Рішення № 88149136, 04.03.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2020 р. м.Київ

Справа № 911/13/20

Господарський суд Київської області у складі:

судді Ейвазової А.Р.

за участю секретаря судового засідання Щербакової В.О., розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні технології доріг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гаріліт» про стягнення 329 329,18грн, за участю представників від:

позивача – Скляренко О.А. (ордер серії КС №589689 від 20.12.2019);

відповідача – не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Сучасні технології доріг” (далі – ТОВ “СТД”) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Гаріліт” (далі – ТОВ “Гаріліт”) про стягнення 329 329,18грн (складається з: 243 000,00грн – основний борг; 21 740,38грн – 3% річних за період з 11.10.2017 по 20.12.2019; 64 588,80грн втрат від інфляції за період з 11.10.2017 по 20.12.2019).

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за договором поставки №11-04 від 11.04.2017 в частині оплати поставленого товару у встановлений договором строк (а.с.1-10).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.01.2020 судом відкрито провадження у справі, вирішено розглядати дану справу за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 05.02.2020, а також встановлено строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій (а.с.87-88).

Копія вказаної ухвали суду отримана позивачем та відповідачем 14.01.2019, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень №№0103271837694, 0103271837678 (а.с.89-91).

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк не скористався; відзиву суд не отримав до прийняття рішення у даній справі.

05.02.2020 судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 14:00 04.03.2020 (а.с.92-93).

У судове засідання 04.03.2020 представник відповідача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином - шляхом направлення копії ухвали суду від 05.02.2020 (а.с.85)

Ухвала суду від 05.02.2020, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №0103272355090, отримана відповідачем 27.02.2020 (а.с.96).

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши подані у справі докази, судом встановлені наступні обставини.

11.04.2017 між ТОВ “СТД” (постачальник) та ТОВ “Гаріліт” (покупець) укладено договір поставки №11-04 (а.с.27-30, далі - договір), за умовами якого постачальник зобов`язався відвантажити у транспортний засіб покупця у встановлений у вказаному договорі термін, товар, а покупець - прийняти товар та оплатити його вартість відповідно до умов договору (п. 1.1 договору).

Як визначено п.1.2 договору, номенклатура, найменування, одиниця виміру, кількість товару, ціна за одиницю товару, що підлягає постачанню, вказується у специфікації, рахунках-фактурах та видаткових накладних до договору.

Згідно п. 2.2 договору, постачальник зобов`язаний поставити товар покупцеві на умовах 100% попередньої оплати на кожну партію товару, обумовлену при виставлені рахунку-фактури.

Відповідно до п. 3.4 договору датою поставки вважається дата відвантаження товару в транспортний засіб покупця на складі постачальника.

Як вказує позивач у позові та відповідні факти підтверджені зібраними у справі доказами, позивачем в період з 11.09.2017 по 19.10.2017 поставлено товар на загальну суму 677 000,00грн, що підтверджується видатковими накладними:

- РН-0000670 від 11.09.2017 на суму 26980грн;

- РН-0000681 від 13.09.2017 на суму 26980грн;

- РН-0000694 від 15.09.2017 на суму 26980грн;

- РН-0000697 від 16.09.2017 на суму 14060грн;

- РН-0000719 від 19.09.2017 на суму 19400горн;

- РН-0000740 від 23.09.2017 на суму 19400грн;

- РН-0000768 від 27.09.017 на суму 19400грн;

- РН-0000803 від 03.10.2017 на суму 9700грн;

- РН-0000835 від 11.10.2017 на суму 14550грн;

- РН-0000870 від 19.10.2017 на суму 14 550грн;

- РН-0000838 від 11.10.2017 на суму 485000грн (а.с.37,38,39,40,44,45,46,47,48,49, 51,98).

На оплату відповідного товару виписані рахунки-фактури (а.с.34,41,50)/

Частково переданий товар оплачений відповідачем, про що свідчать копії платіжних доручень та виписки з рахунку позивача (а.с.35-36,42-43,52 -67).

Борг за поставлений товар становить 434 000,00грн як вказує у поданій заяві позивач.

Зокрема, позивач зазначає, що відповідач не у повному обсязі розрахувався за товар, переданий відповідно до накладної №РН-0000838 від 11.10.2017 на суму 485 000,00грн (а.с.51), на оплату якого 06.10.2017 позивачем виставлено рахунок №СФ-000838 від 06.10.2017 (а.с.50).

Так, як підтверджується матеріалами справи відповідач перерахував в оплату товару за такою накладною:

- 11.10.2017 - 97 000,00грн платіжним доручення №1901 від 11.10.2017 (а.с.52);

- у період з 10.10.2018 по 16.08.2019 здійснено платежі у загальному розмірі 242 000,00грн, що підтверджується платіжними дорученнями та виписками з рахунку (а.с.54-67).

При цьому, у графі «призначення платежу» відповідач вказав рахунок №СФ-0000738 від 18.09.2017, проте, такий рахунок (а.с.41) виставлений за видатковими накладними, які повністю оплачено, що підтверджується платіжним дорученням №1843 від 18.09.2017 та випискою з рахунку (а.с.42-43), таким чином, вказані кошти зараховані позивачем на погашення боргу за товар, переданий за накладною №РН-0000838 від 11.10.2017.

20.09.2018 звернувся до відповідача з претензією №560 від 14.09.2019 (а.с.68), що підтверджується поштовою накладною №0305805889816 та описом вкладення (а.с.69).

Враховуючи, що повний розрахунок за отриманий товар відповідач не здійснив, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Предметом спору в даній справі є наявність у відповідача обов`язку розрахуватись за поставлений товар, а також застосування до нього відповідальності встановленої чинним законодавством за порушення виконання грошового зобов`язання.

Заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими, зважаючи на наступне.

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно ч.1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Правило, визначене відповідною нормою, також викладене у ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини 2 вказаної норми, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як визначено ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Сторонами змінено загальне правило, визначене відповідною нормою, та узгоджено, що оплата товару здійснюється на умовах 100% попередньої оплати (п. 2.2 договору).

Проте, фактично вбачається, що сторони не завжди виконували взяті нас себе зобов`язання, визначені договором, у встановленому порядку. Так, фактично позивач здійснював передачу товару до виконання відповідачем зобов`язання з його попередньої оплати у розмірі 100%. Разом з тим, такі дії не є порушенням, оскільки договір не забороняє виконання зобов`язань достроково.

Так, в силу ст.531 ГПК України, боржник має право виконати свій обов`язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Отже, передача товару до виконання відповідачем зобов`язання з його попередньої оплати свідчить про досягнення сторонами згоди щодо зміни порядку виконання зобов`язань за деякими поставками, які виконувались відповідно до укладеного договору.

Відповідач у даній справі не надав доказів оплати товару на суму 243 000,00грн, хоча строк його оплати сплив.

Оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати переданого товару, він є таким, що порушив взяті на себе зобов`язання.

Так, ч.1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За вказаних обставин, суд вважає вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 243 000,00грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача втрат від інфляцій та 3% річних.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок втрат від інфляції та процентів, суд не може погодитись з тим, що такий розрахунок здійснено правильно.

Так, позивач здійснює розрахунок таких вимог включаючи до періоду нарахування втрат від інфляції та процентів дні, у які відповідач частково погашав борг, внаслідок чого розмір втрат від інфляції та проценти розраховані на борг без врахування оплати у відповідний день (борг не зменшено на суму оплати, а зменшено лише наступного дня). Отже, у відповідні дні сума заборгованості становила менше розміру, зазначеного позивачем у розрахунку.

За розрахунком суду розмір 3% річних за заявлений позивачем період з 11.10.2017 по 20.12.2019 складає 21696,57грн. Отже, заявлені вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню у відповідному розмірі – 21 696,57грн, у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 43,81 -3% річних суд відмовляє.

Розмір втрат від інфляції за заявлений позивачем період у розрахунку – з 11.10.2017 по 20.12.2019 становить 60 073,20грн. Враховуючи зазначене, заявлені вимоги у відповідній частині підлягають задоволенню у розмірі 60073,20грн, а у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 4 515,60грн втрат від інфляції суд відмовляє.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати на оплату позову судовим збором, понесені позивачем, підлягають частковому відшкодуванню йому за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог – у розмірі 4871,55грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 232-233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гаріліт» (07335, Київська обл., Вишгородський район, сільрада Демидівська, урочище Берізки, 2; ідентифікаційний код 37641719) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні технології доріг» (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Київська, 29-А; ідентифікаційний код 31364143) 243 000грн основного боргу, 21696,57грн – 3% річних, 60073,20грн втрат від інфляції, а також 4871,55грн в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.

3. В частині стягнення 43,81 -3% річних, 4 515,60грн втрат від інфляції у задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, визначеному ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 12.03.2020.

Суддя А.Р. Ейвазова