Рішення № 88149385, 02.03.2020, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.03.2020 Справа № 920/961/19

м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі

судді Соп`яненко О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання – Молодецької В.О.,

розглянув у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Горобина»

до - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях,

про зобов`язання вчинити дії,

за участю представників сторін:

від позивача – Федоренко Г.М.,

від відповідача – Романець В.А.

Стислий виклад позицій сторін по справі.

Позивач 17.09.2019 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд зобов`язати відповідача виконати умови договору оренди № 28, який укладений між сторонами 25.12.1992 (надалі – Договір), зокрема п. 4.2, шляхом надання позивачу дозволу на списання частини орендованого майна цілісного майнового комплексу Сумського лікеро-горілчаного заводу у кількості 158 об`єктів (на загальну суму 1425713 грн 85 коп.).

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що він звернувся до відповідача з проханням надати дозвіл на списання частини орендованого майна цілісного майнового комплексу, яке знаходиться в оренді позивача. Право на надання дозволу відповідачем передбачено п. 4.2 Договору. Відповідач відмовив позивачу у наданні такого дозволу, однак відмова відповідача тягне до погіршення фінансового становища позивача, оскільки потребує додаткових витрат на зберігання майна. Позивач вважає, що до даних правовідносин необхідно застовувати аналогію закону, в тому числі до правовідносин застосовується Порядок списання об`єктів державної власності, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1314 від 08.11.2007 (надалі – Порядок).

Відповідач 15.10.2019 надав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує.

Відповідач зазначає, що суб`єкт управління – Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, жодного рішення щодо надання позивачу згоди на списання майна не приймав, в той час як саме вказаний суб`єкт мав таке право. Пункт 4.2 Договору не містить жодних положень щодо наявності у відповідача такого обов`язку. Також, зміст пункту 4.2 Договору не зобов`язує відповідача надати такий дозвіл за відсутності врегульованого законодавством такого порядку. Обов`язок відповідача на відчудження та списання основних засобів, що є державною власністю, положеннями чинного законодавства не перебачений.

Позивач 21.10.2019 надав до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначає, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» відповідач має право надати дозвіл на відчудження державного майна у випадках, встановлених законодавством.

Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Ухвалою суду від 20.09.2019 було залишено позовну заяву без руху. Після усунення позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою суду від 03.10.2019, було відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання по справі.

Ухвалою суду від 03.12.2019 було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

Позивач 11.12.2019 надав до суду клопотання про залучення до матеріалів справи знімку екрана - об`яви про продаж майна, яке списується (а.с.176-178, том 2), який, на думку позивача, підтверджує дотримання процедури списання об`єктів державної власності, яка передбачена Порядком.

Ухвалою суду від 11.12.2019 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В данному судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

25.12.1992 між Сумським регіональним відділенням Фонду державного майна України (правонаступником якого є відповідач) та організацією орендарів Орендного підприємства Сумський лікеро-горілчаний завод (правонаступником є позивач) був укладений договір оренди № 28. Згідно Договору відповідач передав позивачу в оренду майно Сумського лікеро-горілчаного заводу (а.с.13-33, том 1).

Згідно з п. 4.2 Договору позивач має право за письмовою згодою орендаря вносити зміни в склад орендованого майна.

Відповідно до ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.

Факт укладення Договору сторонами не спростовується, а тому є таким, що встановлений судом, а Договір є чинним та підлягає обов`язковому виконанню сторонами. Крім того, сторонами до матеріалів справи не надано додаткових угод, якими змінювався б п. 4.2 Договору.

Позивач зазначає, що частина майна у складі цілісного майнового комплексу, а саме 158 об`єктів на загальну суму 1425713 грн 85 коп., є непридатною для подальшого використання, проте залишається на балансі основних засобів, що призводить до погіршення фінансового стану позивача. Позивачем надано суду техніко-економічне обгрунтування, акти інвентаризації майна, акти технічного стану майна, відомості про наявність обтяжень та відомості про земельну ділянку (а.с.42-250, том 1, а.с.1-122, том 2).

Позивач зазначає, що листом від 27.05.2019 звернувся до відповідача, дотримавшись процедури, яка визначена п. 6 Порядку, із проханням надати дозвіл на списання вищезазначеного майна (а.с.40, том 1).

Листом від 09.07.2019 відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу (а.с.41). Тому позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вищезазначені обставини сторонами не спростовуються, а тому є такими, що встановлені судом, відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України.

Позивач 11.12.2019 надав до суду клопотання про залучення до матеріалів справи знімку екрана - об`яви про продаж майна, яке списується.

Відповідно до ст. 80 ГПК України копії доказів, що подаються до суду, заздалегідь надсилаються іншим учасникам справи. Також, згідно з ст. 91 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Відповідно до ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Враховуючи зазначені норми процесуального права, суд дійшов висновку, що наданий позивачем знімок екрана (паперова копія) не вважається письмовим доказом, не завірений належним чином, копія не направлена відповідачу, а тому вказана паперова копія знімку екрана судом до уваги не приймається.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

На думку суду, основним питанням, яке підлягає дослідженню по даній справі є питання правомірності чи неправомірності відмови відповідачем позивачу у наданні дозволу на списання орендованого майна.

По-перше, позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач, як орендодавець, не виконав вимоги пункту 4.2 Договору, дозвіл позивачу на списання майна за переліком не надав, що в подальшому призведе до погіршення фінансового становища позивача.

Відповідно до п. 4.2 Договору орендар має право у встановленому порядку з дозволу орендодавця вносити зміни в склад орендованого майна.

Суд погоджується з твердженням відповідача, що наведений пункт Договору містить лише положення про надання орендарю права звертатися до орендодавця з відповідною пропозицією щодо внесення змін до складу орендованого майна. У той же час, Договір не містить жодних положень щодо наявності у відповідача відповідного обов`язку на безспірне надання дозволу на списання орендованого майна або його частини у разі надходження від позивача пропозиції про списання цього майна.

По-друге, як визначено у Порядку, суб`єктами господарювання є казенні підприємства, державні комерційні підприємства (їх об`єднання), установи та організації, а також підприємства, установи та організації, які перебувають у віданні Національної академії наук і галузевих академій наук (п. 1). Дія цього Порядку не поширюється на майно, порядок списання якого визначається окремими законами (об`єкти житлового фонду, військове майно, державний матеріальний резерв, об`єкти цивільної оборони, цілісні майнові комплекси підприємств тощо) (п. 3).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» суб`єктами управління об`єктами державної власності зокрема є: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об`єктами державної власності; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи; Фонд державного майна України.

Згідно положень ст. 7 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» Фонд державного майна України відповідно до законодавства щодо державних підприємств, установ і організацій, виступає лише орендодавцем цілісних майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів.

Суд вважає обґрунтованими доводи відповідача стосовно того, що суб`єкт управління - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, жодного рішення щодо надання позивачу згоди на списання майна не приймав.

Крім того, суд звертає увагу, що на момент звернення з листом позивача до відповідача суб`єктом управління було саме Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Тому доводи позивача про те, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» відповідач має право надати дозвіл (погодження) на відчуження державного майна, судом до уваги не приймаються.

По-третє, зміст п. 4.2 Договору не зобов`язує орендодавця надати такий дозвіл за відсутності врегульованого законодавством такого порядку.

Стаття 174 ГК України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

В той же час, як вже зазначалось, беззаперечний обов`язок відповідача (орендодавця) щодо надання дозволів (погоджень) суб`єктам господарювання на відчуження та списання основних засобів, що є державною власністю ані умовами Договору, ані положеннями чинного законодавства не передбачений.

Згідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Пунктом 33 Порядку визначено, що списання орендованого майна здійснюється орендарем за умови, що списання такого майна передбачено договором оренди.

Тому, суд приходить до висновку, що зобов`язання відповідача щодо обов`язкового надання позивачу згоди на списання орендованих ним основних засобів, не передбачений ні укладеним між сторонами Договором, ні законодавчими нормами, а тому у відповідача були відсутні права чи обов`язки вчиняти зазначені дії.

Також, позивач звертався до відповідача з метою отримання дозволу на списання лише частини майна за переліком, а не цілісного майнового комплексу.

По-четверте, позивач зазначає, що до даних правовідносин необхідно застосувати аналогію закону, оскільки є прогалина в правовому регулюванні відповідних відносин, в тому числі необхідно врахувати ст. 5 Закону України «Про управління об`єктами державної власності”.

Згідно з ч. 10 ст. 18 ГПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону).

На думку суду, спірні правовідносини врегульовані чинним законодавством, позивач не позбавлений був права ініціювати внесення змін до Договору з відповідачем, не звернувся до суб`єкта, який мав право на момент звернення надавати такий дозвіл, тобто не дотримався відповідної процедури, яка встановлена чинним законодавством. Тому відсутні правові підстави для застосування аналогії закону до даних правовідносин.

Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є неправомірними, необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат між сторонам.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що судом в задоволенні позову відмовлено, то на позивача покладаються витрати із сплати судового збору.

Керуючись ст. ст.123, 129, 130,185, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Горобина» (вул. Петропавлівська, 121, м. Суми, 40021, код 31162928) до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (вул. Небесної Сотні, 1/23, м. Полтава, 36014, код 42769539) про зобов`язання вчинити дії – відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921 грн покласти на позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Горобина».

3. Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повні реквізити сторін зазначені у п. 1 резолютивної частини даного рішення.

Повне судове рішення складено та підписано суддею 11.03.2020.

Суддя О.Ю. Соп`яненко