Рішення № 88149163, 02.03.2020, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

вул.В`ячеслава Чорновола, 29/32, м.Кропивницький, Україна, 25022,

тел/факс: 22-09-70/24-09-91 E-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2020 рокуСправа № 912/3968/19 Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Кабакової В.Г., за участю секретаря судового засідання Лупенко А.І. розглянув у відкритому судовому засіданні справу №912/3968/19

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601

до відповідача Комунального підприємства "Теплоенергетик", вул. Ливарна, буд. 1, м. Кропивницький, 25491

про стягнення 25 089 754,83 грн

Представники сторін:

від позивача - Остапенко В.М., довіреність № 14-201 від 17.05.19 адвокат;

від відповідача - Гусєв О.М. адвокат, посвідчення №183 видане 30.05.2017;

У судовому засіданні підписано вступну та резолютивну частини рішення.

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ НАК "Нафтогаз України", позивач) до Комунального підприємства "Теплоенергетик" (КП "Теплоенергетик", відповідач) про стягнення 25 089 754,83 грн, з яких 20 382 659,91 грн основного боргу, 1 896 792,88 грн пені, 787 930,25 грн 3% річних, 2 022 371,78 грн інфляційних втрат, з покладенням на відповідача судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про неналежне виконання відповідачем зобов`язань по договору постачання природного газу №5133/1718-БО-18 від 07.09.2017 в частині оплати.

Ухвалою від 02.01.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №912/3968/19 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29.01.2020, встановлено сторонам строк для подання заяв по суті справи.

10.01.2020 відповідачем подано суду клопотання про зменшення пені до 1000,00 грн, мотивоване скрутним матеріальним становищем.

В підготовчому засіданні 29.01.2020 оголошено перерву на 11.02.2020.

03.02.2020 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, де зазначено заперечення проти зменшення розміру штрафних санкцій. Позивач просить при розгляді питання зменшення пені врахувати значний обсяг несплаченої заборгованості підприємств споживачів, нестачу коштів для здійснення поточної діяльності позивача, у тому числі - для забезпечення підприємств необхідним обсягом природного газу протягом опалювальних сезонів 2019/2020 років. Нафтогаз виконує покладені на нього урядом спеціальні обов`язки в повній мірі, незважаючи на збитки внаслідок виконання таких обов`язків та накопичення боргів за газ значною частиною цих контрагентів. Несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу, закачування природного газу у підземні сховища для забезпечення опалювального періоду 2019-2020р. Крім того, держава, покладаючи на AT "НАК "Нафтогаз України" спеціальні обов`язки з постачання природного газу, не виконує свої зобов`язання з компенсації економічно обґрунтованих витрат, здійснених таким суб`єктом, тим самим спричиняючи до збитків.

Ухвалою від 11.02.2020 господарським судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 02.03.2020.

17.02.2020 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення щодо нарахування збитків від інфляції.

02.03.2020 господарський суд розпочав розгляд справи по суті.

В судовому засіданні 02.03.2020 представник позивача підтримав позов, представник відповідача позов не заперечив та просив зменшити розмір пені.

Розглянувши наявні матеріали справи, дослідивши усі обставини справи, оцінивши подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 226 "Деякі питання акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" перейменовано Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". Дата набрання чинності постанови - 20.03.2019.

07.09.2017 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та КП "Теплоенергетик" (споживач) укладено Договір постачання природного газу №5133/1718-БО-18 (далі - Договір, а.с. 9-18), за змістом п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями (п.1.2. Договору).

Відповідно до п. 2.1. Договору, у рахуванням умов Додаткової угоди №2 від 01.04.2018, постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2017 по 31 березня 2018 та з 01.04.2018 по 31 травня 2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 8636 та до 849 тис. куб. метрів відповідно, у тому числі за місяцями (тис.куб.м), згідно наведеної у п. 2.1. таблиці.

Згідно з п. 3.1. Договору постачальник передає споживачу у загальному потоці імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна") - у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які перебувають на кордоні України, та в пунктах приймання-передачі газу з ПСГ в газотранспортну систему.

Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Відповідно до п. 4.1. Договору кількість природного газу, яка передається споживачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку природного газу споживача відповідно до вимог, установлених Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494 та Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493.

Згідно з умовами п. 6.1. Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

За змістом п. 12.1., в редакції Додаткової угоди №2 від 01.04.2018, Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017 до 31 травня 2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Договір підписано повноважними представниками сторін та скріплено печатками.

Між сторонами підписано Додаткові угоди до Договору (а.с. 19-20).

На виконання умов Договору позивач протягом періоду листопада 2017-квітень 2018 включно поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 61 881 247,47 грн, що підтверджується наступними актами приймання - передачі природного газу (а.с. 27-32):

- від 30.11.2017 на суму 9 449 100,84 грн;

- від 31.12.2017 на суму 12 903 734,38 грн;

- від 31.01.2018 на суму 12 186 801,20 грн;

- від 28.02.2018 на суму 12 573 548,69 грн;

- від 31.03.2018 на суму 12 231 046,73 грн;

- від 30.04.2018 на суму 2 537 015,63 грн.

Вказані акти підписані та скріплені печатками сторін без зауважень та заперечень до них.

В порушення своїх зобов`язань за поставлений природний газ у строки, передбачені Договором №5133/1718-БО-18 від 07.09.2017, як повідомляє позивач, "Теплоенергетик" розрахувався частково з порушенням строків Договору, що стало підставою для звернення з даним позовом.

За приписами статей 11, 509, 525, 526, 530 Цивільного кодексу України та статей 174, 193 Господарського кодексу України, договір є підставою виникнення зобов`язань, які повинні виконуватись належним чином і в установлений законом строк. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно загальних положень про купівлю-продаж (ст. ст. 662-663, 689, 691-692 Цивільного кодексу України), продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором та у встановлений договором строк. В свою чергу, покупець зобов`язаний прийняти товар та оплатити його за ціною, встановленою в договорі та в обумовлений строк.

На підставі наведеного, відповідач зобов`язаний оплатити повну вартість отриманого газу в установлений Договором строк.

За розрахунком позивача, підтвердженим матеріалами справи, заборгованість відповідача з оплати вартості поставленого газу за Договором №5133/1718-БО-18 від 07.09.2017 станом на 17.01.2019 становила 20 382 659,91 грн.

Відповідач розрахунок позивача та наявність зобов`язання з оплати повної вартості поставленого газу не заперечив.

З огляду на викладене, враховуючи умови Договору №5133/1718-БО-18 від 07.09.2017, норми законодавства, якими врегульовано зобов`язальні правовідносини з поставки, господарський суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 20 382 659,91 грн, що є вартістю поставленого газу за Договором №5133/1718-БО-18 від 07.09.2017, обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення 2 022 371,78 грн інфляційних втрат та 787 930,25 грн 3% річних за зобов`язаннями грудня 2017- квітня 2018 років.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

Перевіривши розрахунок позивача інфляційних втрат за зобов`язаннями грудня 2017 - квітня 2018 (а.с.21-26), судом встановлено, що нарахування індексу інфляції за зобов`язаннями лютого 2018 становлять 603 318,54 грн.

Разом з тим, позивачем неправомірно нараховано інфляційні втрати за вказаними зобов`язаннями на суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за попередні місяць, тобто "інфляційні" нараховані на "інфляційні".

Суд враховує останню правову позицію, викладену в постанові ВС від 14.01.2020 у справі № 924/532/19.

Так, в цій справі зазначено, що "29. Враховуючи положення статей 3, 509, 625 ЦК України, за змістом яких передбачається правомірне нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати і 3% річних, нараховані за попередній період, касаційна інстанція відхиляє безпідставне твердження скаржника про те, що під час нарахування інфляційних втрат урахуванню (обчисленню) підлягає не тільки основний борг, а й сума, на яку збільшився цей борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів.

Наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №916/2889/13, від якої колегія суддів не вбачає підстав відступати".

Визначаючи правову природу грошового зобов`язання, необхідно, перш за все, виходити з правил ч. 1 ст. 509 ЦК України, відповідно до яких зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов`язання виникає з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Частиною 5 вказаної статті визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Таким чином, виходячи із положень зазначених норм, розрахунок позивача про стягнення інфляційних втрат не породжує прав і обов`язків у розумінні зобов`язальних правовідносин, а є способом захисту тих прав, які вже виникли з інших існуючих правовідносин і щодо яких виник спір.

Правова природа інфляційних втрат зовсім інша ніж грошового зобов`язання, оскільки інфляційні втрати - це особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Тобто, інфляційні втрати носять допоміжний до основного зобов`язання характер.

В той же час, у даному випадку спір стосується коштів, правову природу яких визначено розрахунком позивача за зобов`язаннями за лютого 2018 року.

Тому інфляційні нарахування не є грошовим зобов`язанням у розумінні вимог статті 625 Цивільного кодексу України, а розрахунок позивача не змінює їх правову природу.

Відповідно до п. 1.14. постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" вимоги про сплату пені та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошових зобов`язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов`язанням. А є заходом відповідальності за порушення зобов`язань.

На суму інфляційних нарахувань не нараховуються проценти (п. 3.3 постанови), а отже й наступні інфляційні нарахування.

Таким чином, системний аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що обов`язок відшкодувати інфляційні втрати за невиконання зобов`язання не є зобов`язанням в розумінні положень ч. 1 ст. 509 ЦК України.

В цій справі серед підстав стягнення інфляційних втрат немає будь якого рішення суду щодо стягнення з відповідача заборгованості за газ, переданого за договором постачання природного газу, що є іншим і не є підставою для застосування висновків викладених в постанові касаційної інстанції у справі №905/600/18.

В частині інфляційних втрат, з урахуванням наведеної вище позиції, за розрахунком суду, здійсненим із використанням інформаційно-пошукової системи "Законодавство", інфляційні за зобов`язаннями лютого 2018 року з наступних сум боргу становлять:

- з суми боргу 7 216 898,76 грн - від`ємний показник -50 982,98 грн;

- з суми боргу 5 902 181,09 грн - 112 141,44 грн;

- з суми боргу 5 614 597,55 грн - 464 897,62 грн.

Всього, враховуючи розрахунок позивача та суду, інфляційні втрати за зобов`язаннями грудня 2017- квітня 2018 становлять 2 011 958,82 грн, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Підстави для стягнення решти інфляційних втрат, необґрунтовано нарахованих позивачем, відсутні.

Твердження позивача щодо нарахування інфляційних втрат, господарським судом спростовано вищевикладеними обставинами та правовою позицією Верховного Суду.

Суд перевірив розрахунок 3% річних (а.с. 21-26) та вважає його обґрунтованим, а позовні вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 787 930,25 грн такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

В силу вимог частини другої статті 193, статей 216, 218 Господарського кодексу України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

У сфері господарювання, згідно з частиною 2 статті 217, частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (стаття 547 Цивільного кодексу України).

У п. 8.2 Договору сторони узгодили, що у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1. Договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу за кожний день прострочення.

Згідно умов Додаткової угоди №1 від 15.01.2018, сторонами погоджено пеню в розмірі 15,3%.

За розрахунком позивача підлягає стягненню пеня за зобов`язаннями грудня 2017-квітня 2018, розрахована за кожним актом окремо, у загальному розмірі 1 896 792,88 грн.

Перевіркою виконаного позивачем розрахунку пені порушень норм чинного законодавства та умов договору судом не встановлено.

Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 896 792,88 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Разом з тим, відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру позовних вимог в частині штрафних санкцій з наступних підстав.

КП "Теплоенергетик" самостійно не визначає порядок розподілу коштів, які надійшли на його рахунки зі спеціальним режимом використання, та оплати із таких рахунків відповідних послуг, залежить від розміру коштів, які надійшли від споживачів.

Грошові кошти, які спрямовуються на поточний рахунок КП "Теплоенергетик" складають приблизно 15% від загального обсягу сплачених коштів споживачами і використовуються підприємством на першочергову виплату заробітної плати робітникам, податків, зборів, обов`язкових платежів та на підтримання технологічного процесу виробництва теплової енергії з метою забезпечення своєчасного та належного надання відповідних послуг.

Додатковою обставиною, що безпосередньо впливає на необхідність зменшення пені є несвоєчасна оплата споживачами послуг з теплопостачання.

Станом на 01.12.2019 дебіторська заборгованість перед КП "Теплоенергетик" складає 230252,7 тис. грн, що підтверджується довідкою про дебіторську заборгованість від 02.01.2020 № 13-3/03 (а.с. 69).

Водночас, КП "Теплоенергетик" постійно проводиться претензійно-позовна робота щодо зменшення дебіторської заборгованості.

Необхідність зменшення пені зумовлена також економічною необґрунтованістю тарифу підприємства на послуги з теплопостачання та заборгованістю по пільгам та субсидіям на оплату послуги з теплопостачання, що надані населенню.

Так, обсяг заборгованості різниці в тарифах на теплову енергію, що надані бюджетним організаціям станом на 01.12.2019 складає: 48609273,39 грн; обсяг заборгованості по пільгам на оплату послуги з теплопостачання, що надані населенню станом на 01.12.2019 складає: 22299,85 грн; обсяг заборгованості по субсидіям на оплату послуги з теплопостачання, що надані населенню станом на 01.12.2019 складає: 1033806,44 грн, що підтверджується довідкою щодо заборгованості перед КП "Теплоенергетик" від 02.01.2020 № 13-2/03 (а.с. 68).

Статтею 233 ГК України передбачено право суду зменшити розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. Водночас, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з приписами частини 3 статті 551 ЦК України, право суду щодо зменшення розміру неустойки розширено: розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Проаналізувавши зазначені норми, слід дійти висновку, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи, тощо.

Разом з тим, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України) та засадах господарського судочинства, визначених статтею 2 ГПК України .

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у Постанові від 27.03.2019 у справі №912/1703/18.

При розгляді заявленого відповідачем у справі клопотання про зменшення нарахованої позивачем пені, господарський суд враховує, що КП "Теплоенергетик" є підприємством, яке надає послуги з централізованого теплопостачання на території м. Кропивницький та селища Нового, а отже основним джерелом доходів такого підприємства є кошти, що надійшли за наданні послуги з теплопостачання.

Нормами ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку. Оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється. Кошти, що надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. На кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, не може бути звернено стягнення за зобов`язаннями гарантованого постачальника, теплогенеруючих, теплопостачальних та теплотранспортуючих організацій.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217 затверджено Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки.

Відповідно до вказаного Порядку уповноважений банк здійснює відповідно до реєстру нормативів розподіл коштів, що надійшли за попередній день від структурних підрозділів теплопостачальних і теплогенеруючих організацій та споживачів, і перерахування коштів на рахунки з урахуванням вимог пунктів 14 - 26 цього Порядку.

Згідно п. 14 Порядку, у разі коли теплопостачальна або теплогенеруюча організація здійснює продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води та самостійно виробляє всю необхідну для цього теплову енергію, кошти, що надійшли на спеціальний рахунок, відкритий теплопостачальною або теплогенеруючою організацією, як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від споживачів, розподіляються згідно з нормативами, розрахованими відповідно до пунктів 15 - 26 цього Порядку, і перераховуються в частині вартості, зокрема, послуг з транспортування природного газу (якщо теплопостачальна або теплогенеруюча організація має чинний договір на транспортування природного газу з оператором газотранспортної системи) - на рахунок оператора газотранспортної системи.

А отже, КП "Теплоенергетик" - відповідач у справі, самостійно не визначає порядок розподілу коштів, які надійшли на його рахунок зі спеціальним режимом використання, та оплата із такого рахунку відповідних послуг, залежить від розміру коштів, які надійшли від споживачів.

Господарський суд враховує, що згідно наданої відповідачем інформації, грошові кошти, що надходять від споживачів теплової енергії на спеціальні рахунки відкриті в АТ "Ощадбанк" для зарахування коштів, автоматично перераховуються на користь НАК "Нафтогаз України" згідно алгоритму розподілу коштів, затвердженого Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Окрім того, господарський суд приймає до уваги той факт, що відповідачу потрібні грошові кошти на виплату заробітної плати робітникам та на підтримання технологічного процесу виробництва теплової енергії з метою забезпечення своєчасного та належного надання відповідних послуг, тоді як згідно довідки від 02.01.2020 № 13-2/03 обсяг заборгованості різниці в тарифах на теплову енергію, що надані бюджетним організаціям станом на 01.12.2019 складає: 48609273,39 грн; обсяг заборгованості по пільгам на оплату послуги з теплопостачання, що надані населенню станом на 01.12.2019 складає: 22299,85 грн; обсяг заборгованості по субсидіям на оплату послуги з теплопостачання, що надані населенню станом на 01.12.2019 складає: 1033806,44 грн (а.с. 68). А, згідно довідки про дебіторську заборгованість від 02.01.2020 № 13-3/03, заборгованість перед КП "Теплоенергетик" станом на 01.12.2019 складає 230252,7 тис. грн (а.с. 69).

Судом враховано, що позивачем у справі до стягнення також заявлено збитки від інфляції та 3% річних, які також компенсують невчасне погашення заборгованості за Договором.

Заявляючи додаткові вимоги, позивач використав передбачені законодавством і Договором засоби компенсації матеріальних втрат та забезпечення виконання зобов`язання боржником, який відноситься до об`єктів життєзабезпечення та стратегічного призначення. Стягнення з боржника штрафних санкцій спрямоване на дотримання договірної дисципліни і має компенсаційний характер, проте не є і не може бути джерелом збагачення кредитора, а сплата надмірно великих штрафних санкцій зачіпатиме не лише майнові інтереси відповідача, а й, зокрема, можливість вчасного та якісного надання населенню відповідних послуг.

Крім того, діяльність позивача та відповідача, як суб`єктів ринку природного газу, провадиться за принципом забезпечення захисту прав та інтересів споживачів природного газу. У відносинах між сторонами відповідач є споживачем природного газу, а у відносинах з населенням та організаціями - постачальником теплової, електроенергії, тому суд враховує не лише майнові, але й інші інтереси сторін спору.

Приймаючи до уваги заперечення позивача, суд зазначає, що ним не надано доказів виникнення у нього значних збитків, за винятком інфляційних збитків, що нараховані згідно статті 625 ЦК України та стягнені з відповідача за цим судовим рішенням.

Відтак, нарахована позивачем до стягнення пеня визнається судом "значним стягненням" у порівнянні з невстановленими збитками кредитора (позивача) у справі.

При цьому, суд бере до уваги, що позивач забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом. Тобто, АТ НАК "Нафтогаз України", як підприємство державного сектору економіки, є об`єктом, що має стратегічне значення для економіки, суспільства і безпеки держави. Відсутність можливості вчасно розрахуватись за природний газ, а як наслідок - відсутність можливості вчасно надати послуги з постачання природного газу, може призвести до значних соціально та економічно негативних наслідків для держави.

За таких обставин, господарський суд, дотримуючись принципів справедливості, пропорційності у господарському судочинстві, збалансованості інтересів сторін, задовольняє клопотання відповідача та зменшує розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на 50%, що дорівнює 948 396,44 грн.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.08.2019 у справі №922/2932/18, від 01.08.2019 у справі №922/2772/18, від 22.01.2020 № 912/684/19.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 20 382 659,91 грн основного боргу, 948 396,44 грн пені, 787 930,25 грн 3% річних, 2 011 958,82 грн інфляційних втрат.

В задоволенні решти позовних вимог суд відмовляє.

Відповідно до п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (25 079 341,86 грн х 1,5% = 376190,13 грн).

Керуючись ст.ст. 74, 76, 77, 129, 233, 236-241, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "Теплоенергетик" (вул. Ливарна, буд. 1, м. Кропивницький, 25491 і.к. 24153576) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601, і.к. 20077720) 20 382 659,91 грн основного боргу, 948 396,44 грн пені, 787 930,25 грн 3% річних, 2 011 958,82 грн інфляційних втрат, а також 376 190,13 грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 11.03.2020.

Суддя В.Г. Кабакова

Повідомити учасників справи про відсутність у суду технічної можливості надавати інформацію про вебадресу судового рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, одночасно з врученням (надсиланням/видачі) копії повного або скороченого такого рішення до затвердження Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його вебадресою: http://reyestr.court.gov.ua.