., дов. №1 від 01.01.2020р;

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємства Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі", в якому позивач просить стягнути з відповідача борг у загальній сумі 700299,60 грн., у тому числі: основний борг у сумі 516062,28 грн.; пеня у сумі 117774,97 грн.; три проценти річних у сумі 24350,88 грн.; інфляційні втрати у сумі 42111,47 грн. Судові витрати позивач також просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обгрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язань за Договором № 1041/1718-КП-32 купівлі-продажу природного газу від 05.09.2017 в частині своєчасної оплати за поставлений природний газ.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін; призначено підготовче засідання на "17" грудня 2019 р. о 12:30 год.

16.12.2019 представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позов за вх. № 30432 та клопотання за вх. № 30431 про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.12.2019 клопотання відповідача про відкладення розгляду справи (вх. № 30431 від 16.12.2019) задоволено, відкладено підготовче засідання на 26.12.2019 о 12:00 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.12.2019 відкладено підготовче засідання на 14.01.2020 о 10:40 год.

08.01.2020 позивачем до канцелярії суду подано відповідь на відзив за вх. № 258, який долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 14.01.2020 на підставі ч. 3 ст. 177 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та на підставі п. 3 ч. 2. ст. 183 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 03.02.2020 о 09:30 год.

20.01.2020 відповідачем до канцелярії суду подані пояснення за вх. № 1250, які долучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні 03.02.2020 на підставі п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 24.02.2020 о 11:00 год.

У порядку ст. ст. 120-121 ГПК України сторони повідомлені про дату та час розгляду справи по суті.

В судовому засіданні 24.02.2020 на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про перерву в судовому засіданні до 03.03.2020 об 11:00 год.

У порядку ст. ст. 120-121 ГПК України сторони повідомлені про дату та час наступного судового засідання.

В призначеному судовому засіданні 03.03.2020 представник позивача наполягав на задоволенні позову в повному обсязі. Проти зменшення суми пені та відстрочки виконання рішення суду заперечував з підстав, викладених у відповіді на відзив.

Представник відповідача просив зменшити розмір пені та відстрочити виконання рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд встановив наступне.

05.09.2017 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач, постачальник) та Комунальним підприємством Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі" (відповідач, споживач) був укладений договір №1041/1718-КП-32 постачання природного газу, відповідно до умов якого, постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Згідно п. 1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб`єктами господарювання, які не є бюджетними.

На виконання умов договору позивач передав відповідачу природний газ на загальну суму 3014550,40 грн., що підтверджується наступними актами приймання - передачі природного газу:

- від 31.10.2017 за жовтень 2017 року на суму 67369,34 грн.;

- від 31.10.2017 за жовтень 2017 року на суму 35705,75 грн.;

- від 30.11.2017 за листопад 2017 року на суму 277561,69 грн.;

- від 30.11.2017 за листопад 2017 року на суму 144236,82 грн.;

- від 31.12.2017 за грудень 2017 року на суму 329673,31 грн.;

- від 31.12.2017 за грудень 2017 року на суму 176118,65 грн.;

- від 31.01.2018 за січень 2018 року на суму 434171,70 грн.;

- від 31.01.2018 за січень 2018 року на суму 225488,04 грн.;

- від 28.02.2018 за лютий 2018 року на суму 400942,49 грн.;

- від 28.02.2018 за лютий 2018 року на суму 217479,62 грн.;

- від 31.03.2018 за березень 2018 року на суму 399595,09 грн.;

- від 31.03.2018 за березень 2018 року на суму 255813,73 грн.;

- від 30.04.2018 за квітня 2018 року на суму 28124,33 грн.;

- від 30.04.2018 за квітня 2018 року на суму 22269,84 грн.

Пунктом 6.1 договору, оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 8.2 договору передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору, він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до п. 10.3 договору, строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

Позивач вказує на те, що оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язань у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги п. 6.1 договору. Сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем за договором складає 516062,28 грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом.

Згідно частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених дим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст. 525, ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду доказів, які б спростовували суму заявленого боргу. Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати поставленого газу на суму 516062,28 грн., а отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 24350,88 грн. та інфляційних втрат в розмірі 42111,47 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Судом враховано, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних у розмірі 42111,47 грн. та 3% річних у розмірі 24350,88 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 117774,97 грн. пені за порушення строків оплати товару на підставі п. 8.2 договору.

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України та частини першої статті 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом частин четвертої і шостої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 8.2 договору передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору, він зобов`язується сплатити постачальнику крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Враховуючи те, що відповідачем несвоєчасно були виконані зобов`язання за договором №1041/1718-КП-32 щодо здійснення оплати за поставлений природний газ, на думку суду, позивачем правомірно нарахована відповідачу пеня у розмірі 117774,97 грн., згідно п. 8.2 договору та виходячи з облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді прострочення.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90% або на інший обґрунтований процент від суми пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятком, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Стаття 233 ГК України кореспондується з ч. 3 ст. 551 ЦК України, згідно якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка наявним доказам, якими заявник обґрунтовує свої заперечення.

Так, в обгрунтування клопотання про зменшення суми пені, відповідач зазначає, що він є комунальним підприємством, яке створено для задоволення потреб споживачів у тому числі населення та державних органів в теплопостачанні у вигляді опалення та гарячого водопостачання. Підприємство не уповноважене чинним законодавством самостійно встановлювати тарифи, які відповідають витратам за надання послуг, тому постачає теплову енергію по вартості нижчої її собівартості. На підприємстві склалась дуже складна економічна ситуація, яка виникла у зв`язку зі збитковістю послуг з теплопостачання. Субвенції, які надаються державою, не мають постійного чинного правового механізму з компенсації витрат з різниці в тарифах на теплову енергію, тому виплата такої компенсації та строки виплати у повній мірі залежать від своєчасного внесення законодавчим органом таких витрат до Закону України "Про Державний бюджет на кожний рік"; від фінансування в даному бюджетному році у повному обсязі цих витрат згідно з витратами, передбаченими Закону України "Про державний бюджет"; від строку виконання виконавчими органами влади обов`язків по перерахуванню закладених витрат бюджету у вигляді субвенцій до отримувачів. Однією з причин тяжкого економічного стану відповідача є дефіцит коштів, пов`язаний з хронічними неплатежами, в основному, з боку населення за спожиті послуги.

Також відповідач наполягає на тому, що сума штрафних санкцій є надмірно великою, а суми 3% річних та інфляційних втрат мають компенсувати всі негативні наслідки затримки розрахунку з боку відповідача.

Окремо відповідач звертає увагу, що перерахування коштів за теплову енергію здійснюється виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника згідно з нормативами перерахування. Так, статтею 19-1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку. Оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється. Постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 затверджений "Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки". Саме на виконання вище вказаних норм відповідачем були відкриті рахунки із спеціальним режимом використання та всі розрахунки між позивачем та відповідачем за договором № 1041/1718-КП-32 від 05.09.2017 проводились в порядку та на умовах, визначених постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 на підставі нормативів перерахування коштів прийнятими на підставі постанов НКРЕКП, з дотримання умов п. 6.3. Договору. Залишок грошей, що залишається у відповідача згідно встановлених нормативів розподілу грошей затверджених постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг незначний.

Однак, вищевикладені доводи відповідача суд вважає необгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно п. 1.2 Договору № 1041/1718-КП-32 природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб`єктами господарювання, які не є бюджетними.

Укладаючи спірний Договір, та будучи обізнаними з нормами чинного законодавства, сторони у п.6.3. Договору чітко передбачили «...в будь-якому випадку, споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розраховуватись за поставлений природний газ ...».

А отже, тяжкий фінансовий стан підприємства не є достатньою підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.

Окрім того, суд зазначає, що сторони прямо передбачили в Договорі обов`язок відповідача, за відсутності або несвоєчасності надходження грошей через рахунок зі спеціальним режимом використання відповідача, сплачувати власними коштами, в строки, передбачені п. 6.1. Договору.

Таким чином, умови договору, а саме п. 6.3. Договору, прямо встановлює, що відповідач не обмежується в здійсненні розрахунків з позивачем лише рахунками з спеціальним режимом використання, а тому він мав передбачену Договором можливість сплатити заборгованість коштами, тим самим — міг впливати на стан розрахунку.

Також, необхідно зазначити, що жодним нормативним актом не передбачено здійснювати розрахунки між продавцем та постачальником природного газу виключно з застосуванням рахунків зі спеціальним режимом використання.

Частиною шостою ст.11 Закону України «Про ринок природного газу» (в редакції від 09.04.2015 року) встановлено наступне.

Для проведення розрахунків за спожитий природний газ постачальники природного газу, на покладені спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, їх структурні підрозділи, а також оптові продавці, що здійснюють продаж природного газу таким постачальникам на виконання спеціальних обов`язків, покладених на таких продавців, відкривають в установах уповноважених банків поточні рахунки спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від споживачів.

Порядок відкриття (закриття) поточних рахунків із спеціальним режимом використання та порядок проведення розрахунків за спожитий природний газ затверджуються Кабінетом Міністрів України. Забороняється зарахування на інші рахунки коштів за спожитий природний газ, який постачається постачальниками природного газу на виконання спеціальних обов`язків, покладених на них Кабінетом Міністрів України.

Споживачі оплачують вартість спожитого ними природного газу шляхом перерахування коштів виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, відкритий в установах уповноваженого банку постачальниками природного газу, на яких покладені спеціальні обов`язки, та їх структурними підрозділами.

Аналогічні вимоги містяться і у Порядку проведення розрахунків.

Так, відповідно до п.2 Порядку відкриття (закриття) поточних рахунків зі спеціальним жимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 року №792, в споживачі планують вартість спожитого природного газу шляхом перерахування коштів виключно на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання.

Отже, законодавством встановлено обов`язок здійснювати розрахунки виключно через рахунки зі спеціальним режимом використання, однак - саме для споживачів газу. Законодавством не встановлено заборони на проведення оплат шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Продавця.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 року №217 затверджено «Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки». Даною постановою встановлено механізм затвердження нормативів відрахування коштів для теплопостачальних/теплогенеруючих організацій, постачальников природного газу, газотранспортних підприємств, газорозподільних підприємств.

При цьому відповідно до п.26 даного Порядку комісія після подання їй документів, що підтверджують відсутність заборгованості, включає до реєстру нормативів нормативи на рівні 0 відсотків на:

рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов`язками - у разі відсутності заборгованості наростаючим підсумком за період з 1 вересня 2015 р. до місяця, що передує попередньому до розрахункового місяця включно, теплопостачальної або теплогенеруючої організації за природний газ перед постачальником природного газу із спеціальними обов`язками.

Таким чином, Порядком розподілу коштів у разі сплати постачальнику газу у повному обсязі вартості отриманого газу теплопостачальною/теплогенеруючою організацією відрахування коштів постачальнику газу припиняються, а кошти спрямовуються іншим гасникам, в тому числі - теплопостачальним/теплогенеруючим організаціям.

Підсумовуючи викладене, слід дійти висновку, що жодним нормативним актом не передбачено заборону здійснення розрахунків поза межами механізму автоматичного розподілу коштів, умовами договору сторони встановили обов`язок вчинення всіх належних дій у разі виявлення заборгованості, Порядком розподілу коштів передбачено направлення коштів, отриманих від кінцевих споживачів, теплогенеруючим/теплопостачальним організаціям у разі підтвердження сплати у повному обсязі вартості газу постачальнику природного газу.

Відтак, Відповідач мав передбачену умовами Договору та нормативними актами можливість впливу на стан розрахунків, проте не використав її.

Наведені висновки свідчать про відсутність підстав для застосування до спірних відносин ч.1 ст.614 ЦК України, так і ст.218 ГК України.

Враховуючи вказане, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені.

Також, розглянувши клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення, яке викладено у відзиві на позовну заяву, суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Частиною 4 вказаної статті передбачено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Таким чином, в основу судового акту про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання.

Так, статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Разом з цим, суд відзначає, що заявником не надано належних доказів того, що на момент розгляду даного клопотання дійсно існують виняткові обставини, які спричинюють ускладнення або унеможливлюють виконання судового рішення відповідно до вимог ст. 331 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач просить суд відстрочити виконання рішення у даній справі на 8 місяців з моменту винесення рішення судом, проте відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що внаслідок такого відстрочення рішення суду у даній справі буде виконане.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру..», а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання відстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

З підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Отже, питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану.

При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд відзначає, що вказані відповідачем у клопотанні про відстрочку виконання рішення обставини не підтверджують факту гарантованого надходження до заявника грошових коштів у строк, вказаний у клопотанні про відстрочку виконання рішення у даній справі.

Стаття 331 Господарського процесуального кодексу України вимагає наявність конкретних обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Натомість у даному разі перелічені відповідачем обставини не є виключними та такими, що не унеможливлюють виконання рішення.

При цьому, твердження відповідача про скрутне матеріальне становище не є тими обставинами, з якими приписи ст. 331 Господарського процесуального кодексу України пов`язують можливість надання розстрочки, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливості виконання ним грошового зобов`язання.

Європейський суд з прав людини у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії» (заява № 22774/93) наголосив, що право на звернення до суду, гарантоване статтею 6, також передбачає практичне виконання остаточних, обов`язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні (див., mutatis mutandis, рішення у згадуваній вище справі Горнсбі, с. 510, п. 40). Отже, виконання судового рішення не може відстрочуватися на незаконних підставах.

З огляду на викладене, з урахуванням балансу інтересів сторін та права на справедливий судовий розгляд, яке може бути порушене у випадку довготривалого невиконання рішення суду, клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення задоволенню не підлягає.

Таким чином, оцінюючи подані до суду докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується ст. 129 ГПК України, у зв`язку з чим судовий збір у розмірі 10504,49 грн. покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні клопотання Комунального підприємства Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі" про зменшення розміру пені - відмовити.

В задоволенні клопотання Комунального підприємства Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі" про відстрочку виконання рішення - відмовити.

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Комунального підприємства Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі" (64200, Харківська область, м. Балаклія, вул. Алієва, 72, код ЄДРПОУ 34328904) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) борг у загальній сумі 700299,60 грн., у тому числі: основний борг у сумі 516062,28 грн., пеня у сумі 117774,97 грн., три проценти річних у сумі 24350,88 грн., інфляційні втрати у сумі 42111,47 грн.; витрати зі сплати судового збору у розмірі 10504,49 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Позивач: Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720);

Відповідач: Комунальне підприємство Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі" (64200, Харківська область, м. Балаклія, вул. Алієва, 72, код ЄДРПОУ 34328904).

Повне рішення складено "12" березня 2020 р.

Суддя В.В. Суслова

справа № 922/3927/19